1) Формування і розвиток філософської думки в Україні стояли не осторонь світової філософської культури, а в її контексті. Українські мислителі, сприймаючи вплив світової філософської культури, ставали безпосередніми учас-никами її творення, вносячи в неї і свій доробок. Тенден-ція до цього стає більш, ніж помітною, в кінці XV — на початку XVI ст. на загальному фоні тих соціально-еконо-мічних та духовно-культурних процесів, з якими пов'яза-на назва цілої епохи всесвітньої історії — епохи Ренесан-су, Відродження.

Як відомо, основним змістом і рисами епохи Відрод-ження є не просто перевідкриття та відродження антич-ної культури і філософії, а її антифеодальна спрямова-ність. У соціально-економічному відношенні епоха Відрод-ження — це епоха зародження капіталістичного способу виробництва, первісного нагромадження капіталу, де звер-нення до античної культури і філософської спадщини стає основою формування нової буржуазної культури та світо-гляду. Ось цим і зумовлюються основні риси епохи, серед яких слід назвати: перехід від теоцентризму до антропо-центризму в розумінні світу; визнання творчої здатності людського розуму і прагнення до земного щастя; відкриття людської особистості в ЇЇ цілісності, звернення уваги на внутрішню земну богоподібність людини і відмова від зов-нішньої «інституціальної істоти Божої»; повернення люди-ни до життєвої активності і утвердження віри в себе; сакралізація праці в ЇЇ загальній формі «хочеш жити, умій працювати»; освоєння досягнень культури і оволодіння багатством античної філософії.

Відбиваючи інтереси та цілі різних прошарків третього стану, реалізація ідеології і практики Ренесансу відбувалася у двох напрямах: світському, що отримав назву гуманізму, та релігійному — реформації. Ідеї гуманізму пов'язані з активізацією верхніх прошарків ранньобуржуазного суспільства як звернення до людяності створення умов, гідних життю людини. Маючи конкретні історичні та соціальні контексти і виміри, гуманізм за умов епохи Відродження проявлявся у витворенні високих зразків художньої та культурної творчості, спрямованої на реальну земну людину, перебудову суспільства через розвиток світської освіти, науки, культури, де все людське має бути підпорядковане людському розуму, а сенс життя — служіння людям, батьківщині. На відміну від гуманізму носіями реформації виступили міські середні та нижчі прошарки, які були прив'язані до релігійних уявлень внаслідок умов свого існування і вимагали зміни церкви, її вчення, обмеження монопольного становища католицької церкви в усіх сферах життя тодішнього європейського суспільства, що дійсно «було боротьбою європейського міщанства проти феодалізму». При всіх своїх відмінностях гуманізм і реформація становили цілісний антифеодальний процес, що мав загальноєвропейські ви-міри, знайшовши свій відбиток і в Україні, яка на той час була вписана до європейського соціально-економічного та культурного ландшафту.

Слід визнати, що при всіх негараздах, пов'язаних із спустошливими набігами Оттоманської Порти і кримських татар, посиленням польського наступу з його соціально-економічним, політичним, національним та духовним гноб-ленням українського народу, про що йшлося в поперед-ній лекції, розвиток України проходив по висхідній. Так, фільварочне господарство сприяло не тільки колонізації нових земель, а й розвитку торгівлі, товарно-грошових відносин. На порубіжних землях відбувався процес фор-мування нового стану — козацтва. Посилювались роль і значення міст. Щоправда, якщо в Наддніпрянщині місто ще тісно були пов'язані із землею, виконували оборонно-захисну функцію, то в західних землях вони поступово звільнялися від землі, перетворювались на центри куль-турного життя, торгівлі, промисловості, які починають набувати ранньобуржуазної форми. За цих умов здій-снювався процес формування не тільки середніх і ниж-чих прошарків третього стану (міщанства), а й його верхівки, елітарних прошарків (інтелігенції), посилення інте-ресу до науки, культури. Пробудження національної свідомості народу приводить до необхідності розвитку

освіти, сприяючи зростанню шкіл та підвищенню їхнього освітнього рівня. Однак за відсутності вищих навчальних закладів в Україні значна частина української молоді виїз-дить за кордон, де студіює в місцевих університетах

Першим університетом вважається Константинополь-ський університет (863), хоча основи університетських центрів пов'язані із виникненням і створенням Болонсько-го університету (1158). Крім загальновизнаних універ-ситетських центрів, таких як Оксфорд (1202), Кембридж (1207), Паризький (1215), Падуанський (1222), у XIII— XV ст. відкрився Глацорський університет у Вірмени (1280), Саламанський (1290), Лісабонський (1290), Празький (1348) і Краківський (1364), Віденський (1365), Ерфуртський (1378), Гейдельберзький (1381), Кельнський на Рейні (1385), Лейпцигський (1409), Марокканський (1450), Упсальський (1477) та ін. Про масовість навчання українців за кордоном свідчить той факт, що з 1510 по 1560 р. тільки в Краківсь-кому університеті навчалось 352 студенти з 51 міста Ук-раїни. Завершивши навчання, багато з них залишалися ма-гістрами і професорами університетів, у яких вони навча-лися, інші поверталися на батьківщину, де ставали при-дворними поетами та істориками великих українських маг-натів, вищими урядовцями, вчителями тощо. Якщо перші, усвідомлюючи себе українцями, не забували про батьків-щину, то другі підтримували тісні зв'язки із своїми вчите-лями, західноєвропейськими вченими та культурно-освіт-німи діячами. Усвідомлення своєї національної належності, формування нових світоглядних орієнтирів належать саме цим прошаркам ранньобуржуазного суспільства в Україні. Для них найбільш співзвучними стають ідеї раннього та громадянського гуманізму, які вони обстоювали в своїх працях відповідно до умов життя своєї Вітчизни.

Ідея людини, звернення до людського життя, обстою-вання гідності людської особистості були не новими ^\я філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в «Повчанні Володимира Мономаха». Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської дум-ки, особливо в XV ст. Однак тут можна говорити лише про елементи гуманізму як такого. Систематичне звернення до ідей і