Курсова робота

на тему:

“Питання смерті

очима філософів

і мислителів”

План

Вступ.

І. Образи і символи смерті в культурі……………………………… с. 8-23

§1. Культуротворчість смерті за концепцією Є.Морена……с. 8-14

§2. Образи смерті в західній культурі…………………………с. 14-18

§3. Східна культура і смерть……………………………………с. 18-21

ІІ. Історична варіативність підходів до смерті за Ф.Ар‘єсом……..с. 22-42

§1. “Смерть приручена”………………………………………....с. 23-27

§2. “Смерть своя”………………………………………………....с. 28-31

§3. “Смерть далека і близька”…………………………………..с. 31-35

§4. “Смерть твоя”…………………………………………………с. 36-38

§5. “Смерть перевернута”………………………………………..с. 38-42

ІІІ. Некрофільність сучасної культури………………………………..с. 43-48

Висновки.

Використана література.

Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. “Смерть не має образу, - говорить байронівський Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине”(2;396). У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.

Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці – початок і кінець, народження і смерть – є головними для формування людського світобачення, цілісних фієнтирів , розуміння себе і собі подібних.

На противагу народженню смерть – таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання “Що таке життя?”. В багатьох аспектах життя визначається смертю.

Мета моєї роботи - дослідження проблеми смерті та її культурологічного значення, а також вирішення таких життєво важливих питань: ”Що таке смерть для людини?”, “Як в різні епохи смерть сприймалася людьми?”.

Немає більш важкої для дослідження і більш важливої для роздумів проблеми, ніж проблема смерті не в будь-якому з її власних або спеціальних аспектів, а в її загальнолюдському, світовому смислі.

Для вирішення цієї прблеми я поставила перед собою наступні завдання :

Рано чи пізно кожен з нас починає роздумувати про смерть, щоб вирішити для себе не що є смерть взагалі, яку він так чи інакше спостерігає, про яку читав і чув, смерть інших, а його особиста смерть. Це зовсім не одне й теж: чужа смерть, за якою можна спостерігати, яка має відношення до фізичного світу, і смерть особиста, яку спостерігати не можна, і про яку можливо тільки роздумувати, в яку можна не вірити, яку можна боятися, від якої можна до певного часу відмахнутися.

Проблема смерті, взята в своєму етичному ключі, є багатоплановою.

Одне з визначень смерті може полягати в тому, що вона є кінець життя, є заперечення його як вищої цінності. А оскільки смерть – є цінність того ж рангу, тому що, як і життя, вона несе в собі деякий фундаментальний смисл, який задає масштаб, істинних цінностей. Життя як найвища цінність є свого роду еквівалент інших вищих цінностей – свободи, любові, честі, і тому воно володіє здібністю заповнювати їх існування, їх дійсне соціальне буття, обмінюючи себе на них. А смерті є формою такого обміну. Мова йде про смерть конкретної особистості, яка здійснює свій вибір, надаючи перевагу смерті над життям.

Слід сказати, що за одною і тою ж символікою можуть

приховуватися різні смисли. Одне діло – смисл смерті у християнина і всіх тих, хто допускає безсмертя душі, можливість життя в потойбічному світі; інше – смисл смерті для тих, хто у все це не вірить.

В першому випадку легко можна обгрунтувати істинний смисл життя,

зняти страх людини перед смертю. Хочу навести приклад із слів Цицерона : “якщо я тут помиляюсь, вірячи в безсмертя людської душі, то помиляюсь я охоче і не хочу, щоб у мене відібрали цю помилку, якою я насолоджуюсь, доки живий. О, який прекрасний буде день, коли я приєднаюсь до світу душ і піду від цього натовпу, від цих мерзотників!”(26;30)

Вміння жорстко контролювати нашу здібність видавати бажане за

дійсне – важлива умова серйозного аналізу етичних проблем смерті і безсмертя.

Пушкін:

Нет, весь я не умру – душа в заветном мире

Мой прах переживёт и тленья убежит.

Але тут – тільки жах зникнення, кінця і пристрасне бажання життя,

кохання, краси, як антиподію смерті:

Как ничего! Ни мысль, ни первая любов!

Мне страшно… И на жизнь гляжу печален вновь,

И долго жить хочу, чтоб долго образ милый

таился и пылал в душе моей унылой. (20;86-87)

Але загальним для всіх, в тому числі і для віруючих, є таїнство смерті, почуття страху перед нею: “Йду в жахливий світ всезагального розладу”(8;322). “Але страшне рокове новосілля”(8;643).

Федоров, наприклад, будучи релігійним мислителем, вважав смерть “головним злом” і намагався мобілізувати людство і науку на те, щоб подолати це зло.

Слідуючи Р.Ліфтову можна виділити 5 категорій або способів імморталізації і біологічне безсмертя (надія на продовження життя у нащадках), творче безсмертя (надія на продовження життя в результаті своєї діяльності), теологічне безсмертя (різноманітні релігійні форми трансцендування смерті шляхом встановлення зв‘язку з вічними духовними цінностями), натуралістичне безсмертя (надія на безсмертя шляхом злиття з природою, спосіб іммортизації, розвинутий в японській та інших східних культурах).

У нашій культурі тема смерті до недавнього часу була забороненою. В тоталітарному суспільстві, де в підвалах для допитів і вогняних печах зникало мільйони людей, не замовкало перемежне вшанування життя. Згідно авторитарним канонам, смерть повинна була відступити під тиском життєдайних сил.

Саме розуміння смерті в суспільній свідомості в умовах тоталітаризму набувало скоріше язичницького, ніж християнського, смислу. Вона вступала в свої права лише тоді, коли Вождь вмирав. Погребальні дії отримали майже міфологічне звучання.

Зараз