Зміст:

Поняття світогляду

Людина розумна соціальна істота. Її діяльність доцільна. І щоб діяти доцільно в складному реальному світі, він повинний не тільки багато знати, але і вміти. Уміти вибрати мети, уміти прийняти те або інше рішення. Для цього йому необхідно, у першу чергу, глибоке і правильне розуміння світу – світогляд.

Світогляд – це система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої його дійсності і самому собі, а також сформовані на основі цих поглядів переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації. І дійсно, людина не існує інакше, як у визначеному відношенні до інших людей, родині, колективові, нації, у визначеному відношенні природі, до світу взагалі. Це відношення упирається в саме істотне питання: «Що таке світ?».

У людини завжди існувала потреба виробити загальне представлення про світ у цілому і про місце в ньому людини. Таке представлення прийняте називати універсальною картиною світу.

Універсальна картина світу – це визначена сума знань, накопичених наукою й історичним досвідом людей. Людина завжди задумується про те, яке його місце у світі, навіщо він живе, у чому зміст його життя, чому існує життя і смерть; як варто відноситися до інших людей і до природи і т.д.

Кожна епоха, кожна суспільна група і, отже, кожна людина мають більш-менш ясне і чітке або розпливчасте представлення про рішення питань, що хвилюють людство. Система цих рішень і відповідей формує світогляд епохи в цілому й окремій особистості. Відповідаючи на питання про місце людини у світі, про відношення людини до світу, люди на основі наявних у їхньому розпорядженні світогляду виробляють і картину світу, що дає узагальнене знання про будівлю, загальний пристрій, закономірності виникнення і розвитку усього, що так чи інакше оточує людини.

Володіючи загальними знаннями про своє місце у світі, людина будує і загальну свою діяльність, визначає загальні і приватні свої мети відповідно до визначеного світогляду. Ця діяльність і ці мети є, як правило, вираження тих або інших інтересів цілих груп або окремих людей.

В одному випадку їхній зв'язок зі світоглядом може виявлятися досить чітко, в іншому ж вона затемнюється тими або іншими особистісними установками людини, особливостями його характеру. Однак такий зв'язок зі світоглядом обов'язково існує і може бути простежена. А це означає, що світогляд грає особливу, дуже важливу роль у всій діяльності людей.

У центрі усіх філософських проблем коштують питання про світогляд і загальну картину світу, про відношення людини до зовнішнього світу, про його здатності зрозуміти цей світ і доцільно діяти в ньому.

Світогляд – це фундамент людської свідомості. Отримані знання, що склалися переконання, думки, почуття, настрої, з'єднуючись у світогляді, представляють визначену систему розуміння людиною світу і самого себе. У реальному житті світогляд у свідомості людини- це визначені погляди, погляди на світ і своє місце в ньому.

Світогляд є інтегральним утворенням, що узагальнює шари людського досвіду. Це, по-перше, узагальнені знання, отримані в результаті професійної, практичної діяльності. По-друге, духовні цінності, що сприяють формуванню моральних, эстетических ідеалів.

Отже, світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, визначений бачення і розуміння світу, а також програма поводження і дій людини.

Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія

Міфологічним світоглядом – незалежно від того, до далекого минулого або сьогоднішнього дня воно відноситься ми назвемо такий світогляд, що засновано не на теоретичних доводах і міркуваннях, або на художньо – емоційному переживанні світу, або на суспільних ілюзіях, породжених неадекватним сприйняттям великими групами людей (класами, націями) соціальних процесів і своєї ролі в них. Одна з особливостей міфу, що безпомилково відрізняє його від науки, полягає в тім, що міф пояснює «усі», тому що для нього немає непізнаного і невідомого. Він є найбільш ранньої, а для сучасної свідомості – архаїчної, формою світогляду.

Історично першою формою світогляду є міфологія. Вона виникає на самій ранній стадії суспільного розвитку. Тоді людство у формі міфів, тобто сказань, переказів, намагалося дати відповідь на такі глобальні питання як походження і пристрій світобудови в цілому, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Значну частину міфології складали космологічні міфи, присвячені пристроєві природи. Разом з тим, велика увага в міфах приділялося різним стадіям життя людей, таємницям народження і смерті, всіляким іспитам, що підстерігають людини на його життєвому шляху. Особливе місце займають міфи про досягнення людей: добуванні вогню, винаході ремесел, розвитку землеробства, прирученні диких тварин.

Відомий англійський етнограф Б. Маліновський відзначав, що міф, як він існував у первісній громаді, тобто в його живій первозданній формі — це не історія, що розповідають, а реальність, який живуть. Це не інтелектуальна вправа або художня творчість, а практичне керівництво до дій первісного колективу. Задача міфу не полягає в тому, щоб дати людині якесь знання або пояснення. Міф служить для виправдання визначених суспільних установок, для санкціонування визначеного типу вірувань і поводження. У період панування міфологічного мислення ще не виникла потреба в одержанні спеціальних знань.

Таким чином, міф — це не первісна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне представлення про явища природи і колективного життя. У міфі як найбільш ранній формі людської культури поєднувалися зачатки знань, релігійних вірувань, моральна, эстетическая й емоційна оцінка ситуації. Якщо стосовно до міфу можна говорити про пізнання, то слово «пізнання» тут має сенс не