Наталка Окуневська хворіла на серце, не виходила заміж і помер-ла одинокою на присілку Широкий, де її тато Іполит побудував добротний будинок, який стоїть і досі.

Після смерті о.Іполита парохами у Яворові біля одного року був Іван Доніґевич, а з 1903 року о.Михайло Баб'як, про якого М.Ломацький писав як про москвофіла. З 20-х років аж до 1946 року, до кінця свого життя парохом Яворова був Микола Драгомирецький.

З Яворова вийшло кілька прогресивних діячів і письменників. Тут народилася письменниця Марія Колцуняк-Кузьма (1884-1922), дочка Миколи Колцуняка (1856-1891), педагога, письменника, фольклорис-та, етнографа, який учителював у Яворові з 1880 р. до 1891 р. В повісті „На стрічу сонцю золотому" (1904 р.), у збірках оповідань „Сама винна" (1908 р.), „Проти хвиль" (1921 р.) вона відобразила життя гуцулів, їх заняття, побут.

Дитячі роки провів у Яворові внук О.М. Баб'яка інженер Роман Яримович (1909-1991). В 1993 році в Боффало (США) вийшла збірка його оповідань „Гуцульськими плаями". Оповідання Р.Яримовича – це своєрідні власні спомини, і спомини його друзів-гуцулів, починаючи від перших днів першої світової війни до закінчення другої світової війни.

У липні 1901 року в Яворові проїздом до Буркута зупинялася в Окуневських Леся Українка разом з майбутнім мистецтвознавцем і фольклористом К.Квіткою.

XX століття найбільш насичене подіями світового масштабу. Вони в певній мірі відлунювалися і на село.

6. У період від початку століття до першої світової війни в селі активізувалось громадсько-політичне життя завдяки діяльності орга-нізації „Січ" і читальні „Просвіти", які були засновані в селі у 1907 році вчителем Іваном Савкевичем. Тому біля 30 жителів села стали січовими стрільцями і брали участь в боях на горі Маківці, у творен-ні Української держави у 1918-1919 роках. Серед січових стрільців у 1916 р. бачимо яворів'ян Копельчука Миколу, Копчука Миколу, Михальчука Василя, Прокопишина Івана, Столащука Ілька, Столащука Миколу, Тинкалюка Павла, Чорномудяка Андрія, Шкрібляка Васи-ля (Українські Січові Стрільці. 1914-1920.-Львів: 1935).

У період першої світової війни (1914-1918) село було ареною боїв між австрійською і російською арміями. Чоловіків мобілізовано до австрійської армії. У 1916 р. на 2086 чоловік населення в Яворові проживало тільки 157 осіб чоловічої статі у віці від 16 до 50 років (ІФОДА, ф.12, оп.1, од.зб. 21, с.25).

У 1914 р. в село приїхали російські кавалеристи у високих шапках, а в 1915 р. вже вони відступали через село. У 1916 р. знову повернулися російські війська.

У 1918 році Австро-Угорська імперія розпалася, і 1 листопада була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Раніше, 22 січня 1918 р., була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). В наступному 1919 році 22 січня був проголоше-ний Акт Злуки УНР і ЗУНР.

Важким був 1918 рік Весною не було дощів і навіть трава не росла.

У 1920 році через село проходила петлюрівська армія, відступаю-чи в Чехословаччину.

Після поразки українських визвольних змагань у Західній Україні була встановлена польська влада. Жителі села не змирилися з оку-пацією і бойкотували вибори до сейму в 1922 році. Близько 60 чоловік ухилилися від призову до польської армії.

7. У 1921 р. в селі нараховувалось 511 хат з населенням 2554 чоловік, а в 1931 році вже було 654 хати і проживало 3033 чоловік, в тому числі 12 поляків і 80 євреїв (ІФОДА, ф.2, оп.6, од. зб. 470).

У цей час становище населення було дуже важким. За даними 1934 р. в Яворові було 692 господарства, які мали 200 га орної землі. На своїх клаптикових городах селяни збирали низькі врожаї. Так, з 1 га збирали пшениці – 9 ц, жита – 7 ц, ячменю – 7 ц. вівса – 7 ц, кукурудзи – 8 ц, фасолі – 4 ц, льону – 3 ц. Тільки 500 господарств мали домашніх тварин, зокрема великої рогатої худоби – 1173, в т.ч. корів – 721, коней – 143, свиней – 243, овець – 2313, кіз – 38 (ІФОДА, ар.2, оп.9, од. зб. 784 – С.40, 785 – С. 65, 786 – С. 44).

Церква мала 23 га землі і 13 га лісу.

Щоб поліпшити важкі умови життя, селяни виїжджали на заро-бітки як будівельники і лісоруби, займалися різними промислами, зокрема, і художніми. Особливо інтенсивно розвивалося ліжникар-ство. На початку 20-років Параска ІПкрібляк-Король (1892-1954) зап-роваджує виготовлення ліжників з фарбованої вовни і різними кольо-ровими орнаментами. В її невеликій ліжникарській майстерні працю-вали ткалі, які згодом стали виготовляти такі ліжники у себе вдома Найкращими майстринями-ліжникарками стали Марія Нітсляк, Василина Орловська, Анна Лосюк і багато ін. II.Король і М.ІІітеляк були учасниками виставки у Познані.

За польської влади, особливо в 20 х роках, Яворів був не тільки убогим, але й відсталим селом У звіті за 1925 про діяльність бібліотеки „Просвіти" сказано: „В бібліотеці кілька старих книжок . Жодного освітнього руху. Село темне ... (ЛІЩ1А. ф 348, оп.1. сир.1200, арк. 21, 49, 57; спр. 1211, арк 1,15).

У 30-х роках в селі налагоджується громадсько-політичне життя. Діяла організація „Сельробєдності'', яку очолював В.М. Вепрук (Миковатський), що був делегатом II крайового конгресу „Сельробєдності" у Львові (ЛОДА, ф.12І, оп.З, спр.61, арк.93; спр.428, арк 43).

Супроти польської влади в селі була організована читальня „Прос-віти". При читальні створено драматичний колектив Упродовж кількох років аж до 1939 року аматори