категорій першого переліку спільними характеристиками, як уявляється, є: намагання подолати національні, державні рамки, точніше розсунути їх до меж усієї земної кулі. Однак термін «космополітизм» порівняно з іншими категоріями, відрізняється, на думку Б. Межуєва, суттєвим акцентом на індивідуалізмі [11]. Адже «інтернаціоналізм», як відомо, має соціальну, колективну природу: інтернаціоналістами стають люди одного класу, однієї партійної приналежності, однієї суспільної страти, що прагнуть тісніше співпрацювати між собою. Термін «глобалізм», в силу своєї природи, взагалі не схильний приймати до уваги долю окремого індивіда, він спрямований до доль мільйонів, до життєдіяльності всієї планети, до світоустрою, в цілому. Сучасний глобалізм являє собою ідею згортання національних, соціальних, конфесійних та інших ідентичностей перед обличчям глобальних світових проблем - глобального потепління, підвищення народжуваності, економічної глобалізації. «Мондіалізм», який Ж. Дерріда вважає синонімічним терміном до «глобалізму», є нічим іншим, як намаганням створити одну загальносвітову державу одного народу з однією столицею, одним урядом, який би керував усім людством з єдиного центру [4, с. 131]. А українські автори Ю. Вознюк та М. Шевченко вважають, що мондіалізм виступає духовною основою глобалізму, інструментом обробки суспільної та індивідуальної свідомості [3].
Якщо мова йде про «мультикультуралізм», то, як пише М. Кайзер, із актуальними процесами євроінтеграції та глобалізації, стало необхідним пристосовуватись до зростаючої культурної неоднорідності [21]. З цих позицій «мльтикультуралізм» є більш вузьким та чітко визначеним поняттям, що може слугувати одним із принципів космополітизму. Адже, як уявляється, космополітичне суспільство має бути мультикультурним. У той же час, дослідник Й. Юрт пише про те, що глобалізація створює світову культурну індустрію [16], а У. Бек закликає взагалі забути про ідею існування чітко визначених культур, носієм яких є народ, що живе на певній території [18]. Отже, є вірогідність, що космополітичне суспільство характеризуватиметься не тільки спільним громадянством, а й спільною світовою культурою. Відповіддю на цей виклик може стати тільки усвідомлення європейської культури як культури різноманітностей, наголошує Й. Юрт [16]. Адже, дійсно, європейська ідентичність пов'язана не гомогенністю, а розмаїттям культур.
Ще один термін - «денаціоналізація», про яку пише С. Хантінгтон, є описом об'єктивно існуючих та прогресуючих реалій сучасного світу (переважно американського суспільства), як наслідків чи паралельних процесів глобалізації - як її неекономічна сторона, загрозлива для держави [23]. Адже єдиним елементом могутності держави як політичного суб'єкта, який вона ще не втратила, залишається національна свідомість. «Космополітизм», порівняно з першим, являє собою цілеспрямовану політичну доктрину, систему поглядів, що може виступати як стратегія зовнішньої та внутрішньої політики недержавних чи наддержавних структур. Тим паче, що в нашому розумінні, космополітизм може слугувати як засіб подолання негативних у національно-культурному плані наслідків глобалізації, забезпечуючи збереження розмаїття та самодостатності окремих національних культур у межах навіть одного суспільного утворення.
Космополітизм переважно завжди був об'єктом для критики: багато-хто заперечує існування загальнолюдських моральних цінностей, а єдиною цінністю, за яку слід боротися вважають приналежність до деякої спільності людей, що має свої вірування, традиції, що відрізняють її від інших. Із цих позицій глобалізація та космополітизм загрожують плюралізму та багатоманітності суспільств. Як відомо, радянські та вітчизняні автори завжди критикували космополітизм саме як протиставлення до націоналізму та патріотизму.
У той же час, у світовій політичній думці панують інші погляди на вирішення цієї колізії, - погляди, що спрямовані на необхідність досягнення компромісу. Космополітизм, на думку Е. Канта, означає бути громадянином двох світів: «cosmos» та «polis» [23]. Адже, космополітизм - це можливість бути мешканцем певної місцевості й належати водночас до універсального світу, не заперечуючи при цьому його багатоманітності та своєрідності. Це є почуття приналежності до світового громадянства поза рамками націй, не будучи ними скутим.
Щодо співвідношення понять «комунітаризм» та «космополітизм», то, за визначенням, «комунітаризм» передбачає, насамперед, певну колективну ідентичність, існування спільного колективного блага, на противагу індивідуалізму з його особистісними цінностями та характеристиками. Англійський дослідник С. Браун пише про те, що ідеологічний конфлікт між «комунітаризмом» та «космополітизмом» має бути спрямований до вищого синтезу [19].
Співставляючи націоналізм з космополітизмом, У. Бек наголошує на тому, що націоналістична парадигма передбачає монологічне світосприйняття, яке виключає відмінності інших. На противагу цьому, космополітична парадигма є альтернативним способом мислення та світосприйняття, що включає аналіз відмінностей інших [18]. Остання покладає дебати між суперечливими культурними досвідами в центр процесів життєдіяльності: в політичній, економічній, культурній, науковій сферах.
Відповідно до космополітичної парадигми, сучасне суспільство вступило у процес формування єдиної планетарної цивілізації, де окремі народи та країни втрачають статус автономних самодостатніх одиниць. «Століття націй-держав вже давно минуло і ми знаходимось напередодні нової імперської ери» - досить відверто писав у альманасі «Космополіс» французький політолог Ж-М. Геєнно [20, с. 115]. А дослідник Е. Лінклейтер наголошує на необхідності переосмислення понять «держава» та «громадянство». Так, на думку автора, нині «зв'язки між громадянами та державою стають слабшими, що надає можливість для появи нових форм суспільства, де зростає значення субнаціональних та транснаціональних лояльностей та ідентичностей» [5, с. 75]. У нашому столітті, на думку сучасного італійського дослідника Д. Арчібугі, державоцентриська парадигма змінилась на космополітичну, або, за його визначенням, на «європейську парадигму космополітичної демократії» [17].
Космополіти не асоціюють поняття «Батьківщина» з політичним режимом чи суспільним ладом, ставлять права та інтереси особистості вище