Ужгородський національний університет

Рошко Світлана Михайлівна

УДК 811.162.2’367.332/335

Формально-граматична та ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА

ПОРІВНЯЛЬНИХ СИНТАКСЕМ І ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ужгород – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Добош Василь Іванович

Ужгородський національний університет,

професор кафедри української мови

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний

університет ім. Ю.Федьковича,

завідувач кафедри сучасної української мови

кандидат філологічних наук, доцент

Мірченко Микола Васильович,

Волинський державний

університет імені Лесі Українки,

завідувач кафедри української мови

Провідна установа – Інститут української мови НАН України, відділ граматики, м. Київ.

Захист відбудеться “21” грудня 2001 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.06 при Ужгородському національному університеті (м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ужгородського національного університету (м. Ужгород, вул. Капітульна, 10).

Автореферат розісланий “16” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доцент Ю.В. Юсип-Якимович

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Порівняння як категорія мовного плану, мовної системи дотепер ще не вивчена як слід, хоча ця проблема в минулому вже привертала увагу українських вчених, зокрема Івана Огієнка, Василя Сімовича та ін. Тлумаченням терміна “порівняння”, як і визначенням місця та функцій порівняльних конструкцій у системі мовних одиниць української мови, займалися українські мовознавці, починаючи ще з 50-х рр. XX ст. В україністиці здійснено ряд вагомих наукових досліджень, присвячених проблемі порівняння. Складнопідрядне порівняльне речення із сполучним елементом “як” проаналізовано, зокрема, в дисертації М.І.Вихристюк. Формально-граматичній природі порівняльних конструкцій присвячена монографія І.К.Кучеренка “Порівняльні конструкції мови у світлі граматики” (К., 1959). Структурно-семантичний опис складнопідрядних порівняльних речень здійснено в дисертації М.С.Заоборної. Типи складнопідрядних речень із підрядними прикомпаративними, які вводяться сполучником ніж / як ( у значенні ніж), проаналізовані В.Г.Мараховською. Функціонально-семантичний опис категорії порівняння знаходимо у дисертації Н.П.Шаповалової, в якій автор простежила семантико-синтаксичну та комунікативну природу порівнянь. Порівняльні конструкції у межах простого речення проаналізовано в дисертації Л.В.Прокопчук, зокрема, окреслено семантичні типи порівнянь залежно від сполучуваних можливостей компонентів порівняльної конструкції. Порівняння як стилістичний компонент художнього тексту стало об’єктом дослідження Г.Я.Довженко та Л.В.Голоюх.

Однак в українському мовознавстві немає ще системного комплексного дослідження структурно-граматичних типів (видів) порівняльних одиниць як членів речення і предикативних компонентів складних речень та їх функціонально-семантичних особливостей. Недостатньо опрацьовані порівняння-фразеологізми, зокрема їх функціонально-семантичні типи, що зумовлені особливостями їх структури. Не вивчені й трансформаційні процеси в системі порівняльних одиниць сучасної української мови. Немає єдиних і чітких загальноприйнятих критеріїв розмежування порівняльних зворотів та неповних підрядних порівняльних речень. Найбільш дискусійним у цьому зв’язку залишається питання про порівняльні конструкції, у яких об’єктом порівняння виступає називний відмінок іменників чи інших субстантивованих слів із залежними словами чи без них. Як відомо, формально-граматичну структуру речення становлять синтаксичні зв’язки і виділювані на їх основі члени речення. Речення як основна синтаксична одиниця тісно пов’язана з мінімальними семантико-синтаксичними елементами – синтаксемами, що виокремлюються на основі семантико-синтаксичних відношень і характеризуються зовнішнім спрямуванням на відображення стосунків між предметами і явищами об’єктивної дійсності. Синтаксеми як мінімальні одиниці обов’язково передбачають входження в більшу одиницю, якою є речення Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 220 с.. Тому надзвичайно важливим і актуальним нині є питання взаємозв’язку порівняльних синтаксем і підрядних порівняльних речень і з точки зору формально-граматичної, і семантико-синтаксичної структури речень, з’ясування дериваційних перетворень у системі порівняльних одиниць як результату синтаксичної деривації, транспозиції порівняльних форм тощо.

Актуальність теми нашої роботи визначається, отже, необхідністю з’ясувати лінгвістичний статус порівняльних конструкцій, окреслити їх місце в системі синтаксичних одиниць, виробити критерії їх класифікації й комплексного аналізу з урахуванням семантичних взаємозв’язків порівняльної конструкції і змісту речення. Системний, поглиблений аналіз порівняльних конструкцій сучасної української мови сприятиме розв’язанню поставлених у дисертаційному дослідженні проблем.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження здійснене у певному взаємозв’язку з комплексною темою кафедри української мови Ужгородського національного університету “Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті”.

Мета роботи. Метою дисертаційного дослідження є висвітлення на основі реальних фактів сучасної української літературної мови, засвідчених текстами художніх творів, головним чином української класики від І.П.Котляревського до наших днів, усієї системи засобів вираження порівнянь та їх функціонально-синтаксичної й семантичної специфіки. Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

1. Окреслити поняття “порівняння” як мовної одиниці.

2. Визначити й відповідно кваліфікувати суб’єкт, об’єкт та основу порівняння як порівняльну конструкцію.

3. Охарактеризувати структурно-синтаксичні та функціонально-семантичні типи порівнянь.

4. Визначити критерії розмежування порівняльних зворотів та неповних підрядних порівняльних речень.

5. Функціонально-синтаксичний аналіз порівняльних конструкцій різних структурних типів.

6. З’ясувати трансформаційні процеси у системі порівняльних одиниць.

Об’єктом дисертаційного дослідження є порівняльна конструкція у складі простого і складного речення, яка складається з трьох компонентів: суб’єкта, об’єкта та основи порівняння.

Методи дослідження. У дисертації застосовано описовий метод опрацювання фактичного матеріалу, метод функціонального аналізу, трансформаційний метод, а також елементи контекстуального й статистичного методів.

Наукова новизна. У дисертаційному дослідженні вперше в українському мовознавстві здійснено повний, всебічний, системний опис порівняльних конструкцій у складі простих і складних речень із урахуванням їх структурних та функціонально-синтаксичних і семантичних особливостей. Не претендуючи на абсолютну всеосяжність вирішення порушених проблем, у дисертації запропоновано кваліфікацію порівняльних конструкцій як членів речення і предикативних компонентів складних речень. Встановлено також нові функціонально-семантичні типи порівнянь-фразеологізмів. У плані діахронії з’ясовано взаємозв’язок порівняльних синтаксем і підрядних речень. Розроблено критерії розмежування порівняльних зворотів і підрядних порівняльних речень з урахуванням семантичних взаємозв’язків порівняльної конструкції і змісту речення.

У роботі здійснено статистичні спостереження над кількісним і якісним виявом модально-порівняльних часток, сполучників і сполучних слів у текстах художніх творів – джерельної бази дисертації. Вперше в українському мовознавстві до наукового обігу введено тексти творів закарпатських письменників, зокрема Д.Креміня, Ф.Потушняка, П.Скунця, І.Чендея.

Практичне значення дослідження визначається прямим зв’язком результатів дослідження з практикою викладання української мови у школі та вузі. Матеріали дисертації можуть бути використані під час викладання вузівського курсу “Синтаксис”, для розробки спецкурсів і спецсемінарів із синтаксису та пунктуації, при написанні курсових, бакалаврських та дипломних робіт, як і посібників та підручників, а також при укладанні збірників вправ із сучасної української літературної мови. Матеріали дослідження знадобляться при пунктуаційному оформленні речень із порівняльними конструкціями.

Матеріалом для дослідження послужили прості і складні речення з порівняльними конструкціями, відібрані методом суцільного виписування із текстів творів різних жанрів української літератури, зокрема І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ’яненка, Л.Глібова, І.Нечуя-Левицького, І.Карпенка-Карого, П.Куліша, О.Кобилянської, Панаса Мирного, М.Коцюбинського, Лесі Українки, І.Франка, М.Куліша, Б.Лепкого, О.Гончара, М.Стельмаха, П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, В.Симоненка, Марка Черемшини, Д.Креміня, Ф.Потушняка, П.Скунця, І.Чендея. У дисертації використано також фольклорний матеріал. Картотека фактичного матеріалу складає близько 6 800 речень із порівняльними одиницями.

Особистий внесок дослідника. Увесь відбір фактичного матеріалу, його систематизація, оцінка, опис та узагальнюючі висновки здійснені автором дисертації самостійно.

У працях, написаних у співавторстві, основна концепція оцінки структури порівняльних конструкцій, визначення їх функцій та засобів вираження належать автору дисертації.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорені на засіданні кафедри української мови Ужгородського національного університету (2001 р.) та оприлюднені на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях (Ужгород, 1999; Луцьк, 2000; Івано-Франківськ, 2000; Ужгород, 2001; Луцьк, 2001); на науковому семінарі “Закарпаття в складі Чехословаччини: проблеми відродження і національного розвитку (До 80-річчя утворення Чехословаччини)” (Ужгород, 1999); на науково-теоретичній конференції “Науково-педагогічна діяльність та літературна творчість Федора Потушняка (до 90-річчя з дня народження)” (Ужгород, 2000), а також на звітних наукових конференціях викладачів, співробітників та студентів Ужгородського університету (1996–2000).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено в 11 статтях.

Структура дисертації. Дисертація складається із переліку умовних скорочень назв джерел фактичного матеріалу, вступу, трьох розділів основної частини, висновків, списку використаної літератури (237 позицій). Обсяг дисертації – 201 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дисертаційної роботи, з’ясовано її актуальність і наукову новизну, указано на її зв’язок із науковими програмами та темами, визначено об’єкт, мету, завдання, джерела фактичного матеріалу, методи, теоретичне і практичне значення дослідження, апробацію його результатів та особистий внесок здобувача.

У першому розділі – “Порівняння як структурна одиниця мовної системи” – окреслено систему структурних засобів вираження порівняння, з’ясовано широке та вузьке розуміння терміна “порівняння” у мовознавчій літературі.

Порівняння ми розглядаємо як мовну модель, структуру якої становить поєднання 3-х компонентів: а) суб’єкта порівняння – предмета чи явища, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого; б) об’єкта порівняння – предмета чи явища, що має яскраво виражені і відомі нам ознаки; в) основи порівняння – ознаки в широкому розумінні цього терміна, яка лежить в основі порівняння і яка може бути й не вербалізована в окремих структурних типах порівняльних конструкцій, але при цьому зрозуміла з контексту, напр.: Місяць великим колесом вийшов над двором... (Ф.Потушняк) Примітка. Тут і далі суб’єкт порівняння умовно позначаємо підкресленням однією прямою лінією, об’єкт порівняння – жирним шрифтом, основу – курсивом. Якщо котрийсь із зазначених компонентів конструкції словесно не виражений чи не зовсім ясний, то вдаємось до описової характеристики.. Суб’єкт – місяць, об’єкт – колесо, основа порівняння – схожість зовнішньої форми місяця на форму колеса за ознакою круглий і т.д. Саме зазначені три елементи (суб’єкт, об’єкт і основа порівняння) і становлять собою основу т. зв. порівняльної конструкції.

Зауважуємо, що суб’єктом і об’єктом порівняння бувають не тільки окремі слова-поняття, а й граматичні центри двоскладних компонентів складнопідрядних речень, напр.: Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні (В.Симоненко). Основою порівняння в даних прикладах є подібність дій, виконуваних суб’єктами і об’єктами порівняння. Суб’єктом і об’єктом порівняння у складнопідрядних реченнях можуть бути не тільки назви осіб чи предметів, а й дій (станів), оцінюваних мовцем, напр.: Її широко розкриті темні очі, її голос, вид – все так нагадувало Нимидору, ніби на його через ті очі глянула Нимидорина душа... (І.Нечуй-Левицький). У даному реченні душа порівнюється з очима, голосом, видом Нимидори через посередництво стану, дії.

Термін “порівняльна конструкція”, правда, значно обмежує розуміння порівняння як явища. Так, згідно зі змістом цього терміна, порівняннями не вважаються вищий і найвищий ступені порівняння прикметників та прислівників, порівняння-прикладки тощо, які, однак, на нашу думку, теж входять у систему структурних засобів вираження порівняння. Вищий і найвищий ступені порівняння ми кваліфікуємо як різновид порівняльних конструкцій, оскільки у них суб’єктом порівняння може виступати звичайний (вихідний) ступінь якості й властивості якогось предмета, а об’єктом (по відношенню до нього) – вищий і найвищий ступені якості – різновиду цього ж або іншого предмета у ролі об’єктів порівняння при спільній основі порівняння (колір, розмір, температура тощо), напр.: Ця мука біла, та біліша, а та найбіліша; асфальт твердий, бетон твердіший, граніт найтвердіший і т.д.

Таке розуміння термінів “порівняння” і “порівняльна конструкція” охоплює в українській мові й так звані ірреальні порівняння, зокрема у складнопідрядних порівняльних реченнях. Основним засобом зв’язку в складнопідрядних порівняльних реченнях реального порівняння виступає сполучне слово як, напр.: Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так весілля промчалось Чіпчиним двором й наробило нетрохи шкоди у господарстві (Панас Мирний). Як засіб оформлення складнопідрядних речень із реальними порівняннями використовується також сполучник як, прислівникова семантика якого більшою чи меншою мірою нівелюється, набуваючи при цьому синонімічності із сполучниками мов, немов та відтінку ірреальності, напр.: Знов думки, як перед бурею птахи, неспокійно літають (Б.Лепкий). Засобами зв’язку у складнопідрядних порівняльних реченнях ірреального порівняння виступають звичайно сполучники мовби, начеб, неначеб, ніби, нібито, буцім, гейби і под., у яких формант би вказує на цілковиту ірреальність порівняння, напр.: Сніжок став політати, ніби Бахмач вбрав на свята білу сорочку (Б.Лепкий). Лексико-семантичне навантаження сполучників мов, немов, мовби, наче, неначе, начеб, неначеб, ніби, нібито в мовознавчій літературі трактується неоднозначно. Більшість сучасних мовознавців вважає, що основне їх (сполучників) призначення – надавати виразам непевності, подібності, схожості, припущення при порівнянні. Від ірреально-порівняльних сполучників мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб і под., на наше переконання, слід відрізняти сполучники мов, немов, наче, неначе, які своїм значенням можуть наближатися як до ірреальних, так і до реальних порівняльних сполучників. У тих випадках, коли сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічними ніби, начеб, вони, без сумніву, є ірреально-порівняльними сполучниками, напр.: Рідко-рідко траплялось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов і не бачив нічого (П.Куліш) – порівняй: ...жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, ніби і не бачив нічого. Якщо ж сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічним як, то вони вже своїм лексико-семантичним значенням наближаються до реально-порівняльного сполучника як, хоч і виражають при цьому ірреальне порівняння, напр.: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз... (І.Франко) – порівняй: Як водопаду рев, як битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз.…

За нашими спостереженнями, основним структурним типом реальних і ірреальних порівнянь у сучасній українській мові є сполучникові порівняння, для вираження яких спостережено вживання 21 сполучника, не враховуючи вузькодіалектних форм типу єк у текстах письменників західноукраїнського регіону та стилістичного яко у П.Куліша, а саме: як (у ролі власне сполучника і сполучного слова), мов, мовби, немов, немовби, мовбито, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, ніж, гей, гейби, буцім, буцімто, що.

Правда, частотність вживання виявлених порівняльних конструкцій із зазначеними сполучниками неоднакова. Найчастіше вживаними є конструкції із як (майже 50%) та із мов (близько 20%), які простежуються в усіх опрацьованих текстах українських письменників різних часів і регіонів України. При цьому кількісно переважаючими у більшості текстів є конструкції із як. Лише окремі письменники (О.Кобилянська, І.Франко, П.Тичина, М.Стельмах та деякі інші) перевагу надають конструкціям із мов, що пояснюється, очевидно, перш за все, індивідуальними уподобаннями у доборі синонімічних конструкцій із як та мов. Цим же, мабуть, пояснюється і вживання багатьма письменниками поряд із як та мов синонімічних конструкцій із немов (Т.Шевченко, О.Кобилянська, І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський, М.Куліш, П.Тичина, В.Сосюра, М.Рильський, В.Симоненко, М.Стельмах, О.Гончар, Ф.Потушняк, П.Скунць, І.Чендей, Д.Кремінь), рідше – конструкцій із мовби, немовби тощо. Друге місце щодо частотності вживання посідають конструкції із синонімічними сполучниками ніби та наче та їх синонімічними варіантами нібито та неначе, неначеб, неначебто, зрідка буцім, буцімто. Конструкції із порівняльними сполучниками гей, гейби, виявлені у текстах М.Черемшини, – це відбиття живорозмовного мовлення українських говорів Карпатського регіону, у яких ці сполучники – дуже типове явище.

Не мотивується формулою “порівняльна конструкція” так зване “метафоричне порівняння”, оскільки порівняння становить собою двочленну порівняльну конструкцію (суб’єкт – об’єкт порівняння), а метафора з точки зору структури – одночленна лексико-семантична одиниця, в ній різні асоціації зливаються воєдино.

Метафора і порівняння – це явища, генетично пов’язані, оскільки деякі з метафор утворилися із порівнянь внаслідок редукції форми з усуненням сполучників як, мов, наче і под., тому метафора і порівняння – явища семантично близькі. Метафора звичайно не може вважатися порівняльною конструкцією, але спорадично порівняння може містити “реалізовану” метафору. Прикладом можуть послужити конструкції, у яких суб’єкт порівняння виражений орудним відмінком іменника як складової частини фразеологічних порівняльних присудків чи складової частини безсполучникових порівнянь-фразеологізмів у функції обставини способу дії та порівняння-прикладки, які виникли в результаті редукції порівняльних зворотів, напр.: В неї [Нимидори – Р.С.] щоки палали вогнем…(І.Нечуй-Левицький); “Батько доньку свою позбавив волі до темниці замкнув!” – це була перша гадка, що блискавкою майнула крізь темряву (Б.Лепкий); Природа-мати ненастанно тут працює…(І.Франко).

Але якщо у порівнянні суб’єкт порівняння частково уподібнюється об’єкту, то в метафорі знаходимо їх повне ототожнення. Крім того, порівняння не формує нового поняття і не має номінативної функції, а метафора, на відміну від порівняння, формує нове поняття. В образному порівнянні конкретний, індивідуальний предмет чи дія або стан порівнюється, асоціативно зближується з іншим предметом, дією, станом тощо, а в метафорі конкретний предмет іменується назвою іншого предмета. Отже, хоч ці явища в дечому й близькі, однак, по суті, це різні структурні, граматичні, лінгвостилістичні одиниці.

У першому розділі – “Порівняння як структурна одиниця мовної системи” – зведено спірні моменти, різні точки зору щодо розмежування порівняльних зворотів і неповних підрядних порівняльних речень. Це стосується, зокрема, конструкцій із порівняннями, вираженими іменниками та субстантивованими прикметниками, займенниками, числівниками і дієприкметниками у називному відмінку. Здійснений нами аналіз фактичного матеріалу дає підстави для виділення таких основних критеріїв розмежування порівняльних зворотів та неповних підрядних порівняльних речень:

Порівняння, які становлять сполучення називного відмінка іменника (займенника) із сполучним словом як, сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. (називний відмінок при цьому може супроводжуватися залежними словами, як правило, у ролі означення) і відносяться до співвідносно-вказівних слів – прислівників так, так само, або займенників такий (-а, -е, -і), які вказують на обов’язковість підрядного речення для смислової повноти усього речення, слід кваліфікувати як підрядні неповні речення відповідного функціонально-семантичного типу, обумовленого функцією співвідносно-вказівного слова, напр.: Зажив Грицько тихим пахарським життям... – так, як і люди (Панас Мирний) – підрядне способу дії; Вона [Домніка – Р.С.] була така працьовита, мов бджола... (О.Кобилянська) – підрядне міри й ступеня.

До неповних підрядних порівняльних речень зараховуємо також порівняльні вирази – форми називного відмінка іменників, займенників чи інших субстантивованих слів, що залежать від потенціального, імпліцитного співвідносно-вказівного слова, у яких відсутній присудок при реконструкції цих виразів у повну структуру становив би собою повторення реального присудка головного речення, а не штучний, домислюваний, уявний присудок, напр.: І жили ті брати [так – Р.С.], як цареві сини…(Фольклор) > І жили ті брати, як жили цареві сини…

При цьому ми послідовно враховуємо й характер семантико-синтаксичного взаємозв’язку між суб’єктом, об’єктом та основою порівняння. Порівняльні вирази з відсутнім присудком зараховуємо до неповних підрядних порівняльних речень у тих випадках, коли: а) суб’єкт і об’єкт є назвами істот, а основою порівняння є дії, тотожні для суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: Пан походжає, як чорногуз (М.Коцюбинський); б) суб’єкт є назвою неістоти, а об’єкт – назвою істоти, яка може виконувати дію, що лежить в основі порівняння, напр.: Нема кому розказати, Чого серце хоче, Чого серце, як голубка, День і ніч воркує... (Т.Шевченко); в) суб’єкт є назвою істоти, а об’єкт – неістоти, яка за своїм семантичним навантаженням здатна виконувати дію, що закладена в основі порівняльної конструкції, напр.: Сохне вона [дівчина – Р.С.], як квіточка... (Т.Шевченко); г) до порівняльної конструкції відноситься підрядне речення, дієприслівниковий або дієприкметниковий зворот, незалежно від форми вираження суб’єкта і об’єкта порівняння, напр.: А рояль... вив дико, як звір, стікаючий кров’ю (М.Коцюбинський); ґ) суб’єкт і об’єкт є назвами неістот, дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта, а об’єкт за своїм семантичним навантаженням здатний виконувати дію дієслова-присудка, напр.: Як квіточка, надія розцвіла (Л.Глібов).

Якщо ж і суб’єкт, і об’єкт є назвами неістот, а дія суб’єкта семантично тотожна з дією об’єкта порівняння, який за своїм семантичним навантаженням не здатний виконувати дію, що лежить в основі порівняння, то такі порівняльні конструкції ми схильні трактувати як порівняльні звороти, напр.: І гнів, як пожежа, шумує у жилах, як грозами сповнений сад... (В.Сосюра); Над Римом виснуть, наче тіні, знамена чорних перемог... (В.Сосюра).

Якщо ж у складі порівняння, крім називного відмінка іменників (займенників), наявні ще придієслівні додатки чи обставини, які ретроспективно вказують на обов’язковість пропущеного присудка, то такі конструкції теж слід кваліфікувати як безсумнівні неповні підрядні порівняльні речення, напр.: Ані губи не малювала дівчина, ані лице не рум’янила – сама була, як чічка в городці (І.Чендей).

Якщо ж порівняння, виражене іменником у називному відмінку з залежними словами чи без них, не відповідає зазначеним умовам, то в такому випадку ми кваліфікуємо його як порівняльний зворот у ролі того чи іншого члена речення, напр.: Жаль сну ранкового по тих безсонних ночах, Що теж були, як сон, як світла й тіней гра... (М.Рильський) – складений присудок; ...коли зима настане, підуть завірюхи, заметільниці, мов лихі сили, помчать скажено полями... (О.Кобилянська) – складний присудок і под.

Що ж до порівняльних конструкцій, в яких не наявний жоден із головних членів речення, ми вважаємо за доцільне трактувати такі порівняльні конструкції як підрядні неповні порівняльні речення, якщо вони становлять структурну синтаксичну одиницю з обставин, додатків чи обставин і додатків, особливо ж якщо такі порівняльні структури залежать від співвідносно-вказівних слів так, так само або такий (-а, -е, -і), напр.: Ніколи він [Кочубей – Р.С.] не здавався їй [Мотрі – Р.С.] таким чужим, як нині (Б.Лепкий); Як же здивувався Петро, пізнавши Кирила Тура!... Так йому зрадів, наче рідному братові... (П.Куліш).

У другому розділі – “Порівняння як члени речення, їх структура та синтаксичні функції” – досліджено засоби вираження порівнянь-членів речення різних структурних типів та їх синтаксичні функції з точки зору формально-граматичної та семантико-синтаксичної. Адже з формально-граматичного боку порівняння у межах простого речення чи складових компонентів складного речення виступають як головні і другорядні члени й виконують синтаксичні функції, властиві зазначеним членам речення. З семантико-синтаксичної точки зору однослівні порівняння у межах речення становлять собою різні типи порівняльних синтаксем, зумовлених семантикою і позицією порівняння. У цьому розділі аналізуємо також трансформаційні процеси в системі порівняльних одиниць української мови, оскільки порівняльні звороти у функції різних членів речення, як і окремі порівняльні словоформи, з точки зору діахронії становлять собою редуковані утворення із підрядних порівняльних речень.

Порівняння-члени речення з точки зору їх структури умовно поділяємо на безсполучникові і сполучникові, хоча при цьому в деяких типах порівнянь-членів речення ми спостерігаємо транспозицію сполучників у частки, напр.: ...ніч – наче озеро в берегах неба... (М.Коцюбинський) – складений іменний присудок, який утворився внаслідок трансформації складного речення у просте:…ніч мала такий вигляд, наче озеро в берегах неба…, а отже модально-порівняльна частка наче у складі іменного складеного присудка сполучникового походження.

У межах речення порівняння різних структурних типів за своїм функціональним навантаженням виступають у ролі таких його членів:

1. Порівняння-підмети як ірреальні порівняння, що виражаються за допомогою модально-порівняльних часток мов, немов, наче, неначе, ніби і под., напр.: У хаті стояв мов чад (Панас Мирний); Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади! (Т.Шевченко). Специфікою порівнянь-підметів є те, що з формально-граматичної точки зору вони не можуть виражати реального об’єкта порівняння, хоча з функціонально-семантичного погляду такі сполучення сприймаються як вираження об’єкта порівняння, суб’єктом порівняння до якого виступає реальний предмет, явище, особа і т.д. Функція модально-порівняльних часток мов, немов, наче, ніби і под., вживаних безпосередньо перед підметами, охоплює і ірреальність семантики присудка, утворюючи, таким чином, цілком ірреальну порівняльну єдність. Порівняння-підмети, які з формально-граматичної точки зору разом із присудками формують граматичний центр речення, виступають субстанціональними порівняльними синтаксемами у простому елементарному і неелементарному з семантико-синтаксичного погляду реченнях.

2. Порівняння-присудки різних структурних типів, серед яких безсполучниковими порівняннями вважаємо складені іменні присудки (дієслово-зв’язка “здаватися”, “вважатися”, “уявлятися” + іменник у формі орудного відмінка), напр.: Село здавалось йому тепер великим морем, що гуділо страшною вісткою про його нічний гріх (Ф.Потушняк). За допомогою модально-порівняльних часток як, мов, немов, наче, неначе, ніби сполучникового походження звичайно утворюються присудки різних структурних типів: а) прості: А Дніпр мов підслухав... (Т.Шевченко); б) складені іменні та дієслівні: А ми хотіли воювати з фальшю, та в праведності стали мов чужі…(Д.Кремінь); А вітер мов хоче вкрасти і віднести у безвість його слова (Ф.Потушняк); в) складні: В мороці нічному стояли ми як тіні (П.Тичина). Специфічною особливістю складених іменних присудків на відміну від всіх інших типів присудків є те, що вони можуть бути реальними порівняннями, якщо вжита модально-порівняльна частка як, напр.: Латинське і троянське плем’я Було як близькая рідня (І.Котляревський), як і присудки, що семантично становлять собою повторення підметів. З точки зору редукції такі утворення виражають тотожність окремого явища, події, факту з еталоном, в якості якого виступає окрема особа або її поведінка, напр.: …в селі хоч сусіди як сусіди…(П.Скунць) в селі хоч сусіди є такі, якими вони мають бути, якими вони можуть бути. Порівняння-присудки інших структурних типів, оформлені за допомогою модально-порівняльної частки як, виступають як ірреальні порівняння, напр.: Ниви, поля – як завмерли (Ф.Потушняк); Се був кривавий сон. Михайло виглядав як труп (О.Кобилянська).

3. Порівняння як головні члени односкладних речень, напр.: Кочубея ніби шпильками кольнуло – сів (Б.Лепкий). На нашу думку, в даних реченнях слід говорити про т. зв. приховане порівняння, виражене порівняльним головним членом односкладного речення, яке утворилося внаслідок редукції з підрядних порівняльних двоскладних речень, в яких утратився корелятивний зв’язок (засобом вираження такого зв’язку були вказівні слова так та такий (-а, -е, -і) та порівняльні сполучники як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под.) між головною та підрядною частинами складного речення. Порівняй: Кочубеєві так стало недобре, ніби хтось його шпильками кольнув, – сів. Зазначені порівняння з семантико-синтаксичного погляду являють собою порівняльні предикати стану. Вони, звичайно, ірреальні.

4. Порівняння-обставини способу дії, які є одним із найпоширеніших і найчастіше вживаних функціональних типів порівнянь-членів речення. Серед них виділяємо три структурних типи порівнянь:

4.1. Порівняння, виражені орудним відмінком іменників у функції об’єкта порівняльної конструкції. Орудний відмінок іменників у даних порівняльних конструкціях із семантико-синтаксичного погляду становить собою морфологічний варіант об’єктної синтаксеми, семантичний варіант якої залежить від природи предиката, напр.: Арена звіром заревла (Т.Шевченко).

4.2. Порівняння, виражені прислівниковою формою з по-. У ролі виразно порівняльних обставин способу дії звичайно виступають розглядувані прислівникові форми, що мотивуються іменниками-назвами істот типу: по-дружньому, по-королівськи, по-людськи. З семантико-синтаксичного погляду такі порівняння-обставини способу дії є похідними морфологічними варіантами порівняльних субстанціональних суб’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції колишніх складнопідрядних порівняльних речень, напр.: Він [Петро – Р.С.] думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити по-панськи, менше працювати (Ф.Потушняк); Він [Петро – Р.С.] думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити, як пан живе, менше працювати. Що ж до прислівників – обставин способу дії розглядуваного типу, що мотивуються іменниками-назвами неосіб, то в них порівняльна семантика менш виразна. З структурно-семантичного погляду такі порівняльні утворення є морфологічними варіантами похідних локативних та часових синтаксем, що утворилися внаслідок трансформації складних структур у прості, напр.: ...вона продовжує співати по-степовому (О.Гончар) …вона продовжує співати, як співають у степу; Сонце осіннє по-літньому блиска... (М.Рильський) Сонце осіннє блискає, як улітку.

4.3. Порівняння, виражені порівняльними зворотами із сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. За своєю структурою вони можуть бути непоширеними (однослівними) і поширеними (словосполученнями). Засобами їх вираження звичайно виступають: а) іменники в називному відмінку із зазначеними сполучниками, напр.: Віз, як стріла, полетів дорогою (Ф.Потушняк); Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час... (Леся Українка). З семантико-синтаксичної точки зору непоширені порівняння зазначеного виду являють собою похідні утворення від субстанціональних суб’єктних синтаксем, поширені – сполучення атрибутивних і суб’єктних синтаксем; б) іменники в непрямих відмінках із порівняльними сполучниками, напр.: На великдень баба убрала Петрика, як паву... (М.Черемшина); Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться... (Т.Шевченко). Непоширені порівняння зазначеного виду з семантико-синтаксичного погляду є трансформами об’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції складнопідрядних порівняльних речень, а поширені являють собою сполучення атрибутивних і об’єктних синтаксем; в) прикметники, дієприкметники та дієприкметникові звороти, які в семантично неелементарному простому реченні виступають як вторинні предикатні синтаксеми і у межах дієприкметникового звороту сполучаються з об’єктними синтаксемами – конкретизаторами порівняльного значення, напр.: Тіло боліло, як попечене... (Панас Мирний); ...тільки білі берези ясно та виразно лисніли, неначе обшиті білим полотном та облиті рожевим соком (І.Нечуй-Левицький); г) дієприслівники та дієприслівникові звороти, яким властива додаткова предикативність, тобто такі порівняльні структури, які є редукованими утвореннями із складних порівняльних речень, у яких дієприслівник виступав дієсловом і виконував роль другорядного присудка, напр.: Се було саме збіжжя Івоніки, через яке [Анна – Р.С.] йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою, мов голублячи його до себе (О.Кобилянська) …через яке [Анна – Р.С.] йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою так, мов голубила його до себе; ґ) прислівники в поєднані з порівняльними сполучниками, напр.: Він спер голову на руки і глядів, немов безтямки, вперед себе (О.Кобилянська).

5. Порівняння-обставини міри й ступеня, які звичайно виражаються порівняльними зворотами з сполучниками як, ніж, мов, немов, наче, неначе, ніби. Серед них за своїм семантичним навантаженням відзначаються порівняльні конструкції зі сполучником ніж, які одночасно виражають порівняння і протиставлення, напр.: Немає Мудріших, ніж народ, учителів (М.Рильський). Але порівняння – обставини міри й ступеня найчастіше виражаються називним відмінком іменників (рідше субстантивованих займенників та прикметників) із порівняльними сполучниками як, мов і под. і відносяться до прикметників (дієприкметників) у ролі іменних частин присудків. Із семантико-синтаксичного погляду такі порівняння являють собою похідні утворення від субстанціональних синтаксем підрядних порівняльних речень, ускладнені в поширених структурах атрибутивними синтаксемами, і виступають як конкретизатори предикатних синтаксем, напр.: А ти була, як мрія, неповторна... (В.Симоненко); Бачили його [Дніпро – Р.С.] не раз, не могли досить налюбуватися його красою, та нині він їм чомусь ще кращим здавався і ще дорожчим серцю, ніби хтось близький... (Б.Лепкий). Порівняння – обставини міри й ступеня можуть бути виражені й непрямими відмінками іменників у сполученні з порівняльними сполучниками. Такі обставини теж можуть відноситися до іменної частини присудка, вираженої якісним прикметником, і до обставин, виражених якісним прислівником. У цих випадках вони є уточнюючими відокремленими обставинами міри й ступеня. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняння є похідними утвореннями як від об’єктних, так і від локативних синтаксем колишніх підрядних порівняльних речень, напр.: ...у Кочубеєвих сінах зробилося сумно, як на поминках... (Б.Лепкий); ...з другого боку мигне зелена блискавка, і Миколине лице стає зелене, неначе в утопленика (І.Нечуй-Левицький).

6. Порівняння-обставини причини й мети, які виділяються нами як один функціональний різновид порівняльних конструкцій, оскільки, за нашими спостереженнями, розмежувати порівняння-обставини причини й порівняння-обставини мети в більшості випадків буває дуже важко, а іноді навіть неможливо, що пояснюється, по-перше, подібністю засобів їх вираження, а по-друге, взаємодією синтаксичних відношень причини й мети в одній порівняльній конструкції. У функції порівнянь-обставин мети простежуються ірреальні порівняння із сполучниками мов, немов, мовби, ніби тощо, виражені найчастіше дієприслівниковими зворотами або, зрідка, іменниками в непрямих відмінках. При цьому дієприслівники виступають тільки у формі недоконаного виду і специфікою таких порівняльних конструкцій є те, що їх на сучасному етапі розвитку мови можна трансформувати в складнопідрядні порівняльні речення з підрядними мети, напр.: [Анна – Р.С.] ...сперлась на хвилину об паркан, мов відпочиваючи (О.Кобилянська) [Анна – Р.С.] ...сперлась на хвилину об паркан для того, щоб відпочити. Порівняння – обставини мети виражаються зрідка й порівняльними зворотами, що складаються з іменників у непрямих відмінках і порівняльних сполучників. Такі порівняльні цільові синтаксеми, на думку І.Р.Вихованця, передбачають наступність у плані часової перспективи, виражають гіпотетичну модальність бажаності здійснення явища, що виступає бажаним наслідком, напр.: І вона [Маланка – Р.С.] потай від своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи (М.Коцюбинський).

Порівняння-обставини причини теж виступають ірреальними порівняннями і виражаються, як правило, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, а також іменниками у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками мов, мовби, немов, наче, неначе, ніби і под. Порівняння – обставини причини, виражені дієприкметниковими зворотами, вживаються, звичайно, в постпозиції до головної частини речення або між підметом і присудком. Характерною особливістю дієприкметникових порівняльних зворотів, що мають обставинне значення причини, є те, що у їх складі вживаються тільки пасивні дієприкметники, напр.: ...вона [Фрузя – Р.С.] сиділа бліда, залякана, мов винувата якимсь важким гріхом... (І.Франко). Зрідка можливі випадки вживання дієприкметникового порівняльного звороту у функції обставини причини і у препозиції до основної частини речення, яка, однак, для нього не характерна, напр.: Неначе засоромлений, [Михайло – Р.С.] перескочив вузький шанець... і відійшов скоро (О.Кобилянська). Порівняння – обставини причини виражаються також непрямими відмінками іменників у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками. Такі порівняльні причинові синтаксеми, як вважає І.Р.Вихованець, являють собою віддзеркалення причиново-наслідкових відношень у структурі складного речення, яке є для ускладненого простого речення з названими синтаксемами базовою (вихідною) одиницею. Навколо порівняльних сполучників групуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походження явища, результативної причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо, напр.: У купу вівці збились. Немов із холоду, ягнятко на руки полізло (П.Тичина); Земля застогнала, наче від тяжкого болю (Фольклор).

7. Порівняння-означення, які можуть виражатися як безсполучниковим способом, так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри й ступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його [Левкової – Р.С.] повіки набух від спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорослого (М.Стельмах). Сполучникові порівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними. Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а) іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції до атрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної, але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає в золотих житах (Д.Кремінь); [Івоніка – Р.С.] Витривалий, мов лісна звірина, був загартований проти всяких утяжливостей природи... (О.Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках, напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, що виступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторами атрибутивних відношень, напр.: Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця... (І.Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметникові звороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний); ...[Мотря – Р.С.] усміхаючись своїм, ніби позиченим, усміхом, вийшла на ганок (Б.Лепкий).

8. Порівняння-прикладки безсполучникового і сполучникового типу. Особливістю безсполучникового типу порівнянь-прикладок є те, що вони звичайно бувають об’єктами порівняння, а назви особи чи предметів, до яких вони відносяться – суб’єктами порівняння, а за основу служать спільні ознаки суб’єкта і об’єкта, напр.: Ото він самий! Покарав Його господь за гріх великий Не смертію! – він буде жить. І сатаною-чоловіком Він буде по світу ходить... (Т.Шевченко); Чудовий могутній ліс! І хмари-мандрівники люблять пролітати над ним, і вітри-розбійники затримуються в ньому... (Ф.Потушняк). Сполучникові порівняння-прикладки можуть бути як реальними, так і ірреальними, напр.: Ой