УДК 821.161.2-1

Атаманчук В.П.

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка РИСИ ПОЕТИКИ НЕОКЛАСИЦИЗМУ У ЗБІРЦІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО «ПІД ОСІННІМИ ЗОРЯМИ»

Стаття присвячена простеженню неокласицистичних засад збірки Максима Рильського «Під осінніми зорями». Риси неокласицизму визначаються як використання класичних форм, осмислення ідеалів краси, мистецьких цінностей, чистоти, любові. Природа у збірці представлена як важливий чинник роздумів поета про істотні проблеми людського існування.

Ключові слова: поетика, неокласичний, ідеал, образ.

Європейський неокласицизм XX століття, відкидаючи усе дріб'язкове, швидкоплинне, звертався до вічних категорій, вивірених багатовіковим культурним досвідом, сприяв утвердженню мистецьки довершених досягнень світового письменства, що формувало систему ціннісних орієнтирів в національних літературах.

Неокласицизм в Україні сформувався у перші десятиліття XX століття внаслідок рецепції і переосмислення творчих здобутків українського (І.Котляревський) і європейського класицизму, естетичних програм французької групи "Парнас", російської поезії срібного віку. Грунт для українського неокласицизму своїми оригінальними творами і перекладацькими працями підготували І.Франко, Леся Українка, М.Вороний.

Неокласики вже як "вагомо-конструктивний літературний напрям" [4, с.6] протиставили про більшовицьким літературним угрупуванням "національну творчість, оперту на класичній традиції та західній культурі" [10, с.177]. М.Зеров так визначав естетичні принципи неокласиків: "Даючи повний простір один одному, вони ніколи не окреслювали спільної для всіх рамки. Однаково перекладали і "залізні сонети" німецької робітничої поезії, і давніх римлян, і польських романтиків, і...їм однакові гекзаметри і октави, чотиристопові ямби і свобідний вірш" [3, с.123]. Вони не створювали ніяких програмних документів, тому що не хотіли обмежувати себе штучними рамками, їх єднало те, що в "гроні п'ятірному" сповідувався міф святого Мистецтва, яке підноситься над часом та державними кордонами..." [5, с.43]. Мистецтво для них є втіленням гармонійності вселюдських цінностей, а їхня поезія, як один із засобів їх вираження, характеризується емоційною та інтелектуальною ускладненістю. В українській літературі "окреслюється новий напрям" [15, с.5], який виникає внаслідок збагачення її перекладами з античних і європейських авторів, що впливає і на українську поезію, яка пронизана, за словами М.Зерова, "кларизмом" [3, с.561] - класичною врівноваженістю і чіткістю вислову. Вони утверджували думку про незалежність вічного мистецтва і абсолют художньої правди, про гармонію розуму і почуттів як оптимального способу світосприймання людини.

Серед основних рис, властивих неокласицизму, О.Ніколенко виділяє такі [7, с.34]: орієнтація на традиції світової літератури в поєднанні з вітчизняними здобутками; вимога естетичних критеріїв у мистецтві; відображення складних філософсько-психологічних проблем у широкому культурно-історичному контексті; удосконалення класичних форм і жанрів, пристосування їх до української традиції; тяжіння до універсалізації і міфологізації конкретно-образного узагальнення; складний метафоризм, асоціативність, символіка. В.Пахаренко визначив наступні ознаки неокласицизму [11, с.43-44]: дисципліна духу, здатність контролювати розум і волю, схильність до поетично-філософської споглядальності і віддалення від швидкоплинних явищ життя. Неокласики орієнтувалися на класичні зразки у розумінні найвизначніших здобутків людства, що мають цінність в усі часи. Вони прагнули до строгої досконалості форми, пошуку гармонії духу, осягнення творчого інтелекту як вічної категорії. Неокласики приділяли значну увагу дотриманню естетичної традиції, що вимагала високого мистецького рівня їхньої роботи у сфері науки і літератури. Вони ретельно розробляли композицію, виходячи з вимог чіткості і симетричності, прагнення до утвердження грандіозності і цілісності. Неокласики використовували теми, образи, мотиви античності, ренесансу, класицизму, звертали увагу на кращі здобутки усіх напрямів, які досягли свого найвищого розвитку. Вони зверталися до змалювання рівноваги у взаєминах людини і природи, естетичної насолоди від сприймання краси витворів мистецтва. Для них характерна своєрідна відстороненість від подій дійсності, але в їхньому зверненні до минулого цілком виразно простежуються алюзії на сучасність.

Всі згадані вище особливості мають самобутнє вираження у творчості Максима Рильського. Важливими складниками художнього світу поета, на думку М.Гнатюк [1, с.59], є рух до світового універсуму шляхом утвердження щастя, людяності, добра; любов, гармонія природи і людини, радість від повноти буття всупереч вічному борінню світла і темряви. Морально-етичну та історико-культурні теми він розглядав з точки зору дотримання національної та світової літературної традиції.

У збірці "Під осінніми зорями" (1918, 1926) М.Рильському властиве відтворення миттєвих вражень, викликаних власними роздумами чи спогляданням прекрасного. Л.Новиченко визначає це як "тип настроєвої ліричної мініатюри" [9, с.74]. Поет використовує зовнішні чинники для передачі глибини переживань. Природа в нього виступає віддзеркаленням його власних смутків, радощів, надій і розчарувань. Але К.Фролова вважає, що саме почуття природи в поета античне, маючи на увазі те, що ставлення до неї не є "суб'єктизованим" [14, с.239]. Можна погодитися і з цією точкою зору, тому що природі у сприйнятті М.Рильського властива внутрішня гармонія, яка є шляхом людини до пізнання самої себе.

Поезія "Білий сніг, вино червоне..." репрезентує піднесений настрій ліричного героя, який прямує до "Далекої краси" [12, с.79]. Характерно, що несуть його туди "золотогриві коні" і це надає поезії незвичайного, казкового звучання. Воно підкреслюється зображенням вечора, який "Плине... На огненних полозках" [12, с.79]. Все це в сукупності створює враження нестримних веселощів і щастя. Подібний мотив насолоди життям є в поезії "Викочуйте бочки вина...". Поет зобразив нестримно вируючі почуття:

І над криницею живою

Уста схиліте огняні,

Красу зливаючи з жагою! [12, с.80].

Людина тут невіддільна від природи: квіти підкреслюють красу людей ("Цвітіте, квітами повиті...), а сонце кидатиме їм "золото величних стріл" .

Філософського звучання набуває поезія "Переспіло-солодка