Незрощення ліктьового відростка ліктьової кістки спостерігається у собак великих порід. Характеризується напівзігнутим положенням ліктьових суглобів, зменшенням розмірів ліктьових горбів та їх дорсо-латеральним відхиленням, а з розвитком остеоартриту ліктьового суглоба - потовщенням останнього, виникненням крепітації, болю в ділянці ліктя (особливо при форсованого витягування кінцівки), утворенням флуктуючих випинань капсули безпосередньо позаду виростків плечової кістки. Найбільш ефективне оперативне лікування, яке передбачає створення каудо-латерального оперативного доступу до суглоба та видалення відростка.

Незрощення медіального вінцевого відростка ліктьової кістки характеризується хронічною переміжною кульгавістю, болісністю при екстензії ліктьового суглоба, що підсилюється при одночасній супінації кінцівки, формуванням остеофітів на каудальному боці ліктьового відростка та медіальному боці суглоба. Подальший розвиток остеоартроза призводить до накопичення рідини у суглобі, крепітації та обмеження рухливості. Рентгенологічними дослідженнями незрощення відростка можна інколи визначити у краніо-каудальній проекції. Найбільш ефективним є оперативне лікування, що передбачає після медіальної артротомії ліктьового суглоба вилучення відростка. В результаті біль припиняється і створюються умови більш надійної фіксації сухожилків і зв’язок, що збільшує стабільність ліктьового суглоба.

Розсікаючий остеохондрит ліктьового суглоба зазвичай діагностується у собак великих порід за такими самими клінічними ознаками, як при незрощенні медіального вінцевого відростка ліктьової кістки та результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляються дефекти суглобової поверхні переважно медіального виростка плечової кістки. При слабких симптомах розсікаючого остеохондриту ліктьового суглоба або непевній його діагностиці показане консервативне лікування. В разі його незначної ефективності проводять оперативне втручання: медіальну артротомію ліктьового суглоба, видалення з порожнини суглоба відшарованих тканин та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

Деформація передплічно-зап’ясткового суглоба виникає у молодих собак великих порід через порушення синхронного росту кісток передпліччя. Внаслідок затримки росту ліктьової кістки епіфіз променевої кістки тисне на дорсо-латеральну частину кісток зап’ястка, що спричинює латеральне викривлення та супінацію дистальної частини кінцівки, а також підвивихи променевої кістки. Затримка росту променевої кістки призводить до тиснення дистального епіфіза ліктьової кістки на медіо-волярну частину кісток зап’ястка, внаслідок чого виникає деформація передплічно-зап’ясткового суглоба та порушення його механізму. Деформація усувається згаданими вище оперативними методами корекції порушень росту кісток передпліччя.

Дисплазія кульшового суглоба часто діагностується у собак великих порід переважно з 4-10 - місячного віку за клінічними ознаками (біль при ставанні на ноги, обережність рухів тазових кінцівок, своєрідна вихляста хода, крепітація, нестабільність, остеоартрит кульшового суглоба, вивихи, підвивихи голівки стегнової кістки) та за результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляється невідповідність суглобових поверхонь кульшової западини і голівки стегнової кістки та розвиток остеоартритичних змін. На ранніх стадіях хвороби в період активного формування кульшового суглоба раціональним може бути консервативне лікування. При його незначній ефективності або тяжкому ступені дисплазії залежно від показань застосовують різні методи оперативного лікування - операції на гребінчастому м’язі, ампутаційну артропластику кульшового суглоба, корекційну остеотомію таза і стегнової кістки.

Розсікання або видалення гребінчастого м’яза показане за відсутності підвивиха голівки стегнової кістки з метою зняття болю, спричиненого його спазмом. Це швидко послаблює симптоми дисплазії, хоча не запобігає подальшому розвиткові її ускладнень. При ампутаційній артропластиці кульшового суглоба проводять резекцію голівки та шийки стегнової кістки, в результаті чого в ділянці проксимального її кінця утворюється несправжній суглоб. Операція показана у собак невеликих порід при тривалому перебігу дисплазії кульшового суглоба та неможливості забезпечення його стабільності іншими оперативними методами. Метою корекційної остеотомії стегнової кістки є збільшення стабільності кульшового суглоба шляхом заглиблення голівки стегнової кістки в кульшову западину. Цього досягають вилученням клиноподібної ділянки стегнової кістки для надання куту між шийкою стегнової кістки та її повздовжньою віссю значення близько 135 градусів. Метою потрійної остеотомії таза є поліпшення стабільності кульшового суглоба шляхом ротації у латеральний бік кульшової западини після відокремлення хірургічним шляхом частин лобкової, сідничної та клубової кісток, які її формують. У результаті цього створюються умови для більш глибокого входження голівки стегнової кістки в кульшову западину. Операція показана у випадках, коли кульшова западина неглибока, але її форма приблизно відповідає формі голівки стегнової кістки, а кут між шийкою стегнової кістки та її повздовжньою віссю близький до нормального (145 градусів).

Природжені вивихи надколінка найчастіше бувають медіальними, зустрічаються переважно у собак невеликих порід внаслідок вад будови стегнової кістки, надколінка та зв’язкового апарату колінного суглоба. Собак з першим ступенем медіального вивиху надколінка раціонально лікувати оперативним методом латерального капсулярного перекриття, а з другим-четвертим ступенем вивиху – шляхом поглиблення (створення) борозни для надколінка на блоці стегнової кістки з одночасним латеральним переміщенням і трансплантацією гребеня великогомілкової кістки.

Кутова деформація колінних суглобів виникає у собак великих порід унаслідок гальмування остеогенезу в латеральних частинах метафізарних хрящів стегнових та великогомілкових кісток. Вона призводить до Х-подібної постави тазових кінцівок. Ефективним є оперативне лікування. Деформацію суглоба у цуценят можна виправити накладанням стримувальної скоби на медіальну частину дистального метафізарного хряща стегнової кістки. У собак 9-12-місячного віку необхідно додатково стимулювати періостальний остеогенез шляхом препарування окістя на латеральному боці дистальної частини стегнової кістки.

Краніальна деформація проксимального епіфіза великогомілкової кістки виникає внаслідок гальмування остеогенезу в каудальній частині її проксимального метафізарного хряща. Це призводить до випинання краніальної частини епіфіза великогомілкової кістки та зменшення кута між її суглобовою поверхнею та повздовжньою віссю. Унаслідок цього при флексії колінного суглоба великогомілкова кістка має тенденцію зміщуватися донизу на більшу від норми відстань. Це спричиняє надмірне навантаження і пошкодження передньої схрещеної зв’язки колінного суглоба, що клінічно проявляється послабленням його стабільності, припуханням, особливо з медіального боку, накопиченням рідини та розвитком остеоартриту. Оперативне лікування передбачає клиноподібну остеотомію проксимальної частини великогомілкової кістки з метою виправлення її деформації.

Відрив гребеня великогомілкової кістки часто діагностується у собак віком до 10 місяців, супроводжується дорсальним зміщенням унаслідок натягу сухожилка чотириголового м’яза стегна. Характеризується втратою стабільності колінного суглоба, припуханням його краніальної частини, проксимальним зміщенням надколінка. Оперативне лікування передбачає термінову фіксацію гребеня для запобігання його зростання внаслідок швидкого росту великогомілкової кістки у положенні, яке розташоване дистальніше від нормального. Останнє призводить до надмірного навантаження сухожилка чотириголового м’яза стегна, надколінка, його зв’язок та суглобових поверхонь.

Розсікаючий остеохондрит колінного суглоба діагностується у собак великих порід з 5-місячного віку за клінічними ознаками (прогресуюча кульгавість, артроз колінного суглоба при збереженні його стабільності) та за результатами рентгенологічних досліджень, при яких виявляються на суглобових поверхнях виростків стегнової кістки дефекти та відшаровані тканини у порожнині суглоба. При лікуванні показане оперативне втручання: латеральна парапателярна артротомія колінного суглоба, видалення з порожнини суглоба сторонніх тіл та обробка кюреткою дефектів суглобових поверхонь.

Латеральна деформація заплеснового суглоба виникає через припинення остеогенезу у латеральній частині дистального метафізарного хряща великогомілкової кістки. При її лікуванні раціонально після завершення існування дистального метафізарного хряща великогомілкової кістки (9-місяців), виконати клиноподібну остеотомію дистальної частини великогомілкової кістки з подальшою іммобілізацією фрагментів кісток.

Розсікаючий остеохондрит заплеснового суглоба діагностується зазвичай на обох кінцівках у собак 4-10-місячного віку за клінічними ознаками (торцева постава, обмеженість рухів, потовщення заплеснового суглоба) та рентгенологічними дослідженнями, при яких виявляють дефекти на суглобовій поверхні медіального (інколи і латерального) гребеня надп’яткової кістки та остеофіти на медіальному боці заплесна. Оперативне лікування при цій хворобі передбачає оперативний доступ шляхом каудо-латеральної артротомії заплеснового суглоба, видалення з його порожнини сторонніх включень та обробку кюреткою дефекту на суглобовій поверхні.

Нами розроблена схема принципів лікування дисплазій суглобів кінцівок у собак (рис.6). Вона враховує особливості їх етіології та патогенезу й основана на узагальненні апробованих методів консервативного і оперативного лікування дисплазій різних суглобів. Консервативне лікування показане на початку розвитку дисплазії, при незначних її симптомах та при таких вадах кістяка, які не спричинюють значних функціональних порушень суглобів. Воно спрямоване на гальмування запальних та деструктивних процесів, що виникають внаслідок функціональної недостатності суглобів, стимуляцію регенерації його тканини і компенсаторно-пристосувальних реакцій кістяка, а також полегшення страждань собак. Найбільш раціонально консервативне лікування застосовувати у період формування кістяка собак, тобто до 10-12-місячного віку, коли потенції організму до перебудови механізму суглобів досить високі.

У своїх дослідженнях під час консервативного лікування ми призначали загальноприйняті засоби: збалансоване харчування, зменшення навантаження на суглоб, а у разі виникнення остеоартриту та загострення процесу – застосування хондропротекторів та протизапальних нестероїдних препаратів. Усього консервативне лікування ми застосовували у 38 випадках, найчастіше при дисплазії кульшового суглоба (14), розсікаючому остеохондриті (12), при незрощеннях відростків кісток (4) та у разі природжених вивихів плечової і променевої кісток, які не супроводжувалися значними порушеннями функцій суглобів у собак дрібних порід (див. табл.2). Майже в усіх випадках консервативного лікування кульгавість та інші симптоми дисплазій суглобів зменшувалися, хоч це й мало тимчасовий характер, оскільки залишалася функціональна недостатність кістково-суглобового апарату.

Оперативне лікування дисплазій суглобів кінцівок у собак спрямоване на відновлення функції суглобів шляхом усунення вад їх розвитку. Його необхідно застосовувати у випадках, коли консервативне лікування протягом 4-5 тижнів не дає позитивних результатів або коли останнє не показане через значні вади розвитку кістяка та функціональні порушення суглобів.

Усього нами була проведена апробація оперативного лікування при різних клінічних формах дисплазій у 86 випадках (плечового – 10, ліктьового – 25, зап’ясткового – 14, кульшового – 13, колінного – 31 та заплеснового – 3). Отримані результати свідчать про ефективність оперативного лікування. Зазвичай через 6-9 тижнів після оперативних утручань кульгавість та інші симптоми дисплазій суглобів зникали чи ставали ледве помітними, а остеоартритичні зміни у суглобах не зростали або зменшувалися.

При вивихах та підвивихах метою оперативного лікування є репозиція і фіксація кісток в анатомічно правильному положенні, а також усунення причин їх виникнення. У разі деформацій кісток метою оперативного втручання є відновлення їхньої довжини та форми. При цьому, залежно від анатомічних особливостей кісток, місця їх локалізації та віку собак, застосовують різні методи оперативних прийомів: корекційний остеогенез шляхом установлення стримувальної скоби та стимуляції періосту або варіанти корекційної остеотомії.

Для виправлення деформації кістки, внаслідок послаблення остеогенезу в боковій частині метафізарного хряща (за наявності значного його остеогенного потенціалу, зазвичай, у собак до 6-місячного віку) найбільш раціональним є установлення стримувальної скоби на тому боці метафізарного хряща, де нормальний остеогенез продовжується. Стримувальну скобу установлюють таким чином, щоб її гілки були розташовані вище та нижче метафізарного хряща, що призводить до локального гальмування росту кістки. У подальшому, за рахунок росту протилежного боку кістки відбувається поступове (протягом 4-5 тижнів) її випростання. У випадках, коли остеогенний потенціал метафізарного хряща незначний (у собак віком 7-9 місяців), установлення стримувальної скоби можна доповнити стимуляцією остеогенезу з боку періосту. Для цього на тому боці кістки, де вона недостатньо швидко росте, скальпелем вище метафізарного хряща розтинають окістя у вигляді перевернутої букви “Т”. Після цього окістя у межах розтину відшаровують від кістки. У випадках, коли остеогенний потенціал метафізарного хряща майже або повністю вичерпаний (у собак віком 9-10 місяців та старших), єдиним методом хірургічної корекції залишається клиноподібна остеотомія, яку виконують на опуклій стороні деформованої кістки.

При незрощеннях відростків кісток оперативне втручання передбачає їх репозицію та фіксацію. У разі невеликого розміру відростка, його видаляють. При розсікаючому остеохондриті під час оперативного втручання показано видалення із суглоба відшарованих тканин та обробка кюреткою дефекту суглобової поверхні. Цим створюються умови для запобігання розвиткові хронічних синовітів та регенерації тканин на місці дефекту суглобової поверхні.

Методи лікування при переломах кісток у ділянках метафізарних хрящів. У період інтенсивного формування кістяка пошкодження метафізарних хрящів нерідко спричиняють дисплазію суглобів. Наші дослідження охоплюють 56 випадків епіфізеолізів та переломів різних кісток у ділянках метафізарних хрящів: 15 (26,8%) – плечової кістки; 12 (21,4%) – кісток передпліччя; 14 (25%) – стегнової кістки та 15(26,8%) – кісток гомілки, що становить 4,82% від усієї кількості клінічно обстежених собак. На основі клінічної апробації нами були визначені особливості лікування при переломах у ділянках метафізарних хрящів та раціональні методи остеосинтезу, які забезпечують сприятливі умови для консолідації уламків і, водночас, не перешкоджають процесам формування кістяка.

Травми у ділянках метафізарних хрящів вимагають вчасної діагностики та термінового лікування. Враховуючи те, що при епіфізеолізах відшарування епіфіза відбувається уздовж зони енхондрального остеогенезу метафізарного хряща, в ході операції слід уникати торкатися ділянок хрящової тканини з гермінативними елементами, що залишилися на епіфізі. При остеосинтезі слід надавати перевагу фіксації уламків найменш травматичними засобами - штифтами невеликого діаметра (Кіршнера, Раша, в деяких випадках – Штайнмана); у разі необхідності застосовувати спеціальні шурупи для губчастої кістки; фіксаційні пластинки використовувати у виключних випадках і на короткий термін, оскільки вони стримують ріст кісток. Враховуючи швидкий ріст кісток у ділянках метафізарних хрящів, необхідно використовувати штифти такої довжини, щоб вони закінчувалися зразу ж під шкірою, що полегшує їх видалення. Необхідно періодично контролювати стан кінцівки з метою вчасного виявлення її кутової деформації.

При переломах проксимального епіфіза плечової кістки оперативний доступ створюють шляхом артротомії плечового суглоба позаду або попереду гребеня лопатки, фрагменти епіфіза фіксують штифтами один до одного або до метафіза. Епіфізеоліз проксимального епіфіза плечової кістки супроводжується краніальним його зміщенням. Для проведення його репозиції створюють оперативний доступ краніальніше плечового суглоба. Епіфіз фіксують введеними навхрест у плечову кістку штифтами (у цуценят) або довгим шурупом (у собак 9-12- місячного віку).

Переломи латерального виростка плечової кістки через його послаблену структуру виникають частіше, ніж медіального. Вони призводять до вивиху медіального виростка плечової кістки в медіальний бік, оскільки точка опору в латеральній частині ліктьового суглоба зникає. Остеосинтез проводять після латерального оперативного доступу шляхом фіксації латерального виростка до медіального штифтом та шурупом. У перші 12 годин можливе проведення остеосинтезу без розтину тканин. При поперечних переломах виростків плечової кістки на рівні надблокового отвору, останні, особливо при оперуванні невеликих собак, простіше фіксувати довгим та коротким штифтами. При міжвиросткових (“Т”- і “Y”- подібних) переломах ретельна репозиція фрагментів можлива лише після виконання каудо-латерального доступу до дистальної частини плечової кістки. Це потребує значного хірургічного досвіду та спеціального обладнання, остеотомії місць кріплення багатьох м’язів.

Більшість переломів ліктьового горба локалізується на рівні півмісяцевої вирізки ліктьової кістки. Це зумовлює підвищені вимоги до засобів остеосинтезу, оскільки під дією сухожилка триголового м’яза плеча проксимальний уламок ліктьового горба має ротаційні зрушення навколо місця перелому. Якщо перелом ліктьової кістки локалізується безпосередньо нижче ліктьового суглоба, то він, зазвичай, супроводжується дорсальним зміщенням голівки променевої кістки разом із щільно з’єднаною з нею дистальною частиною ліктьової кістки. При репозиції та фіксації фрагментів ліктьової кістки автоматично відбувається репозиція голівки променевої кістки та стає неможливим її дорсальне зміщення.

Епіфізеоліз дистального епіфіза променевої кістки завжди супроводжується викривленням у латеральний бік зап’ястка. За ранніх оперативних утручань раціональною є репозиція епіфіза закритим методом з наступним накладанням на три тижні іммобілізуючої пов’язки. У собак віком до 6 місяців епіфіз фіксують уведеними навхрест двома штифтами, у собак старшого віку – дротовою петлею та накладанням на 2-3 тижні іммобілізуючої пов’язки.

Переломи у ділянці дистального епіфіза ліктьової кістки спричинюють нестабільність зап’ясткового суглоба, оскільки його колатеральна зв’язка фіксується до шилоподібного відростка цієї кістки. Остеосинтез передбачає інтрамедулярне уведення штифта у ліктьову кістку, накладання дротової петлі та засобів зовнішньої іммобілізації.

Пошкодження проксимального метафізарного хряща стегнової кістки зазвичай супроводжується руйнуванням кровоносних судин, які живлять її голівку. Це часто спричиняє ішемічний некроз останньої і потребує термінового лікування. У разі оперування дрібних собак або при переломах голівки стегнової кістки чи епіфізеолізі краще застосовувати метод фіксації трьома штифтами. При переломах шийки стегнової кістки перевагу слід віддати фіксації шурупом та штифтом.

При епіфізеолізі та переломах дистального епіфіза стегнової кістки клінічними дослідженнями визначаються біль та крепітація, але значної нестабільності може не спостерігатися. Епіфіз фіксують перехресним уведенням штифтів (у собак до 6-місячного віку) або, у старших собак, уведенням у епіфіз з бокової поверхні метафіза одного довгого шурупа. При переломах виростків стегнової кістки для фіксації уламків використовують довгі шурупи та штифти.

Епіфізеоліз та переломи в ділянці проксимального метафізарного хряща великогомілкової кістки супроводжуються каудальним зміщенням епіфіза або його фрагментів та відривом гребеня великогомілкової кістки. При хірургічному втручанні епіфіз фіксують двома спрямованими навхрест штифтами, які вводять через латеральний та медіальний його краї у метафіз. Потім гребінь великогомілкової кістки фіксують дротовою петлею. Репозицію та фіксацію дистального епіфіза великогомілкової кістки через малі розміри виконують відкритим методом після створення каудо-латерального оперативного доступу до заплеснового суглоба. Епіфіз фіксують до метафіза великогомілкової кістки схрещеними штифтами.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми надання хірургічної допомоги при дисплазіях суглобів кінцівок у собак: визначено та систематизовано клінічні форми дисплазій плечового, ліктьового, зап’ясткового, кульшового, колінного та заплеснового суглобів; вдосконалено їх діагностику (розроблено методику клінічного обстеження та пристрій для пункційної біопсії суглобового хряща); досліджено етіологію та патогенез (морфофункціональні особливості метафізарного хряща в постнатальному періоді, зміни структури та гістохімічних показників у метафізарному і суглобовому хрящах при остеохондропатії, їх роль у патогенезі дисплазій суглобів); визначено принципи консервативної терапії та оперативних втручань, клініко-експериментально обгруновано та впроваджено у практику методи лікування.

2. Дисплазії суглобів кінцівок часто зустрічаються у собак. За результатами клінічного обстеження 1161 собаки у 151 випадку, тобто у 13,0 %, виявлені дисплазії суглобів кінцівок: плечового – 18 (1,55 %), ліктьового – 44 (3,87 %), зап’ясткового – 14 (1,20 %), кульшового – 27 (2,32 %), колінного – 38 (3,27 %) та заплеснового – 10 (0,86 %).

3. У різних суглобах кінцівок собак визначаються певні клінічні форми дисплазій: у плечовому – природжений медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки променевої кістки, підвивихи внаслідок порушень синхронного росту кісток передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому – порушення співвідношення суглобових поверхонь голівки стегнової кістки та кульшової западини; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутова деформація, краніальна деформація епіфіза великогомілкової кістки, відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у заплесновому – бокова деформація, розсікаючий остеохондрит.

4. Остеохондропатії метафізарного та суглобового хрящів спричинюють розлади остеогенезу в їх ділянках, що лежить в основі патогенезу багатьох клінічних форм дисплазій суглобів. Останні, за особливостями етіології і патогенезу, поділяються на такі, що спричинені порушенням конгруентності суглобових поверхонь, незрощенням відростків кісток та відшаруванням суглобового хряща.

5. Порушення конгруентності суглобових поверхонь можуть бути природженими або виникати в постнатальному періоді при деформаціях епіфізів через гальмування або припинення остеогенезу в окремих ділянках метафізарних хрящів. До цієї групи належить більшість дисплазій кульшового суглоба, кутова деформація колінного суглоба, краніальна деформація голівки великогомілкової кістки та латеральна – заплеснового суглоба.

6. Незрощення відростків кісток спричинюються порушенням остеогенезу в аналогах метафізарих хрящів, тобто, у прошарках хрящової тканини, що виникають при формуванні відростків з окремих центрів осифікації. Затримка зростання їх із кісткою та подальше від’єднання порушує функцію суглобів і лежить в основі патогенезу відриву горбка лопатки, гребеня великогомілкової кістки, незрощення медіального надвиростка плечової, вінцевого та ліктьового відростків ліктьової кісток.

7. В основі патогенезу розсікаючого остеохондриту лежить порушення остеогенезу в базальних ділянках суглобового хряща, що призводить до його відшарування та утворення на суглобовій поверхні дефектів.

8. Вивихи та підвивихи як причини дисплазій суглобів бувають природженими (медіальний вивих голівки плечової кістки, латеральний підвивих проксимального епіфіза ліктьової кістки тощо) або виникають у постнальному періоді через недостатню конгруентність суглобових поверхонь (вивих голівки стегнової кістки, вивих надколінка) чи порушення формування кістяка (вивихи в суміжних із передпліччям суглобах при несинхронному рості його кісток).

9. Швидкість та повнота формування покриву дефекту суглобової поверхні майже повністю визначається проліферацією тканин субхондральної зони. Це обгрунтовує при розсікаючому остеохондриті обробку кюреткою місця відшарування суглобового хряща, що створює умови для прискорення регенерації тканин.

10. Оперативне лікування при дисплазіях суглобів кінцівок собак застосовують у випадках, коли не показано консервативне або коли останнє протягом 5-6 тижнів не дає позитивних результатів. Воно спрямоване на відновлення функції суглобів з урахуванням особливостей етіології та патогенезу різних клінічних форм дисплазій, віку собак, а також анатомічної будови окремих суглобів і передбачає: при вивихах та підвивихах – усунення причин, репозицію й фіксацію кісток; при деформаціях кісток, залежноі від їх анатомічних особливостей та віку собак, – корекційний остеогенез або варіанти корекційної остеотомії; при незрощеннях відростків кісток – їх репозицію та фіксацію, а в разі неможливості, – видалення; при розсікаючому остеохондриті – видалення із суглоба сторонніх тіл та обробку кюреткою дефекту суглобової поверхні.

11. Метод пункційної біопсії суглобового хряща за допомогою сконструйованого нами пристою є простим та надійним, дозволяє отримувати для гістологічних досліджень достатні за розмірами зразки суглобового хряща при мінімальній травматизації тканин.

12. Для запобігання дисплазіям суглобів, спричинених переломами кісток в ділянках метафізарних хрящів, необхідно: термінове проведення остеосинтезу з ретельною репозицією та жорсткою іммобілізацією уламків; уникати торкатися ділянок хряща з гермінативними елементами, що залишилися на епіфізі; застосовувати найменш травматичні засоби фіксації – штифти невеликого діаметра (Кіршнера, Раша, в деяких випадках – Штайнмана); при визначенні довжини штифтів для полегшення їх видалення враховувати швидкий ріст кісток у ділянках метафізарних хрящів; застосовувати спеціальні шурупи для губчастої кістки; фіксаційні пластинки через гальмування ними росту кісток використовувати у виключних випадках і на короткий термін (3-4 тижні); періодично контролювати стан кінцівки з метою вчасного виявлення її кутової деформації.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

1. При наданні хірургічної допомоги у разі дисплазій суглобів кінцівок у собак керуватися методичними рекомендаціями “Хвороби розвитку та остеохондропатії кістково-суглобового апарату кінцівок у дрібних тварин (діагностика, патогенез та лікування)”/В.П. Сухонос/ – К.: Аграрна освіта, 2004. – 84 с., прийнятими до впровадження в практику ветеринарної медицини та у навчальний процес рішеннями науково-методичної ради Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (протокол № 1 від 12 грудня 2003 року) та навчально-методичної комісії науково-педагогічних працівників аграрних вищих навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації зі спеціальності 7.130501 – “Ветеринарна медицина” (протокол № 2 від 3 червня 2004 року).

2. При діагностиці дисплазій суглобів застосовувати розроблену нами методику клінічного обстеження кінцівок у собак, яка грунтується на аналізі анамнезу, на спостереженні собак у стані спокою та при рухах, пальпації, маніпуляціях із суглобами, результатах проведення функціональних тестів та на рентгенологічних дослідженнях.

3. Для запобігання розвиткові дисплазій суглобів через травмування метафізарного хряща застосовувати визначені нами раціональні методи остеосинтезу у разі епіфізеолізів, внутрішньосуглобових та епіфізарних переломів плечової, ліктьової, променевої, стегнової та великогомілкової кісток, які забезпечують сприятливі умови для репаративного остеогенезу, не зашкоджуючи процесам формування кістяка.

4. Дані про морфофункціональні особливості метафізарного хряща на різних етапах постнатального розвитку, зміни у метафізарному та суглобовому хрящах при остеохондропатіях, патогенез та симптоматику різних клінічних форм дисплазій суглобів, регенерацію суглобового хряща, а також винайдений нами метод його пункційної біопсії використовувати в навчальному процесі та під час проведення наукових досліджень в артрології.

Список опублікованих за темою дисертації праць

1.

№ 4. – 1988. – С. 42–44.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

29.

30.

31.

Сухонос В.П. Дисплазії суглобів кінцівок у собак (етіологія, патогенез, діагностика та лікування) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. Білоцерківський державний аграрний університет, Біла Церква, 2006.

Дисертація присвячена вивченню етіології і патогенезу дисплазій суглобів кінцівок у собак та удосконаленню їх діагностики та лікування. Серед дисплазій суглобів кінцівок досліджено: у плечовому – природжений медіальний вивих голівки плечової кістки, відрив горбка лопатки, розсікаючий остеохондрит; у ліктьовому – природжений латеральний підвивих ліктьової кістки, природжений вивих голівки променевої кістки, підвивихи внаслідок порушень синхронного росту кісток передпліччя, незрощення відростків (медіального вінцевого та ліктьового ліктьової кістки, медіального надвиростка плечової кістки), розсікаючий остеохондрит; у передплічно-зап’ястковому – деформації; у кульшовому – дисплазія; у колінному – природжені вивихи надколінка, кутова деформація, краніальна деформація епіфіза великогомілкової кістки, відрив гребеня великогомілкової кістки, розсікаючий остеохондрит; у заплесновому – бокова деформація, розсікаючий остеохондрит.

В дисертацїї подана схема лікування собак при дисплазіях суглобів, яка включає методи консервативного лікування та оперативні втручання залежно від особливостей патогенезу клінічних форм дисплазій та будови окремих суглобів. З метою діагностики дисплазій суглобів розроблено методику клінічного обстеження кінцівок собак. Вивчено зміни будови і деяких гістохімічних показників метафізарного хряща собак у постнатальному розвитку та при остеохондропатіях. Проведено апробацію раціональних методів лікування при переломах кісток у ділянках метафізарних хрящів. Експериментально досліджено регенерацію суглобового хряща.

Ключові слова: собаки, дисплазії суглобів, переломи кісток, метафізарний хрящ, регенерація суглобового хряща.

Сухонос В.П. Дисплазии суставов конечностей у собак (этиология, патогенез, диагностика и лечение) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора ветеринарних наук по специальности 16.00.05 – ветеринарная хирургия. Белоцерковский государственный аграрный университет, Белая Церковь, 2006.

Диссертация посвящена изучению этиологии и патогенеза дисплазий суставов конечностей у собак и усовершенствованию их диагностики и лечения. Из числа дисплазий суставов конечностей исследовано: в плечевом – врожденный медиальный вывих головки плечевой кости, отрыв горбика лопатки, рассекающий остеохондрит; в локтевом – врожденный латеральный подвывих локтевой кости, врожденный вывих головки лучевой кости, подвывихи вследствие нарушений синхронного роста костей предплечья, несращение отростков (медиального венечного и локтевого локтевой кости, медиального надвыростка плечевой кости), рассекающий остеохондрит; в предплечно-запястном – деформации; в тазобедренном суставе – дисплазия; в коленном – врожденные вывихи коленной чашки, угловая деформация, краниальная деформация эпифиза большеберцовой кости, отрыв гребня большеберцовой кости, рассекающий остеохондрит; в предплюсневом – боковая деформация и рассекающий остеохондрит.

С целью диагностики дисплазий суставов разработана методика клинического обследования конечностей собак. Она основана на анамнезе, результатах наблюдений за собакой в состоянии покоя и при движениях, пальпации суставов, проверки их подвижности и стабильности, проведения специальных функциональных тестов. Изучены изменения строения и некоторых гистохимических показателей метафизарного хряща собак в постнатальном периоде развития и при остеохондропатиях. Показано, что в формировании костно-суставного аппарата важную роль играют процессы хондро- и остеогенеза в участках метафизарных хрящей. При остеохондропатиях эти процессы нарушаются, что является причиной возникновения аномалий скелета и развития дисплазий. Проведена апробация рациональных методов лечения при переломах костей в участках метафизарных хрящей, которые создают оптимальные условия для репаративного остеогенеза и минимально вредят процессам формирования скелета.

Экспериментально исследована регенерация суставного хряща. Показано, что волокнистый соединительно-тканный покров дефекта суставного хряща возникает в первую очередь за счет пролиферации тканей субхондральной зоны, дополнительно – при перестройке суставного хряща. Постепенно (по условиям эксперимента – на 60 день) покров дефекта приобретает характер фиброзного хряща.

В диссертации представлена схема лечения собак при дисплазиях суставов, которая включает методы консервативного лечения и оперативных вмешательств в зависимости от особенностей патогенеза отдельных дисплазий и различий в строении суставов.

Ключевые слова: собаки, дисплазии суставов, переломы костей, метафизарный хрящ, регенерация суставного хряща.

Sukhonos V.P. Dysplasia on joints of extremities in dogs (etiology, pathogenesis, diagnostic and treatment). – Manuscript.

The thesis on competition of scientific degree of the doctor of veterinary science on a specialty 16.00.05 – Veterinary surgery. – Bila Tserkva State agrarian university, Bila Tserkva, 2006.

The thesis describes the research of etiology, pathogenesis, diagnostic, treatment and prophylactic measures of dysplasia on joints of extremities in dogs. The thesis includes an analysis of developmental disorders on joints of forelimb and hindlimb: in shoulder joint – medial congenital dislocation of the humeral head, avulsion of the scapular tuberosity, osteochondritis dissecans; in elbow – congenital dislocations (lateral rotation of the ulna and caudolateral luxation of the radial head), subluxation of the elbow secondary to growth disturbances of the radius and ulna, ununited medial coronoid and anconeal processes, ununited medial epicondyle, osteochondritis dissecans; in carpus – dislocation and subluxation of the radiocarpal joint; in hip joint – hip dysplasia, avascular necrosis of the femoral head; in stifle joint – congenital luxations of the patella, genu valgum, cranial deformation of the proximal tibia, avulsion of the tibial tuberosity, osteochondritis dissecans; in hock joint – valgus deformity and osteochondritis dissecans.

The methodical recommendations on clinical inspection of