ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАЛИВАЙКО ЮЛІЯ ЮРІЇВНА

УДК 81’367.333:141.338

СИНКРЕТИЗМ У СИСТЕМІ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Загнітко Анатолій Панасович,

завідувач кафедри української мови

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, старший науковий

співробітник Соколова Світлана Олегівна,

провідний науковий співробітник відділу

граматики і фонетики Інституту української мови

НАН України;

кандидат філологічних наук

Мороз Валентина Яківна,

доцент кафедри української мови

Дніпропетровського національного університету

Захист відбудеться „7” червня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, Палац студентів, кімн. 35.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою:

49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 6.

Автореферат розіслано „4” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ковальчук М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія розвитку людського мислення, мови і мовлення, різних галузей науки свідчить, що явище синкретизму – це об’єктивний факт, своєрідний різновид еклектизму. Враховуючи багаторівневість мови – органічної системи, яка характеризується взаємопроникненням і взаємовпливом різних рівнів, під час аналізу синкретичних другорядних членів речення як структур синтаксичного рівня нами використовується багатовимірний підхід, який дає можливість охопити всі засоби і способи вираження синкретизму членів речення, а також дозволяє розглянути об’єкт дослідження у взаємозв’язках з аналогічними явищами інших мовних рівнів (морфологічного, лексичного, фразеологічного, стилістичного).

Проблемі синкретичних членів речення у мовознавстві приділялась велика увага. У працях представників українського й російського мовознавства, зокрема В.В.Бабайцевої, В.В.Виноградова, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, Г.О.Золотової, О.О.Потебні, Л.М.Руденко, І.І.Слинька, Л.Д.Чеснокової, Н.Ю.Шведової, В.С.Юрченка та інших окреслено формально-граматичні й семантичні ознаки членів речення синкретичного типу, запропоновано методи виділення й опису синкретичних конструкцій, здійснено диференціацію цих утворень за структурою, морфологічним і формальним вираженням компонентів, звернено увагу на стильове функціонування тощо. Дослідження „синкретичних випадків” (за визначенням В.В.Виноградова) в системі другорядних членів речення, уточнення способів розмежування другорядних членів речення є одним із основних напрямів нашого дослідження, яке спирається на традиції і синтаксичні ідеї В.В.Виноградова, Д.М.Овсянико-Куликовського, О.М.Пєшковського, О.О.Потебні, В.І.Сімовича, О.О.Шахматова і сучасних лінгвістів (І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, В.П.Малащенка, Л.Д.Чеснокової та ін.), а також враховує власні висновки, що ґрунтуються на багатоаспектному аналізові й описі синтаксичних зв’язків і відношень у системі членів речення синкретичного типу. Загалом дослідження продовжує наукові пошуки І.Г.Данилюка, В.Г.Зарицької, Л.С.Островської, які аналізували явище синкретизму. Почасти проблеми синкретизму головних членів речення торкалася О.В.Максим’юк, досліджуючи семантично неподільні словосполучення, та М.В.Балко, розглядаючи структуру і семантику цілісних словосполучень.

Незважаючи на наявність в історії синтаксичної теорії та шкільної й вишівської практики цілого ряду критичних зауважень про доцільність перегляду традиційного вчення про головні і другорядні члени речення, саме аналіз другорядних членів речення синкретичного типу з урахуванням досягнень сучасної лінгвістики дозволяє узагальнити дослідження, що здійснюються у формально-граматичному, семантико-синтаксичному й функціонально-комунікативному аспектах; виділити концептуальні положення, необхідні для встановлення статусу синкретичних членів речення, принципів їхнього розмежування й комплексного аналізу. Синкретичні члени речення виступають як своєрідні утворення, чітко структуроване дослідження яких дає можливість доповнити раніше відкриті властивості моносемантичних компонентів речення новими характеристиками, що розглядаються з позицій сучасних синтаксичних тенденцій. Недостатність вивчення інноваційних мовних явищ, яким залишається явище синкретизму, існування великої кількості різноманітних, часто протилежних концепцій і підходів до виділення та класифікації членів речення синкретичного типу, а також відсутність єдиної класифікації синкретичних другорядних членів речення зумовлюють актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний із комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького національного університету „Комунікативно-прагматичні процеси в українській граматиці” (0100U005087), „Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (0100U001962), „Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу” (0105U004527). Тема дослідження затверджена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 3 від 25 жовтня 2001 року) та погоджена в Науковій координаційній раді Інституту української мови НАН України (протокол № 10 від 26 червня 2002 року).

Метою дослідження є всебічна характеристика явища синкретизму в системі другорядних членів речення зі встановленням особливостей формально-граматичного і семантико-синтаксичного виявів таких членів речення.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання відповідних завдань:

1) простежити еволюцію лінгвістичних поглядів на явище синкретизму;

2) з’ясувати сутність явища синкретизму та причини виникнення синкретизму в системі другорядних членів речення;

3) охарактеризувати особливості термінологічного апарату у позначенні синкретизму на синтаксичному рівні мови;

4) виявити взаємозв’язок синкретизму частин мови та членів речення;

5) встановити особливості співвідношення синкретичної семантики членів речення й типів синтаксичного зв’язку;

6) визначити специфіку реалізації синкретичної семантики в дуплексивах, детермінантах з простеженням особливостей співвідношення функціональних і значеннєвих параметрів;

7) подати кваліфікацію реалізації основних / неосновних типів об’єктно-означального й об’єктно-означально-обставинного синкретизму в структурі простого речення і виявити класифікаційні закономірності об’єктно-означально-обставинних і об’єктно-означальних конструкцій;

8) опрацювати семантико-синтаксичну класифікацію об’єктно-локативних синкретичних конструкцій.

Об’єкт дослідження становить явище синкретизму в системі другорядних членів речення сучасної української мови.

Предметом аналізу є синкретичні конструкції другорядних членів простого речення.

Джерела фактичного матеріалу. Для успішного й вичерпного розв’язання поставлених завдань було проаналізовано конструкції, дібрані з творів українських письменників ХІХ – ХХ ст., з преси останніх п’яти років, а також із наукових текстів. Загальна кількість речень, які містять члени речення синкретичного типу, складає 7500 одиниць.

Методологія і методи дисертаційної роботи. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів і прийомів дослідження, що зумовлено метою і конкретними завданнями. Аналіз синкретичних членів речення проведено із застосуванням таких загальнонаукових методів, як опис і спостереження, аналіз і синтез; а також лінгвістичних методів: описового (у синхронному зрізі), методу компонентного аналізу для визначення статусу синкретичних одиниць у системі членів речення, методу зіставлення. Застосовуються також прийоми синтаксичної трансформації та окремі прийоми методики кількісних підрахунків.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві з’ясовано особливості вияву синкретизму в семантико-синтаксичній структурі речення на рівні детермінантів, окреслено основні репрезентативні форми якісно-обставинних детермінантів синкретичного типу; опрацьовано семантико-синтаксичну класифікацію об’єктно-означально-обставинних й об’єктно-означальних конструкцій, а також синкретичних конструкцій об’єктно-локативного типу; встановлено форми каузативного ускладнення об’єктно-обставинних синкретичних конструкцій.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно становить комплексний аналіз явища синкретизму на рівні другорядних членів речення, під час проведення якого простежено закономірності реалізації синкретичної семантики в конкретних компонентах простого речення. У результаті проведеного дослідження створено семантико-синтаксичні класифікації конструкцій синкретичного типу, що є доказом на користь доповнення п’ятикомпонентної структури членів речення ієрархічно складнішими синкретичними утвореннями. Здійснена диференціація типових і синкретичних детермінувальних членів речення дозволяє запропонувати глибше та більш вільне трактування прилеглих синкретичних членів речення та обґрунтувати наявність семантичних варіантів у кваліфікації другорядних членів речення.

Практичне значення роботи мотивується тим, що матеріали дисертації можуть бути використані при написанні теоретичної і функціональної граматик української мови, вивченні загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема для опрацювання типології членів речення, створення нових спецкурсів із синтаксису, написанні курсових, дипломних і магістерських робіт. Отримані результати знайдуть застосування, зокрема у шкільній практиці викладання сучасної української мови, опрацюванні формально-граматичної будови речень.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному вияві, аналізі й описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерперетації отриманих результатів, простеженні формальних і функціонально-семантичних виявів явища синкретизму. Вперше в україністиці ґрунтовно досліджено синкретизм у системі другорядних членів речення. Усі результати дослідження отримано автором самостійно.

Апробація дисертації. Окремі результати дослідження було викладено на ІІ Міжнародній науковій конференції „Функціональна граматика” (Донецьк, 1999); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Граматичні читання - ІІ” (Донецьк, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005); аспірантському науково-теоретичному семінарі (Донецьк, 2004). Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету.

Публікації. Основні теоретичні положення й найвагоміші практичні результати дисертації висвітлено у чотирьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел, п’яти додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 216 сторінок, основний текст дисертації охоплює 184 сторінки, список використаної літератури нараховує 285 позицій, додатки займають 6 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі дисертаційного дослідження з’ясовано стан вивчення в сучасному мовознавстві явища синкретизму на рівні членів речення, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет роботи, з’ясовано методи, наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача.

У першому розділі „Еволюція поглядів на синкретизм у системі членів речення” розглянуто сутність поняття „синкретизм” у лінгвістиці, визначено систему термінів на позначення явищ, що поєднують формально-семантичні властивості опозиційно протилежних утворень в одній формі, а також місце другорядних членів речення синкретичного типу в системі синтаксичних одиниць. З’ясовуються причини появи явища синкретизму в системі другорядних членів речення.

У підрозділі 1.1. „Поняття синкретизму в лінгвістиці” окреслено термінологічний апарат на позначення синкретизму. Традиції вживання термінів на позначення синкретизму, їхня багатозначність і недостатнє вивчення явища синкретичності на синтаксичному рівні – все це призвело до одночасного існування значної кількості термінів на позначення того самого явища. Однак термінологічне різноманіття в цьому разі не є позитивним, оскільки відбиває не лише недосконалість термінології, а й часто різне розуміння об’єкта дослідження чи не зовсім чітке уявлення про його сутність та ознаки. З’ясовано, що терміном-домінантою, який є найуживанішим, нейтральним і узагальнювальним за значенням, у синонімічному ряді наявних термінів на позначення нерозчленованості для окреслення поєднання властивостей, притаманних різним явищам, є слово синкретичний (синкретизм).

Синкретизм у системі другорядних членів речення – це поєднання (синтез) в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, їхніх функцій, що може відбуватися як у плані змісту (в лексичному значенні членів речення), так і в плані вираження (на рівні способу вираження, виду зв’язку, засобів зв’язку, характеру залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно.

Послідовно диференційовано поняттєві сфери термінів „синкретизм” та „омонімія”. Наслідком інтеграційних процесів у системі мови, які призводять до появи синкретизму на граматичному рівні, є те, що окремі слова в різних синтаксичних умовах набувають здатності виступати в ролі різних частин мови. На межі морфологічного й синтаксичного рівнів мовної системи можна виділити два типи явищ: 1) поліфункціональність – здатність слова реалізовувати різну категорійну семантику в нетотожних синтаксичних умовах (граматичні варіанти слова); 2) граматична омонімія – звукова тотожність слів різних частин мови із загальним семантичним компонентом (у діахронії та синхронії). За омонімії всі значення синкретичних членів речення розпадаються на дві або більше груп, між якими дериваційний зв’язок відсутній; під час синкретизму – відбувається поєднання в одній формі двох і більше значень, що знаходять у більшості тотожних фактів мовної системи різне вираження.

Для сучасної української мови характерною є тенденція генетичного паралелізму між частинами мови і членами речення, проте динамічна асиметрія в цьому процесі постає порівняно новим явищем синтаксису. У дослідженні синкретичних членів речення ми постійно стикаємося з проблемою синкретизму частин мови. Більшість слів сучасної української мови, як відомо, є багатозначними, але в складі речення з усіх можливих значень та їхніх відтінків вони зберігають лише одне. Це зумовлено загальним змістом усього висловлення й тією синтаксичною функцією слова, з якою воно використовується в реченні. Слово як член речення належить до певної категорії синтаксичних відношень, які виникають тільки в реченні. Під час об’єднання слів у реченні між ними виникають нові синтаксичні відношення, які можуть бути диференційовані залежно від зовнішнього вираження (оформлення) та внутрішніх (смислових) зв’язків. Існує пряме співвідношення, специфічний зв’язок між членами речення та семантико-граматичною природою частин мови: набуваючи нових властивостей на синтаксичному рівні, словоформи впливають на характер синтаксичної функції. Для неморфологізованих членів речення характерне поєднання диференційних властивостей різних членів речення.

У підрозділі 1.2. „Місце другорядних членів речення синкретичного типу в системі синтаксичних одиниць” у дослідженні синкретичних другорядних членів максимально враховані такі їхні диференційні ознаки: 1) специфічне морфологічне вираження (прийменниково-субстантивною конструкцією, девербативним субстантивом і т. ін.); 2) слабка форма залежності від головного слова; 3) похідність словоформи, що виражає синкретичне значення; 4) поєднання двох і більше семантичних відтінків; 5) наявність неспеціалізованої форми синтаксичного зв’язку між головним словом і другорядним членом речення.

Одним із найскладніших і дискусійних у сучасній синтаксичній науці постає питання про класифікацію другорядних членів речення, оскільки розв’язати його ізольовано від інших актуальних проблем інноваційного синтаксису не можна. Період сучасної лінгвістики характеризується критичним переглядом багатьох положень теорії членів речення, часто суттєвими змінами в поняттєво-термінологічній системі, а в окремих випадках і заміною традиційних назв компонентів речення новими. У кваліфікації синкретичних другорядних членів речення в роботі враховано: 1) характер відношення певного реченнєвого компонента до основного граматичного значення речення – предикативності; 2) особливості синтаксичних зв’язків у межах речення; 3) вияви асиметрії між формою синтаксичного зв’язку і типом семантико-синтаксичного відношення.

На початковому етапі актуалізації зацікавленості проблемою синкретизму найповніше були досліджені другорядні члени речення синкретичного вияву М.Ф.Сулимою, М.К.Грунським, у русистиці – О.О.Шахматовим, який, крім предикативних, виділив атрибутивні, предикативно-атрибутивні, об’єктні та релятивні відношення. Із атрибутивних відношень О.О.Шахматов виокремлює як член речення означення (у тому числі й прикладку); із атрибутивно-предикативних відношень виділено предикативне означення й предикативну прикладку; із об’єктного відношення – додаток; із релятивного – обставину.

Вагомим внеском у дослідження синкретизму стали ґрунтовні праці В.В.Бабайцевої, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, І.Г.Данилюка, А.П.Загнітка та ін., в яких запропоновано виділяти конструкції синкретичного типу в системі членів речення в окремий різновид, здійснено їхню диференціацію. Окремих питань синкретизму торкаються у своїх студіях українські лінгвісти (О.К.Безпояско, О.І.Бондар, М.В.Будько, М.О.Вінтонів, Н.В.Гуйванюк, О.Ф.Ледней, В.П.Малащенко, О.Г.Межов, Л.С.Островська, Л.М.Руденко, І.І.Слинько, Л.М.Томусяк, Г.М.Шелемеха, Л.В.Шитик та ін.) та російські дослідники (В.А.Бєлошапкова, О.А.Дубова, Г.О.Золотова, В.В.Колєсов, В.М.Нікітін, Л.Д.Чеснокова, В.С. Юрченко та ін.).

У підрозділі 1.3. „Причини появи явища синкретизму в системі другорядних членів речення” охарактеризовано основні причини виникнення синкретизму в системі членів речення.

У лінгвістиці часто поставало питання про причини синкретизму в системі мови. Розв’язання питання мало загальний і частковий характер, залежно від тлумачення терміна синкретизм і природи відповідних явищ. До лінгвістичних причин появи явища синкретизму в системі другорядних членів речення зараховуємо: 1) багатоаспектність одиниць мови / мовлення; 2) відсутність у мові потрібних конструкцій для вираження думки (зумовлено специфічністю синкретичної семантики); 3) прагнення до економії мовних засобів; 4) потреба в диференціації смислових зв’язків і відношень; 5) функціонування словоформи у вторинній функції. Появу вторинної функції зумовлюють синтаксичні процеси – а) еліпсис дієслова, б) перерозклад синтаксичних зв’язків у структурі речення, в) руйнування стабільності порядку слів; морфологічні процеси – синкретизм на рівні категорійного значення слова, а також лексико-морфологічний синкретизм окремих груп слів та окремих словоформ, що склався історично.

Для з’ясування особливостей лексико-морфологічного синкретизму окремих словоформ у межах тієї чи іншої частини мови доцільним постав аналіз сполучення відмінкових форм іменника (або субстантивованих слів) із семантичними прийменниками. Таке поєднання утворює прийменниково-субстантивну конструкцію, що об’єднує кілька значень, наприклад, – об’єктне й обставинне (останнє з’являється завдяки семантиці прийменника), і тому є синкретичною у морфологічному вимірі, тобто синкретичність її значення зберігається й за межами речення: в лісі, навколо садиби й под., і входить уже, за твердженням Є. Куриловича, в систему значень того або іншого відмінка, які включаються в словоформу, незважаючи на її конкретну синтаксичну функцію. У структурі речення така прийменниково-іменникова форма набуває ознак синкретичного члена речення: Спустився через завулок до річки (до чого? куди?); Витяг з потайничка (з чого? звідки?) пачку цигарок та коробку сірників – місце було сухе, захищене від негоди... (Є.Гуцало).

Особливе місце в системі синкретичних конструкцій посідають девербативні субстантиви, що спричинюють появу синкретичних членів речення. Специфічне семантичне наповнення девербативів, їхнє семантико-синтаксичне функціонування в реченні зумовлюють проблемність у визначенні синтаксичних функцій залежних слів: Ось вона стоїть, українська хата, в якій народ наш не шукав захисту (від чого? якого?) від безмірності історії, бо мав душу нелякливу й вільну (В.Шевчук) – означальна й об’єктна семантика.

У другому розділі дисертації „Типологія синтаксичних зв’язків і синкретизм членів речення” простежено взаємозв’язок форм синтаксичного зв’язку із синкретичними смисловими відношеннями у другорядних членах речення, визначено особливості реалізації синкретичної семантики в предикативному означенні й детермінантах.

Підрозділ 2.1. „Взаємозалежність синкретичної семантики членів речення і типів синтаксичного зв’язку” присвячений з’ясуванню особливостей взаємозв’язку синкретичної семантики другорядних членів речення з типами синтаксичного зв’язку. Необхідною умовою точної кваліфікації функціональних різновидів синкретичних членів речення є врахування наявності міжрівневих зв’язків і взаємопереходів, напрямів дериваційних стосунків, особливостей витворення вторинних синтаксем, що переважно знаходять вияв у детермінантній формі, реалізації / нереалізації відповідного типу синтаксичного зв’язку, особливостях сполучуваності слів. Поява синкретичних другорядних членів речення і розвиток нових типів словосполучення (із суміщеним значенням) спричинені динамічною компресією в мові та ускладненням висловлення, що призводить до послаблення синтаксичних зв’язків.

У підрозділі 2.2. „Аспекти синтаксису та особливості співвідношення компонентів словосполучення та членів речення” охарактеризовано зв’язок словосполучення з категорією членів речення.

Незважаючи на суттєві відмінності сполучувальних і функціональних можливостей компонентів словосполучення й членів речення, в аналізі другорядних членів речення синкретичного типу враховується аспект сполучуваності слів, системність і несистемність їхніх зв’язків з іншими словами, що є необхідною умовою точної кваліфікації функціональних різновидів досліджуваних членів речення.

Ми виходимо з того, що в системі сполучень слів (словоформ) сучасної української мови існує специфічне об’єднання слова й залежної від нього словоформи, яке виникає в результаті реалізації потенційних сполучувальних властивостей основного слова як частини мови. Тому словосполучення розглядається як об’єктивна мовна реальність, бінарна непредикативна синтаксична одиниця, утворена з метою номінації тієї чи іншої реалії, яка функціонує тільки в реченні, виступаючи проміжною ланкою на шляху перетворення окремого слова в компонент комунікативної одиниці. Хоча словосполучення функціонує в складі речення, поняття компонента словосполучення й члена речення не ідентичні. Вони різняться за ступенем абстрагування вираженого ними значення і за своїми синтаксичними потенціями. Компонент словосполучення – це елемент лексико-синтаксичної одиниці, який існує в мові для вираження непредикативних відношень, що виникають у розчленованому окресленні складного поняття. Другорядний член речення синкретичного типу виділяється для подальшого дослідження на ґрунті синтаксичного зв’язку (як власне-синтаксичний компонент) та семантико-синтаксичного відношення.

Зіставляючи залежний компонент словосполучення та член речення як синтаксичні форми різних рівнів членування, можна зробити висновок, що на рівні сполучуваності членів речення словоформам притаманний ширший діапазон синтаксичних можливостей, ніж на рівні сполучуваності слів.

У підрозділі 2.3. „Предикативне означення (дуплексив): синкретизм семантики або синкретизм функції” розглядається проблема статусу предикативного означення в системі членів речення, визначаються особливості реалізації в ньому синкретичної семантики.

Предикативне означення виступає неголовним компонентом синтаксичної структури речення, завжди пов’язується із компонентом-присудком, вираженим дієслівною формою, і компонентом-підметом, реалізованим іменником: Марія прийшла після зібрання напружена й насторожена (В.Шевчук); Вони сиділи на лавці під дубами веселі і щасливі (В.Шевчук); Горицвіт і Мірошниченко йдуть вулицями невеселі, бо в серці такі думки, що досить глянути один одному у вічі, щоб усе зрозуміти (М.Стельмах); Дід Танас Нездійминога любить перед жнивами пройтися задуманим, помилуватися плодами рук своїх (Є.Гуцало).

Ознака одинарності-неодинарності відношень є диференційною у протиставленні означення, додатка й обставини, які традиційно виділяються, а також і у кваліфікації предикативного означення. Існує потреба в розмежуванні понять „одинарна і подвійна залежність” й „одинарне та подвійне відношення”. Хоча ознака подвійної залежності й випливає із наявності подвійних відношень, проте у структурі речення існують окремі позиції, перебуваючи в яких предикативне означення регулярно має одинарну залежність, незважаючи на наявність подвійних відношень. До таких позицій належать: позиція предикативного означення при інфінітиві, який є підметом двоскладного речення і головним членом інфінітивного речення: Вранці прибігти до річки першим – велике щастя для хлопців; Прибігти б до річки першим; позиція предикативного означення при особовій формі дієслова, яка виступає головним членом в односкладних означено-особових реченнях: зроби першим; прийду веселий і щасливий; позиція предикативного означення при інфінітиві, який є означенням: бажання прибігти першим.

Наявність подвійних відношень за одинарної залежності легко простежується шляхом трансформацій: Прибігти до річки першим > Прибігти до річки й бути першим; Прийду веселий і щасливий > Коли прийду, буду веселий і щасливий і под. Отже, ознака подвійної залежності не є диференційною для предикативного означення.

Зважаючи на те, що спосіб вираження членів речення є одним із найважливіших серед структурних властивостей синкретичних другорядних членів речення і між членами речення та частинами мови існує тісний зв’язок, суттєвим постає те, що на формально-граматичному рівні для вираження предикативного означення типовою частиною мови є прикметник. На семантико-синтаксичному рівні на атрибутивну ознаку цього члена речення нашаровується предикативна. Отже, предикативне означення є неморфологізованим членом речення, що може поєднувати кілька семантичних відтінків.

Центром цілісної системи, яку утворюють синкретичні другорядні члени речення, визнається саме предикативне означення. Врахувавши його структурно-семантичні особливості, а також бінарність виражених ним відношень (предикативно-атрибутивних, атрибутивно-обставинних, атрибутивно-об’єктних), слід вирізнити його в окремий клас у традиційній системі членів речення, розглядаючи як самостійний компонент структури речення, що займає проміжне місце в системі головних і другорядних членів речення. Речення з предикативними означеннями – це особливий різновид формально простих, семантично неелементарних асиметричних структур, у яких спостерігається розбіжність між планом вираження і планом змісту: монопредикативне речення з предикативним означенням виражає такий зміст, який співвідноситься зі змістом складного речення.

У підрозділі 2.4. „Особливості вияву синкретизму на рівні детермінантів” досліджено специфіку реалізації явища синкретизму в детермінантах. Як специфічні семантико-синтаксичні компоненти реченнєвого рівня, що мають зв’язок із реченням загалом і ускладнюються додатковими смисловими відтінками, детермінанти послідовно досліджували І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, А.А.Каминіна, О.А.Крилова, В.П.Малащенко, Н.Ю.Шведова та ін.

З’ясовано, що значеннєвий синкретизм детермінантів зумовлений функціональним синкретизмом та особливостями відповідної форми синтаксичного зв’язку, невідповідністю змісту і форми вираження, що спричинено лексичною і граматичною природою: Мені (для мене) (кому? для кого?) на узбережжі моря (де? на чому?) некомфортно, важко дихати; Козакам і чумакам незручно стало на рідній Україні від чужинських зайд; Переселенцям на Правобережній Україні нестерпно стало від гніту польських панів та місцевих феодалів (Л.Шевелєва). Ці приклади постають типовими репрезентантами суб’єктно-обставинного синкретизму детермінантних конструкцій.

Основуючись на численних спробах окреслення змісту такого семантико-синтаксичного явища, як детермінація, слід акцентувати увагу на її особливих диференційних ознаках і, відповідно, на її специфічному статусі в системі категорій синтаксису. Доказом на користь виділення детермінанта як самостійного компонента речення, який привносить додаткову семантику в речення, тобто не є конструктивно зумовленим компонентом, виступає факт необов’язковості такого компонента у структурі речення („вилучення” детермінанта не впливає на основний зміст речення).

Позиція детермінанта в структурі речення завжди периферійна незалежно від того, чи в реченні наявна одна детермінантна субпозиція, чи їх значно більше: У Стародавньому Римі барвінок вважали символом вічності та постійності через його нев’янучу зелень і велику живучість (Л.Шевелєва). Блок детермінантів, який складається з кількох різнофункціональних компонентів (наприклад, із семантикою часу, місця, причини), найчастіше займає позицію на початку речення: До наших часів завдяки літературним пам’яткам збереглася історична слава предків (Л.Шевелєва), в якому детермінувальний компонент до наших часів постає носієм семантики часу, а компонент завдяки літературним пам’яткам передає синкретичне значення причини та позитивного наслідку. Специфічна позиція детермінантів, що спричинює семантичну автономність, відірваність від іншої частини речення, є їхньою характеризувальною ознакою.

Серед проаналізованих детермінантів синкретичного типу домінантними за частотністю використання виступають прийменниково-іменникові форми причинової семантики, що характеризуються помітним полісемантизмом. Вони виражаються в реченнях кількома лексико-граматичними моделями за схемою „прийменник + іменник у родовому, давальному, знахідному, орудному та місцевому відмінках”. Детермінанти із семантикою причини супровідним значенням мають інколи семантику темпоральності + умови, яку можна виявити, лише заглибившись у семантико-синтаксичний зміст висловлення. У такому випадку детермінанти вказують на ситуації, що передують іншим ситуаціям: Оглядати будівництво кожного дня – робота невдячна, в цьому випадку не варто й перевіряти (В.Бондар). Локальні неприслівні поширювачі часто набувають значення умови (локально-умовні детермінанти), що спричинено метою вияву дії: У чужій хаті не будь нахабним, а будь поважним; В Іспанії для Бонапарта були квіточки, а в Росії будуть ягідки (Л.Шевелєва).

Враховуючи те, що детермінанти належать до синтаксичних форм ускладнення семантичної структури речення та наявність системного співвідношення прийменниково-субстантивних комплексів зі структурною схемою речення, слід виділити особливий різновид з-поміж детермінувальних членів речення – якісно-обставинні детермінанти. Прийменниково-субстантивні форми таких детермінантів на формально-граматичному рівні виступають самостійними поширювачами речення, а на семантико-синтаксичному – як слоформи, що формують атрибутивно-обставинний приреченнєвий кваліфікатор: Місячної ночі човен стояв одинокою забутою примарою; Поламаними весельцями я махав швидко і швидко намагався доплисти до іншого берега (В.Бондар).

Основною умовою формування прийменниково-субстантивної синтаксичної форми синкретичного якісно-обставинного значення виступає використання в її складі предикатних слів і прийменників з обставинним значенням, що утворюються внаслідок поєднання автосемантичних іменних словоформ із відмінковою формою іменника (або його аналога) та виражають обставинний відтінок значення словоформи, а субстантив зі значенням процесу, властивості, стану реалізує якісну ознаку: Завдяки ширенню розповідей про папірус його назва переходила від країни до країни; Через приємний смак іспанці почали знайомитися з какао ближче; Для оберігання людини від всілякої нечисті барвінок вивішували над дверима (Л.Шевелєва). Детермінанти синкретичного типу в системі другорядних членів речення постають самостійними конструктивно не зумовленими компонентами речення, що привносять додаткову семантику.

Третій розділ „Означально-обставинний і об’єктно-означально-обставинний синкретизм” присвячений аналізу механізмів формування синкретичного значення другорядного члена речення, простеженню особливостей вияву означально-обставинного й об’єктно-означально-обставинного синкретизму та висвітленню специфіки реалізації цих синкретичних компонентів на реченнєвому рівні. Досліджено постпозитивні / препозитивні прийменниково-іменникові конструкції як граматичний матеріал, на ґрунті якого найбільшою мірою виявляється об’єктно-означальний та обставинно-означальний синкретизм. Охарактеризовано основні випадки напівпредикативності об’єктно-означальних конструкцій синкретичного типу. Опрацьовано семантико-синтаксичну класифікацію синкретичних конструкцій об’єктно-локативного типу й об’єктно-обставинних конструкцій із каузативно-цільовим ускладненням.

У підрозділі 3.1. „Роль прийменника у формуванні синкретичного значення другорядного члена речення” акцентовано увагу на тому, що прийменник є тією частиною мови, значення якої важко переоцінити у вираженні синкретичної семантики у прийменниково-іменникових конструкціях, особливо у відтворенні її часткового невласне-граматичного значення. Найчастіше в цій ролі використовуються первинні прийменники, які є більш схильними до реалізації синкретичної семантики в силу історичної втрати своїх зв’язків із повнозначними частинами мови. Роль прийменника полягає у виділенні найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речових значень поєднуваних компонентів із граматичним значенням усієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і фіксує їх у вигляді окремого знака, пор.: Мене виповнювала гордість від того, що я живу на землі, що оце щойно опустилися зорі до річки (В.Бондар); Чаплі, вигодувавши дітей, можуть спокійно стояти край води, на камені, на гілках дерев (Є.Гуцало) – просторові відношення; Баркас змінив напрям, узяв курс на Павловський мисок, однак обстріл не припинявся до самого вечора (В.Бондар); Після зливи блищить калюжа, де прищухли двоє каченят (Є.Гуцало) – часові відношення.

За наявністю в синкретичних об’єктно-означально-обставинних й об’єктно-означальних конструкціях прийменника весь аналізований матеріал можна поділити на дві групи: конструкції, репрезентовані прийменниково-іменниковим комплексом (55% від загальної кількості прийменниково-відмінкових і власне-відмінкових утворень), та конструкції, виражені відмінковою формою субстантива (45% відповідно).

Підрозділ 3.2. „Об’єктно-означальний синкретизм у системі другорядних членів речення” присвячений аналізові неузгоджених означень, які виступають ядром об’єктно-означального синкретизму.

Неузгоджені означення є тим граматичним матеріалом, на ґрунті якого найбільшою мірою виявляється об’єктно-означальний та обставинно-означальний синкретизм. Неузгоджене означення як член речення, що поєднує в собі характеристики додатка й обставини, має такі граматичні ознаки: 1) синтаксична співвіднесеність у реченні із членом речення, вираженим субстантивом; 2) однобічний характер синтаксичної залежності – залежність тільки від одного члена речення; 3) наявність зв’язку безприйменникового або прийменникового керування чи відмінкового прилягання; 4) морфологічно репрезентоване іменником у непрямих відмінках (з прийменником або без прийменника), особовими займенниками з присвійним значенням: площі міста, папір в клітинку, її батьки.

Найпродуктивнішою формою вираження синкретичної об’єктно-означальної семантики є родовий відмінок субстантива (52,4% від загальної кількості проаналізованих синкретичних конструкцій об’єктно-означального типу, виражених відмінковими формами без прийменників).

Конструкції, структура яких підпорядкована схемі „прийменник + іменник у непрямому відмінку”, є таким матеріалом, що репрезентує постійно оновлюваний спосіб вираження ознаки з семантичними нашаруваннями: Між городиною в Бондарихи жартівлива рука бризнула веселкою (з чого? якою?) з квітів: королевий цвіт, кручені паничі, чорнобривці, майори, нечесані панни, царська борідка; Дівчата в кожушанках продавали перші підсніжники з навколишніх горбів, де вже оголилась земля (В.Бондар).

Акцентована увага на випадках перехідного характеру (від додатка до означення із превалюванням об’єктного значення), коли допускається подвійне тлумачення синкретичного другорядного члена речення: або як додатка, або як означення (об’єктно-означальний синкретизм членів речення із домінувальним об’єктним значенням): Чорнолиця Боженчиха все поверталася до думки про три дуби; Марію охопила хвиля спогадів про колишні марення; Батько перейнявся тими нашіптуваннями про зловмисне дерево (В.Шевчук).

Додатки, що належать до членів речення, виражених субстантивом, можуть за певних умов набувати атрибутивного відтінку в семантиці. Його наявність засвідчує ще один вияв об’єктно-означального синкретизму в системі другорядних членів речення: У Марії з’явилася впевненість у здогадках, навіяних сновидіннями; Раптом вона [Марія] відчула, що зникає поступово страх перед минулим; З мисника дістає загорнуті в білу пілку пампушки з часником (Є.Гуцало).

У підрозділі 3.3. „Об’єктно-означально-обставинний синкретизм у системі другорядних членів речення” в аналізі синкретичних конструкцій об’єктно-означального типу акцентовано увагу на окремих випадках існування паралельного обставинного відтінку, оскільки конструкції, які у формально-граматичному плані є неузгодженими означеннями, часто виражають означальне значення не в чистому вигляді, а ускладнене іншими смисловими нашаруваннями, формуючи семантичну цілісність, що певною мірою нагадує амальгамність, пор.: Співробітникові (якому? де?) за столом набридло бути лише спостерігачем (В.Бондар)--– просторовим значенням; Це у мене така звичка (яка? відколи?) з дитинства (В.Бондар) – часовим значенням. У таких утвореннях семантична цілісність не дорівнює сумарній єдності його складників, а складає щось площинно ємніше, репрезентуючи вторинне поєднання опосередковано дискретних компонентів. Така функціональна ускладненість більшою мірою характерна для означень, виражених прийменниково-іменниковими конструкціями або прислівниками (рідше), що, безумовно, пов’язано із їхньою лексико-морфологічною структурою. Структурно конструкції об’єктно-означально-обставинного типу не відрізняються від об’єктно-означальних.

Об’єктно-обставинний синкретизм розглядається в ряді досліджень, що ґрунтуються на розгляді особливостей відмінкових значень (праці І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, М.Я.Плющ та ін.). Безприйменникові та прийменниково-іменникові конструкції інструментального та каузального значення досліджувалися І.Р.Вихованцем, З.І.Іваненко, С.С.Смеречинським, Є.К.Тимченком, Г.М.Удовиченком, Л.В.Шитик та ін. Водночас конструкції об’єктно-обставинної семантики ще не були об’єктом комплексного дослідження з урахуванням їхніх особливостей.

Семантико-синтаксична класифікація синкретичних об’єктно-локативних конструкцій засвідчила, що найпродуктивнішим засобом їхнього вираження є прийменниково-субстантивні конструкції: На узліссі, над лінивою річкою, видно було купку віття; Вибігло з хащі на галявину стадо диких кіз (Є.Гуцало). Стрижневе (головне, поширюване) слово в таких конструкціях виражене дієсловом, оскільки це найбільш містка і складна категорія, найбільш конструктивний у структурі речення компонент. Причому дієслово характеризується такою категорійною семантикою, яка може бути самодостатньою, або такою, що вимагає для своєї реалізації іншого структурного компонента-поширювача. Роль залежних членів аналізованих конструкцій виконують конкретно-предметні та просторові іменники або особові займенники, субстантивовані прикметники.

Проаналізований фактичний матеріал свідчить, що в сучасній мові серед синкретичних утворень об’єктно-локативного типу кількісно переважають прийменниково-відмінкові конструкції (складають 87% від загальної кількості конструкцій синкретичного об’єктно-локативного типу та 13% – це відмінкова форма субстантива – орудний відмінок іменника при дієсловах цілеспрямованого руху та дії).

Досліджено каузативне ускладнення об’єктно-обставинних синкретичних конструкцій, оскільки останні є одиницями складнішої градації, ніж, наприклад, локативні або темпоральні: вони постають засобом ускладнення первинної моделі речення, засобом каузації, за якої обов’язковою є наявність двох причиново співвіднесених подій, учасником яких може бути один суб’єкт, – при цьому ми маємо справу з внутрішньою причиною; якщо ж кожна з двох причиново співвіднесених подій має свій суб’єкт, то це – зовнішня причина. В аналізованих конструкціях причинову функцію реалізує в основному іменник (рідше – інше субстантивоване слово) у певній відмінковій позиції або прийменниково-іменниковий комплекс, тому цілком логічною є наявність паралельного об’єктного значення: І мимоволі на очі навертаються сльози, бо тітка Ярина аж бринить від плачу; А ми ходили журні та роздратовані від’їздом Фросі Євменівни (В.Бондар). Безприйменникові та прийменниково-відмінкові конструкції синкретичної об’єктно-причинової семантики обмежуються відтінком зовнішньої причини. Орудний внутрішньої причини виражає об’єктно-причинову семантику тільки у сполученні із синсемантичними дієсловами та прикметниками. В усіх інших випадках значення внутрішньої причини не є синкретичним.

ВИСНОВКИ

1. На синтаксичному рівні мови терміном-домінантою в синонімічному ряді термінів контамінаційний, гібридний, синкретичний, що вживаються на позначення того самого явища й характеризують його щодо специфічних властивостей, виступає слово синкретичний (синкретизм). Другорядні члени речення, що мають синтезовані ознаки, притаманні опозиційно протиставленим членам речення, є перехідними.

2. Виникнення синкретизму як явища в системі другорядних членів речення спричинено тенденцією генетичного паралелізму між частинами мови і членами речення. Появу вторинної функції словоформи зумовлюють синтаксичні процеси (еліпсис дієслова, перерозклад синтаксичних зв’язків у структурі речення, руйнування стабільності порядку слів); морфологічні процеси – синкретизм категорійного значення слова, а також лексико-морфологічний синкретизм окремих груп слів та відповідних словоформ, що склався історично.

4. Наявність синкретичної семантики членів речення позначається на особливостях форм синтаксичних зв’язків, причому цей процес має взаємозалежний характер. Поява синкретичних другорядних членів речення і розвиток нових типів словосполучення (із суміщеним значенням) спричинені динамічною компресією в мові та ускладненням висловлення, що активізує послаблення форм синтаксичних зв’язків.

5. Врахування структурно-семантичних особливостей предикативного означення, а також бінарності виражених ним відношень (предикативно-атрибутивних, атрибутивно-обставинних, атрибутивно-об’єктних) засвідчує його відносну самостійність у структурі речення та проміжний статус у системі головних і другорядних членів речення.

6. Між предикативним означенням й означенням, обставиною та складеним іменним присудком існує зона прихованої перехідності, у межах якої виявляється синкретизм у семантичному і формальному планах. Значеннєвий синкретизм предикативного означення пов’язаний із функціональним синкретизмом засобів вираження семантико-синтаксичних відношень, а також особливостями синтаксичного зв’язку.

7. Значеннєвий синкретизм детермінантів породжується функціональним синкретизмом засобів вираження: особливостями синтаксичного зв’язку між компонентами, лексичною і граматичною природою поєднуваних слів, невідповідністю змісту і форми підпорядкованого члена, що зумовлюється його вторинним функціонуванням, а також синкретизмом категорійного значення відмінкової словоформи та синкретизмом прийменника.

Якісно-обставинні детермінанти – це особливий синкретичний різновид власне-обставинних детермінувальних членів речення. Детермінанти цього типу на формально-граматичному рівні виступають як самостійні поширювачі речення, а на семантико-синтаксичному – як конструкції, що беруть участь у вираженні додаткової предикації й обставинної характеристики висловлення загалом. Основною умовою формування синкретичного якісно-обставинного значення є поєднання предикатних слів (субстантива із значенням процесу, властивостей, стану) і прийменників обставинної семантики.

8. Первинні прийменники, що найчастіше використовуються у вираженні синкретичних другорядних членів речення, є більш схильними до реалізації синкретичної семантики внаслідок історичної втрати своїх зв’язків із повнозначними частинами мови. Полісемія прийменників зумовлює широку градацію та різноманітність у відтінках характеристик, що передаються такими конструкціями.

9. Синкретичні об’єктно-означальні й об’єктно-означально-обставинні конструкції репрезентуються субстантивами в непрямих відмінках з прийменниками і без прийменників. Найпродуктивнішою формою вираження таких типів синкретичної семантики є родовий відмінок субстантива.

10. Відокремлені синкретичні конструкції з редукованим атрибутивним значенням супроводжуються обставинною семантикою, якщо виражені дієприкметниками або прикметниками. Обов’язковим компонентом такої структури є прийменниково-іменниковий