ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШАПОВАЛОВ Георгій Іванович

УДК – 947: 656. 6.

СУДНОПЛАВСТВО У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО КІНЦЯ

ХІХ СТ.)

07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Дніпропетровськ – 2001 Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий доктор історичних наук, професор Ковальова

консультант: Ірина Федорівна, Дніпропетровський

національний університет, професор кафедри

історіографії та джерелознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член–кореспондент

НАН України Котляр Микола Федорович,

Інститут історії НАН України, головний

спеціаліст

доктор історичних наук, професор Гарчев

Петро Іванович, Таврійський національний

університет ім. В. І. Вернадського, професор

кафедри українознавства

доктор історичних наук, професор Мицик

Юрій Андрійович, Національний університет

"Києво–Могилянська Академія", завідувач

кафедри історії

Провідна установа: Київський національний університет ім.

Тараса Шевченка, кафедра давньої та нової

історії України

Захист відбудеться 27 червня 2001 р. о 13 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14. при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано 26 травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент________________Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Вивчення впливу судноплавства на духовне життя населення України з найдавніших часів до кінця XIX ст. є надзвичайно цікавою, складною і актуальною темою.

Тривалий час вітчизняна історична наука базуючись на універсалізації формаційного підходу, займалася в основному розробкою питань розвитку засобів виробництва, форм взаємовпливу базису та надбудови, класової боротьби і т. ін. Проблемам духовної історії, взаємовідносин людини і природи, світосприйняття, генези ментальності українського народу приділялась недостатня увага. А саме в сфері духовної культури, релігійному мистецтві, поховальній обрядовості добре простежується глибинна закоріненність історичних традицій.

Сучасні умови відродження і становлення національної самосвідомості українського народу, розбудови незалежної держави України вимагають від історичної науки посиленої уваги до духовно–культурної спадщини давнього населення нашої Батьківщини. Адже повернення до вжитку незаслужено забутої спадщини, усвідомлення історико–культурної тяглості буття українського народу сприятиме піднесенню національної свідомості, створенню нової системи духовних вартостей і культурних цінностей 1.

Геокультурну належність давнього населення території України, яку С.Л.Рудницький вважав, якоюсь мірою, також середземноморською країною, до кола середземноморських цивілізацій забезпечили, в першу чергу, Чорне море та Дніпро 2. Судноплавство саме ними та іншими водними шляхами сприяло залученню давніх етносів, що жили на території України до

духовних надбань Давньої Греції, Давнього Риму та Візантії. Підкреслюючи це, Є.Ф.Маланюк писав, що: “В цей факт варто вдумуватися частіше і глибше. Наша земля... знаходилась в крузі великої, в своїм універсалізмі, неперевершеної, властиво, єдиної культури, до якої належав старовинний світ і з якого...витворилася вся західна культура, вся західна цивілізація сучасна, і

все те, що нині називаємо європейською культурою... Факт приналежності землі нашої Батьківщини до цього кругу, факт довготривалого перебування наших пращурів в нім дав... величезні наслідки, які жили, живуть і житимуть в нас, в нашій підсвідомості, в нашому організмі,

_______________________________________

1.Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок XX століття). – К.: Генеза, 2000. – С. 5.

2. Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів: Світ, 1994. – С. 124.

крові і жилах” 3.

В наш час, коли перед українським суспільством гостро стоїть проблема інтеграції України у європейську та світову спільноту саме цей історичний досвід має бути досліджений, осмислений і впроваджений в освіту та виховання широкого загалу всіх верств населення нашої держави особливо, молоді.

Об`єктом дисертаційного дослідження є світогляд, ментальні риси свідомості та релігійні вірування, пов`язані із обожнюванням водного середовища і практикою судноплавства народів України з найдавніших часів до XIX ст.

Предмет дослідження становлять міфо–магічне сприйняття водної стихії, різноманітні водні культи та їх віддзеркалення у практиці судноплавства (образи корабля, якір), водна символіка (тризуб, жовто–блакитна палітра) у цивілізаційному просторі України від давнини до нового часу.

Метою дисертаційної роботи є визначення характеру і ролі водних культів, водної та судноплавної символіки в системі світосприйняття народів, що мешкали на території України з найдавніших часів до XIX ст.

Для реалізації означеної мети необхідно розв`язати наступні наукові

завдання:

а) розкрити екологічні та господарчі передумови обожнювання водної стихії;

б) довести існування та охарактеризувати водні культи та їх символіку

в релігії та світосприйнятті давнього населення України (від давньокам`яного віку по I тис. до н.е.);

в) проаналізувати культ обожнювання водної стихії у праслов`янського населення та давньослов`янських племен часів Київської Русі (I тис. до н.е.–XIII ст.);

г) простежити чинники виникнення та еволюцію культу корабля у північно–понтійському регіоні та на терені лісостепової України за часів первісності та перших державних утворень, визначити зв`язок із культом сонячної ладді та поховальним обрядом;

д) розкрити характер образу "Корабель–Ковчег" як символа спасіння; простежити у світогляді українського населення давньокиївської та козацько–гетьманської доби його трансформацію в системі християнської символіки та православної храмової архітектури;

е) виявити культурно–історичні витоки формування і довести поширення культу якоря в північно–понтійській периферії та на терені України взагалі; показати еволюцію образу якоря у християнській символіці: ("якір–хрест") на матеріалах духовної і побутової культури населення України;

ж) простежити "водно–корабельні" мотиви в системі української геральдики та національної символіки.____________________________________________

3. Маланюк Є.Ф. Нариси з історії нашої культури. – К.: Обереги, 1992. – С. 12–13.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від пізнього палеоліту 30–25 тис. до н.е. до XIX ст., що дозволяє простежити тяглість культурних, релігійних та господарчих традицій стародавнього і середньовічного населення України, життя і типи господарчої діяльності якого були зумовлені вирішальною роллю водного середовища, річкових систем та морських басейнів, практикою судноплавства, що отримало відображення у міфо–магічному сприйнятті дійсності і розвитку релігійних уявлень та культової практики. Вибір верхньої хронологічної межі зумовлений тим, що в середині XIX ст. закінчується величезна епоха в історії судноплавства, епоха вітрильних кораблів, з їх абсолютною залежністю від природних факторів і починається епоха пароплавів, в якій принципово змінилися стосунки людини з водною стихією. З іншого боку XIX ст. в історії України пов`язане з духовним національним відродженням і з величезними досягненнями у справі накопичення та збереження наукової інформації про духовно–культурні традиції українського народу.

Географічні рамки дослідження охоплюють всю територію України: річкової системи Дніпра, як основної водно–транспортної артерії українських земель, межиріччя Дніпра–Південного Бугу, Дністра–пониззя Сіверського Донця із притоками Дунаю, а також північно–чорноморського та приазовського регіонів, де життя точилося від давньокам`яного віку безперервно. Саме ці регіони стали ареною формування давньоіндоєвропейської мовної спільності, з ними пов`язане формування індоіранського етносу, перші носії якого з`являються ще за доби бронзи, досягаючи розвитку у скіфо–сарматський час. На терені Лісостепу України відбувалося становлення протослов`янського і давньослов`янського етносів, тут мешкали давні балти, угро–фінські та фракійські племена, а з середньовіччя південноукраїнські степи дають притулок численним тюркомовним народам: печенігам, половцям, торкам та інш. Широкі географія та хронологія даного дисертаційного дослідження потребують залучення певних культурно–історичних аналогій, пов`язаних із обожнюванням водного середовища і судноплавством, в першу чергу культури народів Середземномор`я як у діахронічному так і синхроністичному аспектах.

Зв`язок роботи з науковими програмами, темами. Підготовка дисертаційного дослідження виконувалась в межах наукової теми кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету “Населення Південної України XVIII-XIX століття” (№ держреєстрації 0100001736).

Наукова новизна полягає в тому, що вперше у систематизованому вигляді уявлення і релігійні вірування, пов`язані з водою та судноплавством у цивілізаційному просторі України різних історичних епох стали об`єктом спеціального комплексного дослідження. Це дозволило дисертанту одержати наступні результати, які свідчать про наукову новизну:

-простежено стадіальну єдність культурних витоків багатьох понять та явищ духовної культури в Середземноморському та Північно–причорноморському ареалах та їх впливи на релігійні вірування, духовний світ, звичаї та обряди населення України давнього пра– і слов`янського часів Київської Русі;

-показано виникнення та розвиток обожнювання водної стихії, зокрема, як середовища судноплавства із мезо-неолітичного часу до XIX ст. Відтворення існування у скіфо-сарматську добу уявлень про володарів водної стихії у вигляді водного коня або риби;

-виявлені вотиви – культові моделі кораблів та якорів. Проведена ідентифікація античних світильників як вотивних моделей кораблів. Дана класифікація вотивів якорів, знайдених в Криму та Нижньому Подніпров`ї II–X ст.;

-встановлено наявність на терені України з доби енеоліту вірувань в існування потойбічного світу з рікою-водою і подорож у нього на човні. Показано поховальну обрядовість різних культур, пов`язану з імітаціями човнів, їх моделями обо справжніми човнами;

-вперше реконструйовано появу у давнього населення України з енеолітичного часу уявлень про рух сонця по небу у сонячній ладді. Визначено характерні традиції у зображення культового образу сонячної ладді від оби енеоліту до XIX ст.;

-на широкому археологічному, етнографічному та фольклорному матеріалі розкрито роль образу корабля-церкви як корабля спасіння у християнській релігії українців;

-обгрунтовано появу на території України в античний час релігійних уявлень про корабельний якір як символ надії на спасіння. Показано еволюцію перетворення язичницького культового зображення якоря на один з головних символів християнства – символ Надії і введено до наукового вжитку термін “якір-хрест” для його позначення;

-встановлено на дослідницькому рівні подібність в зображенні якорів та “знаків Рюриковичів” – двозуба, тризуба, тризуба під хрестом. Виявлено на підставі численних даних присутність якорів різного типу на гербах українських козацько-старшинських родів, а також у зображеннях національної української символіки XVII-XIX ст. Вперше доведено історичний зв`язок між сучасним малим Державним Гербом України (Знаком Княжої Держави Володимира Великого) та найдавнішими язиичницько-християнським символом надії на спасіння якорем.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці і самостійному вирішенні всього складного комплексу завдань. Самостійно, без співавторів опубліковано 20 статей у фахових виданнях ВАК України.

Практичне значення дисертації визначається використанням її результатів у навчальному процесі в вузах гуманітарного профілю, зокрема в лекційних курсах з історії України, історії культури, історії техніки, релігійних вірувань, національної свідомості та символіки.

Матеріали дисертації можуть бути використані при створенні спеціальних праць з археології, давньої історії України, етнології, релігієзнавства та музейних експозицій і тематичних виставок.

Текстові та графічні матеріали дисертаційного дослідження можуть прислужитися для укладання довідкових видань з історії судноплавства України.

Результати дисертаційного дослідження дають можливість переосмислити роль судноплавства у духовному житті населення України з найдавніших часів до XIX ст.

Апробація дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 41 публікації автора, в тому числі монографіях "Судноплавство у духовності давньої України" (К.–Запоріжжя. 2001) та "Кораблі віри: судноплавство у духовному житті давньої України" (Запоріжжя, 1997). Результати дослідження обговорювалися на IV Міжнародному симпозиумі "Фракія Понтіка" (Болгарія, Созопол, 1988), XVIII Міжнародному конгресі візантіністів (Росія, Москва, 1991), V Міжнародному симпозиумі "Фракія Понтіка" (Болгарія, Созопол, 1991), VI Міжнародному симпозиумі "Фракія Понтіка" (Болгарія, Созопол, 1994), VII Міжнародному конгресі по фракології (Румунія, Тульча, 1996), VII Міжнародному симпозиумі "Фракія Понтіка" (Болгарія, Созопол, 1997), Міжнародній конференції пам`яті О.І.Тереножкіна (Мелітополь, 1992), Всеукраїнській науково–практичній конференції "Туризм і завдання національно–культурного відродження України" (Київ–Черкаси, 1992), Міжнародній науково–практичній конференції "Запорозьке козацтво в пам`ятках історії та культури ("Запоріжжя, 1997), Всеукраїнській науково–практичній конференції "Адміністративний устрій та самоврядування в Україні XVII–XVIII століття" (Запоріжжя, 1999), Всесоюзних семінарах "Проблеми вивчення катакомбної культурно–історичної єдності" (Запоріжжя, 1990), "Міжнародні зв`язки у середньовічній Європі" (Запоріжжя, 1991), XV науковій конференції Інституту археології АН УРСР (Одеса, 1972), краєзнавчій конференції, присвяченій 450–річчю заснування м.Тернополя (Тернопіль, 1990), ювілейній конференції "Проблеми археології Північного Причорномор`я (до 100–річчя Херсонського музею старожитностей (Херсон, 1990), науково–практичній конференції, присвяченій 135–річчю з дня народження Д.І.Яворницького "Вчений–подвижник" (Дніпропетровськ, 1991), науково–практичній конференції, присвяченій 30–річчю УТОПІК (Київ, 1996), регіональній науково–теоретичній конференції "Історична пам`ять і свідомість українського суспільства на межі тисячоліть" (Харків, 2000).

Дисертація обговорена та рекомендована до захисту на засіданні кафедри історіі України Запорізького держуніверситету.

Структура роботи і архітектоніка відповідає поставленій меті та розв`язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертації, її наукову новизну і актуальність, визначені хронологічні рамки, мета, завдання, об`єкт та предмет дослідження, розкрито практичну значимість роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувача та апробацію результатів дослідження.

В першому розділі – “Водна стихія, етапи та засоби судноплавства в культурному просторі України з прадавніх часів до XIX ст.: проблеми методології, історіографії та джерелознавства" – розкриваються відповідні аспекти дисертаційної роботи.

Проблема впливу водного середовища та судноплавства на духовний світ і культуру давнього населення України має комплексний характер. Це зумовило використання як основного прийому означенного дослідження – міждисциплінарного підходу і методологічних ідей, принципів, методики дослідження, запозичених з таких галузей гуманітарно–історичного знання, як археологія, історична географія, історія культури, релігієзнавство, лінгвістика, етнографія, топоніміка, гідроніміка, нумізматика, геральдика, фольклористика тощо.

Методологічною основою археологічного дослідження, запровадженого в роботі, є системний підхід до аналізу поховального обряду, який містить в собі найбільшу за обсягом інформацію і розглядається нами як система, що складається з певною мірою взаємодіючих та взаємопов`язаних між собою елементів (світосприйняття, вірування та магічні операції, відповідний ним рівень абстракції, етнокультурні традиції, інновації, як наслідок інфільтрації чи прямих запозичень, еволюція світоглядних уявлень на зламі історичних епох). Застосування типологічного та порівняльно–історичного методів забезпечило можливість співставлень проявів, зокрема, релігії у контексті середземноморсько–близькосхідних культурних впливів. Нами широко використовується принцип зіставлення писемних та археологічних джерел, спектр яких дуже різноманітний: пам`ятки матеріальної і духовної культури кам`яного віку, енеоліту–бронзової доби, античного і скіфо–сарматського періоду, української середньовічної археології, які дають уявлення про розмаїття поховального обряду із застосуванням човна–ладді, судноподібних засобів на території України. В роботі широко використовуються сучасні прийоми і методи етнографії, зокрема, порівняльно–історичний метод, який дає змогу шляхом порівняння виявляти загальне і особливе місце у розвитку тих чи інших етносів, які населяли Україну з давнини до сучасності, і визначати причини різнобіжностей. Практикується застосування як історико–типологічного порівняння, метою якого є вивчення конвергентного, так і історико–генетичного та історико–дифузійного. Головну увагу в дослідженні присвячено питанням культурних контактів із стадіально близькими проявами релігійного мислення народів Середземномор`я та Близького Сходу. Методологічну ж основу, як і в опрацюванні археологічних матеріалів, становить системний підхід. в основі якого лежить ідея сприйняття багатьох етнокультурних явищ як органічних систем, які мають складну внутрішню структуру. Нами широко використані етнографічні та фольклорні матеріали, що відображають різні форми та вияви водного культу, роль води, земної та небесної, характер господарчої діяльності, пов`язаної з водою, впливом судноплавства на свідомість давнього населення України. Міфи, календарно–обрядові пісні, билини, що були пронесені численними поколіннями крізь незгоди, війни, періоди занепаду та відродження, підтверджують важливу роль водних культів в житті населення України і сусідніх з ним народів в різні історичні епохи.

Застосований в дисертації міждисциплінарний принцип передбачає важливу роль культурно–історичних досліджень. На матеріалах нашої теми взаємозв`язок історії та культури треба розглядати з точки зору впливу більш розвинених культур Середземномор`я та Близького Сходу на племінний світ, духовну і матеріальну культуру населення Центральної та Східної Європи.

Важливою складовою методологічного апарату даної дисертаційної роботи є історія ментальності, предметом якої є основні уявлення людей, що закладені в їх свідомості культурою, мовою, релігією, вихованням в родині, соціальним спілкуванням. Історія ментальностей виступає як засіб реконструкції картини світу людей конкретної історичної епохи. Суттєве методологічне значення історії ментальностей полягає в тому, що вона відбиває загальну тенденцію сучасного знання до інтеграції, міждисциплінарних зв`язків гуманітарних наук.

Важливим методологічним підходом, реалізованим у даній роботі, є палеоекологічний і, зокрема, положення Н.Я.Бромлея про "культурний ландшафт",4 створений усим ходом всесвітньої історіі людства. Культурний ландшафт має два різновиди, що тісно пов`язані між собою: агросферу та техносферу. Агросфера містить результати впливу людини на живу природу і її аквасферу, яка характеризується використанням людиною річкових та морських басейнів, рибальських промислів, рибогосподарчих угідь. Аквасфера та техносфера тісно перепліталися, що знайшло відображення у духовному житті людства, де спостерігаємо використання засобів і символів судноплавства (корабель, вода, риба, якір) в поховальному обряді, народних звичаях, родинно–шлюбних обрядах, обрядах, пов`язаних з господарчою діяльністю та аграрно–біологічними циклами.

4.Бромлей Н.Я. Человек и его образ жизни в исторической перспективе // Всеобщая история: дискуссии, новые подходы. – М.: Наука, 1989. – Вып. 2. – С. 39–40.

Цінними в методологічному плані є ідеї французького історика Фернана Броделя про роль великих морських басейнів в історії людства. Море, за Ф.Броделем – це видатна дійова особа історії: протягом багатьох століть воно було єдиним засобом обміну та спілкування людей і залишилось центром активності людства. На думку Ф.Броделя, виняткова роль водного простору полягає у створенні єдиної цивілізації, а саме в тому, щоб вийти за вузькі межі морів, зв`язати одні моря з іншими, проникнути крізь морські перешкоди, що роз`єднують, встановити між ними відносно легке сполучення .5

Таким чином, окрім міждисциплінарного та антропологічного (історія ментальностей) принципів в роботі використані традиційні конкретно–наукові методи, такі як історико–генетичний, історико–порівняльний, проблемний та історіографічний, палеоекологічний. В роботі запроваджені також принципи періодизації, класифікації та типологізації. Автором запропонована власна методика організації та проведення гідроархеологічних досліджень у Придніпровському регіоні (Запоріжжя, Хортиця, Кам`янка–Дніпровська).

Розробка проблеми впливу водної стихії та судноплавства на духовне життя давнього населення України має свою специфіку. Справа в тому, що окремі аспекти цієї комплексної проблеми вивчалися переважно незалежно один від одного і лише згодом позначилася тенденція для їх злиття в одне ціле. Багатоаспектність зазначеної проблеми, до якої входить народна свідомість, духовна і релігійна символіка, історія та засоби судноплавства, зумовила використання міждисциплінарного підходу і до історіографії проблеми. У вивченні нашої проблеми можна виділити окремі етапи.

Перший період охоплював 20–70-ті рр. XIX ст. і характеризувався постановкою даної проблеми, вивченням її в різних аспектах –археологічному, історичному, етнографічному тощо. Безсумнівний інтерес являють дослідження представників “міфологічної” школи в російській та українській етнографії, фольклористиці та історіографії, таких як М.Костомаров, М.Маркевич, Я.Головацький та інші.

Наступний період припадає на 70–80-ті рр. XIX ст. – 20–30-ті рр. XX ст. і характеризується остаточним оформленням археології та етнографії як спеціальних дисциплін, підвищенням рівня саме історичних досліджень з минулого морської справи та судноплавства в Україні, насамперед в працях істориків флоту та відомих українських дослідників, таких як М.С.Грушевський, Д.І.Яворницький та ін.

В галузі етнографічних та археологічних досліджень відбувається становлення нових наукових шкіл, таких як еволюційна (Е.Б.Тайлор) та міграційна або історико–порівняльна (І.С.Нечуй–Левицький, В.П.Мілора-дович). Особливий внесок у вивчення водних культів в Україні внесли В.Гнатюк, І.Огієнко, Д.Зеленін, а також анучинська школа, засновник якої відомий археолог та етнограф Д.Анучин був прибічником еволюційної школи.

Третій період у дослідженні даної проблеми можна визначити як радянський, пов`язаний зі ствердженням марксистсько–ленінської методології дослідження в різних сферах гуманітарного знання. Основною тенденцією у розвитку радянської історичної науки стали процеси інтеграції, поєднання різних галузей знання, поширення досліджень сумісного характеру, як-от: історико–5.Февр Л. Бои за историю: Пер. с фран. – М.: Наука, 1991. – С. 178–180

археологічні, історико–етнографічні, історичні дослідження з широким використанням методів і засобів нумізматики, топоніміки, фольклористики, епіграфіки, геральдики тощо. Саме на цьому етапі проблема, яку ми досліджуємо, набуває комплексного характеру. В роботах радянських дослідників при вивченні духовної культури переважала історія сімейно–шлюбних відносин та релігійних вірувань і уявлень. В 1950–1960-х рр. починається і аж досі триває в літературі дискусія щодо судоходних шляхів і торговельних маршрутів у Північному Причорномор`ї. У центрі уваги українських радянських істориків знаходилися різні етапи розвитку судноплавства в Україні, насамперед козацької доби XVI–XVII ст. та утворення чорноморського флоту XVIII–XIX ст. Увагу дослідників привертали питання конструкції та технічних засобів судноплавства в Україні в різні історичні епохи, що знайшло відображення в роботах М.І.Максимової, Д.Я.Беренбейма, В.Ф.Гайдукевича, В.Г.Фоменко, Ю.П.Тушина, І.П.Крип`якевича, В.А.Голобуць-кого та інших.

Роль і місце водних культів і судноплавства в житті давнього населення України вивчалось як вітчизняними істориками, етнографами, археологами (Б.О.Рибаков, В.М.Массон, Г.Г.Мезенцева), так і дослідниками з української діаспори (О.Воропай).

До недоліків цього періоду слід віднести ідейну ізольованість радянських істориків від європейського наукового співтовариства, здобутків історичної науки, недоступність робіт закордонних авторів, присвячених даній проблемі, а також переоцінку класового принципу та матеріальних чинників історичного буття.

Четвертий, останній період у вивченні зазначенної проблеми збігається з періодом перебудови та незалежного державного політичного і культурного існування України. Хронологічні рамки цього періоду визначаються 80–90-ми рр. XX ст.

Типовим для цього етапу вітчизняної історичної науки і в межах її даної проблеми було залучення досліджень та наукових здобутків західних авторів, і в першу чергу представників так званих морських країн – Скандинавії, Середземномор`я, Франції тощо. Йдеться про наукові дослідження з історії, давнього та середньовічного судноплавства, корабельну та якірну символіку в духовному житті та культурі північних та південних морських народів в роботах О.Крумлін–Петерсона, Л.Баш, Е.Остмо, К.Вестерберг, Г.Кепітена, П.Джанфротто та ін.

В останні два десятиліття вивчення проблеми взаємодії водного середовища та практики судноплавства з культурою та побутом давніх мешканців України набуває більш високого професійного рівня. Так, сучасні дослідники характеру, світогляду, внутрішнього світу, духовної культури давніх та середньовічних суспільств використовують нові методологічні прийоми та принципи – лінгвістичний, системно–структурний, палеологічний, міждисциплінарний, елементи психоаналізу, історичної психології, історії ментальностей, про що свідчать роботи Р.Кіся, І.Цехмістро, А.Гуревича, В.Станко тощо.

Привертає увагу той факт, що на даному етапі розвитку історичної науки, конкретні дослідження історії та засобів судноплавства в Україні та його впливу на духовний світ давнього населення грунтуються на численних архівних матеріалах, різноманітних документальних та оповідних джерелах. Такий підхід знайшов відображення в працях В.Й.Борисенка, І.М.Данилевського, В.І.Сергієнка, В.М.Корольова, В.П.Кривоноса, Г.Г.Шпитальова та ін.

Джерела з історії судноплавства знаходяться на межі громадянської, традиційної військово–політичної історії та історії техніки, виробничих засобів. Разом з тим, історія судноплавства тісно пов`язана не лише з історією суспільства, діяльністю людини, торгівлею, військовою справою, а також з історією навколишнього середовища. Рівень і засоби судноплавства відбивають наявність розвинених річкових систем, морського узбережжя, водних шляхів та маршрутів, що у свою чергу впливає на духовний світ, релігійні вірування, характер господарчої, політичної діяльності, спосіб життя, побут народів, які жили в умовах взаємодії із водним середовищем.

Комплексний характер проблеми впливу водної стихії та засобів судноплавства на духовне життя і практичну діяльность народів, що жили на території України в різні історичні епохи, визначає специфіку джерельної бази даного дослідження.

Важливою особливістю джерельної бази даної теми є її міждисциплінарний характер, що цілком відповідає новітнім тенденціям розвитку історичної науки та історичного джерелознавства.

Міждисциплінарний підхід означає, що в дисертаційній роботі використані джерела, пам`ятки матеріальної та духовної культури з різних галузей знання, таких як археологія, етнографія, лінгвістика, нумізматика, фольклористика тощо.

Наступна специфічна риса джерельної бази даної роботи полягає у використанні широкого кола архівних джерел та музейних експонатів. Так, до дисертації залучені як джерела звіти про роботу археологічних експедицій в різних регіонах України, що зберігаються у Науковому архіві Інституту археології НАН України, наукових архівах Національного Херсонеського археологічного заповідника у м.Севастополі, Національного заповідника “Хортиця”, Запорізького державного обласного краєзнавчого музею. В даній роботі використані також джерела та матеріали із закордонних архівосховищ, таких як Інститут історії матеріальної культури Російської Академії Наук у Санкт–Петербурзі (НА НІМК РАН).

До роботи залучені різноманітні (етнографічні, образотворчі, археологічні) експонати, що зберігаються у фондах та експозиціях музеїв України і поза її межами (Одеський археологічний музей (ОАМ), музей Інституту археології Національної Академії наук України, Національний Херсонеський археологічний заповідник у м.Севастополі (НХАЗ), Національний історичний музей у Києві (НІМ), Львівський історичний музей (ЛІМ), Львівський музей народної архітектури і побуту, Запорізький краєзнавчий музей (ЗКМ), Запорізький художній музей (ЗХМ), Національніий заповідник “Хортиця” (НЗ “Хортиця”), Нікопольський краєзнавчий музей (НКМ), Полтавський краєзнавчий музей (ПКМ), Генічеський краєзнавчий музей (ГКМ), Історико–археологічний заповідник “Кам`яна Могила” (ІАЗ “Кам`яна Могила”) Запорізької обл. тощо).

Автором дисертації досліджені та використані експонати, які зберігаються в музеях далекого і близького зарубіжжя. Йдеться про Державний музей образотворчого мистецтва ім. О.С.Пушкіна у Москві, Центральний військово–морський музей ВМФ Росії та Музей етнографії у Санкт–Петербурзі (Росія), а також Бургаський окружний історичний музей (БІМ) та Несебрський археологічний музей (НАМ) (Болгарія).

Третя особливість джерельної бази даної дисертаційної роботи пов`язана із використанням власних археологічних та етнографічних знахідок автора, зроблених ним особисто в ході багаторічних гідроархеологічних, археологічних та етнографічних робіт, зокрема, на р.Дніпро, на скіфському Кам`янському городищі біля смт. Кам`янка–Дніпровська та поселенні XIV–XV ст. “Кучугури” у Василівському р–ні Запорізької обл., на р. Оріль на поселенні XVII ст. Нехвороща біля однойменного сучасного села та на р. Ворскла біля с.Маджари Новосанджарського р–ну Полтавської обл. при обстеженні човнів–довбанок, в Азовському морі біля м.Генічеськ Херсонської обл. при дослідженні залишків судна XI–XII ст. з унікальною носовою прикрасою–оберегом, при вивченні зображеннь якорів на надгробних стелах менонітів XIX ст., на іконах грецьких переселенців XIX ст. та серед петрогліфів XVIII–XIX ст. на о.Хортиця.

Важливим доробком є результати гідроархеологічних досліджень в Дніпрі біля о.Хортиця, розпочатих з ініціативи автора ще у 1967 р. Багато знахідок працюючої тут більше тридцяти років експедиції підводних археологічних робіт Запорізького обласного краєзнавчого музею та Національного заповідника “Хортиця” пов`язані з судноплавством доби Київської Русі і більш раннього часу. Серед знахідок гідроархеологів римський і візантійський якорі, човни X–XI ст. і XIV–XV ст., зброя та побутові речі X–XII ст. Особливо цікавий період історії судноплавства на Україні розкриває виявлений на дні Дніпра комплекс затоплених суден біля місць стоянок кораблів Дніпровської флотилії, що брала участь у російсько–турецькій війні 1736–1739 рр. і базувалася біля Запорозької верфі на о.Мала Хортиця. Підйом окремих кораблів, з їх наступною музеєфікацією дав змогу дослідити їх конструкцію і суднову архітектуру I–ї половини XVIII ст. Окрім того підняті численні знахідки якорів, вогнепальної та холодної зброї, інструментів для ремонту і будівництва кораблів та укріплень.

В дисертаційній роботі застосовується типово–видова класифікація джерел, в якій вищим розрядом вважається тип, головним критерієм визначення якого є засіб кодування інформації. Запропонована класифікаційна схема передбачає виділення 3 типів джерел: письмових, речових, зображувальних пам`яток. Поряд з цим в роботі використано та проаналізовано кілька видових груп джерел, таких як документальні, наративні або оповідні, археологічні, етнографічні, фольклорні, лінгвістичні, іконографічні, нумізматичні, матеріали геральдики, пам`ятки декоративно–ужиткового мистецтва, предмети релігійного культу та церковного побуту, пам`ятки храмової архітектури, меморіальні пам`ятники.

Аналіз методологічних, історіографічних та джерелознавчих аспектів вивчення комплексної проблеми впливу водної стихії та засобів судноплавства на духовну і матеріальну культуру народів, які жили на території України в різні історичні епохи, дає підстави підбити підсумки її попередньої розробки протягом майже двох століть та визначити ідейні шляхи і методологічні принципи її подальшого дослідження. Як бачимо, багато питань, пов`язаних з обожнюванням водного середовища, культовим значенням корабля і якоря та їх образів у духовному житті давніх мешканців України знайшли відображення у науковій літературі. Разом з тим історіографічний огляд показує, що спеціальні узагальнюючі дослідження, присвячені вивченню впливу судноплавства на ідеологію тих чи інших культурно-етнічних спільнот, що жили на території України, відсутні. Численні роботи, які стосуються досліджуваної проблематики, представляють собою публікації або розгляд окремих аспектів, пов`язаних із цією великою темою. Саме тому постало завдання систематизації всього накопиченого матеріалу і його інтерпретації на основі всебічного вивчення писемних джерел, археологічних та етнографічних пам`яток України та інших регіонів, виявлення і встановлення як загальних ознак, так і особливостей цієї важливої складової розвитку історичного процесу.

У другому розділі – “Водна стихія у світогляді та релігії населення України з найдавніших часів до XIX ст.” – охарактеризовано екологічні та виробничі передумови розвитку уявлень про водну стихію і їх вплив на формування цих уявлень в різні історичні епохи на терені України.

Основні фактори та риси розвитку давнього населення України залежали від змін в природі, господарстві, соціальній та етнічній структурі населення, які оновлювали систему його світосприйняття. Тому вивчення світосприйняття пов`язане із вивченням палеогеографічних умов історичних епох разом з обумовленими ними формами господарства. На сучасному рівні розвитку інтердисциплінарних досліджень палеоекологічний підхід виявляється одним з провідних напрямів вивчення культурних систем суспільств та їх складових на будь–яких хронологічних та територіальних рівнях.

За своїм географічним положенням територія України тяжіє до Чорного та Азовського морів, які є складовою середземноморсько–атлантичної природничої та культурно–історичної області. В археологічній науці утвердилося поняття циркумпонтійської зони, орієнтованої на культурні зв`язки із Кавказом, Близьким Сходом та Середземномор`ям, звідки прийшло знайомство із землеробством, першими металами та мореплавством. Саме через неї розвивалися стосунки із першими цивілізаціями, кульмінаційним моментом в яких стала участь степових племен у походах так званих "народів моря" до Малої Азії та Єгипту в XIII–XII ст. до н. е. Специфікою України є ізольованність внутрішньоматерикового розташування Чорного і Азовського морів і густа мережа річок, більшість якої належить до басейнів морів. Ріки були основою виникнення чисельних водних комунікацій, які забезпечували розвиток постійних контактів з сусідами, що підтверджується археологічним імпортом та запозиченнями у матеріальній і духовній культурі.

Для первісності України майже відсутні свідоцтва судноплавства. За античних часів головними шляхами тогівлі греків із місцевим населенням були річки. Ще більш активно використовувались водні річкові шляхи для плавання кораблів у римський час. Добре відомо про величезне значення водного шляху “Із Варяг у Греки” по Дніпру у середьовіччі, як і про використання у XI ст. річкового шляху через Прип`ять і Західний Буг від Києва до Мазовії. Відомі водні маршрути запорозьких козаків з Чорного моря в Азовське, а звідти через лиман Дону до Міусу і вгору до волоки у Тачводу–Самару–Дніпро та з Азовського моря річками Молочною і Конкою в Дніпро.

В значній мірі особливості світосприйняття за часів первинності визначалися господарською діяльністю. Археологічні дані свідчать про розвиток рибальства як галузі привласнюючого господарства давнього населення України починаючи з доби мезоліту. На поселеннях знайдено кістки та луску риб: у Криму – вирезуба, лосося, форелі, голованя, судака; у степовому Подніпров`ї: вирезуба, сома, окуня, плотви; в Карпатах та Середньому Придніпров`ї – щуки. З виникненням і розвитком рибальства з`являються сокири для спорудження човнів.

За матеріалами України розквіт рибальства припадає на добу неоліту. Носії буго–дністровської, сурської та азово–дніпровської культур широко вживали кістяні гачки для вудок, гарпуни, блешні з мушлей, розміщуючи поселення в місцях, зручних для лову риби. Саме в неоліті відчутно зростання сакрального сприйняття водної стихії та її мешканців. Свідчення цьому знаходимо у типології поховальних споруд, топографії могильників та поселень, обрядових прикрасах.

Рибним річковим і, вочевидь, морським промислом, про що свідчать знахідки кістяних і мідних риболовних гачків, грузил для сіток, кісток та луски риб, займались трипільці. До часів усатівської культури, як вважають, можна віднести перші каботажні плавання з Чорного до Середземного моря.

Явне пожвавлення занять рибальством демонструють середньодніпровська та сабатинівська культури, на поселеннях яких зустрічаються значні покидьки риб`ячих кісток, переважно від сомів. Наприкінці бронзової доби зростає значення рибальства у лиманах Азовського та Чорного морів.

Для скіфського часу властиве зростання значення рибальства, що підтверджується збільшенням знахідок кісток і луски риб на городищах і поселеннях Нижнього Дніпра. Але своєї кульмінації промислове рибальство досягає в античних містах–колоніях узбережжя Чорного та Азовського морів, займаючи одне з провідних місць в економіці.

Помітне місце належить рибальству в господарській діяльності слов`ян VI–IX ст. Про це свідчать знахідки на селищах кісток та риб`ячої луски, а також знарядь рибальства: великих залізних гачків, гарпунів, грузил до сіток, кочедиг та голок для в`язання сіток. Джерела XIV ст. фіксують наявність промислових слобід і сіл, в яких мешкали професійні рибалки. Про невичерпні рибні багатства Дніпра та його притоків Орелі та Самари писали автори XVII–XIX ст.

Відповідно до існуючих морфологічних класифікацій релігії, час від X по II тис. до н.е. в межах сучасної України співпадає з домінуванням тотемізму та зародженням системи світосприйняття (мезоліт); анімізму як уявлення про незалежну від тіла душу та ускладнення космології з виникненням поняття "універсального закону" (неоліт–енеоліт); культа природи та обожнювання душі, культа предків і утвердження образів верховних богів (доба бронзи). Звичайно, що кожний з цих періодів позначався сполученням багатьох різновидів релігійного (магіко–міфологічного) світосприйняття, до яких належали магія, промислові, аграрні, племінні культи тощо. Тому досить широко вживається систематизація релігійних вірувань, яка виходить з самого об`єкту обожнювання: культ неба, сонця, землі, води, тварин тощо.

Перші символи води у вигляді горизонтальної ламаної лінії чи вертикального зигзага з`являються на території України в епоху пізнього палеоліту. Про складність світосприйняття пізньопалеолітичних мешканців Придніпров`я свідчить знахідка на Кирилівському поселенні у Києві бивня мамонта із зображенням трьох сфер природи: земної, повітряної і водної. В палеоліті ж виникли образи господарів води у вигляді риб. На Україні рибоподібні (сомовидні) чуринги походять із святилища Кам`яна Могила. Особливим є семантичне навантаження чуринги у вигляді двоголової риби, знайденої там поблизу Грота Мамонта. Незвичайність цієї істоти підкреслює зображення змії та рогатого дракона на тій же чуринзі. З етнографії відомо, що двоголові космічні персонажі, які однією пащею ковтають сонце, випускаючи його з іншої, пов`язані із водною безоднею та рухом сонця по небу.

З обожнюванням води, а саме річок, пов`язані уявлення про потойбічний світ у племен дніпро–донецької культурної спільності поховальний одяг яких прикрашався мушлями та риб`ячими зубами, які мали апотропеічне призначення.

Символи води у вигляді хвилястої чи зигзагоподібної лінії, або вертикальних рядів крапель є одними з найпоширеніших на ритуальному посуді племен ранньоземлеробської трипільської культури. Серед нього вирізняється посуд для освячення води або дуже стилізовані жіночі фігури, які піднімають до неба велику чару, що були поширені на території від Балкан до Дніпра.

Значно менше відомостей відносно релігійних уявлень про водну стихію давніх скотарів, які також формували умови життя і господарства із перевагою скотарства з відповідним обожнюванням Сонця в образі небесного Бика. Культурні контакти з більш розвинутими етноугрупованнями Кавказу, Балкан, Карпатського регіону та Трипілля впливали на сприйняття окремих елементів космогонічних уявлень ранніх землеробів. Останні простежуються у змінах, що відбуваються в першу чергу у поховальному обряді, а також у збіжності не лише міфологічної основи, а й засобів художнього втілення космогонічних уявлень. Пам`яткою, що свідчить про особливе значення культу риби у духовному житті населення України ранньобронзової доби, є печера Риби у святилищі Кам`яна Могила, де поруч із скульптурним зображенням риби знайдено петрогліфи стріл і човна.

Як підсумок, слід відзначити загальний прогресуючий розвиток системи світосприйняття у давнього населення України. Можливо виділення в ньому кількох етапів, пов`язаних, в першу чергу, із змінами у природі і господарстві. Для першого (пізній палеоліт–мезоліт) властива докосмічна стадія у світосприйнятті. Культ водної стихії не відокремлений від тотемістичних вірувань і проявляється у культі рибоподібних чуринг. Другий період (неоліт) співпадає із появою космологічного світосприйняття, в якому водна стихія стає одним із важливих елементів світобудови. Її обожнювання приймає форми розвинутого анімізму; зовнішнім проявом стає культ риби. Третій період (енеоліт–доба бронзи) позначений подальшим поглибленням космологічних уявлень, в яких провідне місце належить солярно–водяним персонажам: водноплавному птаху, рибо–птаху та водяному змію–дракону. Наприкінці періоду спостерігається тенденція до антропоморфізації божеств водної стихії. Із останнім періодом пов`язано оформлення головних міфів про творення Всесвіту, які доживають до історичних часів.

В скіфо–сарматський та античний час обожнювання тотемістичних першопредків перетворюється на культ генеалогічних героїв – засновників культових і соціальних традицій. За легендою про походження скіфів воно пов`язано з божеством води – дочкою бога ріки Борисфена. З уявленнями про водну стихію у скіфів