Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Дідук Інна Анатоліївна

УДК 37.018.1(048)

Взаємини між дітьми в сім'ї

як чинник їх психосоціального розвитку

19.00.07 – педагогічна і вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім Г.С.Костюка АПН України, лабораторії психології особистості ім. П. Р.Чамати.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук

АЛЕКСЄЄВА Майя Іванівна,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,

провідний науковий співробітник лабораторії

психології особистості ім. П.Р.Чамати.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук

МАКСИМОВА Наталія Юріївна,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,

завідувач лабораторії психології соціально

дезадаптованих неповнолітніх;

кандидат психологічних наук

ІЛЛЯШЕНКО Тамара Дмитрівна,

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи АПН України, провідний науковий співробітник

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім. М.П.Драгоманова Міністерства освіти та науки

України, кафедра психології та педагогіки (м. Київ)

Захист відбудеться 18 вересня 2001 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 18 серпня 2001 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сім'я є одним із соціальних інститутів, психологічна сутність якого розглядається у багатьох дослідженнях. Уклад сімейного життя, взаємини між членами сім'ї, зокрема, між самими дітьми, якщо їх у сім'ї кілька, справляють значний вплив на психосоціальний розвиток особистості. Проблема взаємин між дітьми в сім'ї потребує постійної уваги з боку психологів, особливо у сучасних умовах глибоких змін інституту сім'ї та стійкої тенденції зростання відхилень у розвиткові дітей.

Внутрішньосімейна взаємодія була головним питанням у багатьох роботах вітчизняних та зарубіжних психологів. Наголошується на важливості вивчення сім'ї як цілісного феномена, із врахуванням взаємодії, що розгортається у трьох підсистемах. Акцент при цьому, як правило, робиться або на подружні, або на дитячо-батьківські взаємини. Зокрема, цим займалися М.І.Алексєєва, Е.Берн, Дж.Боулбі, Т.В.Буленко, А.Я.Варга, В.О.Васютинський, Я.О.Гошовський, А.Джерсильд, Е.Г.Ейдеміллер, Г.В.Івончик, З.Г.Кісарчук, М.Клейн, В.В.Ковальов, М.Є.М'ягер, О.І.Пенькова, А.В.Петровський, Й.Рембовський, Л.П.Синютка, А.С.Співаковська, В.В.Столін, Т.М.Титаренко, З.Фрейд, В.В.Юстицький та ін. Психологічні особливості ще однієї підсистеми сімейних взаємин - взаємодії між рідними братами, сестрами, братами та сестрами – сиблінгами, є найменш дослідженою взаємодією у психології сім'ї. Тому проблема сиблінгової взаємодії визначена актуальною та центральною у даній роботі.

Теоретичний аналіз результатів психологічних досліджень за даною проблемою свідчить, що вивчення сиблінгової взаємодії здійснювалося у різних напрямках. Досліджувався вплив даної взаємодії на психосоціальний розвиток особистості. Зокрема, доведено, що на розвиток дитини зі збільшенням кількості дітей у сім'ї зменшується вплив батьків та зростає вплив сиблінгів (А.Адлер, І.Ф.Дементьєва, В.М.Дружинін, М.Р.Кошонова, Й.Рембовський, Л.М.Сазонова, Є.Стотленд, В.Томан та ін.). На думку М.І.Алексєєвої, вивчення впливу взаємодії між дітьми на формування їхньої особистості є також “корисним для всебічної оцінки сімейної ситуації”. З'ясовувалися також чинники, які визначають специфіку сиблінгової взаємодії (Т.І.Думітрашку, О.Л.Кононко, Р.Мей та ін.). Психологи намагалися розкрити особливості взаємин дітей у сім'ї та виникнення між ними мотиву суперництва (Г.Т.Хоментаускас). Підкреслюється, що дитячі взаємини забарвлені як особливою прив'язаністю та любов'ю, так і конкуренцією та заздрістю. Хоч усі погоджуються з тим, що рідні брати і сестри чинять значний вплив на життєве самовизначення особистості, однак найбільш важливі аспекти з вказаної проблеми у психологічній літературі представлені не досить широко.

Результати проаналізованих досліджень дали підставу зробити висновок про наявність значущих співвідношень між місцем дитини в сім'ї та її інтелектуальним розвитком, креативністю, розвитком мови, успішністю у школі тощо (А.Адлер, М.Баледа, Т.І.Думітрашку, Р.Зайонц, Й.Рембовський, М.Рунко та ін.). Особливу увагу в дослідженнях приділено питанням впливу контактів дитини зі сиблінгом на набуття нею первинного досвіду спілкування та прогнозування рівня її соціальної адаптації, зокрема шкільної. Однак отримані дані з даної проблеми, наведені у психологічній літературі, неоднозначно інтерпретуються, а значимість та зміст взаємодії дітей у сім'ї залишаються недостатньо з'ясованими. Отже, вивчення проблеми значущості сиблінгової взаємодії потребує додаткового теоретичного та емпіричного опрацювання. Достатньо нерозкрито також психологічні особливості взаємодії дітей у сім'ї.

Розкриття значущості сиблінгової взаємодії здійснювалося у контексті психологічної адаптації дітей до школи. Це пов'язано, по-перше, з тим, що потрібно підтвердити чи спростувати залежність рівня адаптації дитини від її взаємодії зі сиблінгом, по-друге – з метою розв'язання проблеми психосоціальної адаптації дітей, яка актуалізується у перехідному періоді від дошкільного до молодшого шкільного віку, а саме, при їх вступі до школи. Процес пристосування дитини до нових для неї умов діяльності та соціального оточення, з одного боку, залежить від ступеня розвитку її психосоціальних якостей, з іншого, - значною мірою визначає його. Шкільна дезадаптація дитини може бути джерелом її тривожності, невпевненості, пригніченості, очікування неприємностей, побоювання неуспіху в навчанні та міжособистісному спілкуванні з однокласниками, що значною мірою провокує почуття неповноцінності, становлення у дитини негативного образу “Я”.

Все це викликало інтерес до проблеми сиблінгової взаємодії у структурі шкільної адаптації.

Сказане дає підстави трактувати дослідження сиблінгової взаємодії як важливе та актуальне. Недостатня розробленість проблеми сімейної взаємодії, зокрема сиблінгової, її теоретична і практична значущість зумовили вибір теми дисертаційної роботи “Взаємини між дітьми в сім'ї як чинник їх психосоціального розвитку”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до комплексної теми лабораторії психології особистості ім.П.Р.Чамати Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України і затверджена координаційною радою АПН України. Реєстраційний № 0196U006959.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні ролі системи взаємин між дітьми в сім'ї у процесі розвитку їхніх особистісних якостей.

Об'єктом дослідження обрано сиблінгову взаємодію.

Предметом дослідження є особливості психосоціального розвитку дітей семирічного віку в процесі сиблінгової взаємодії.

Основні гіпотези:

·

· діти, які мають сиблінга, краще психологічно адаптовані до школи, ніж одинаки у сім'ї, що виявляється у становленні їх мотиваційної сфери, особистісному та соціальному дозріванні.

Завдання дослідження:

1. Розробити теоретичну модель та методологічні підходи до визначення сутності та значимості сиблінгової взаємодії.

2. Розкрити специфіку емоційної взаємодії дітей у сім'ї.

3. Виявити вплив сиблінгової взаємодії на становлення у дітей уявлення про себе.

4. Здійснити типологію сиблінгової взаємодії.

5. Встановити роль сиблінгової взаємодії у психологічній адаптації першокласників до школи.

Методологічна та теоретична основа дослідження: положення психологічної науки про закономірності психічного розвитку особистості (Л.С.Виготський, Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн та ін.); про значимість спілкування у становленні особистості дитини (О.В.Киричук, М.І.Лісіна, Н.Ю.Максимова та ін.); про спрямованість особистості у спілкуванні (М.М. Бахтін, М.Бубер, А.У.Хараш та ін); концепція психології сімейної взаємодії (М.І.Алексєєва, А.Я.Варга, В.В.Столін, Е.Г.Ейдеміллер та ін.).

Для розв'язання поставлених завдань використовувся комплекс методів: 1)теоретичний аналіз проблем на базі вивчення психологічної літератури; 2) бесіди, анкета та психодіагностичні методики. Кількісний аналіз результатів проводився за допомогою математико-статистичного методу обробки емпіричних даних.

Емпіричне дослідження проводилося протягом 1998-1999 років. Ним було охоплено 124 дітей семирічного віку (серед них 62 одинаків у сім'ї та 62 дітей, які мають одного сиблінга), їх батьки та вчителі. Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої школи № 317 м. Києва.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, виявлено особливості емоційних взаємин між сиблінгами, а саме, рівні прив'язаності дітей у діадах: брат-брат, сестра-сестра, брат-сестра, сестра-брат. Показано, що опосередковані оцінки членів сім'ї впливають на уявлення дитини про себе, - особливо це виявляється у процесі порівняння власної сімейної позиції із позицією сиблінга. Розкрито значення статево-вікових та соціально-психологічних чинників, які впливають на процес взаємодії дітей у сім'ї. Розроблено типологію сиблінгової взаємодії. Обгрунтовано положення про кращу адаптацію до школи дітей, які мають брата чи сестру, порівняно з одинаками у сім'ї.

Теоретичне значення – полягає у поглибленні знань про психологічну природу сімейної взаємодії, зокрема сиблінгової. Визначено міру значущості емоційних стосунків дітей у сім'ї для їхнього психосоціального розвитку. Виявлено психологічні особливості становлення самосвідомості особистості дитини, зумовлених сиблінговою взаємодією. Розширено та поглиблено розуміння впливу батьківської позиції на взаємини дітей у сім'ї. З'ясувано вплив взаємин дітей у сім'ї на їхню шкільну адаптацію.

Практична цінність – забезпечується конкретизація знань про процес сиблінгової взаємодії, що дозволяє вчасно помічати появу в ній негативних рис та враховувати це у керуванні міжособистісним спілкуванням сиблінгів. Отримані результати й сформульовані на їх основі висновки можуть бути використані у психологічному консультуванні сім'ї, зокрема, для розробки рекомендацій щодо оптимізації взаємодії дітей у сім'ї, подолання проявів ревнощів між дітьми та роботи з батьками щодо профілактики та корекції сімейних проблем. Ці висновки можуть бути включенні у відповідні розділи курсу дитячої психології.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням методичного інструментарію, адекватного меті й завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, якісним і кількісним аналізом отриманих результатів, сучасним апаратом математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях (“Змістові засади професійної підготовки соціально-педагогічних працівників” - Кам'янець-Подільський, 1999; “Проблеми розвитку особистості сучасної людини” – Житомир, 1999; “Українська еліта та її роль в державотворенні” – Київ, 2000) та на Другій Всеукраїнській конференції молодих науковців “Проблема особистості в сучасній науці: результати і перспективи досліджень” - Київ, 1999; представлені у матеріалах П'ятих Костюківських читань “Психологія на перетині тисячоліть”, 1998, у збірнику наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України “Проблеми загальної та педагогічної психології”, 1999, №1, у збірнику наукових праць Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова “Психологія”, 1999, № 3(6), 2000, 2(9). Головний зміст роботи висвітлено у восьми публікаціях. Основні положення дисертації обговорювалися також на засіданнях лабораторії психології особистості ім.П.Р.Чамати Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Зміст роботи викладено на 157 сторінках машинопису з використанням 180 джерел літератури та додатками. Текст дисертації містить 11 таблиць, 12 діаграм.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, об'єкт, предмет, гіпотезу і основні завдання, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики і методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, подано дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Теоретичний аналіз проблеми взаємодії дітей у сім'ї” присвячено розгляду різноманітних напрямків досліджень сиблінгової взаємодії. У ньому з'ясовано психологічний зміст основних понять, описано специфіку взаємин дітей у сім'ї, розглянуто наукові підходи до психологічних особливостей впливу сиблінгової взаємодії на психосоціальний розвиток особистості, зокрема її шкільну адаптацію, проаналізовано сутність та чинники сиблінгової взаємодії. Виділено також засадові положення, які визначили напрямок дослідження.

Аналіз психологічної літератури показав, що у багатьох дослідженнях (А.Адлер, І.Ф.Дементьєва, О.Л.Кононко, Р.Мей, Є.Стотленд, В.Томан та ін.) наголошено на особливій значимості взаємин дітей у сім'ї у їхньому психосоціальному розвиткові. Незважаючи на відмінність деяких характеристик зазначеного впливу, відстежено спільність у судженнях вказаних психологів з даного питання. А саме, визначено прямий зв'язок сиблінгової взаємодії зі становленням стилю поведінки особистості, її самосприймання та формуванням у неї Я-концепції.

Ж.Піаже наголошував на важливості існування у процесі соціалізації дитини “кооперативних взаємин”, які є характерними для системи “діти-діти”. Між рідними братами та сестрами у сім'ї у певній мірі встановлюються саме такі взаємини, при яких індивіди мають спільне походження та рівнозначне функціонування. Встановлення взаємин кооперації у структурі сиблінгової взаємодії сприяє усвідомленню існування інших точок зору, а, отже, й розвитку самосвідомості. Різноплановість та емоційна багатогранність взаємин між дітьми в сім'ї визначають становлення у них як позитивного, так і негативного образу “Я”.

Подано характеристику підходів до вивчення становлення образу “Я” у сучасній психологічній науці. Психологи (Н.Н.Авдєєва, О.О.Бодальов, М.Й.Боришевський, Т.В.Дмитрова, О.М.Леонтьев, М.І.Лісіна, К.Роджерс, С.Л.Рубінштейн, Д.В.Скрипник та ін.) підкреслюють вплив на становлення образу “Я” дитини, насамперед, емоційних контактів із членами сім'ї. Своєрідним результатом ставлення особистості до самої себе, її самосприймання є самооцінка (А.В.Захарова, В.П.Зінченко, А.І.Липкіна, Е.Т.Соколова, В.В.Столін, І.І.Чеснокова).

Проаналізовані праці (М.І.Алексєєва, Т.І.Думітрашку, В.М.Дружинін, О.Л.Кононко, М.Р.Кошонова, Й.Рембовський, Л.М.Сазонова, Г.Т.Хоментаускас та ін.) дали підставу для твердження, що психологічний розвиток дітей, які посідають різне місце у структурі сім'ї, характеризується відмінностями в особливостях їх пізнавальної сфери, емоційному і моральному дозріванні. Найбільш яскраво це виявляється у дитячій адаптації до школи та навчання (G.S.Hallа, D.Bellerose, E.Korn, W.Cartera, Й.Рембовський, Л.М.Сазонова). Зокрема, дослідження Л.М.Сазонової показали, що відсутність у дитини можливості спілкуватися зі сиблінгом заважає розвиткові у дитини самостійності, навичок спілкування, логічної аргументації своєї діяльності. Це пояснюється тим, що для спілкування дитини тільки з батьками і дорослими є характерним підпорядкування їх авторитету. А відсутність у сім'ї конкуренції між дітьми стримує активізацію їхньої пізнавальної діяльності та розвиток вербальної мови.

Розуміння специфіки сиблінгових взаємин психологами тісно пов'язано з виявленням чинників, які зумовлюють особливості їхньої взаємодії. Важливими серед них виділяються, по-перше, статево-вікові - порядок народження дитини (А.Адлер, Р.Мей, Г.Т.Хоментаускас), вікова дистанція між дітьми (А.Берже, Т.А.Думітрашку, М.Поро, Й.Рембовський), стать дітей (Р.Річардсон); по-друге – соціально-психологічні: емоційні сімейні взаємини, наявні прихильності членів сім'ї, психологічний клімат у сім'ї, ціннісні орієнтації і рівень культури її дорослих членів, ставлення батьків до дітей тощо (М.І.Алексєєва, О.Л.Кононко). Сукупність цих чинників визначає психологічну позицію дитини в сім'ї.

На основі аналізу літератури з проблем сиблінгової взаємодії зроблено такі висновки:

1. сиблінгова взаємодія є складним соціально-психологічним утворенням, яке розкриває систему ставлень сиблінгів один до одного та стереотипів їхньої поведінки, що тісно пов'язано з проблемою становлення самосвідомості;

2. цінність сиблінгових взаємин полягає у встановленні між дітьми в сім'ї коопераційних відносин. Через опосередкування, здійснюване завдяки цим контактам, індивід сприймає і оцінює себе та оточення, у нього формуються система мотивів, соціальних настановлень та цінностей, навики взаємодії у системі міжособистісних взаємин;

3. найбільш значущою характеристикою сиблінгової взаємодії є її емоційний компонент;

4. засадовими чинниками сиблінгової взаємодії виділено дві групи чинників: 1)віково–статеві; 2) соціально-психологічні;

5. взаємодія дітей у сім'ї є одним із чинників, що визначає рівень адаптації особистості до школи.

У другому розділі “Процедура і методика дослідження” розглянуто конкретні психодіагностичні методики та описано процедуру дослідження. Відповідно до завдань дослідження, останнє було здійснено за двома напрямками. Перший полягав у з'ясуванні психологічних особливостей взаємин дітей у сім'ї, а другий - у виявленні ролі даних особливостей сиблінгової взаємодії у адаптації дітей до школи.

З метою підготовки та встановлення подальшої ефективної взаємодії із дітьми дослідження було розпочато методикою “Малюнок сім'ї”. Це також сприяло з'ясуванню психологічного мікроклімату в сім'ях дітей.

Для виявлення особливостей емоційної взаємодії дітей у родині використовувався тест сімейних стосунків Антоні-Бене (“Гра в поштаря”). Рівень взаємодії дитини зі членами сім'ї визначався через коефіцієнт взаємодії /Кв/, який вимірюється як різниця між кількістю позитивних карток-листів, “відправлених” членом сім'ї до дитини і “отриманих” від неї, та кількістю негативних листів. Через коефіцієнт взаємодії виявлено особливості емоційних взаємин між сиблінгами, а саме, рівні прив'язаності дітей у діадах: брат-брат, сестра-сестра, брат-сестра, сестра-брат та розроблено типологію сиблінгової взаємодії, що дозволило конкретизувати розкриття особливостей сиблінгової взаємодії. Даний метод також сприяв виявленню наявних у сиблінгів проявів захисної поведінки.

Тест “Сходинки” (у модифікації Н.Ю.Максимової) дозволив з'ясувати міру значущості сиблінгової взаємодії на становлення в індивіда уявлення про себе. При цьому наголошувалося на соціально-психологічній позиції дитини в сім'ї. Для характеристики уявлення дитини про себе у контексті сімейних зв'язків було враховано чотири види взаємин: 1) ставлення до себе; 2) ставлення до членів сім'ї; 3) очікуване ставлення членів сім'ї до себе; 4) очікуване ставлення членів сім'ї до сиблінга. Причому, основна увага була зосереджена на аналізові можливих суб'єктивних детермінант (переживань дитини, внутрішнього досвіду), відображенні сутності сиблінгової взаємодії самою дитиною.

Комплекс використаних у дослідженні методичних прийомів сприяв здійсненню аналізу психологічних особливостей сиблінгової взаємодії, зокрема, її емоційного компоненту. Реалізована також спроба типології сиблінгової взаємодії. Такий підхід значно поглибив знання про психологічну природу сиблінгової взаємодії та дозволив виявити умови оптимальної взаємодії дітей у сім'ї.

До вивчення шкільної адаптації дітей було застосовано комплексний підхід. Міру психологічної адаптації дітей до школи було визначено за допомогою оцінювання сформованості особистісних та соціальних компонентів: бажання навчатися, ставлення до школи, уявлення про себе, самостійність, визнання ровесниками, комунікабельність (товариськість), відкритість, доброзичливість.

Для вивчення ставлення школяра до себе як суб'єкта учбової діяльності було використано серію завдань, які включалися у контекст бесіди з дитиною. Завданнями було визначено: 1) міру задоволення відвідуванням дитиною школи; 2) ціннісні орієнтації школяра; 3) ставлення дитини до навчання. При цьому особливу увагу було акцентовано на відстеженні чинника батьківських настанов. Для вивчення характеру стосунків у системі “Я - однокласники” було використано модифіковану методику лінійної символіки взаємин Н.Л.Меньшикова. Завдяки модифікованій методиці Дембо - Рубінштейн “Сходинки” (модифікація Максимової Н.Ю.) у дітей було виявлено їхній рівень самооцінки та міжособистісну перцепцію.

Анкета для вчителі суттєво доповнила загальну характеристику адаптації дітей до школи. Вона оформлялася вчителем на кожну дитину та включала 75 суджень, які стосуються рівня її адаптації. В анкету закладено 15 шкал, кожна з них містить 5 питань. При факторизації даних загальної вибірки було отримано такі значущі фактори: ставлення до навчання, уявлення про себе, визнання ровесниками. При підрахунку тестових балів за всіма шкалами враховувалася відповідь “так” (як 1 бал). Таким чином кожною дитиною було набрано певний коефіцієнт адаптованості. Для вирахування індексу адаптації певної групи дітей (одинак у сім'ї та дітей, які мають одного сиблінга) сумувалися всі коефіцієнти дітей та ділилися на їх загальну кількість.

Далі здійснювався порівняльний аналіз шкал шкільної адаптації у двох групах дітей: одинаків у сім'ї та дітей, які мають одного сиблінга. Статистичні розрахунки стосувалися оцінки значущості сімейного становища дитини як детермінанти вказаних симптомокомплексів (за t-критерієм Стьюдента) та з'ясування їхніх взаємозалежностей за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена.

Використання комплексу методик сприяло валідності отриманих результатів.

Отримані результати було оброблено методами багатовимірної статистики.

У третьому розділі “Специфіка сиблінгової взаємодії та її вплив на психосоціальний розвиток особистості” розглянуто результати дослідження: проведено статистичні розрахунки, здійснено кількісний аналіз та якісну інтерпретацію отриманих даних, проаналізовано психологічний зміст виявлених відмінностей.

Реалізація першого напрямку дослідження дозволила здійснити психологічний аналіз особливостей взаємин дітей у сім'ї. А саме, з'ясовано характер емоційних стосунків дітей у сім'ї, виявлено їх значущість та модальність у парах дітей, показано психологічні механізми становлення дитячих взаємин, розкрито особливості сприймання міжособистісних взаємин у сім'ї з позиції дитини (тобто, власне сприймання ставлення до неї членів сім'ї та її переживань з цього приводу), розроблено типологію сиблінгової взаємодії. У ході дослідження встановлено вплив сиблінгової взаємодії на становлення у дітей уявлення про себе.

Щодо особливостей емоційних взаємин дітей у сім'ї встановлено наступне: 1) взаємодія дитини зі сиблінгом є емоційно значимою для неї, хоча й поступається її прив'язаності до матері та батька; 2) значимість процесу сиблінгової взаємодії полягає у задоволенні потреби особистості у спілкуванні, в емоційній підтримці та активності; 3) особлива інтенсивність взаємин відстежена у ставленні молодшої дитини до старшої, особливо дівчини до хлопця; 4) амбівалентний характер взаємин є результатом перетину прагнення кожної дитини батьківської уваги, яке, відповідно до статево-вікових чинників, визначає різні їхні мотиви та характер поведінки; 5) важливими чинниками розвитку емоційних взаємин між дітьми постають порядок народження дитини в сім'ї (старша чи молодша) та її стать, які формують позицію дитини в сім'ї; 6) порядок народження дітей, їх стать зумовлюють й характер ставлення батьків до дитини. Так, батьки сильніше прив'язані до дітей аналогічної статі, а більш вимогливі – до протилежної; інтенсивніша взаємодія характерна для старшої дитини та батька, для молодшої - та матері, що відповідно визначає й зворотній зв'язок; 7) позиція старшого чи молодшого у сім'ї обумовлює індивідуальні особливості дитини, що пов'язано з необхідністю створення неповторної ідентичності. Старша дитина в сім'ї характеризується як самостійна, вимоглива до себе та схильна до намагання особливого визнання, а для молодшої – властивий менший рівень самоконтролю, конформізм та відчуття своєї малоавторитетності; 8) найтісніший емоційний зв'язок існує між старшими братами та молодшими сестрами, що дозволяє дану діаду трактувати як ідеальну. Чинник вікової різниці між дітьми у даних випадках не є значимим. Надалі черговість така: між старшими та молодшими братами, старшими та молодшими сестрами. Варто зауважити, що у таких випадках спостерігається тенденція до більш позитивної взаємодії у парах дітей при віковій різниці у чотири - шість років. Найменший коефіцієнт емоційної взаємодії виявився між молодшими братами та старшими сестрами, особливо при такій різниці між дітьми у порядку народження, яка становить один-три та шість-десять років. Така ситуація очевидно пов'язана з особливостями сімейного виховання та механізмами ідентифікації. При цьому, констатовано вплив чинника вікової різниці між дітьми в сім'ї на рівень їхньої емоційної взаємодії.

Аналіз впливу сиблінгової взаємодії на становлення у дітей уявлення про себе виявив загальну тенденцію розвитку самосприймання дітей, які мають сиблінга. Її можна визначити як переживання дитиною задоволення від спілкування зі сиблінгом. Емоційна підтримка та увага з боку сиблінга сприяє становленню позитивного та об'єктивного образу “Я”. Чим повніше дитина сприймає себе, тим вище вона оцінює і сприймає свого сиблінга, тоді як її негативне ставлення до себе пов'язано з неконструктивною взаємодією зі сиблінгом. Тобто, розвиток у дитини самоуявлення та взаємодія дітей у сім'ї тісно взаємопов'язані.

Слід відзначити суттєву різницю між трактуванням дитиною ставлення матері та батька до неї та сиблінга. Так, від матері дитина очікує отримати вищі бали порівняно зі сиблінгом, а від батька – нижчі. Дані результати можна пояснити за допомогою психологічного аналізу дитячо-батьківських взаємин Е.Фрома. Він вказує на суттєву різницю між любов'ю батька та матері. Вона полягає у тому, що любов матері безумовна, а любов батька потрібно “заробити”, виправдати його сподівання, досягти певних успіхів. Очевидно, через це дитина відчуває значну тривогу в стосунках із батьком та очікує на певні труднощі у них. Тоді як сиблінгу, який, на думку дитини, має переваги та привілеї, легше отримати батьківське схвалення. З іншого боку, можливо йдеться про формування негативного відношення дитини до характеру ставлення до неї батька. Зокрема, дівчатка сильно прив'язані до демократичного батька та ігнорують суворого та вимогливого, який не допускає ніяких поблажок та відхилень.

Виявлено, що деформація уявлення дитини про себе пов'язана з її позицією у сім'ї як сиблінга та має дві форми викривлення. Це завищена та занижена форми самооцінки. Перший варіант є найбільш поширеним для дітей та означає переоцінку дитиною себе (56%). Відповідно до статусу дитини в сім'ї таку тенденцію виявлено переважно у старших дітей у сім'ї. Другий варіант – занижена самооцінка (32%), означає відчуття власної меншовартості та характерний для більшості молодших дітей у сім'ї. Наявність у старших дітей у сім'ї тенденції до переоцінки власних сил підводить до думки про формування у них переконання у значимості власної ролі у сімейних справах, розвитку власної самостійності. Часто це є реакцією дитини на батьківську настанову бути в усьому прикладом, що й стає для сиблінга засобом доведення своєї цінності. Винятком є позиція старшої сестри у діаді з молодшим братом, де перша часто має занижену самооцінку.

Занижена самооцінка в молодших дітей у сім'ї, очевидно, пов'язана з відчуттям дитиною емоційного тиску з боку членів сім'ї, що проявляється у підвищеній її опіці членами сім'ї. Така ситуація спричиняє виникнення у дитини переконання у власній малоавторитетності та відсутність у неї потреби у власних проявах самостійності. Відчуття своєї незначимості також може бути засобом підтримки самоповаги. Зокрема, наявність негативного образу “Я” оберігає дитину від ризику нових перевірок і випробувань у зіткненні з реальністю.

Встановлено, що сиблінгова взаємодія обумовлює необхідність становлення у дитини оригінального образу-Я, часто багато в чому протилежного образу-Я сиблінга. У такий спосіб дитина займає у сімейному просторі вільне місце, чим задовольняє власну потребу в увазі батьків.

Узагальнення даних про те, як сиблінгова взаємодія впливає на становлення у дитини уявлення про себе, дозволив виділити основні напрямки цього впливу: 1) адекватність ставлення дитини до себе у семирічному віці залежить від гармонійності її спілкування зі сиблінгом; 2) акцептація дітей у сім'ї відбувається відповідно до їх статусу та розвивається за перевагою одного з видів емоційних зв'язків (прийняття – знехтуваність); 3) наявна різниця у сприйманні дитиною ставлення до себе та сиблінга з боку матері та батька. Дитина очікує отримати від матері вищі бали, ніж з її позиції отримає від неї сиблінг, а від батька, порівняно зі сиблінгом – нижчі; 4) основною трудністю взаємодії у проблемних парах дітей є розходження між оцінками, які дають батьки старшій та молодшій дитини; 5) значимим для формування самоставлення є стать: дитина очікує отримати від батька - представника тотожної статі, позитивнішу оцінку, ніж від протилежного; у діадах дітей спостерігається оцінювання сиблінга своєї статі менш позитивне, ніж протилежної; 6) існує дві форми викривлення самооцінки у сиблінгів: завищена та занижена. Перша найчастіше є характерною для старших за народженням дітей у сім'ї, а інша – для молодших; 7) у дитини формується образ-Я часто протилежний образу-Я сиблінга; 8) позиція батьків виконує регулятивну функцію у міжособистісних стосунках сиблінгів; 9) психологічний зміст амбівалентності сиблінгової взаємодії полягає у реалізації протилежних, на перший погляд, несумісних потреб: з одного боку, це потреба у спілкуванні, близькості зі сиблінгом, з іншого – потреба в автономії, обусоблені.

Проаналізовано механізми психологічної захисної поведінки у сиблінгів, що додатково розкриває ряд тенденцій сиблінгової взаємодії. З'ясовано, що недостатня акцептація дітей сім'єю спричиняє у них деформацію самосприймання, що суттєво позначається на їх поведінкових реакціях. Психологічний захист у дітей викликаний передусім побоюванням дитини отримати негативну оцінку батьків, що, очевидно, пов'язано з незадоволенням батьками їх життєво важливих соціальних потреб. У таких випадках психологічна захисна поведінка використовується як старшими, так молодшими за народженням дітей. Діти захисну поведінку в основному будують на основі знаходження власних переваг. У старшої дитини це реалізується, як правило, у настанові до першості та самостійності, а у молодшої – у вияві потреби у допомозі. Таку їх захисну поведінку не можна розглядати як негативний чи позитивний прояв. Негативність явища полягає у створенні уявної емоційної рівноваги у дітей. Вона хоч тимчасово й підтримує їх самоповагу, проте не вирішує основних протиріч у дитячих взаєминах і лише частково знижує тривожні переживання. Альтернативою цьому є безпечність сімейного оточення, члени сім'ї, які дитину люблять, прагнуть її зрозуміти та допомогти. Близькі та значимі члени сім'ї (а значить, і рідні брати та сестри) забезпечують створення оптимальних умов для проходження особистістю своєрідної школи соціальних взаємин, що особливо актуально протягом раннього дитинства, дошкільного та молодшого шкільного віку. Кожна дитина відповідно до її позиції у сім'ї отримує унікальний особистісний досвід. Тобто, сиблінгова взаємодія виконує адаптивну функцію, чим сприяє активному пристосуванню індивіда до умов соціального довкілля.

Узагальнення одержаних результатів сприяло розробці типології сиблінгової взаємодії. Звичайно, конкретні випадки стосунків дітей дуже багатогранні, вони не є стабільними та незмінними, однак, виходячи з результатів дослідження, можна їх зобразити у вигляді певної моделі сиблінгової взаємодії.

Отримані результати класифікації наведені у таблиці 2.

Визначальним при описові типів сиблінгової взаємодії є характер спрямованості особистості у спілкуванні (М.М. Бахтін, М.Бубер, А.У. Хараш та ін.). Аналогічно виділено 5 способів встановлення взаємодії. Це конкуренція, пристосування, компроміс, ігнорування та співпраця. За визначеними коефіцієнтами взаємодії у парах сиблінгів встановлено, що найбільш поширеними типами сиблінгової поведінки є компроміс (31,2%) та пристосування (24,8%), менш розповсюдженими – співпраця (18,3%), конкуренція (16,4%) та ігнорування (9,3%).

Таблиця 1

Характеристика типів сиблінгової взаємодії

№ Коефіці- єнт взає- модії Тип взаємодії Компоненти емоційно- ціннісного ставлення Характерні емоційні зв'язки членів сім'ї

Симпатія- антипатія Повага- неповага Характер взаємозв'язку

1 Від 6 до 9 співпраця довіра, захоплення, симбіоз визнання заслуг сиблінга схвалення Сім'ї притаманні теплі, близькі емоційні стосунки, взаємна симпатія і прийняття один одного

2 Від 2 до 5 присто- сування дратування заздрість зацікавле- ність Члени сім'ї пережи- вають незадоволен- ня емоційною атмосферою в сім'ї, порушений пози- тивний характер спілкування дітей із матір'ю

3 Від (–1) до 1 ігнору- вання неприязнь відсутність пошани сиблінга нехтування Члени родини емоційно відчужені

4 Від ( –5) до (–2) компроміс недовіра почуття переваги прагнення та потреба у допомозі, підтримці Члени сім'ї вважають свої взаємини достат- німи, уникають близьких емоційних контактів один із одним, батькам властиво порівню- вати дітей тільки на користь одного з них

5 Від (- 10) до (– 6) конку- ренція ненависть протистоя- ння ----- У сім'ї відсутні теплі, близькі емо- ційні взаємини; переважають неприязнь, анти- патія, неприйняття один одного; конфліктність

Узагальнення результатів даного дослідження сприяло виокремленню низки умов, які сприяють конструктивній взаємодії сиблінгів та, відповідно до них, розробці методичних рекомендацій для батьків щодо оптимізації взаємодії дітей у сім'ї та подолання між ними суперництва і конфліктності.

У другій частині дослідження порівнювався рівень шкільної адаптації дітей щодо двох груп (дітей - одинаків у сім'ї та дітей, які мають одного сиблінга), що підтвердило припущення про якісний вплив взаємин дітей у сім'ї на міру їхньої шкільної адаптованості. Відстежено також особливості впливу місця дитини в сім'ї на окремі сторони її психічного розвитку.

Результати дослідження шкільної адаптації дітей (а саме, порівняння отриманих даних за компонентами) виявили, що, по-перше, в одинаків у сім'ї у більшій мірі сформоване бажання ходити до школи, ніж у дітей другої групи (1,5 проти 0,9); по-друге, школяр, який має сиблінга частіше орієнтується на учбово - пізнавальні та позиційні мотиви, тоді як одинак у сім'ї - на комунікативні. Щодо батьківських настанов, то відстежено низку таких закономірностей: 1) мотив соціальної ідентифікації є найбільш вагомим мотивом для дітей обох груп на початку навчання у школі; 2) батьківські настанови відповідно до становища дитини у сім'ї є різними. Так, одинака та старшу дитину в сім'ї батьки налаштовують на високі інтелектуальні досягнення, тоді як до молодшої дитини рівень таких вимог зменшується. Старші у порівнянні з молодшими частіше очікують на підвищену батьківську вимогливість. У зв'язку з домаганням старшої дитини переваги над молодшим, у її поведінці відстежено прагнення до першості.

Узагальнені дані за анкетою вчителя щодо шкільної адаптованості дітей двох груп показують, що адаптованість до шкільних умов щодо двох груп дітей якісно переважає у дітей, які мають сиблінга, ніж в одинаків у сім'ї. Для низки показників засвідчено статистичну значимість. Відповідно до цього, порівняння двох груп учнів виявило такі тенденції розвитку психосоціальних якостей дітей, які мають сиблінга: 1) вони більш самостійні у виконанні завдань (1,3 проти 0,5), доводять розпочату справу до кінця (1,6 проти 1,1); 2) діти задоволені собою (2,7 проти 1,8), здатні відповідати за свої дії (1,8 проти 1,4), не бояться допустити помилку (1,5 проти 1,1), тобто вже вміють урегульовувати уявлення про себе з оцінкою, яку їм дають інші; 3) вони користуються повагою однокласників (1,5 проти 1), їх довірою (0,4 проти –0,3) та здатні бути адекватними ситуації (0,3 проти 0,1), у них нижча конфліктність при спілкуванні з однокласниками (0,5 проти 1,7); 4) діти орієнтуються на соціальні норми поведінки (1,2 проти 1), хвилюються про інших (0,8 проти 0,6). Отже, позиція дитини, яка має сиблінга, активізує розвиток самостійності, соціальної компетентності, адекватності самосприймання та допомагає входженню у новий колектив. Найістотніші відмінності констатовано у параметрах “самостійність” та “уявлення про себе”.

Позиція одинака в сім'ї певною мірою детермінує виникнення почуття дискомфорту серед однокласників, необ'єктивне самосприймання та формування неконструктивної поведінки. Відстежено й позитивний аспект такої позиції: бажання спілкуватися з однокласниками (2,1 проти 1,4).

Таким чином, специфіка психосоціального розвитку дітей залежить від їхнього сімейного статусу. Становище дитини в сім'ї як сиблінга сприяє кращій адаптації дитини до школи порівняно з одинаками у сім'ї.

У висновках дисертації зроблено підсумки теоретичного й емпіричного дослідження, результати якого підтвердили висунуті гіпотези, намічено перспективи подальшої роботи.

У ході дослідження простежено своєрідний ланцюг: сиблінгова взаємодія – образ “Я” – шкільна адаптація. Тісний взаємозв'язок визначає специфіку взаємодії сиблінгів. Узагальнення результатів психологічного дослідження дозволило зробити такі основні висновки:

1. Цінність взаємодії дітей у сім'ї полягає у тому, що за наявності кооперативних та рівноправних взаємин, унікальних спільним родинним походженням, дитина отримує можливість розширити власний досвід міжособистісної взаємодії.

2. Розкрито особливості емоційних зв'язків дітей у діадах. Встановлено, що найтісніший емоційний зв'язок існує між старшими братами та молодшими сестрами. Надалі черговість така: між старшими та молодшими братами, старшими та молодшими сестрами. Найменший коефіцієнт емоційної взаємодії отримали молодші брати та старші сестри. Така ситуація пов'язана з особливостями сімейного виховання та механізмами ідентифікації.

3. З'ясовано, що важливим результатом сиблінгової взаємодії є її внесок у формування уявлення дитини про себе, тобто у створення власного образу “Я”. Самосприймання дитини, яка має сиблінга, залежить від того, як діти у сім'ї сприймають один одного та батьки – їх, що пов'язано з неоднаковим становищем дитини у сім'ї. Порівняння власних особистих ставлень та позиції дитини зі ставленнями та позицією сиблінга у сім'ї сприяє розширенню та об'єктивності уявлення про себе. За умови гармонійності взаємин дітей у сім'ї розвивається позитивність уявлення про себе.

4. Виокремлено дві форми викривлення самооцінки у дітей, які мають сиблінга: завищена та занижена. Перша є домінуючою для старших за народженням дітей у сім'ї, а друга – для молодших.

5. Встановлено, що найбільш поширеними типами сиблінгової взаємодії є компроміс та пристосування, менш розповсюдженими – співпраця, конкуренція та ігнорування.

6. Показано, що сиблінгова взаємодія впливає на успішність процесу адаптації особистості до шкільних умов. Шляхом порівняльного аналізу (одинаків і дітей, які мають сестру чи брата) виявлено основні позитиви взаємодії сиблінгів, а саме: активізація мотиваційної сфери навчання, формування прагнення до успіху; формування адекватного самосприймання особистості, що активізує її активність у новому для неї оточенні; більш успішне проходження інтеграції особистості в групі; прискорений розвиток самоконтролю: вміння поводити себе самостійно, доводити розпочату справу до кінця та приймати самостійно рішення.

З'ясовано, що сиблінгова взаємодія виконує адаптивну функцію, чим сприяє активному пристосуванню індивіда до умов соціального довкілля.

Узагальнення результатів дало підстави зробити висновок про кращу адаптацію до школи дітей, які мають брата чи сестру, порівняно з одинаками у сім'ї. Виявлено, що це пов'язано з наявністю у дитини можливості взаємодіяти на рівних зі сиблінгом та здійснюється через порівняння власних особистих ставлень та позиції зі ставленнями та позицією сиблінга у сім'ї.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Дідук І.А. Специфіка взаємин між рідними братами та сестрами // Психологія. Збірник наукових праць. - К.:НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1999. - Вип.3(6). - С.181-190.

2. Дідук І.А. Сіблінгова взаємодія як чинник психологічної адаптації дітей до школи // Психологія. Збірник наукових праць. - К.:НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2000. - Вип.2(9). - Част.2. - С.86-92.

3. Дідук І.А. Взаємодія дітей-сібсів у сім'ї та її вплив на їх психосоціальний розвиток // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка: В 3-х т. –Вид. 2. - К.: Гнозис, 1998.–Т.1.–С.395-403.

4. Дідук І.А. Вплив сіблінгової взаємодії на становлення уявлення про себе у дітей // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д.-К.: Вид-во “Любіть Україну”, 1999. - Т.1. - Част.1 - С.65-66.

5. Дідук