НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ
ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

ДЬОМІН Олег Борисович

УДК 94:327(420)"15/16"

Формування “нового курсу”
зовнішньої політики Англії
(друга половина XVI – початок XVII ст.)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня
доктора історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ДЯТЛОВ Володимир Олександрович, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка, проректор
з наукової роботи;

доктор історичних наук, професор
ГОРБИК В’ячеслав Олександрович,
Інститут історії України НАН України, завідувач відділу регіональних досліджень;

доктор історичних наук, професор
МИЦИК Юрій Андрійович,
Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри історії.

Провідна установа: Київський національний університет
ім. Т. Г. Шев-ченка, кафедра історії стародавнього світу і середніх віків.

Захист відбудеться 29.11.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушев-ського НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 27.10.2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Середина XVI – початок XVII ст. ознаменувались кардинальними змінами у розвитку структури міжнародних відносин, одним із найяскравіших проявів чого стала переоцінка ролі та значення окремих країн в європейському політичному системотворенні. На ключові позиції висунулись ті монархії, що обрали курс на реалізацію політики державного інтересу. Особливе місце серед них належало Англії – країні, своєрідність історичного моменту в якій полягала в тому, що, попри периферійного геополітичного становища та суспільної кризи середини XVI ст., її керівні кола виявили спроможність до здійснення ряду кардинальних перетворень, забезпечивши цим піднесення Англії на рівень провідних держав того часу. Підвалини майбутнього успіху формувались з перших років правлін-ня королеви Єлизавети (1558 – 1603). Прорив Англії у міжнародний європейський простір відбувався у непростій ситуації. З одного боку, він розгортався на тлі затяжних, фактично традиційних континентальних конфліктів, а з іншого – проходив в умовах формування нових чинників міжнародної політики: загострення міжконфесійних протиріч, зростання антиіспанського визвольного руху в Нідерландах, вступу європейських країн у боротьбу за колоніальні володіння та встановлення контролю за кому-нікаціями з країнами Сходу, виникнення міждержавних союзів нового типу.

Характер і основні напрями англійської зовнішньої політики другої половини XVI – початку XVII ст. були невід’ємно пов’язані з внутрішнім розвитком країни. Специфіка останнього визначалась наявністю, поряд із усталеними соціальними та династичними засадами, легітимно визнаних нових економічних, соціальних та релігійних інституцій, тобто співіснуванням в єдиному цілому альтернативних підходів та явищ. Цим не тільки зумовлювався перехідний характер англійського суспільства на зламі століть, а й визначався серединний шлях Англії у розбудові європейської цивілізації в рамках ранньої фази творення світової системи міжнародних відносин.

Актуальність теми. Проблема формування впродовж другої половини XVI – на початку XVI ст. англійської зовнішньої політики, яка відіграла суттєву роль у перетворенні країни на провідну світову державу, привертала і продовжує привертати увагу вчених з різних країн, насамперед представників англо-американської історіографії. І сьогодні довкола неї не припиняються дискусії і не згасає наукова полеміка. Така історіографічна ситуація переконує у необхідності проведення подальших досліджень, оскільки саме вони відкривають можливості для здійснення теоретичних узагальнень в області міжнародних відносин, значимість яких особливо зросла в наш час.

Наприкінці XX ст. світова спільнота зіткнулась із цілою низкою викликів з боку певних суб’єктів міжнародних відносин. Деякі з цих викликів мали всесвітній вимір, інші визначались континентальним чи навіть ре-гіональним масштабом, але майже всі вони призвели до змін міжнародної політичної структури, перебудови напрямів мислення та координат практичних зусиль і дій. Прогнозування подальшого розвитку міжнародних подій в рамках світової системи держав потребує знання еволюції структури та етапів становлення міжнародної системи в процесі її розвитку. Вивчення взаємодії окремих країн і насамперед Англії у розбудові європейського дому допоможе краще усвідомити суть інтеграційних та дезінтеграцій-них явищ у політичних процесах та їх вплив на формування світової цивілізації. В такому контексті інтерес до зовнішньої політики Англії другої половини XVI – початку XVIІ ст. вже не можна вважати суто академічним.

З огляду на це дослідження на прикладі Англії питань подолання суспільної кризи і ролі зовнішньої політики не повинно сприйматись як дещо відсторонене від сьогодення. Створивши зону безпеки і відкривши простір експансії як на рівні державних, так і особистих інтересів окремих індивідів, єлизаветинський уряд заклав підвалини для зростання суспільного добробуту.

Неабияке значення має й та обставина, що в українській історіографії не існує традиції вивчення політичної історії Англії раннього нового часу і зовнішньої політики, зокрема. Частково це пояснюється відсутністю усталених давніх стосунків між українцями і англійцями, через що рання історія українсько-англійських відносин опинилась у затінку англо-польських та англо-російських взаємин. Вивчення становища українських земель поміж континентальних країн на початковому етапі творення європейської системи держав сприятиме всебічному висвітленню минувшини України, а також більш глибокому розумінню її місця в сучасному міжнародному середовищі. Винятковість розташування Англії та України на географічній периферії Європи надає проблемі англо-українських взаємин особливого інтересу, відкриває цікаві перспективи для компаративістського аналізу: адже необхідність у вивченні багатогранності перших кроків України на шляху до Європи є одним із актуальних питань української історіографії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження є складовою частиною міжвузівських наукових програм з історії міжнародних відносин та історії суспільства. Вивчення обраної проблематики здійснювалось у рамках комплексної теми “Політичні та ідеологічні аспекти взаємовідносин Заходу і Сходу нового та новітнього часу”, що виконувалась на кафедрі нової та новітньої історії Одеського національного університету.

Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження є зовнішня політика Англії другої половини XVI – початку XVII ст., як сукупність різних зовнішньополітичних напрямів, як цілісне явище, що відображує розвиток країни на певному етапі. Предметом дослідження обрано вивчення формування нового зовнішьополітичного курсу Англії в процесі становлення європейської та світової системи держав.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1559-1609 роки. За цей час міжнародні відносини зазнали суттєвих змін. Като-Камбрезійська угода 1559 р. підвела підсумки багаторічних Італійських війн, зафіксувала рівновагу біполярної структури Західної Європи, визначила другорядне периферійне становище Англії в приатлантичному регіоні. За п’ятдесят років окреслився новий курс зовнішньої політики Лондона. Саме в цей період напрацьовувались основні зовнішньополітичні пріоритети країни, підходи та принципи їх реалізації. З другої половини XVI ст. розпочався шлях Англії до світової гегемонії, започаткований її експансією на інші континенти, що на століття визначило структуру англійського колоніального панування. Доба пертурбацій характеризувалась усвідомленням англійцями своїх національних інтересів і, разом із тим, формуванням особливих рис національного менталітету. Крім того, у це півстоліття позначились головні вогнища майбутнього загальноєвропейського конфлікту XVII ст. – Тридцятилітньої війни – та вийшли на політичну арену майже всі його дійові особи. Свідоцтвом значної еволюції європейської системи стала Антверпенська угода 1609 р., яка відіграла роль показника нового рівня Англії у міжнародних відносинах. Отже, хронологічні рамки від Като-Камбрезійської до Антверпенської конференції дозволяють простежити як динаміку європейських процесів, так і роль у них Англії.

Мета дослідження полягає у відображенні характеру, головних напрямів і принципів реалізації зовнішньої політики Англії другої половини XVI – початку XVII ст., в окресленні етапів її розвитку, у визначенні місця, ролі та значення англійського зовнішньополітичного курсу в генезисі європейської та світової системи держав.

Автор поставив перед собою такі завдання:

? простежити процес піднесення Англії і входження її до числа провідних європейських країн;

? з’ясувати характер стосунків Англії з британським сусідом Шотландією та континентальними державами;

? проаналізувати суть, перебіг та наслідки боротьби Англії проти Іспанії та Нідерландів за здобуття зовнішньоекономічної самостійності;

? виявити підґрунтя конфлікту між королевою Єлизаветою та Марією Стюарт та його вплив на європейські міжнародні відносини;

? дослідити причини, хід і результати головних військових конфліктів Англії з її суперниками;

? вивчити засоби і методи протистояння Англії колоніальній монополії Португалії та Іспанії;

? розкрити сутність “дипломатичної революції” англійської зовнішньої політики;

? виявити особливості зовнішньополітичної тактики і стратегії урядів королеви Єлизавети та короля Джеймса І;

? відтворити механізм та інструментарій прийняття правлячими колами Англії рішень із зовнішньополітичних питань;

? встановити співвідношення державних і приватних інтересів у формуванні англійського зовнішньополітичного курсу;

? показати роль конфесійних чинників у творенні зовнішньої політики Єлизавети;

? з’ясувати позиції Англії у європейському договірному процесі та її місце у створенні “союзу гарантів”;

? дослідити форми та значення зв’язків між Англією і українськими землями у процесі розбудови європейської системи держав;

? розглянути вивчення основних проблем англійської зовнішньої політики в історіографії ХІХ – ХХ століть.

Методи дослідження. Сучасний стан розвитку історичної науки за-свідчує неплідність обмеження якимось одним методом без загрози втратити наукове обґрунтування при розв’язанні поставлених завдань. Щоб досягти мети адекватного відображення логіки історичних процесів та багатолінійності їх виміру, необхідно при аналізі чисельних і часто суперечливих фактів поєднувати різні методи. Широку картину конкретно-історичного контексту дозволяє відтворити застосування принципу історизму. Він доповнюється системним методом, який відкриває можливості для структурно-функціонального аналізу історичних реалій. Наявність міждисциплінарних проблем потребує залучення соціально-психологічного та історико-соціологічного методів і проведення геополітичного аналізу. Використання порівняльно-історичного методу забезпечує відтворення загальної суті та конкретних нюансів міждержавних та міждинастичних відносин у європейському історичному просторі. Метод “діалогу культур”, сучасної і минулої, дозволяє позбавитись суб’єктивізму та модернізації у сприйнятті картини європейського світу на зламі Середньовіччя та Раннього нового часу і створює можливості для поглибленого тлумачення явищ, які не вписуються в рамки сучасного бачення. В цілому сукупне застосування методів сучасної науки відкриває можливості для більш повного відтворення механізму функціонування і принципів реалізації міжнародної політики XVI – XVII ст., а також характерних особливостей англійської зовнішньої політики в процесі формування ранньоєвропейської системи держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

? дисертація є першим спеціальним монографічним дослідженням з проблем зовнішньої політики Англії другої половини XVI – початку XVII ст., які вирішуються у контексті генезису європейської та світової системи держав;

? вперше в науковий обіг введено і проаналізовано значну кількість опублікованих документів, які не залучалися і не вивчалися попередніми дослідниками;

? виявлено роль українських земель у розвитку англо-турецьких відносин та в процесі формування європейської і світової системи держав;

? визначено секуляризаційний характер англійського зовнішньополітичного курсу та становлення і спрямування ранньоанглійського атлантизму ;

? проаналізовано розбудову британської політики Англії з урахуванням корегуючого впливу континентальних та острівних чинників;

? з’ясовано механізм формування та функціонування англійських “тіньових колоніальних структур”, їх роль у англо-португальському та англо-іспанському суперництві;

? внесено корективи в проблему періодизації англійської зовнішньої політики, відображено місце в ній “дипломатичної революції”;

? досліджено участь Англії в перебудові європейських міжнародних відносин наприкінці XVI – на початку XVII ст. та визначено її роль у створенні “союзу гарантів”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для здійснення подальших досліджень з історії Англії, а також для вивчення міжнародних відносин в Європі та світі в ранній новий час. Спостереження і висновки, які здійснено в дисертації, можуть бути враховані в практиці викладання у вищій школі: при читанні загальних і спеціальних курсів з історії середньовіччя і нового часу, історії міжнародних відносин та дипломатії, історії держави і права, при проведенні семінарських занять, а також у підготовці підручників і наукових посібників. Це особливо важливо з урахуванням введення у вузівські учбові програми спеціальної дисципліни “Історія міжнародних відносин”.

Апробація результатів дисертації. Матеріали і результати дослідження використовувались автором у лекціях і на практичних заняттях в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова. Результати дослідження були представлені на наукових конференціях:

Всесоюзному науково-практичному семінарі “Міжнародні зв’язки у середньовічній Європі” (Запоріжжя, 1988), Всесоюзному науково-практичному семінарі “Північне Причорномор’я і Поволжя у взаємовідносинах Сходу і Заходу” (Ростов-на-Дону, 1989), Міжвузівській науковій конференції “Велика Французька революція: історія і сучасність” (Одеса, 1989), Міжвузівській науковій історіографічній конференції “Ранні буржуазні революції і сучасна історична думка” (Казань, 1990), Всесоюзній науково-практичній історико-краєзнавчій конференції “Проблеми історії і археології Нижнього Подністров’я” (Білгород-Дністровський, 1990), Всесоюзному науковому семінарі “Міжнародні зв’язки у середньовічній Європі” (Запоріжжя, 1991), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми дослідження і викладання нової та новітньої історії країн Західної Європи і Америки” (Одеса, 1992), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми поширення досвіду викладання та вивчення історії України в технічних вищих навчальних закладах” (Одеса, 1993), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Південь України і складання української державності: історія і сучасність” (Одеса, 1994), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Одесі – 200” (Одеса, 1994), Третій академії пам’яті професора Володимира Антоновича (Київ, 1996), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історії міжнародних відносин нового та новітнього часу” (Одеса, 1996), Міжнародній науковій Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса,1996), Міжнародній науковій конференції “ІІІ читання пам’яті професора Петра Осиповича Каришковського” (Одеса, 1996), Міжнародній науково-практичній конференції “Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури” (Запоріжжя, 1997), Міжнародній науковій Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 1998), Міжнародній науковій конференції “IV читання пам’яті професора Петра Осиповича Каришковського” (Одеса, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту та творчих здібностей” (Одеса, 1999), VI міжнародному науковому конгресі україністики (Одеса, 1999), ІІІ історіо-графічних читаннях (Одеса, 1999), Міжнародній науковій конференції “Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ століття” (Чернівці, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Християнство в історії культури України” (Одеса, 2000), Першій міжнародній науковій конференції “Архів. Документ. Історія. Сучасність” (Одеса. 2000), І Міжнародному науковому конгресі українських істориків (Чернівці, 2000), Міжнародній науковій конференції “V-ті читання пам’яті професора Петра Осиповича Каришковського” (Одеса, 2001), Міжнародній науковій конференції “Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності” (Київ, 2001), доповідях і повідомленнях на наукових конферен-ціях викладачів Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в монографії, 33 статтях та тезах наукових конференцій.

Структура дисертації визначається змістом і сутністю проблеми, метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на 15 підрозділів, висновків, приміток (424 стор.), списку використаних джерел та літератури (26 стор.). Список використаних джерел та літератури складає 560 найменувань опублікованих джерел і спеціальної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, показаний зв’язок роботи з науковими програмами, визначаються об’єкт і предмет дослідження та його хронологічні рамки, формулюються мета і завдання, розкриваються методи дослідження, наукова новизна, практичне значення і апробація одержаних результатів.

У першому розділі “Джерела та історіографія” охарактеризовано джерельну базу дослідження і проаналізовано стан та основні напрями нау-кового вивчення проблеми. У процесі роботи залучено широкий комплекс різних за походженням та інформативністю джерел, найбільш численну та репрезентативну групу серед яких складають дипломатичні матеріали. Англійський варіант видання дипломатичних джерел здійснено у вигляді “Календаря”, де документи розміщені за хронологічною ознакою. Календарі належать до специфічних типів публікацій, що відрізняються широким діапазоном залучених джерел: від офіційних актових до епістолярних матеріалів. При всіх добре відомих фахівцям недоліках календарів цінність останніх важко недооцінити: адже вони увібрали в себе такий масив джерел, який неможливо відтворити в інших формах публікацій.

В дослідженні використано три серії “Календаря” – зовнішньої, внутрішньої та колоніальної політики. Двадцятитрьохтомна серія зовнішньополітичного “Календаря” вміщує близько 28 тисяч документів: міжнародні угоди, інструкції дипломатам, донесення та звіти послів і резидентів, дипломатичне листування, інформацію з-за кордону, нотатки і чернетки королеви та її урядовців з питань зовнішньої політики, рішення Таємної ради Англії тощо. З 50-х років ХХ ст. видання було продовжено у якісно новій формі: у серії “Перелік та аналіз державних паперів” видавці відмовились від звиклої текстуальної подачі документів, запропонувавши натомість концентрований виклад зафіксованих джерелами подій. Всі нюанси політичного курсу Англії щодо Шотландії та Ірландії знайшли відбиток в документах, вміщених у багатотомних зводах “Календар державних паперів, які стосуються Шотландії та королеви Шотландії Марії” і “Календар державних паперів, які стосуються Ірландії”. В сукупності з вище-згаданими виданнями вони створюють єдиний комплекс джерел з історії міжнародних відносин на Британських островах. Форма “Календаря” взагалі широко використовувалась в Англії при публікації державних дипломатичних документів з архівів європейських країн. Неабияку цінність для дослідника складає чотиритомний так званий “іспанський” календар, який увібрав у себе матеріали, що виходили з канцелярії Філіппа ІІ і торкались англійських справ. Не менш цікавими є “венеціанський”, “папський” та “міланський” календарі. Їх вміст дозволяє простежити за процесом формування англійського вектору зовнішньої політики с точки зору тогочасних європейських монарших дворів.

Тексти міждержавних угод, укладених англійською короною з іноземними країнами, насамперед з Францією, Шотландією, Іспанією та Республікою Сполучених Провінцій, дозволяють визначити місце Англії в європейському міжнародному просторі. Майже всі вони входять до відомих публікацій міжнародно-правових актів, здійснених незалежно одна від одної Ж.Дюмоном, а також Т.Раймером.

Чимало офіційних документів, в тому числі дипломатичного походження, пов’язаних з діяльністю видатних урядовців єлизаветинської доби, й досі зберігаються в приватних колекціях. Існуючі публікації паперів родини Сесілів та зібрання лорда Сомерса, використані в роботі, дозволяють заповнити певні лакуни в історії англійської зовнішньої політики. Складні колізії процесу прийняття зовнішньополітичних рішень постають з кореспонденції коронованих осіб, на сторінках якої тісно переплітаються державні та особисті справи. Численний епістолярний спадок Єлизавети І, Філіппа ІІ, Генріха IV, Марії Стюарт, Джеймса VI в нюансах передає дипломатичну атмосферу Європи. Всю багатогранність міжнародного життя і специфічні риси англійської дипломатії доносять документи, пов’язані з діяльністю послів, резидентів, агентів та інших довірених осіб. Насамперед це стосується листування англійських та французьких послів (Н.Трогмортона, Т.Сміта, Ф.Уолсінгема, Р.Садлера, Б.де Саліньяка та інших) зі своїми урядами.

Суттєву групу джерел складають нарративні документи: мемуари, трактати, щоденники. Крізь призму їх повідомлень чіткіше окреслюється співвідношення державного та особистого чинників у практичній реалізації зовнішньополітичних акцій. Художні твори У.Шекспіра, К.Марло, Е. Спенсера, Д.Донна відтворюють своєрідність англійського менталітету у площині сприйняття подій міжнародного життя. Отже, джерельна база дозволяє достатньо всебічно розглянути процес становлення та еволюції зовнішньої політики Англії, форми і методи її втілення в конкретні по-літичні акції, а також висвітлити механізм прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень і відтворити генезис та особливості трансформа-ції зовнішньополітичного курсу Англії другої половини XVI – початку XVII ст.

Вивчення історії англійської зовнішньої політики має давню традицію. Її започаткували ще представники романтичної історіографії, проте найбільш плідно продовжили дослідники, що належали до позитивістського напряму та “нової історичної школи”. Історики-марксисти цією проблематикою цілеспрямовано майже не займались.

В англійській історіографії ХІХ ст. спеціальних робіт з питань зовнішньополітичного курсу Англії другої половини XVI – початку XVII ст. не існувало, а в узагальнюючих працях вони зачіпались лише побіжно. Проте саме тоді при вивченні єлизаветинської зовнішньої політики окреслились два основних підходи, в основу яких були закладені різні пріоритети – конфесійний та національний. Формування першого (Д.Фруд) відбувалось під знаком ідеї, що політику європейських держав визначала боротьба між силами Реформації і Контрреформації, внаслідок чого діяльність Англії на міжнародній арені однозначно підпорядковувалась вимогам Реформації. З протилежних засад оцінювали участь Англії в міжнародній політиці прибічники другої концепції (Д.Грін, Д.Корбет), які на перший план висували міркування “національного інтересу”, а релі-гійному фактору відводили підпорядковану роль.

З початком ХХ ст. переважна більшість англо-американських істориків почали віддавати перевагу національній концепції (А.Поллард, Д.Блек, К.Рід), хоча певні позиції зберігались і за конфесійним підходом (Д.М.Тревельян). Втім, обидві точки зору відчули на собі вплив нових методологічних спрямувань і зазнали помітної трансформації, насамперед у плані взаємовпливів. Подальше дослідження проблеми розгорталось як у плані вивчення загальної еволюції зовнішнього курсу країни, так і по лінії аналізу її окремих складових. Перші фундаментальні спеціальні праці (К.Рід, Р.Уернхам) з’явились у 20-60-х роках ХХ ст. Їх авторами на перший план висувались питання генезису зовнішньої політики Англії і ступеня впливу окремих англійських політиків на механізм прийняття державних рішень, а також розглядалась зумовленість формування зовнішньополітичного курсу дією різнохарактерних чинників. Показово, що на студіях Р.Уернхама вже досить помітно позначились підходи, притаманні “новій історичній школі”, зокрема особлива роль відводилась прояву в сфері міжнародних відносин географічного та економічного моментів. В цілому ж автори загальних робіт виявляли нахил до традиційного сприйняття англійської політики в ключі національного (А.Рауз, П.Кроусон) чи конфесійного ( С.Біндофф, Д.Ніл, У.МакКаффрі) її бачення. В останні десятиліття над розробкою теми працювали як визнані фахівці, так і нова генерація істориків (Р.Уернхам, У.МакКаффрі, Д.Паркер, Е.Коурі, Д.Рамзі, К.Хейг, С.Доран). Спільним для них є переконання, що в процесі реалізації конкретного зовнішньополітичного курсу визначальну вагу має сукупний вплив політичних, економічних, конфесійних, географічних та психологічних факторів. Однак у пошуках відповіді на запитання про характер зовнішньополітичного курсу Англії наголос робиться на зовсім інших аспектах, і тут вже йдеться, насамперед, про з’ясування самого факту наявності цілеспрямованої зовнішньої політики.

У центрі уваги значної групи великобританських та зарубіжних істориків знаходяться двосторонні зв’язки Англії з європейськими державами. Відмітною рисою такого плану робіт є їх певна національна тенденційність, що, як правило, призводить до зміщення акцентів як у загальній оцінці взаємин, так і при характеристиці окремих конкретних подій. Особливо наочно такі підходи простежуються при вивченні англо-іспанських відносин (С.Холл, Д.Фруд, Р.Альтаміра-і-Кревеа, А.М.Фернандес, Ф.Бродель, Х.Ортега-і-Медіна, Д.Еліот, Д. Лінч, Д.Паркер, Д.Лумі, Ч.Картер, А.Лоуетт). Переважній частині англійських істориків притаманне переконання в існуванні іспанської загрози. В очах решти дослідників таке твердження виглядає далеко не беззаперечним. Історики різних країн (Д.Мотлі, А. Піренн, П.Хейл, Д.Бенз, Х. ван дер Ві, Р.Стренг, Я. Ван Дорстен, Я.Мей, Я. ден Текс, А. ван Дорзен, Д.Ізраель) зосередили свої зусилля на з’ясуванні нідерландської політики Англії, розглядаючи її переважно в контексті подій нідерландської національно-визвольної війни. В узагальненому вигляді основний висновок згаданих вчених зводиться до твердження, що англійська підтримка антиіспанської боротьби нідерландського народу носила формальний характер. Окремо в ряду цих досліджень виділяється праця Ч.Уілсона “Королева Єлизавета і повстання в Нідерландах”, де відстоюється висновок про визначальне значення соціальних заворушень в Нідерландах для міжнародних подій та про вплив психологічного і гендерного компонентів на формування нідерландської політики Англії.

Попри тому визначному місцю, яке посідала в європейських міжнародних відносинах Франція, питанням англо-французьких стосунків присвячено непропорційно мало спеціальних робіт (Д.Блейк, М.Лі, Н.Сазерленд, Х.Ллойд), та й в тих головним чином розглядаються конкретні події спіль-ної англо-французької боротьбі проти Іспанії на зламі XVI – XVII ст.

Фрагментарно здійснювалось і вивчення історії англо-шотландських взаємин. Основна частина робіт, причому переважно науково-популярного характеру, присвячена життю королеви Марії Стюарт. З інших сюжетів особливу увагу дослідників завжди привертала проблема об’єднання Англії та Шотландії, яка протягом тривалого часу розглядалась виключно під кутом юніоністської концепції. В останні десятиліття представники “нової шотландської історичної школи” (Г.Доналдсон, У.Дікенсон, Р.Мітчісон, У.Фергюсон, Д.Уормалд) виступили під гаслом інтерпретації шотландського шляху до союзу з Англією як вибору окремого, незалежного від Лондона зовнішньополітичного курсу.

Деяка відстороненість німецьких князівств від європейської політики після укладення Аугсбурзького релігійного миру зумовила відсутність з боку істориків пильної уваги до англо-німецьких відносин. Певне виключення складають лише роботи Р.Ейренберга та У.Лінгелбека, присвячені економічним зв’язкам гамбурзького та англійського купецтва. З новітніх досліджень заслуговує на увагу монографія фінського вченого Е.Коурі про контакти Англії з німецькими протестантськими монархами.

У затінку англо-іспанських стосунків залишились в історіографії взаємини Англії з Португалією. За майже сто років з моменту появи дослідження А.Чапмана, присвяченого здебільшого торговельним зв’язкам між двома країнами, час від часу з’являлись тільки публікації з окремих сюжетів англо-португальської колоніальної боротьби.

З іспанською політикою Англії в історичній літературі тісно пов’язана ірландська політика королеви Єлизавети. Червоною ниткою через роботи К.Максвела, К.Фолса, Д.Сілке, К.Пітрі, Д.Мортона, Н.Канни проходить твердження про мирний характер англійської експансії в Ірландії та про використання католицької орієнтації ірландців анти-англійськими міжнародними силами.

Помітною популярністю серед англійських істориків користуються проблеми стосунків Англії з середземноморським регіоном. Однак якщо взаємини Англії з Ватиканом викликали зацікавленість з боку лише деяких вчених (К. Бейн, Х. Бейкер), а англо-венеціанські зв’язки взагалі знайшли тільки епізодичне висвітлення (Е. Солтер), то турецька тема стала предметом досить широкого вивчення. В ній явно переважає інтерес до питань встановлення прямих англо-турецьких політичних і економічних контактів, хоча поодинокі роботи торкаються також стратегічного партнерства двох країн (Д. Пірс, М. Епштейн, А. Вуд, Д. Вон, А. Роуленд, К. Кортепетер, С. Скіллітер). Не залишились байдужими до з’ясування характеру османської політики Англії і турецькі дослідники (А.Курат).

Історія стосунків Англії з країнами Східної і Північної Європи розробляється, головним чином, фахівцями цього регіону. Найбільш плідно займались ними польські історики Ф.Кот, У.Шумська, Я.Ясновський, Х.Цинс, які достатньо грунтовно висвітлили політичні, економічні і культурні польсько-англійські зв’язки. Порівняно недавно побачила світ узагальнююча монографія Л.Демені і П.Черноводяну, де з’ясовано місце молдавських та волоських земель у східній політиці Англії. Окремі епізоди балтійської політики знайшли відображення в роботах В.Кірхера, А.Атт-мана, У.Ангера, Т.Уіллана. Досить давню традицію має вивчення англо-російських відносин. Проте здійснення високого рівня джерелознавчих студій не сприяло появі у цій сфері спеціальних досліджень відповідної якості.

Дореволюційна російська новістика отримала світове визнання розробками в галузі аграрної історії; питанням політичного характеру та історії європейської дипломатії в ній традиційно відводилось надто скромне місце. Можна згадати лише поодиноких дослідників (В.О.Соколов, О.Александренко), які в своїх роботах побіжно зачіпали окремі епізоди зовнішньої політики Англії. В радянські часи нова історія як наукова дисципліна формувалась переважно у вигляді історії революцій у Західній Європі. У 1930 – 1940-х роках зовнішня політика Англії розглядалась в узагальнюючих роботах П.П.Щеголева, Е.О.Космінського, С.Д.Сказкіна, В.Ф.Семенова, В.Васютинського виключно як складова частина генезису капіталізму. У 1950 – 1960-ті роки, під час “холодної війни”, вибір тем із всесвітньої історії зазвичай визначався політичними міркуваннями. Першочергове значення в британознавстві відводилось питанням, які були покликані розкрити історичні витоки агресивної зовнішньої політики Англії. Проте і за такої політичної заангажованості, з-під пера О.М.Чистозвонова, М.М.Ябрової, В.В.Штокмар, К. Меделец, М.С.Абрамян, Є.М.Шахмалієва, Ю.М.Саприкіна, Т.С.Осипової вийшли солідні дослідження про характер англійської політики щодо революційних Нідерландів, колоніальної експансії Англії, загарбання Ірландії Англією тощо.

1970 – 1980-ті роки позначились різким сплеском інтересу до зовнішньої політики Англії другої половини XVI ст. Проблеми ірландської полі-тики Англії продовжували успішно розробляти Ю.М.Саприкін і Т.С.Оси-пова, до шотландської тематики звернулась В.В.Штокмар, а питання пропаганди колоніальної експансії опинились у центрі уваги В.М.Кирилової. Характерною ознакою цих десятиліть стала поява групи істориків, які цілеспрямовано вивчали окремі напрями англійської зовнішньої полі-тики. Переважно на економічних зв’язках Англії з Левантом, Африкою і Португалією зосередилась Г.І. Ципурина. Взаємостосункам англійської корони з німецькими володіннями Габсбургів у середині XVI ст. присвячені праці Ю.Є. Івоніна. Англо-іспанське протистояння в колоніальній політиці вивчали Н.М.Фрищіна і В.К.Губарєв, а політичний аспект двосторонніх відносин часів правління королеви Марії Тюдор – О.А.Руденко. Колоніальна пропаганда в Англії на початку XVII ст.. стала об’єктом розробок Т.В.Мосолкіної. Англо-нідерландські відносини знайшли відображення в статтях О.Б.Дьоміна. Історію шотландсько-англійських відносин досліджували А.А.Петросьян і Г.Ю.Магаков, а зв’язки країн Сходу з Англією – Ю.І.Лосєв, В.А.Ахмедов, Д.Т.Гасан-заде, Я.М.Махмудов.

У сучасній російській історіографії вивчення проблем зовнішньої полі-тики Англії набуло якісно нового змісту. Результатом зацікавленості дослід-ницького інтересу до “персональної історії” стала поява першої російськомовної наукової біографії королеви Єлизавети, автор якої О.В.Дмитрієва зуміла вдало відтворити загальну атмосферу тогочасного життя, охарактеризувати середовище та найближче оточення англійської правительки, створити її виразний облік на тлі епохи, а також показати, чим зумовлювалась сакралізація культу Єлизавети. Певним досягненням в розробці теми стала публікація монографії Ю.М.Брандта про англійську політику Шотландії, в центрі уваги якої знаходяться складні перипетії боротьби різних угрупувань шотландської правлячої еліти довкола англій-ського курсу.

Певні надбання у вивченні політичної історії та історії європейських міжнародних відносин раннього нового часу має українська історіографія. В роботах засновника наукового дослідження історії нового часу в Росії професора Харківського університету М.Н.Петрова зовнішню полі-тику Англії подано здебільшого в рамках конфесійної концепції. І.В.Лучицький в світі своїх досліджень про релігійні війни у Франції побіжно охарактеризував політику Єлизавети. У Новоросійському університеті Одеси проблем міжнародних відносин раннього нового часу торкались Ф.І.Успенський та Є.М.Щепкін. Не обминули цих питань своєю увагою і М.С. Грушевський та І.П. Крип’якевич. За радянської доби в Україні, в Одеському університеті, була захищена тільки одна дисертація ( І.В.Зав’яловою) з проблем зовнішньої політики Англії початку XVI ст. У пострадянські часи до цієї проблеми епізодично звертався О.І.Сич. Історія зовнішньої політики Англії раннього нового часу стала об’єктом спе-ціального вивчення О.Б.Дьоміна.

Отже, стан історіографії переконує у помітному зростанні в останні десятиліття інтересу до проблем зовнішньої політики Англії, свідоцтвом чого є поява ряду спеціальних і загальних робіт з її окремих питань і періодів. Проте залишається актуальною потреба у здійсненні досліджень з найменш розроблених аспектів, серед них і з питань характеру зовнішньої політики Англії, та її місця і ролі в процесі формування світової системи держав.

У другому розділі “Розбудова британської політики Англії”, який складається з чотирьох підрозділів, розглядаються еволюція і механізм взаємодії країн Британських островів у контексті європейських подій. У першому підрозділі “Англія, Західна Європа і Като-Камбрезійський мир 1559 р.” аналізуються події, пов’язані із закінченням Італійських війн, і констатується той факт, що наслідком іспано-французького договору стало припинення боротьби між Валуа та Габсбургами за європейську гегемонію з подальшим розгортанням процесу формування нової структури європейських міждержавних відносин і переоцінкою в них ролі окремих країн. Під час переговорів позиція Англії зумовлювалась трьома визначальними чинниками. По-перше, через юридичний статус Єлизавети як незаконнонародженої, виникли певні ускладнення як для неї самої, так і особливо для країни. Підписання за такої обставини уповноваженими королеви договорів з Францією та Шотландією засвідчило формальне визнання Єлизавети європейськими монархами і Папою Римським в якості легітимної правительки. По-друге, зміна на королівському троні католички Марії Тюдор протестанткою Єлизаветою ознаменувалась проведенням відповідних конфесійних заходів, які означали повернення англійської церкви на шлях реформаційних перетворень. По-третє, результатом скрутного становища Англії на заключній стадії Італійських війн, коли їй довелось вести боротьбу на два фронти – проти Франції і проти Шотландії, стала втрата міста Кале, останнього володіння англійської корони на континенті. Хід переговорів відкривав цілком реальні перспективи для повернення порту і створював у англійської сторони відчуття певного успіху.

Події кінця 1558 – початку 1559 р. продемонстрували здатність королеви та її найближчого оточення до вибору оптимальних варіантів реалізації зовнішньополітичних планів, що дозволило їм, вміло скориставшись франко-іспанськими протиріччями під час переговорів, успішно розв’язати ряд нагальних і необхідних для подальшого розвитку англійського суспільства питань. З огляду на те, що іспанська орієнтація зовнішньої політики Англії дала перші тріщини, а альтернативою їй фактично могла виступити ще більш неймовірна французька, першочерговим завданням англійської корони ставав пошук нового самостійного вектору зовнішньополітичного курсу.

Като-Камбрезійська угода засвідчила також наявність досить відчутних функціональних взаємозалежностей всередині західноєвропейської регіональної системи країн. З одного боку, регіональна біполярність визначала периферійне становище Англії і Шотландії щодо Іспанії та Франції, а з іншого – стосунки між Англією і Шотландією зберігали рівноправний характер, зумовлений взаєминами двох периферійних країн між собою. Послаблення структурних зв’язків у межах регіону та відсутність єдиного центру надавали Англії певну свободу для зовнішньополітичного маневру.

У другому підрозділі “Англо-шотландський конфлікт кінця 1550-х років” досліджується сукупність причин, що призвели до загострення протистояння між країнами, які нещодавно підписали мирну угоду, а також аналізуються хід та результати самого конфлікту. Підгрунтям його послугували: по-перше, розширення в Шотландії реформаційного руху на чолі з аристократами, що оголосили себе Лордами Конгрегації; а по-друге – присутність французьких сил, на які спиралась королева-регент Марія де Гіз. На початковій фазі внутрішньошотландських заворушень Англія не мала підстав для втручання в справи сусідньої країни, тому двосторонні контакти носили консультативний характер. Ситуація дещо змінилась з серпня 1559 р., коли шотландська королева Марія Стюарт стала ще й королевою Франції. Відтоді у французьких урядових колах почали виношуватись плани військового втручання в британські події, а стан справ у Шотландії, внаслідок зацікавленості в них Англії, Іспанії та Франції, набув міжнародного розголосу. Англійські політики віддавали перевагу методам таємної дипломатії до тих пір, поки в жовтні 1559 р. не відбувся збройний виступ Лордів Конгрегації. Така зміна ситуації змусила Лондон більш прискіпливо поставитись до шотландського питання, але наявність в англійській Таємній раді різних точок зору стосовно його майбутнього розв’язання не дозволяла виробити чітку позицію. Ситуація розвивалась на тлі погіршення стосунків з Францією та відстороняння Іспанії від подій на північному заході Європи. Вирішальним моментом в англо-шотландських відносинах став лютий 1560 р., коли відбулося підписання Берікської угоди. Хоча в цілому вона була більш сприятливою для Шотландії, проте все ж відкривала перед англійцями можливість розігрувати шотланд-ську карту в стосунках з Францією та Марією Стюарт.

Нездатність ані Франції, ані Іспанії реально впливати на перебіг подій у Шотландії підштовхнула Єлизавету до подальшої ескалації військових зусиль у сусідній країні. Проте відсутність помітних військових успіхів протестантських прибічників Англії в Шотландії призвела до переговорів, які завершились підписанням 6 липня 1560 р. двостороннього Единбурзького договору. Поза сумнівом, він мав виключно важливе значення як для англійської, так і для шотландської державності. Встановлення договірних відносин з шотландським парламентом гарантувало певну безпеку північних кордонів Англії. Договір довів, що взаємини на Британських островах перейшли від фази протистояння двох периферійних країн до фази перерозподілу балансу сил між ними, покладанням функцій центру на Англію та витискуванням Шотландії на британську периферію. Таке становище не влаштовувало ні Марію Стюарт, ні королівський двір Франції. Вони відмовились ратифікувати Единбурзький договір і, таким чином, привід для англо-франко-шотландської напруги зберігся.

У третьому підрозділі “Шотландське питання” та проблема королеви Шотландії Марії Стюарт у зовнішній політиці Англії першої половини 1560-х років” розглянуто англо-шотландські відносини першого п’яти-річчя 60-х років і вплив на державну політику двох країн гендерного компоненту. Восени 1560 р. у Франції розпочалась підготовка до вторгнення у Шотландію, однак зміни на французькому престолі і прихід до влади уряду, налаштованого проти військового втручання у шотландські справи, суттєво змінили ситуацію. Поява Марії Стюарт в Шотландії стала новим чинником англо-франко-шотландських відносин і зумовила їх корегування. Шотландці використали династичні права Марії для політичного тиску на Лондон. Англійське керівництво вбачало у визнанні Марії спадкоємицею англійського трону загрозу для життя Єлизавети та наполягало на збереженні між країнами союзницьких відносин, відкидаючи варіант підпорядкування Шотландії Англією. Перевіркою шотландського курсу Англії виявився англо-французький конфлікт 1562–1564 рр. Нейтралітет в ньому Шотландії означав, що свої відносини з Францією Англія могла розвивати без озирань на позицію Марії Стюарт.

Крім династичних чинників, на формуванні англо-шотландських відносин помітно позначився гендерний компонент. Спроби Марії самостійно влаштувати свій шлюб могли призвести до дестабілізації становища на Британських островах. Це зустріло різкий опір як з боку частини шотландських політиків, так і Англії. Встановлення контролю Єлизавети над шлюбною політикою Марії засвідчило залежність Единбурга від Лондона, а бажання Марії якомога швидше знайти шлюбного партнера, сприяло завданням англійської політики. Пропозиція кандидатури королівського фаворита Роберта Дадлі графа Лестера і паралельно здійснювана інтрига з найближчим спадкоємцем Єлизавети, католиком за віросповіданням Генрі Дарнлі стали безпрограшними дипломатичними кроками англійських політиків. Без витрат і особливих зусиль Лондон досяг своєї мети: усувалась загроза католицького спадкоємства англійської корони і руками опозиційної Г.Дарнлі аристократії забезпечувався контроль над ситуацією в Шотландії та над її зовнішньою орієнтацією. Усталеність відносин хоч і базувалась на спільності державних інтересів,