Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Дзюблюк Олександр Валерійович

УДК 336.470

ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

В УМОВАХ РИНКОВОГО РЕФОРМУВАННЯ

ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант – Заслужений діяч науки і техніки України,

доктор економічних наук, професор

МОРОЗ Анатолій Миколайович,

Київський національний економічний університет,

завідуючий кафедрою банківської справи.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ВАСИЛИК Остап Дмитрович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка,

завідуючий кафедрою фінансів, грошового

обігу і кредиту;

доктор економічних наук, професор

ПОЛОЗЕНКО Дмитро Васильович,

Науково-дослідний фінансовий інститут

при Міністерстві фінансів України,

завідуючий відділом фінансових ресурсів держави;

доктор економічних наук, професор

ПЕРЕСАДА Анатолій Анатолійович,

Київський національний економічний університет,

завідуючий кафедрою банківських інвестицій.

Провідна установа – Львівський національний університет ім. Івана Франка

Міністерства освіти і науки України, кафедра

банківського і страхового бізнесу, м. Львів.

Захист відбудеться “ 30 ” березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 214.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1.

Автореферат розісланий “ 28 ” лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М.ПОДДЄРЬОГІН

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із основних завдань економічної політики держави в умовах перехідного періоду, який супроводжується трансформацією господарської системи на ринкових засадах ведення підприємницької діяльності, є створення сприятливих умов для неперервності відтворювального процесу і розвитку виробництва у всіх секторах економіки країни. Серед найбільш важливих напрямів реалізації цього завдання необхідно виділити заходи, котрі забезпечують ефективне функціонування механізму перерозподілу грошових ресурсів між різними суб’єктами ринку, що є базовою передумовою нормального перебігу виробничого циклу та послідовної зміни капіталом своїх функціональних форм.

Роль даного механізму, що засновується на діяльності банківської системи, визначається особливостями організації нею грошово-кредитних відносин, які складаються внаслідок цілком об’єктивної потреби суб’єктів ринку у залученні в необхідні моменти на кредитній основі грошових коштів для забезпечення неперервності індивідуального кругообороту капіталу. Очевидно, що від того, наскільки ефективно будуть організовані дані відносини банківською системою, залежить також дієвість інших заходів, спрямованих на ринкове реформування економіки, так як можливості ресурсного забезпечення господарської діяльності суб’єктів ринку значною мірою визначаються ефективністю їхніх взаємин із банківськими установами.

Разом з тим, грошово-кредитні відносини самі по собі мають складну структуру й охоплюють не лише мікроекономічний аспект взаємин, котрий визначається рівнем “комерційний банк – клієнт”, а й макроекономічні основи організації банківською системою грошово-кредитного посередництва, що визначаються напрямами монетарної політики центрального банку. Крім того, важливе значення має завдання, що стоїть перед самими комерційними банками з підтримання належного рівня своєї ліквідності при здійсненні позичкових операцій, що також безпосередньо відображається на функціонуванні механізму організації грошово-кредитних відносин. Відтак дані відносини потребують комплексного дослідження за кількома рівнями взаємодії їхніх суб’єктів у відтворювальному процесі.

Аналізу основних аспектів організації грошового обігу і кредитування, державного регулювання економіки засобами грошово-кредитної політики, функціонування комерційних банків і їхньої ролі в економічній системі присвячені праці багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних економістів. У процесі дослідження було вивчено і узагальнено результати робіт, авторами яких є: українські вчені О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, А.М.Герасимович, О.Д.Заруба, Б.С.Івасів, Т.Т.Ковальчук, В.М.Кочетков, В.Д.Лагутін, І.М.Лазепко, В.І.Лисицький, А.М.Мороз, М.І.Мирун, С.В.Мочерний, М.Д.Олексієнко, А.А.Пересада, Д.В.Полозенко, Л.О.Примостка, М.Ф.Пуховкіна, К.Є.Раєвський, М.І.Савлук, Р.І.Тиркало, В.М.Федосов, А.С.Філіпенко, А.А.Чухно, В.В.Шокун, В.А.Ющенко; західні економісти Е. Бредлі, Б. Бухвальд, Б. Гранвілл, Е. Долан, Р.Дорнбуш, Дж.М.Кейнс, Дж.Келлі, К.Кемпбелл, Т.Кох, В.Лексіс, Т.Мейер, Ф.Мішкін, К.Редхед, Е.Рід, П.Роуз, Дж.Сінкі, Р.Тьюлз, М.Фрідмен, У.Харрісон, С.Хьюс; російські вчені Л.І.Абалкін, Ю.А.Бабічева, М.К.Бункіна, Е.Н.Василишен, Л.А.Дробозіна, В.В.Кісєльов, Л.М.Красавіна, О.І.Лаврушин, Ю.С.Маслєнченков, Р.Г.Ольхова, Г.С.Панова, О.Л.Рогова, О.Ю.Симановський, В.А.Челноков, В.М.Шенаєв, В.М.Усоскін, М.М.Ямпольський та інші.

Проте, незважаючи на використання у багатьох роботах терміну “грошово-кредитні відносини” при висвітленні питань, пов’язаних з організацією кредитного процесу в комерційних банках, спрямованість аналізу при цьому перебуває, як правило, у площині мікроекономіки. Також окремо вивчаються питання реалізації монетарної політики центрального банку на макрорівні та деякі аспекти щодо підтримання фінансової стійкості банківських установ на ринку, тоді як необхідність чіткого формулювання заходів із оптимізації грошово-кредитних відносин потребує комплексного дослідження сукупності тих моментів, котрі визначають можливості банківської системи ефективно організовувати відповідну сферу економічних стосунків. Крім того, на сьогодні відсутнє чітке визначення й самої сутності грошово-кредитних відносин в системі понять економічної науки, що, в свою чергу, не дає можливості формування відповідної методологічної бази для дослідження практичних аспектів організації і вдосконалення відповідних стосунків між економічними агентами в перехідний період.

Умови функціонування економічної системи перехідного періоду визначаються відмінностями як від адміністративно-командного механізму управління господарством в силу усунення монополізованих державою директивно-планових функцій з регулювання суспільного виробництва, так і від розвинутої ринкової організації економічних відносин з огляду на незавершеність процесу відповідних перетворень і формування повноцінних ринкових інститутів. На сьогодні ж основні роботи, що так чи інакше пов’язані з вивченням проблем грошового обігу, кредиту і банків не враховують (або враховують недостатньою мірою) специфічні умови перехідного періоду й засновуються багато в чому на оцінці світового досвіду провадження банківського бізнесу чи реалізації монетарної політики. Попри важливість такої оцінки необхідно у той же час розуміти і певні відмінності у функціонуванні світової ринкової економіки, розвиткові якої передував тривалий еволюційний шлях, та перехідної економіки, обтяженої наслідками функціонування адміністративної системи організації економічних відносин. Крім того, відсутні роботи, в яких би містилося саме комплексне дослідження однієї з найважливіших для економіки перехідного типу сфер цих відносин – грошово-кредитної, з урахуванням різних рівнів взаємодії між суб’єктами ринку з приводу руху грошових потоків на кредитній основі.

За таких обставин теоретичне обгрунтування основних сутнісних моментів грошово-кредитних відносин та вивчення особливостей їх практичної організації в умовах перехідної економіки слід вважати особливо актуальним напрямом дослідження в економічній науці як тієї бази, яка має бути створена для успішної реалізації ринкових перетворень, заснованих на грунтовно розроблених напрямах вдосконалення взаємодії між учасниками суспільного відтворення, в тому числі і у грошово-кредитній сфері. Указані аргументи обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до планів науково-дослідних робіт кафедри банківської справи Київського національного економічного університету і належить до теми: “Банківська система України: її становлення та розвиток у перехідний період до ринкової економіки”, номер державної реєстрації 0196V023340. Роль автора у виконанні цієї теми полягала у здійсненні розробок, пов’язаних з удосконаленням механізму застосування основних інструментів реалізації монетарної політики, а також організації кредитного процесу у комерційних банках.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичної концепції функціонування та визначення шляхів удосконалення банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства як цілісної системи, що охоплює діяльність банківських інститутів на макро- та мікроекономічному рівнях з приводу, відповідно, регулювання господарських процесів у масштабах всієї економіки за допомогою грошово-кредитних методів та сприяння нормальному перебігу індивідуальних кругооборотів капіталів окремих господарюючих суб’єктів, результатом чого є забезпечення неперервності суспільного відтворення загалом. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є специфічна сфера економічних відносин, що виникають між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості у грошовій формі на засадах повернення і платності з метою забезпечення неперервності суспільного відтворення. Предметом дослідження є діяльність банківської системи, спрямована на управління грошово-кредитними відносинами на макроекономічному рівні – через монетарну політику центрального банку, організацію їх на мікроекономічному рівні – в плані надання кредитних послуг клієнтам, а також регулювання кредитних операцій комерційних банків з огляду на потребу підтримання їх фінансової стійкості на ринку.

Методи дослідження. Основу дисертаційної роботи утворюють загальнонаукові прийоми і методи досліджень: системної оцінки при визначенні основних сутнісних моментів грошових і кредитних відносин та банківської системи; діалектичного підходу при вивченні суті банків загалом і центрального банку зокрема; порівняльного і факторного аналізу при дослідженні ролі грошово-кредитних відносин і особливостей функціонування банківської системи в перехідний період, а також основних теоретичних концепцій грошово-кредитного регулювання; моделювання при визначенні пропозицій з управління ліквідністю і кредитним портфелем, а також оптимізації кредитного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у послідовному розкритті базових понять і елементів, котрі відображають зміст грошово-кредитних відносин у контексті основних тенденцій і закономірностей розвитку національної економіки в умовах перехідного періоду та відповідних особливостей діяльності банківської системи в рамках трансформації сукупності економічних відносин між господарюючими суб’єктами на ринкових засадах. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

- запропоновано використання системного підходу до вивчення суті грошових і кредитних відносин як складних багаторівневих утворень, взаємозв’язок між якими формує об’єкт дисертаційного дослідження. Це дозволило нарівні з відомими раніше поняттями грошей і кредиту сформулювати сутність грошових, кредитних та грошово-кредитних відносин як окремих дефініцій, а також обгрунтувати сукупність факторів, що визначають більшу роль грошово-кредитних відносин у перехідний період порівняно як з адміністративно-командною, так і з розвинутою ринковою системою;

- представлено нове теоретичне обгрунтування суті банків з позицій їхньої ролі в організації грошово-кредитних відносин суспільства. На відміну від існуючих підходів до визначення суті банку як установи, що здійснює певний набір операцій, проте щодо конкретного переліку яких немає єдиної думки, у дисертації пропонується використання діалектичного підходу для аналізу суті банку за кількома етапами: 1) як ключового ринкового інституту, який здійснює базовий набір операцій, що у сукупності притаманні лише для банків; 2) як суб’єкта економічних відносин, зміст діяльності якого знаходить безпосереднє відображення у його основних функціях; 3) як складової національної економіки, що виражає роль банку у забезпеченні неперервності відтворювального процесу через реалізацію грошово-кредитного посередництва;

- з нових позицій визначено суть банківської системи на основі сукупності організаційно-економічних умов, які визначають потребу системного оформлення і впорядкування банківської діяльності – регулювання грошового обігу у зв’язку з наявністю у банків емісійних можливостей, організація платежів у господарстві, контроль і нагляд для стабільного функціонування банків. На відміну від існуючих емпіричних оцінок суті банківської системи як простої сукупності банківських установ, це дозволило вказати, що вона не є механічним повторенням суті банків, які її утворюють, а являє собою якісно новий, вищий рівень економічних відносин;

- дістало подальшого розвитку обгрунтування структурної побудови банківської системи в умовах ринкової економіки. На відміну від існуючих підходів, що визначають дворівневий принцип організації банківської діяльності як “загальноприйнятий”, у дисертації його доцільність визначена передусім з точки зору розмежування функцій з організації грошово-кредитних відносин між центральним банком і комерційними банками: відповідно загальне регулювання на макрорівні через вплив на кредитну активність банківських установ та грошово-кредитні відносин з окремими суб’єктами ринку на мікрорівні;

- визначено суть та основні елементи банківського механізму організації грошово-кредитних відносин як нового, самостійного поняття, що відображає сукупність організаційно-економічних заходів, які формують умови і порядок дій інститутів банківської системи із: 1) управління грошово-кредитними відносинами на макрорівні; 2) регулювання кредитної активності банків на макро- і мікрорівнях; 3) реалізації грошово-кредитних відносин на мікрорівні. При цьому вказано на відмінності даного механізму від існуючих понять господарського механізму, що охоплює більш широкі аспекти організації економічних відносин, та кредитного механізму, що відображає вужчі умови видачі і погашення позик у взаєминах з окремими суб’єктами ринку. Натомість використання поняття банківського механізму організації грошово-кредитних відносин, що охоплює три складові частини, дозволило отримати комплексну оцінку функціонування банківської системи у даній сфері економічних стосунків на макро- і мікроекономічному рівнях;

- вперше виділено пріоритети серед базових функцій центрального банку на основі аналізу їх генезису в ринкових умовах господарювання. На відміну від існуючих підходів, різноманітність яких зумовлена незбігом поглядів на функції і завдання центрального банку, у дисертації обгрунтовано пріоритетну роль грошово-кредитного регулювання і підпорядковане положення усіх інших функцій (емісійної, “банку банків”, “банкіра уряду”), оскільки завдання з кредитного обслуговування банків і уряду має узгоджуватись з цілями монетарної політики, а не потребами відповідних позичальників. У результаті теоретично обгрунтовано роль центрального банку передусім саме як органу грошово-кредитного регулювання економіки;

- дістала подальшого розвитку методологія оцінки статусу центрального банку, що визначає рівень його незалежності від законодавчої і виконавчої влади. Для такої оцінки сформульовано сукупність критеріїв (процес формування керівництва; особливості взаємодії з урядом; законодавче визначення цілей діяльності; регулювання можливостей фінансування дефіциту державного бюджету), оптимізація яких може сприяти підвищенню ефективності організації грошово-кредитних відносин суспільства на макроекономічному рівні;

- запропоновано нове трактування грошово-кредитного регулювання як управління грошово-кредитними відносинами на макроекономічному рівні і відповідно до цього обгрунтовано необхідність дотримання чіткої стратегії дій центрального банку відповідно до особливостей перебігу перехідного періоду. На відміну від існуючих поглядів на монетарну політику, коли її стратегічними завданнями визначаються або лише дотримання цінової стабільності або сукупність цілей із забезпечення економічного росту і низьких рівнів інфляції та безробіття, у дисертації вказано на необхідність узгодження цілей грошово-кредитного регулювання із завданнями, що постають на різних етапах перехідного періоду. По-перше, це лібералізація економічних відносин, по-друге – формування ринкових інститутів і структурні перетворення, що відображає пріоритети монетарного регулювання: 1) подолання інфляції; 2) стимулювання економічного росту;

- сформульовано нові підходи до вибору орієнтирів грошово-кредитного регулювання в перехідній економіці. На відміну від існуючих способів встановлення цілей монетарної політики – регулювання обсягів грошової маси і рівня процентних ставок, що пов’язано з необхідністю адекватного прогнозування основних макроекономічних параметрів, у дисертації запропоновано використання такого показника як обсяг наданих банківською системою кредитів. На цій основі побудовано “кредитний” передавальний механізм регулятивного впливу на економіку, вихідним елементом якого є використання центральним банком своїх інструментів грошово-кредитного регулювання, що впливає на кредитну політику комерційних банків, а відтак і заборгованість за позиками нефінансового сектора та динаміку ВВП;

- дістала подальшого розвитку методологія дослідження особливостей реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України. Для цього запропоновано використання порівняльного аналізу, при якому практичні заходи регулювання зіставляються з основними положеннями двох ключових теоретичних концепцій монетарної політики – кейнсіанської і монетаристської. На відміну від існуючих тверджень про виключно монетаристську спрямованість політики НБУ, у дисертації обгрунтовано невідповідність заходів монетарного регулювання жодній із зазначених теорій, що пов’язано з неадекватною реакцією економіки на відповідні передавальні імпульси. Вирішення проблеми полягає в активізації структурного реформування економіки, а в рамках банківської системи – удосконаленні механізму застосування основних інструментів грошово-кредитного регулювання (мінімальних обов’язкових резервів, операцій на відкритому ринку, політики облікової ставки);

- запропоновано нове трактування специфіки банківського продукту як результату організації грошово-кредитних відносин на мікроекономічному рівні, виявом чого є, з одного боку, надання клієнтам різного роду послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – формування грошової маси, що є результатом тих же операцій. Відповідно до цього розглянуто проблему недостатнього рівня монетизації господарського обороту, вирішення якої має грунтуватися не на емісійному збільшенні грошової маси, що пропонується в ряді робіт, а на оптимізації загальноекономічних умов підприємницької діяльності й стимулюванні кредитної активності банків, що створює належні умови для мультиплікативного розширення грошової маси;

- обгрунтовано теоретичні засади розмежування понять платоспроможності і ліквідності комерційного банку, котрі у багатьох працях ототожнюються між собою. Ліквідність відображає рівновагу у балансі між сумами і строками активів і пасивів та є вихідною умовою для забезпечення банківської платоспроможності, яка у більш широкому контексті відображає здатність банку як виконувати платіжні зобов’язання, так і надавати кредити. На цій основі визначено механізм впливу нормативного регулювання діяльності комерційних банків на рівень їх платоспроможності, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин;

- розроблено комплексну теоретичну модель управління банківською ліквідністю і кредитним портфелем, що є основою стійкого положення комерційних банків на ринку та ефективної організації грошово-кредитних відносин. На відміну від існуючих теоретичних концепцій регулювання ліквідності (комерційних позик, переміщення, очікуваного доходу, управління пасивами), що не можуть відповідати об’єктивним умовам перехідної економіки, використання запропонованої моделі надає можливість прийняття оптимальних управлінських рішень як щодо формування активів і пасивів банку загалом, так і щодо портфеля його кредитних вкладень зокрема;

- дістала подальшого розвитку методологія формування кредитної політики комерційного банку як необхідної умови оптимальної організації грошово-кредитних відносин на мікрорівні. На відміну від існуючих підходів, що або ототожнюють кредитну політику з грошово-кредитною політикою центрального банку, або акцентують увагу на окремих аспектах кредитних взаємин з позичальниками, у дисертації кредитну політику розглянуто в якості розробки цілісної концепції організації грошово-кредитних відносин між комерційним банком та його клієнтами. З цією метою обгрунтовано два базові напрями роботи з розробки даної концепції: 1) формування власне змісту кредитної політики, включаючи цілі, завдання, вибір пріоритетів відповідно до факторів впливу на кредитну діяльність, технологію кредитування; 2) визначення конкретних організаційно-управлінських заходів з реалізації політики;

- визначено суть та розроблено сукупність базових положень концепції процентної політики комерційного банку як наукової основи системи заходів із забезпечення належного рівня дохідності здійснюваних банківськими установами позичкових операцій. Дані положення охоплюють принципи політики, перелік факторів впливу на механізм ціноутворення за позичковими операціями, форми процентних ставок і порядок їх розрахунку, механізм управління процентним ризиком.

Практичне значення одержаних результатів. Результатом вирішення комплексу поставлених у дисертації завдань є розробка концепції функціонування банківського механізму організації грошово-кредитних відносин, розглянутих як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Це, в свою чергу, слугує базовим напрямом наукового обгрунтування відповідних аспектів оптимізації грошово-кредитної сфери господарства та адекватного обслуговування нею потреб реального сектора економіки, що, на думку автора, може мати безпосереднє практичне значення для вдосконалення діяльності банківської системи країни на обох її рівнях – центрального банку та комерційних банків.

Пропозиції щодо вдосконалення механізму використання основних інструментів грошово-кредитного регулювання – мінімальних обов’язкових резервів, політики облікової ставки та операцій на відкритому ринку – можуть знайти практичне застосування у реалізації монетарної політики Національного банку України, а обгрунтовані у роботі рекомендації з оптимізації системи нормативів діяльності комерційних банків можуть сприяти підвищенню дієвості регулятивного впливу НБУ на кредитну активність банківських установ. Визначені у дисертації положення з управління кредитним портфелем і ліквідністю комерційних банків, формування процентної і кредитної політики, вдосконалення систем управління кредитним ризиком і розрахунку ефективності позичкових операцій можуть застосовуватись у діяльності банківської системи й мати своїм результатом активізацію кредитного обслуговування нею потреб реального сектора.

Запропоновані у роботі рекомендації щодо вдосконалення ряду аспектів організації грошово-кредитних відносин на мікроекономічному рівні прийняті до впровадження в акціонерному банку “Євроцентр” (акт №02/292 від 11.06.2000 р.), Тернопільській обласній дирекції АКБ “Укрсоцбанк” (довідка №04022/244 від 19.07.2000 р.), Тернопільському Центральному відділенні Промінвестбанку України (довідка №1714 від 26.07.2000 р.). Окремі положення дисертаційного дослідження були використані Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України при підготовці зауважень і пропозицій до проекту Закону України “Про Національний банк України” (довідка № 06-10/610 від 25.09.2000 р.). Наукові результати дисертації безпосередньо використовуються у навчальному процесі в Тернопільській академії народного господарства при розробці методичного забезпечення й викладанні навчальних дисциплін “Гроші, банки та кредит” і “Банківська справа” (акт №126-06/749 від 4.09.2000 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювались на засіданні кафедри банківської справи Київського національного економічного університету. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми розвитку економіки України в перехідний період до ринку” (Тернопіль, 1996 р.); “Економіка перехідного періоду: проблеми і рішення” (Херсон, 1996 р.); “Банківська система України: проблеми становлення та перспективи розвитку” (Тернопіль, 1998 р.); “Наука і освіта - 98” (Дніпропетровськ, 1998 р.); “Проблеми і перспективи розвитку фінансової політики в Україні в умовах ринкової економіки” (Чернівці, 1999 р.); “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, 1999 р.); “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз” (Ялта, 2000).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у вигляді одноосібної монографії, підручника (у співавторстві), 22 статей у провідних фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, а також тез доповідей у матеріалах вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференцій. Загальна кількість публікацій за темою дисертації – 29 найменувань обсягом 79,4 др. арк., з яких особисто здобувачеві належить 54,3 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг дисертації 439 стор. Робота налічує 39 таблиць і 33 рисунки. Список використаних джерел складається із 255 найменувань і займає 14 стор. Дисертація містить 21 додаток на 28 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, показано мету і завдання дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

Розділ 1. “Інституційні основи організації грошово-кредитних відносин у процесі ринкових перетворень в суспільстві” присвячено науковому обгрунтуванню напрямів досягнення основної мети дисертації, що зумовлює необхідність з’ясування теоретичних аспектів суті грошово-кредитних відносин як окремого поняття, а також суті банків і банківської системи, яка утворює відповідний інституційний механізм для організації цих відносин, забезпечуючи неперервність суспільного відтворення. Для реалізації указаних завдань у дисертації запропоновано використання методів системного аналізу та діалектичного підходу до вивчення сутності певних структур і процесів, що мають місце у досліджуваній сфері економічних відносин.

Застосування системного підходу до визначення суті грошово-кредитних відносин грунтується на послідовному вивченні змісту грошових і кредитних відносин, “сфера перетину” яких утворює об’єкт дослідження. При цьому для вивчення суті грошових відносин їх пропонується структурувати за трьома рівнями: 1) суб’єктів і об’єкту; 2) функціонального призначення; 3) особливостей руху грошових потоків.

Перший рівень вказує на охоплення грошовими відносинами різноманітних сфер життя суспільства, визначаючи, що у ролі їхніх суб’єктів виступають по суті всі учасники відтворювального процесу. Об’єктом же, що визначає природу і зміст грошових відносин, є гроші як загальний еквівалент, здатний обмінюватись на будь-які товари чи послуги, відображаючи усі аспекти людських стосунків, пов’язані із вартісним вираженням економічних процесів. Сукупність сфер практичного застосування грошей згідно свого функціонального призначення визначає другий рівень грошових відносин, заснований на емпіричному підході до оцінки суті грошей як матеріальної основи цих відносин – міри вартості, засобів обігу, платежу і нагромадження. В роботі показано, що економіці перехідного періоду порівняно із адміністративно-командною системою притаманне розширення усіх сфер практичного застосування грошей у різних функціональних формах. Для оцінки конкретної ролі цих форм у процесі суспільного відтворення слугує вже третій рівень структури грошових відносин, розподіляючи їх на види залежно від особливостей руху грошових коштів в економіці – грошово-товарні, грошово-фінансові і грошово-кредитні.

Системний підхід до вивчення суті кредитних відносин засновується на структуруванні їх за трьома рівнями, конкретний зміст яких утворюють: по-перше, обставини, які зумовлюють саму необхідність кредиту як економічної категорії, тобто об’єктивні причини її існування, пов’язані з вивільненням ресурсів у одних суб’єктів ринку і потребою в них у інших, а також внутрішні, іманентні властивості кредиту – поверненість і строковість; по-друге, суб’єкти кредитних відносин, тобто кредитор і позичальник, котрі у масштабах всього господарства формують сукупність взаємозв’язків між економічними агентами з приводу поворотного руху вартості, наданої у позику; по-третє, об’єкт, тобто матеріальна субстанція кредитних відносин, що власне і визначає їхню конкретну форму – грошову чи товарну, що, відповідно, поділяє усю сукупність кредитних відносин на дві групи: грошово-кредитні і товарно-кредитні.

Послідовне вивчення основних аспектів грошових і кредитних відносин з позицій багаторівневого підходу, дозволяє чітко визначити їх об’єктивну спільну основу, якою є грошово-кредитні відносини, суть яких доцільно визначати як сукупність взаємозв`язків, які виникають між суб`єктами ринку в процесі перерозподілу вартості у грошовій формі на засадах повернення і платності та результатом реалізації яких є забезпечення неперервності суспільного відтворення.

У дисертації акцентовано увагу на зростанні ролі грошово-кредитних відносин в перехідний період порівняно з адміністративно-командною системою, а також на їх більшій ролі порівняно із розвинутою ринковою економікою, що пов’язано, зокрема, з вищою роллю державного регулювання перехідної економіки, в т. ч. і грошово-кредитними методами, необхідністю стимулювання за допомогою кредитних важелів розширеного відтворення і підвищення інвестиційної активності підприємств для подолання виробничого спаду, потребою структурних змін у господарстві і пов’язаного з цим спрямуванням ресурсів у найбільш конкурентоспроможні підприємства і галузі.

Зростання значення грошово-кредитних відносин обумовлює потребу їх оптимальної організації, що визначається об`єктивною інтегрованістю грошово-кредитних відносин до складу системи економічних відносин в цілому, а також проблемами економіки перехідного періоду, для якої організовані належним чином грошово-кредитні відносини можуть слугувати підмурівком для ефективного ринкового реформування усього господарства.

Головна роль в організації грошово-кредитних відносин належить банкам, зміст діяльності яких полягає у забезпеченні можливості збігу інтересів кредитора і позичальника й, відповідно, перерозподілу ресурсів у масштабах національної економіки. Банки утворюють інституційну основу організації грошово-кредитних відносин, що визначає необхідність детальнішого вивчення їх суті. У дисертації проаналізовано й систематизовано існуючі в літературі напрями досліджень у цій сфері, кожен з яких не дає повної уяви про зміст банківської діяльності. Тому в роботі запропоновано нову теоретичну модель аналізу, заснованого на діалектичному підході, котрий дозволяє розкрити різні рівні об’єктивної реальності та у процесі вивчення суті банку за кількома етапами зрозуміти його значення як основного носія грошово-кредитних відносин. На першому етапі банк розглядається як інститут ринкової економіки, сутність якого відображає певна сукупність здійснюваних операцій. У процесі другого етапу аналізу підхід до розгляду банку визначається дослідженням його як суб’єкта економічних відносин, зміст діяльності якого характеризують його основні функції в господарстві. Третій етап відображає такий рівень дослідження, на якому вивчення банку здійснюється у взаємозв`язку із середовищем, в якому він функціонує, тобто у рамках більш широкої системи – національної економіки, що створює можливості реальної оцінки ролі банків у відтворювальному процесі. Результати цього дослідження вказують на важливу роль банків в організації кожного ділового циклу, позаяк, діючи в сфері обміну, вони забезпечують зв’язок між виробництвом і розподілом, з одного боку, і споживанням з другого.

Указана діяльність в дисертації визначається як грошово-кредитне посередництво, зміст якого полягає у трансформації строків і розмірів грошових ресурсів, а також ризиків за позичковими операціями, що забезпечує збіг інтересів кредитора і позичальника в масштабах усього господарства. З урахуванням же специфіки банківської діяльності ефективне грошово-кредитне посередництво можливе лише у складі єдиної системи, що забезпечує координацію функціонування банків і єдиний механізм контролю і нагляду. У дисертації обгрунтовано сукупність організаційно-економічних умов, які визначають потребу у банківській системі як цілісній структурі, що охоплює усі банки країни: 1) необхідність регулювання грошового обігу у зв`язку з наявністю у банків емісійних можливостей; 2) потреба в організації платежів у господарстві, що пов`язано з опосередковуванням банками обороту переважної частини грошової маси; 3) необхідність підтримання стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і забезпечення нормального процесу кредитування економіки.

В роботі аналізуються зміни основ функціонування банківської системи відповідно до існуючого типу економічних відносин – адміністративно-командного, перехідного і ринкового, для чого визначено ряд класифікаційних ознак, за якими банківську систему України можна віднести до перехідного типу, хоча за багатьма параметрами вона вже наближена до ринкової системи банківських інститутів. Що ж до самої структурної побудови банківської системи за дворівневим принципом, то її зміст обгрунтовується передусім з точки зору розмежування функцій з організації грошово-кредитних відносин між центральним банком (загальна організація, регулювання, встановлення “правил гри” і контроль за їх дотриманням) та комерційними банками (кредитно-розрахункове обслуговування суб’єктів ринку у різних секторах економіки), що в сукупності забезпечує кругооборот грошових потоків всієї національної економіки

У дисертації визначаються базові напрями вдосконалення діяльності банківської системи – як з точки зору структурної організації, так і з точки зору реалізації грошово-кредитних відносин суспільства на макро- і мікрорівнях. У структурному плані важливими є заходи із забезпечення належних організаційних умов для ефективного грошово-кредитного посередництва, що пов’язано із потребами подальшого нарощування капіталізації банків і розвитком інфраструктури банківської системи. Однак основним завданням з оптимізації банківської діяльності у трансформаційний період є розробка шляхів підвищення ефективності організації грошово-кредитних відносин суспільства.

З урахуванням широкого спектру здійснюваних банками операцій дослідження у цій сфері найбільш доцільно обмежити рамками певного механізму. Розуміння його суті засновується на участі всієї банківської системи в організації грошово-кредитних відносин, а відтак мову слід вести саме про банківський механізм, який у дисертації визначено як сукупність організаційно-економічних заходів, що формують умови і порядок дій інститутів банківської системи з регулювання грошово-кредитних відносин на макрорівні та їх реалізації між економічними агентами на мікрорівні. У якості основних складових цього механізму в роботі виділено: 1) загальні основи організації грошово-кредитних відносин на макрорівні через виконання центральним банком своєї базової функції з реалізації грошово-кредитної політики; 2) комплекс заходів із управління банківськими установами на макро- та мікроекономічному рівнях з метою забезпечення стабільності функціонування банківської системи й відповідно ефективної організації нею грошово-кредитних відносин суспільства; 3) організація грошово-кредитних відносин на мікрорівні – через реалізацію комерційними банками своєї посередницької функції з кредитного обслуговування суб`єктів ринку.

Розділ 2. “Макроекономічні аспекти реалізації грошово-кредитної політики в умовах переходу до ринку” містить дослідження особливостей організації грошово-кредитних відносин на макроекономічному рівні, що забезпечується центральним банком як верхньою ланкою банківської системи – через грошово-кредитне регулювання економіки. Роль центрального банку у цьому процесі розглядається через його базові функцій, аналіз яких охоплює дві стадії. На першій здійснюється систематизація функцій центробанку, що визначають його сутність і специфіку (емісійної, “банку банків”, “банкіра уряду”, грошово-кредитного регулювання), а оцінка їх практичної реалізації Національним банком України вказує на те, що його діяльність в основному відповідає класичним ознакам функціонування центрального банку в ринковій економіці.

На другій стадії досліджується генезис базових функцій центробанку з огляду на їхню роль в організації грошово-кредитних відносин. При цьому обгрунтовано зростання ролі функції грошово-кредитного регулювання економіки, що визначається як домінуюча, тоді як усі інші функції займають підпорядковане стосовно неї положення, набуваючи форми “підфункцій”, оскільки операції із кредитного обслуговування держави і банків мають узгоджуватися з цілями монетарної політики, а не потребами відповідної клієнтури. Таким чином теоретично обгрунтовується роль центрального банку передусім саме як органу грошово-кредитного регулювання економіки.

Окрема увага приділена у дисертації статусу центрального банку, що позначається на можливостях ефективної реалізації грошово-кредитної політики. На основі аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду сформульовано сукупність основних факторів, що утворюють необхідні організаційні основи державного регулювання грошово-кредитних відносин: 1) процес формування керівництва центрального банку (строки призначень мають перевищувати мандат дії виконавчої і законодавчої влади); 2) особливості взаємодії центрального банку і уряду (співробітництво і координація дій без втручання урядових структур у механізм грошово-кредитної політики); 3) законодавче визначення цілей діяльності центрального банку (окрім забезпечення цінової стабільності, ще і сприяння економічному росту та високій зайнятості); 4) регулювання законодавством можливостей фінансування дефіциту державного бюджету (пряме законодавче обмеження або лімітування обсягів кредитування уряду).

У роботі розглядаються також основні теоретичні засади провадження регулятивного процесу у грошово-кредитній сфері (кейнсіанський і монетаристський), що слугує підгрунтям для формулювання тих підходів, котрі можуть оптимізувати регулювання центральним банком грошово-кредитних відносин. При цьому зазначається, що жодна з базових концепцій грошово-кредитного регулювання не є повністю адекватною до умов перехідної економіки.

Так, обгрунтована у кейнсіанській теорії політика компенсаційного (дискретного) регулювання, що полягає у швидкому реагуванні на зміну господарської кон’юнктури через зміну експансіоністської політики на рестрикційну і у зворотному напрямі, неспроможна забезпечувати економічний ріст без посилення інфляційних процесів. До того ж у перехідній економіці відсутня повноцінна зміна фаз ділового циклу. Як показують результати аналізу, безпосереднім наслідком реалізації експансіоністських заходів НБУ у 1992-1994 рр. (ріст грошової маси за цей період – у 1340 разів) замість стимулюючого впливу на виробництво стало зростання темпів інфляції (у відповідні роки – 2100%, 10256% і 501%) і падіння реального ВВП (більш як на 40%).

Пропонований же у монетаристській теорії механізм грошово-кредитного регулювання, заснований на підтриманні постійних темпів росту грошової маси, визначається припущенням про стабільний попит на гроші, тоді як у трансформаційній економіці ця величина зазнає досить суттєвих коливань. Крім того, у перехідний період обсяги державного втручання в економіку є значно вищими, ніж у розвинутій ринковій системі, а дія цінового механізму встановлення рівноваги ще не є досконалою. В Україні грошово-кредитну політику можна назвати монетаристською лише у тій мірі, в якій вона спрямована на досягнення помірних темпів інфляції.

У роботі вказується на необхідність тісного ув’язування вибору пріоритетів грошово-кредитного регулювання з напрямами перетворень у процесі становлення ринкової економіки: 1) лібералізацією, пов’язаної із скороченням державного контролю господарської діяльності; 2) формуванням ринкових інститутів, що передбачає зміну форм власності і умов господарювання; 3) структурним реформуванням економіки. Послідовність вказаних заходів визначає пріоритет тої чи іншої цілі монетарної політики і, відповідно, обов’язковий порядок провадження регулятивних заходів (табл. 1).

Таблиця 1

Особливості реалізації основних підходів до грошово-кредитного

регулювання в умовах перехідного періоду

Етапи перехідного періоду | Стратегічні цілі регулювання | Підходи до організації регулятивного процесу | Тактичні цілі регулювання | Вплив на грошово-кредитні відносини

Перший етап

(лібералізація) | Стримування інфляції | Жорсткий, монетаристський | Обмеження приросту грошової маси | Обмеження доступу економічних агентів до кредитних ресурсів

Другий етап (інституційні і структурні зміни) | Стимулювання економічного