НАУКОВО-ДОСЛIДНИЙ ЕКОНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ

МIНIСТЕРСТВА ЕКОНОМIКИ УКРАЇНИ

МУЗИЧЕНКО Анатолій Степанович

УДК: 336:03.20

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність: 08.02.03 -

“Організація управління, планування

і регулювання економікою”

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки України.

Науковий консультант -

Беседін Василь Федорович - доктор економічних наук, професор, Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки України, заступник директора.

Офіційні опоненти:

Александрова Валентина Петрівна, доктор економічних наук, професор, Інститут економічного прогнозування НАН України, головний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики;

Панасюк Броніслав Якович - доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН, Київський національний економічнй університет, професор кафедри макроекономіки та державного управління;

Степаненко Володимир Опанасович - доктор економічних наук, професор, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу міжнародних валютних фінансових проблем.

Провідна організація –

Інститут економіки НАН України, відділ ефективності інвестицій і відтворення основних фондів (м. Київ).

Захист відбудеться 18 жовтня 2001 року об 11 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічн их наук Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України (01103, Київ - 103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕI Міністерства економіки України.

Автореферат розісланий 17 вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В.Базилюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах виходу вітчизняної економіки з кризи та переходу до стадії економічного зростання великого значення набуває інвестиційна діяльність. Інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарчої діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значимості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату, формування і розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва та ін. Тому дослідження теоретичних і практичних проблем державного регулювання активізації в Україні інвестиційної діяльності є своєчасною і важливою проблемою сьогодення.

Проблема інвестиційної діяльності розглянута у багатьох роботах. Однак питання її державного регулювання ще не мають остаточного практичного вирішення. Тому мета і наукова спрямованість даної роботи полягають в теоретичному обгрунтуванні функцій державного регулювання інвестиційної діяльності; в розробці загальної схеми і методів державного регулювання інвестиційної діяльності та раціоналізації структури інвестицій; у визначенні і розробці заходів щодо державного регулювання інвестиційної діяльності на макрорівні; а також у розробці методів, інструментів і механізмів регулювання інвестиційної діяльності на регіональному рівні.

Практична значимість цього дослідження полягає у можливості розв’язання значної прикладної проблеми, що надасть змогу застосовувати результати дослідження при розробленні заходів економічної політики в Україні як у час перехідного періоду, так і в період економічного зростання.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються державного регулювання інвестиційної діяльності, яке найповніше відповідає конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження, його структуру, та коло питань, які розглядаються в даній дисертаційній роботі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертаційній роботі висвітлені результати наукових і прикладних досліджень, що проводились автором при виконанні планів робіт НДЕІ Мінекономіки України за період 1997-2001 років по темах: “Розробка науково-методичних рекомендацій щодо факторного аналізу та підготовка щоквартальних оглядів, механізмів попередження негативних тенденцій економічного розвитку” (тема 16-97); "Підготовка методичних рекомендацій з розроблення прогнозу економічного і соціального розвитку України на короткостроковий та середньостроковий період, розробка прогнозу економічного і соціального розвитку України та показників системи національних рахунків на 2001 рік" (тема 05-00 ), "Обгрунтування і оцінка заходів економічної політики в частині регулювання макроекономічних пропорцій та розробка пропозицій щодо їх включення у Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2002 рік" (тема 1(3)-01).

Під час роботи над дисертацією вивчено і узагальнено теоретичні положення, висвітлені в монографіях і наукових статтях класиків економічної науки та економістів-практиків, матеріалах періодичних видань. Розглянуто та проаналізовано законодавчі і нормативні акти України з питань регулювання інвестиційної діяльності.

Мета і задачі дослідження. Державне регулювання інвестиційної діяльності в умовах формування ринкових відносин має неозначений характер. З одного боку ринок сам регулює перетоки капіталу, а з другого, без відповідного впливу держави інвестиційна діяльність протікає мляво і у багатьох випадках неефективно. Тому метою даного дослідження є розробка теоретичних основ і практичних методів і засобів державного регулювання інвестиційної діяльності в умовах формування ринкової економіки.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлені та вирішувались наступні завдання:

визначення ролі держави в регулюванні інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації;

обгрунтування стратегічних засад і загальної схеми державного регулювання інвестиційної діяльності в сучасних умовах України;

розробка методів і засобів державного регулювання інвестиційної діяльності;

обгрунтування заходів економічної політики та їх спрямування на посилення інвестиційної діяльності;

визначення шляхів активізації інвестиційної діяльності;

визначення особливостей інвестування в регіонах.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та методичні питання, пов’язані з державним регулюванням інвестиційної діяльності та набуття ним певних властивостей, необхідних для їх ефективного сприяння розвиткові економіки.

Об’єктом дослідження є інвестиційна сфера економіки України та інших країн, що переходять, або повністю перейшли до ринкових принципів управління. Вибір інших країн, як об’єкту дослідження, зумовлений різноманітністю процесів державного регулювання та їхнім досвідом, необхідним для чіткішого встановлення взаємозв’язків між основними макроекономічними показниками і процесами, які характерні і для сучасної економіки України.

Методологічною основою дослідження є економічна теорія та наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. В процесі наукового дослідження застосовані методи порівняльного економічного аналізу, економіко-математичного моделювання, експертних оцінок, прогнозування, соціологічних досліджень, логічного узагальнення результатів, графічний метод та інші.

Основними джерелами інформації при виконанні досліджень послужили Закони України, законодавчі та нормативні документи, статистична звітність Держкомстату України. Крім того використовувались матеріали Мінекономіки, Мінфіну, Фонду державного майна України, вітчизняна та зарубіжна економічна література, а також дослідження НДЕІ Мінекономіки та інших наукових установ і власні дослідження, що виконувались в процесі розробки і впровадження основних положень дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі здійсненого автором комплексу наукових досліджень отримані наступні результати, які можна кваліфікувати як нові положення.

В теорії економічної науки:

- розроблені науково-методичні основи системи державного регулювання інвестиційної діяльності, що базуються на принципах адекватності існуючий системі, ієрархічності побудови, системності, єдності у часі, згладжуванні нерівності, спрямованості на розвиток. Вона складається із функціональних ієрархічно побудованих блоків (стратегія розвитку, функції регулювання, інструменти економічної політики, заходи реалізації), трьох адміністративних рівнів (загальнодержавний, регіональний і рівень суб”єктів економіки) та включає в себе визначені на даний час сфери і пріоритетні напрямки регулювання інвестиційної діяльності;

-

- встановлено (всупереч існуючим поглядам про невтручання держави в ринково розвинутих країнах в інвестиційну діяльність), що іноземний досвід свідчить про використання майже всіма країнами багатьох форм непрямого і прямого впливу на інвестиційну діяльність через кредитування, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та інші. Політика протекціонізму - захист національного інвестиційного ринку - здійснюється за допомогою високих митних ставок на імпортні товари, податків на іноземні інвестиції, обмеження або заборону ввезення окремих товарів в країну;

-

у бюджетній політиці – збільшення неподаткових надходжень за рахунок комерційної діяльності держави, відмова у міжбюджетних відносинах від зрівнялівки;

у податковій політиці – державний протекціонізм довгостроковим інвестиціям;

у грошово-кредитній політиці – дотримання повільної інфляції з залученням емісійних коштів на інвестиції, регулювання відсоткових ставок на ринку капіталу, державна підтримка інвестицій у реальний сектор економіки за рахунок зниження відсотків на державні кредити;

у структурно-інвестиційній політиці – використання нових джерел інвестування (пенсійні фонди, кошти населення), зміна структури інвестування: замість вкладання інвестицій у банківську і податкову системи, будівництво підземних магазинів – надати пріоритети виробництву товарів і послуг;

у інноваційній політиці – спрощення кредитування інноваційних проектів;

в амортизаційній політиці – здійснення переоцінки основних фондів і встановлення нижньої межі норм амортизації;

-

В методичному забезпеченні розроблені:

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів полягає

-

-

-

Положення та висновки даної дисертації за безпо-серед--ньою участю автора використані в процесі аналізу, прогнозу та рекомендацій, що виконуються в НДЕІ Мінекономіки України на замовлення органів державної влади і управління.

Ряд принципових положень роботи протягом останніх років знайшли своє відображення в методичних, прогнозних та інструктивних розробках Міністерства економіки України. Результати дослідження також використовуються при викладанні лекційних курсів “Макроекономіка” та “Державне регулювання економіки”.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.

Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій дисертантом особисто розроблено наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо створення і функціонування в Україні системи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Особистий внесок автора у спільних роботах наведений у переліку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на 16 конференціях і семінарах, в тому числі на

Міжнародній науково-практичної конференції "Чорнобиль: екологія, природа, суспільство '', м. Умань, 1996;

Наук.-практ. конференції “Теория и практика перестройки хозяйственного механизма” м. Київ, КНЕУ, 1999;

Міжнар. наук.-практ. конф. “Росія – Україна: проблеми і можливості наукового та економічного співробітництва”, м. Суми, 2000;

Всеукр. наук.-практ. конф. “Інформація, аналіз, прогноз – стратегічні важелі ефективного державного управління”, м. Київ, УкрНТЕІ. – 2000;

Першій міжнародної конференції "Наука і освіта” 1998. м. Дніпропетровськ;

III наук.-практ. конф. "Зовнішньо-економічна політика України в умовах глобалізації і регіоналізації світогосподарських зв’язків", м.Київ, УАЗТ. – 2000;

Міжнар. наук.-практ. конф. “Інвестиції XXI століття: регіональні аспекти”, 17- 18 листопада 2000, м. Умань;

ІV міжнар. наук.-практ. конференції “Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах”, м. Київ, УАЗТ, 2000.

Другій міжнар. наук.-практ. конф. “Інвестиції XXI століття: шляхи активізації”, 8-9 червня 2001, м. Умань;

ХІІ міжнародній наук.-практ. конференції “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики в Україні”, ЧТЕІ КНТЕУ, м.Чернівці. – 2001.

Публікація результатів досліджень. Основні ідеї, положення та результати досліджень висвітлені у 56 опублікованих роботах (з них 1 особиста монографія, параграф у колективній монографії, дві брошури і 25 статей в збірниках фахових наукових праць), загальний обсяг публікацій – 63,4 д.а., з них 53,8 д. а. належить особисто дисертантові.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шості розділів, висновків та списку використаних джерел. Вона становить 422 сторінки комп”ютерного тексту, в тому числі 28 таблиць, 6 формул, 25 рисунків, список використаних літературних джерел із 189 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора представлені на захист науково-методичні основи державного регулювання інвестиційної діяльності та їх застосування при розробки заходів економічної політики у процесі підготовки прогнозів і програм економічного і соціального розвитку України.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовані мета і завдання дослідження, розкрита наукова новизна і практичне значення отриманих результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи державного регулювання в умовах ринкової економіки” узагальнені теоретичні питання, пов’язані з роллю держави в регулюванні економіки в умовах ринкової трансформації та суттю інвестицій як економічної категорії, а також проаналізований досвід державного регулювання інвестиційної діяльності в країнах з ринковою економікою.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму реалізації форм власності, а з другого, - у спрямовуючому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи, як єдиного цілого.

Держава відіграє важливу роль в економіці промислово розвинутих країн. На Заході держава відіграє значну роль в економіці, в той же час вона здійснює контроль лише в окремих секторах економіки і це втручання здійснюється цілеспрямовано. Державне регулювання в Україні повинно мати оптимальний характер державного втручання в економіку.

В процесі розвитку ринкового господарства виникали і загострювались економічні і соціальні проблеми, які не можна було вирішити автоматично на базі приватної власності. З’явилась необхідність значних інвестицій, малорентабельних або навіть нерентабельних з точки зору приватного капіталу, але необхідних для продовження відтворення в національних масштабах.

В сучасних умовах невтручання держави в соціально-економічні процеси немислиме. Вже давно суперечки ведуться не про необхідність державного регулювання економіки, а про його розміри, форми та інтенсивність. Необхідно навчитися вміло використовувати державні та ринкові економічні механізми в практиці господарювання у їх оптимальному сполученні.

Інвестиції в даній роботі трактуються, як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями є:

n

n

n

n

n

n

Інвестиції класифікуються за різними ознаками і можуть поділятися на матеріально-речові, якщо вони здійснюються у вигляді виробничого обладнання, грошові, якщо вони спрямовані на створення матеріально-речових цінностей, інтелектуальні, якщо вони надаються у вигляді нових технологій. Такий поділ є відносно умовним, бо і матеріально-речові і інтелектуальні інвестиції можуть бути виражені у грошовій формі.

Запропонована автором схема за ознаками класифікації інвестицій наведена на рис. 1. Вона розроблена згідно положень системи національних рахунків (СНР), охоплює практично всі ознаки класифікації, у більшій мірі відповідає діючій статистиці і більш повно пристосована для цілей аналізу і прогнозування.

За системою національних рахунків, інвестиції є частиною благ, які відкладаються на майбутнє, тому їх можна відобразити у загальному обсязі благ, вироблених суспільством. ВВП є результатом економічної діяльності суспільства. Якщо розраховувати його за методом кінцевого використання (за витратами), то інвестиції є складовою частиною основної макроекономічної тотожності.

І = ВВП – С– G – (E – I), (1)

де: І - валові інвестиції; С - особисті споживчі витрати; G - державна закупівля товарів та послуг; (E - I) - чистий експорт (різниця між експортом та імпортом).

Аналіз світової практики показує, що пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в економіці розглядається як вирішальна умова її структурної перебудови. Саме вона головним чином приносить конкретні результати у вигляді досягнення і підтримки стабільних темпів економічного росту. Проводячи таку політику, держава стимулює розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, перешкоджає експорту капіталу і прагне залучити іноземні інвестиції. Наочно це видно на прикладі країн Південно-Східної Азії, особливо тих із них, які сьогодні займають провідні позиції у світовій економіці. В цілому для окремих країн регіону характерні різні підходи до розробки політики в галузі прямого кредитування національної економіки. Пряма кредитна підтримка галузей і сфер економіки, структурна перебудова яких була визнана в ролі національних пріоритетів, на перших стадіях реформування економіки була характерна для багатьох країн. При цьому серед країн були ті, економіка яких розвивалась швидкими темпами (Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Таїланд), а також ті, які досягли меншого прогресу у цій області (Філіппіни, Індія, Пакистан).

Японія і Корея на перших стадіях свого розвитку, Китай - в останні роки, - саме ці країни активно використовували програми прямої кредитної підтримки окремих галузей і сфер еконо

У другому розділі “Інвестиційна діяльність як важливий фактор економічного зростання” наводиться аналіз стану інвестиційної діяльності в Україні, розглянуті джерела інвестування в розвиток економіки та розвиток і діяльність фондового ринку.

Економічний стан розвитку кожної країни залежить в значній мірі від того, яка частина валового внутрішнього продукту може бути направлена в розвиток галузей народного господарства та в якій мірі залучаються іноземні інвестиції.

В Україні на фоні загального спаду господарської діяльності до 1998 року продовжувався інвестиційний застій, який стримував процес структурної перебудови. В останні два роки позначились деякі позитивні зрушення, імпульсом яких став процес імпортозаміщення. Рівень інвестиційної активності перебував і перебуває у прямій залежності від стану економіки України, якості функціонування фінансово-кредитної системи, прибутковості підприємств та організацій, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Одним із головних дестабілізуючих факторів в інвестиційній сфері було прогресуюче зростання вартості капітального будівництва. Істотно стримував інвестиційну активність і такий негативний фактор, як високий рівень відсоткових ставок за користування кредитами, що робило невигідними довгострокові інвестиційні кредити. Мало місце різке зменшення інвестицій в основний капітал за рахунок державних централізованих джерел фінансування (у 16 разів в 1999 р. по відношенню до 1990 року). Крім того, в економіці діяли і інші негативні фактори (бюджетний дефіцит, незначний рівень приватизації, високий обсяг неплатежів), від яких залежала інвестиційна активність в країні.

В Україні продовжувалась і така негативна тенденція, коли визначені стратегією ринкових реформ пріоритети не підкріплювались конкретними джерелами інвестування. Недостатньо здійснювалось стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок залучення нетрадиційних джерел фінансування (кредитів комерційних банків, ресурсів страхових компаній та інших фондів). На місцях галузевими міністерствами і замовниками не приділялось належної уваги ефективності використання капітальних вкладень.

Динаміка і структура валового нагромадження представлені в табл. 1, з якої видно, що вони поки що зменшуються у відносному виразі.

Зміни, що відбулись у структурі валового нагромадження, пов’язані з багатьма факторами і, в першу чергу, зі зміною обсягів і структури капітальних вкладень (за джерелами фінансування), введенням в дію основних фондів і їх співвідношенням з капітальними вкладеннями, витратами на капітальний ремонт основних фондів і станом придатності останніх, змінами виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів та інших складових елементів валового нагромадження.

В табл. 2 приведена динаміка капітальних вкладень в Україні за період з 1990 до 2000 років. Як свідчать дані цієї таблиці та рис. 2 в 1998 році вперше знизився рівень падіння капітальних вкладень в економіку України в порівнянних цінах. Якщо в 1997 році він складав -79,4 відс. до 1990 року, то в 1998 році - -76,4 відс., а у 2000 р. рівень падіння капітальних вкладень становив -68,5 відс.

У часі інвестування характеризується значною нерівномірністю. З початку року інвестиції складають найменшу величину і зростають у подальшому, досягаючи максимуму у IY кв.

Зниження темпів капітальних вкладень, яке набуло постійної тенденції в Україні з 1992 року, призвело до значного уповільнення темпів відновлення основних фондів, коефіцієнти відновлення і придатність яких теж набувають тенденцію до зниження. Це можна побачити, співставляючи показники оновлення і ступінь зносу основних фондів за основними галузями економіки. Якщо коефіцієнт оновлення основних фондів у 1995 році складав 5,9 відс., то у 2000 році він знизився до 2,4 відс. Ступінь зношення основних фондів у промисловості у 2000 році досягла 50,1 відс. Значне старіння основних фондів викликає при цьому зростання частки витрат на капітальний ремонт.

Показник придбання, за виключенням вибуття цінностей, поки що пов’язується лише з витратами на ці цілі домашніх господарств, тому показники реальних доходів і рівня життя населення в значній мірі пояснюють поведінку цього показника. На даному етапі величина сальдо придбання цінностей становить 1,5-2 відс. від грошових доходів населення і 0,5–0,8 відс. від ВВП.

Динаміка валового нагромадження основного капіталу свідчить про значне падіння її частки у складі ВВП. Тільки за 1995-2000 роки вона знизилась з 23,3 відс. до 19,0 відс. До того ж за цей період фізичний обсяг КВ знизився в порівнянних цінах майже на 40 відс. По відношенню до ВВП воно скоротилось і у 2000 році склало 13,7 відс. в порівнянні з 17,2 відс. у 1995 році.

Характеристика ринку капітальних вкладень в Україні наведена в табл. 3. Позитивним тут є деяке пожвавлення інвестиційної діяльності в останні роки. Ефективність використання інвестицій багато в чому залежить від відтворювальної і технологічної структури капітальних вкладень, характеру співвідношення між капітальними вкладеннями в об’єкти виробничого і невиробничого призначення. Слід відзначити позитивні зрушення у технологічній структурі капітальних вкладень, де доля обладнання, інструменту та інвентарю збільшилась з 27,1 відс. в 1995 році до 49,1 відс. в 2000 році.

І все ж в умовах кризової економіки характер капітальних вкладень значно деформований. Слабкість інвестиційного потенціалу пов’язана не тільки зі зменшенням абсолютних обсягів капітальних вкладень, а і з деформованою структурою нагромадження. У сучасних економічних умовах нагромадження в країні формується у значній мірі за рахунок капітального ремонту основних фондів, збільшення незавершеного будівництва та зростання запасів неліквідної продукції. Головною проблемою сьогодення залишається відсутність достатніх обсягів інвестицій.

Таблиця 1.

Динаміка і структура валового нагромадження

Показники | млрд.крб. | млн.грн.

1990 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000

Нагромадження у вартісному виразі

ВВП використаний: всього | 167 | 5451642 | 81519 | 93365 | 103863 | 127126 | 172952

у тому числі:

1. Валове нагромадження -всього | 46 | 1454673 | 18481 | 20023 | 21357 | 25147 | 32200

у тому числі:

- основного капіталу | 38 | 1269154 | 16891 | 18517 | 20096 | 25128 | 32800

- приріст матеріальних обігових коштів | 6 | 178734 | 1467 | 1346 | 1128 | -123 | -700

- придбання за виключенням

вибуття цінностей | 2 | 6785 | 123 | 160 | 133 | 142 | 100

2. Споживання основного капіталу | -23 | -995543 | -14702 | -17342 | -19281 | -23230 | -20700

3. Чисте нагромадження основного капіталу | 15 | 273611 | 2189 | 1175 | 815 | 1898 | 12100

Структура нагромадження, % до ВВП

ВВП використаний: всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

у тому числі:

1. Валове нагромадження - всього | 27,5 | 26,7 | 22,6 | 21,5 | 20,7 | 19,8 | 18,7

у тому числі:

- основного капіталу | 23,0 | 23,3 | 20,7 | 19,8 | 19,6 | 19,8 | 19,0

- приріст матеріальних обігових коштів | 3,4 | 3,3 | 1,8 | 1,5 | 1,1 | -0,1 | -0,4

- придбання за виключенням

вибуття цінностей | 1,0 | 0,1 | 0,2 | 0,2 | 0,1 | 0,1 | 0,1

2. Споживання основного капіталу | -13,8 | -18,3 | -18,0 | -18,6 | -18,6 | -18,27 | -12

3. Чисте нагромадження основного капіталу | 9 | 5,0 | 2,7 | 1,3 | 0,8 | 1,49 | 0,1

Структура валового нагромадження, % до всього нагромадження

Валове нагромадження. Всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

у тому числі:

- основного капіталу | 82,6 | 87,2 | 91,4 | 92,5 | 94,1 | 99,9 | 101,9

- приріст матеріальних обігових коштів | 13,0 | 12,3 | 7,9 | 6,7 | 5,3 | -0,5 | -2,2

- придбання за виключенням вибуття цінностей | 4,4 | 0,5 | 0,7 | 0,8 | 0,6 | 0,6 | 0,3

Таблиця 2.

Капітальні вкладення в розвиток економіки України

у 1990 –2000 рр.

(за рахунок всіх джерел фінансування у цінах відповідних років, млн.грн.) |

Капітальні вкладення, млн.грн. | у відс. до минулого року |

у відс. до 1990 року |

у відс. до ВВП | з них по об’єктах виробничого призначення: | Довідково:

ВВП, млн.грн.

млн.грн. | у відс. до загального обсягу

1990 | 0,4 | 1,9 | 22,7

1991 | 0,6 | -7,1 | -7,1 | 20,0

1992 | 7,5 | -36,9 | -41,4 | 14,8

1993 | 293,1 | -10,3 | -47,4 | 19,8

1994 | 2.299,0 | -23,0 | -59,5 | 19,1 | 1.234 | 53,7 | 12038

1995 | 9.378,2 | -28,6 | -71,1 | 17,2 | 5.573 | 59,4 | 54516

1996 | 12.557,3 | -22,0 | -77,5 | 15,4 | 7.886 | 62,8 | 81519

1997 | 12.436,8 | -8,6 | -79,4 | 13,4 | 6.782 | 65,1 | 92484

1998 | 11.543,1 | 4,8 | -76,4 | 13,6 | 9599.0 | 68,8 | 102593

1999 | 17552,1 | 0,4 | -78,4 | 19,8 | 12625 | 71,9 | 127126

2000 | 23629,5 | 14,4 | -68,5 | 13,7 | 17452,1 | 73,9 | 172952

Джерело: Держкомстат України.

За 1995-2000 роки питома вага коштів, які спрямовувались на будівельно-монтажні роботи, значно зменшилась (з 66,2 до 43,0 відс.), а вага коштів, що використовуються на устаткування та інші напрямки вкладень зростає. Так, у 2000 році із загального обсягу капітальних вкладень на будівельні і монтажні роботи використано 43,0% усіх інвестицій і 49,1%, на придбання машин, обладнання, устаткування для новозбудованих об’єктів та технічне переоснащення діючих підприємств.

Як і в 1999 році, більше двох третин усіх коштів у 2000 р. вкладено у будівництво об’єктів виробничої сфери.

Рис.2. Приріст, зниження (-) обсягів капітальних вкладень, порівнянні ціни

Обсяг виробництва будівельних матеріалів в діючих цінах, починаючи з 1998 року зростає, і в 2000 році зріс на 2,6 відс. в порівнянні з 1999 роком, але цей приріст в значній мірі можна віднести за рахунок приросту індексу оптових цін по промисловості будівельних матеріалів (120,2 відс. в 2000 році до грудня 1999 року).

Невирішеною є проблема збільшення частки капітальних вкладень у ВВП. У 2000 році питома вага капітальних вкладень за рахунок коштів Державного бюджету у валовому продукті країни склала лише 0,7 %, тоді як у 1990 році - 4,4 відс.

Таблиця 3.

Основні показники ринку капітальних вкладень у 1995 – 2000 рр. |

1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000

Валове нагромадження основного капіталу у ВВП

у порівнянних цінах попереднього року, млн.грн. | 1269,2 | 16891 | 18517 | 20096 | 25128 | 28746

відс. до ВВП | 23,3 | 20,7 | 19,8 | 18,6 | 19,8 | 20,8

Інвестиції в основний капітал

у фактичних цінах, млн.грн. | 9.378,2 | 12.557,3 | 12401,0 | 13958,2 | 17552,1 | 23629,5

реальні зміни, відс. | -28,6 | -22,0 | -8,8 | 6,1 | 0,4 | 14,4

Технологічна структура капітальних вкладень (по фактичній вартості)

млн.грн.

будівельно-монтажні роботи | 6.206,3 | 7.450,0 | 6.893,0 | 7110,7 | 8061,0 | 10162,2

обладнання, інструмент, інвентар | 2.537,9 | 4.269,5 | 4.520,0 | 5729,5 | 8269 | 11613,3

інші капітальні роботи і витрати | 633,4 | 837,8 | 1.023,8 | 1117,9 | 1222 | 1850,0

структура, відс.

будівельно-монтажні роботи | 66,2 | 59,3 | 55,4 | 50,9 | 45,9 | 43,0

устаткування, інструмент, інвентар | 27,1 | 34,0 | 36,3 | 41,0 | 47,1 | 49,1

інші капітальні роботи і витрати | 6,8 | 6,7 | 8,2 | 8,1 | 7,0 | 7,9

Капітальні вкладення за призначенням, млн.грн.

виробничого призначення | 5.573,0 | 8.098,0 | 8.174,0 | 9598,8 | 12625 | 17452,1

невиробничого призначення | 3.805,1 | 4.459,0 | 4.262,8 | 4359,4 | 4927 | 6177,4

Обсяг виробництва будівельних матеріалів

у діючих цінах, млн.грн. | 2.307,0 | 2.351,0 | 2.395,5 | 2.761,5 | 3304,7 | 3799,6

реальні зміни, відс. | -29,1 | -34,2 | -7,9 | 4,1 | 3,1 | 2,6

Індекс оптових цін по промисловості будівельних матеріалів

до грудня попереднього року, відс. | 290 | 122 | 101,5 | 126,1 | 114,6 | 120,2

Джерело: Держкомстат України.

Рис. 3. Джерела фінансування інвестицій у 2000 році

Питома вага інвестицій за джерелами інвестування наведена на рис.3. Понад дві третини усіх інвестицій в основний капітал здійснюється за рахунок власних коштів підприємств. За рахунок коштів Державного бюджету у 2000 р. освоєно 1209,9 млн.грн. або 5,1% загального обсягу капітальних вкладень. Кошти місцевих бюджетів становили 975,3 млн.грн. (4,1% усіх освоєних обсягів в Україні), іноземних інвесторів –1400,0 млн.грн. (5,9%). Населенням на будівництво власних житлових будинків використано 1135,8 млн.грн. (5,8%). 39,4% усіх інвестицій у будівництво здійснили забудовники загальнодержавної форми власності. У недержавному і комунальному секторі економіки освоєно14329,8 млн. грн. капітальних вкладень (60,6% їх загального обсягу).

Значним джерелом інвестицій повинен стати ринок цінних паперів. Однак на сучасному етапі український фондовий ринок характеризується низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод з цінними паперами укладається поза межами організованого ринку.

Загальною проблемою вітчизняного фондового ринку залишається нестача внутрішніх інвестиційних коштів, тобто головним чином відсутність грошей у більшої частки населення. Стримування розвитку фондового ринку відбувається за рахунок: недосконалої нормативно-правової бази, нерозвиненості інфраструктури, недовіри вітчизняних та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку, несприятливого податкового клімату для здійснення інвестицій у цінні папери.

Подальший розвиток цього ринку повинен здійснюватись за такими напрямами: продовження процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств, прискорення процесу створення холдингових компаній, більш поширене використання додаткових емісій акцій для залучення коштів безпосередньо до підприємств, збільшення їх капіталу.

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необгрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

У третьому розділі “Методи і засоби державного регулювання інвестиційної діяльності” обгрунтовані необхідність і функції держави в регулюванні інвестиційних процесів, визначені цілі, принципи і засоби державного регулювання інвестиційної діяльності та наведена розроблена автором загальна схема створення системи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Економічний стан розвитку кожної країни залежить в значній мірі від того, яка частина валового внутрішнього продукту може бути направлена в розвиток економіки та в якій мірі залучаються іноземні інвестиції.

Рис. 4. Ієрархічність побудови системи регулювання інвестиційної діяльності

В роботі показано, що система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів (рис.4).

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової - інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика розглядається в роботі як діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

-

-