Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

Національної академії наук України

Матвійчук Андрій Васильович

УДК 167/168

Екологічне знання

та його вплив на формування

стилю мислення в сучасній науці

09.00.09-Філософія науки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню

кандидата філософських наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Рівненського державного технічного

Університету, Міністерство освіти та науки України.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК

Доктор філософських наук, професор

Саух Петро Юрієвич

Рівненський державний технічний університет, завідувач кафедри.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ

Доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович

Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента

України, головний консультант.

Кандидат філософських наук, доцент

Боровська Людмила Олександрівна

Національний технічний університет України “КПІ”, доцент

ПРОВІДНА УСТАНОВА

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, кафедра філософії,

Міністерство охорони здоров’я України, м. Київ

Захист відбудеться 28 грудня 2001р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені

Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсв’ятительська,4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені

Г.С.Сковороди НАН України.

Автореферат розісланий 20 листопада 2001р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради / Гардашук Т.В./

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Подолання глобальних екологічних проблем потребує переорієнтації світогляду. Вибір нової стратегії розвитку, що відповідає об’єктивним законам Всесвіту та забезпечує діалектичну єдність макрокосмосу (Всесвіту) і мікрокосмосу (людини), а також створює передумови для розвитку людини у гармонії з усіма формами життя, може гарантувати людству здорове духовно-творче і надійне майбутнє. Тому все частіше йдеться про доцільність інтеграції наукового та софійного (істинності та мудрості) з метою формування адекватного, екологічно виваженого світосприйняття. Таке поєднання відкриває нові можливості щодо проникнення у суть драматичних відносин між людиною та природою, дозволяє наблизитися до нового розуміння кожної із сторін цих відносин і, нарешті, розкрити сутність таких соціо-гуманітарних феноменів як культура, моральність, духовність тощо. Зокрема, без залучення елементів софійності, які до певної міри є ірраціоналістичним, важко зрозуміти, чому за таких приголомшуючих успіхів науково-технічного прогресу ми наближаємося до екологічної прірви.

Таким чином, процес появи екологічного знання як сукупності світоглядних та методологічних новацій із значним евристичним потенціалом опиняється в центрі уваги досліджень з філософії науки. Вивчення та аналіз екологічного знання, що є однією з найбільш прогресуючих галузей, сприяє детермінації перспективних методів та методологічних схем, позначенню важливих, з точки зору цивілізаційної перспективи, світоглядних настанов. Важливою є проблема дослідження взаємовідносин екологічного знання з усією системою наукових знань. Чіткість розуміння цієї проблеми досягається шляхом аналізу взаємодії екологічного знання та інших елементів системи науки. У даному дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється впливу екологічного знання на стиль мислення в сучасній науці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема даного дисертаційного дослідження та використання у ньому методології порівняльного та типологічного аналізу, а також цивілізаційного та ноосферного підходів обрані у рамках наукової проблематики, що є предметом дослідження фахівців кафедри філософії Рівненського державного технічного університету. Зокрема це стосується проблематики за темами: “Гуманізація науки як шлях до нового - екологічного світогляду”, “Наукове бачення місця людини в світі”, “Екологізація людської діяльності і мислення як стратегія цивілізаційного розвитку”, “Екологічна етика як необхідна умова майбуття людини і природи” тощо. При цьому матеріали дисертаційного дослідження залучалися до розробки робочої програми кафедри з курсу “Філософія” та кафедральних спецкурсів з філософських та методологічних проблем природознавства.

Ступінь розробленості теми. Аналіз літератури з екологічної тематики свідчить про значний інтерес до фундаментальних, узагальнюючих досліджень в галузі екологічного знання. В поле зору дослідників входить широке коло питань, пов’язаних із відношенням “людина – природа”. Зокрема, значна кількість робіт присвячена проблемам визначення та обгрунтування статусу сучасних екологічних досліджень, їх предметного поля, меж їх компетенції, а також аналізу особливостей структурної організації екологічних досліджень, їх методологічного та понятійно-термінологічного апарату. Це праці таких відомих українських та зарубіжних дослідників екологічної проблематики як А.Гіляров, М.Голубець, Р.Дажо, Ф.Канак, М.Кисельов., В.Крисаченко, І.Круть, В.Курашов, І.Лісєєв, Д.Микитенко, М.Моісєєв, Ю.Одум, Н.Реймерс, І.Фролов, В.Хьосле та інших. В працях цих авторів здійснюється спроба всебічно розкрити сутність сучасних екологічних досліджень, аналізуються методологічні особливості та евристичний потенціал екології, відстежується зв’язок екологічних досліджень з іншими дисциплінами в структурі сучасної науки, а також з іншими формами духовної культури. Разом з тим, вивчення цього матеріалу дає підстави бачити існування різних, іноді протилежних, підходів до визначення статусу екології. Дискусії точаться навіть довкола змісту терміну “екологія”. Така неоднозначність призводить до того, що про результати пізнання різних аспектів відношення “людина – природа” говорять як про деяку сукупність екологічних знань. Але у такому випадку вони можуть піддаватися певній систематизації, проте не структуруються в єдиному предметному просторі. Натомість, це стає можливим, якщо продукт екологічного пізнання розглядатиметься з точки зору інтегрованої, міждисциплінарної, комплексної галузі знання. Останню, як правило, позначають поняттям “екологічне знання”, хоча зміст його до сьогодні є практично невизначеним. До того ж, коли говорять про екологічне знання, то розуміють, головним чином, знання наукове, раціональне, що призводить до втрати практично-досвідної, ірраціональної (позанаукової) компоненти. Відтак, втрачається цілісне уявлення про екологічне знання.

На користь екологічного знання, як системи знань різних типів концептуально-теоретичної організації, говорить і те розмаїття проблем, що постає під час екологічних досліджень. Це засвідчує низка праць, автори яких аналізують світоглядні аспекти екологічної проблематики. Окрім вже вказаних авторів, є Л.Василенко, В.Верещагін, Т.Виноградова, Т.Гардашук, Н.Депенчук, Г.Дроздова, Е.Ласло, К.Лоренц, Л.Мікешина, А.Печчеі, Г.Сімкін, Х.Сколімовські, А.Швейцер, В.Хорошилов. Питання змін у природничо-науковому пізнанні через призму екологічної проблематики у своїх працях піднімають В.Барякін, М.Будико, В.Лук’янець, І.Малахов, Л.Обухова. Екологічний аспект цивілізаційних перспектив також розглядається такими відомими авторами, як В.Аксьонов, Є.Араб-Огли, М.Барг, І.Бестужев-Лада, В.Лях, Й.Масуда, Д.Медоуз, В.Межжерін, О.Тофлер, С.Капіца та іншими.

Згадані науковці та їх праці мають велике наукове та практичне значення для даного дисертаційного дослідження і справили значний вплив на формування авторської концепції. Поза тим, слід зазначити, що проблеми змістовного наповнення поняття “екологічне знання”, визначення принципів та специфіки структурної організації екознання, його функціональних особливостей, зокрема, особливості співвідношення раціонального та ірраціонального в структурі екознання, залишаються не до кінця вирішеними. Це ж стосується і проблеми взаємодії екологічного знання та стилю мислення сучасної науки. Сьогодні все більше вживається поняття “екологічний стиль мислення”, проте генеза даного феномену не є достатньо дослідженою. Відтак, не можливо визначитися зі змістом даного поняття, виділити характерні особливості екомислення та позначити його функціональні можливості.

Таким чином, мета дослідження полягає у здійсненні філософсько-методологічного аналізу феномену екологічного знання; визначенні місця та роль екологічного знання в системі сучасного пізнання; дослідженні процесу взаємодії екологічного знання та стилю мислення сучасної науки, а також з’ясуванні особливостей наслідків такої взаємодії.

У відповідності до поставленої мети визначені таки завдання дисертаційного дослідження:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження даної дисертаційної роботи є екологічне знання, що являє собою багатокомпонентну та складнострутуровану систему. Предметом дослідження є особливості екологічного знання, що визначають його місце у загальній системі науки та є підгрунтям для з’ясування механізмів впливу даної галузі на формування стилю мислення в сучасній науці загалом.

Методологічну та теоретичну основу аналізу феномену екологічного знання та його впливу на формування стилю мислення у сучасній науці становлять фундаментальні узагальнення в галузі соціальних та природничих наук, щодо усвідомлення потреби раціонального використання природних ресурсів та неухильного прагнення гармонізації відношення “людина – природа”. Подібні узагальнення пов’язані з працями таких вчених та мислителів, як Ч.Дарвін, В.Докучаєв, Е.Геккель, В.Вернадський, П.Тейяр де Шарден, А.Швейцер, Дж.Форестер, А.Печчеї.

Під час написання дисертаційної роботи автор спирався на принципи об’єктивності та доказовості, системного та структурно-функціонального аналізу, історизму та еволюціонізму, методи порівняльного та типологічного аналізу, цивілізаційний та ноосферний підходи. У дослідженні використані історико-філософські та еколого-економічні матеріали. Названі методи, принципи та підходи використовувалися комплексно, а також у конкретних випадках, осібно, згідно з завданнями та потребами дисертаційного дослідження.

В якості емпіричної бази дослідження використані сучасні матеріали, які характеризують феномен екологічного знання, його структуру та визначальні особливості, рівень проникнення (інтегрованості) в інші галузі наукового пізнання, а також демонструють різні аспекти взаємодії екологічного знання та стилю мислення сучасної науки.

У підготовці роботи активно використовувалися можливості Всесвітньої електронної мережі INTERNET, як допоміжного засобу практичного аналізу бібліографії з теми дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті концептуально-теоретичного змісту феномену сучасного екологічного знання; встановленні основних етапів еволюції проблемного поля екологічного знання; уточненні специфічних характеристик даної галузі знання, а саме, особливостей співвідношення раціонального та ірраціонального в екологічному знанні; виявленні механізмів впливу екознання на стиль мислення в сучасній науці; у з’ясуванні особливостей стильових характеристик екологічного мислення.

Зокрема у дисертаційному дослідженні сформульовані та обгрунтовані такі теоретичні положення, що відрізняються новизною:

Екологічне знання постає результатом пізнавальної діяльності людства, сконцентрованим досвідом та сукупністю певних моделей поведінки у навколишньому світі. Їх когнітивна основа передбачає систематизацію та структурування всіх відповідних складових – теоретичних побудов, методів, закономірностей, сукупностей різноманітних фактів та відображень. Все це сприяє цілісному уявленню про довкілля та місце людини в природі.

Екологічне знання як специфічна галузь є багатокомпонентною системою різнорідних знань, що відмінні за рівнем концептуально-теоретичної та соціальної організації. Позанаукова частина даної системи має ірраціональне походження, проте, може правити підгрунтям для виникнення та існування високо теоретизованих форм екологічного знання. Наукова складова екологічного знання спирається на найновіші знання окремих дисциплін та наукових напрямків, що акумулюються та зазнають певного синтезу в екологічному знанні. Даний процес сприяє формуванню методологічного проблемного поля галузі, а також її розвитку. Паралельно відбувається формування власного рівня методології, який включає в себе систему теоретичних принципів, прийомів та спеціальних методів дослідження відношення “людина – природа”.

Екологічне знання протягом всієї своєї історії напрацьовувало оригінальні, адекватні та ефективні підходи до усвідомлення комплексу соціально-екологічних процесів, що становлять сутність проблеми стосунків між людиною та природою. При цьому проблемне поле екознання зазнало істотних трансформацій, що обумовлені еволюцією даної галузі знання від первинних форм, які визначалися, передусім, наявністю традиційних способів трансляції колективного досвіду до складноутвореного мультидисциплінарного явища, загальним вектором якого є спрямованість на філософсько-світоглядний аналіз екологічної проблематики.

Місце екологічного знання у сучасному соціокультурному просторі продиктоване специфічними особливостями галузі, які визначаються її інтегративно-синтезуючим характером, наявністю вагомої інтелектуальної мети, – гармонізація відношення “людина – природа”, – а також творчим поєднанням, взаємодоповненням раціонального ірраціональним і навпаки, що дозволяє значно підвищити продуктивність пізнання довкілля;

Аналіз змісту поняття “стиль мислення” є підставою для з’ясування механізмів впливу екознання на стиль мислення сучасної науки. Відповідно до результатів подібного аналізу показано, що вплив екологічного знання на стиль мислення сучасної науки відбувається за допомогою певних “силових ліній”: через формування спеціальної екологічної картини світу; через науково-теоретичну та повсякденну практику; через поширення комплексу методологічних та методичних настанов, що виробляються в екологічному знанні; через філософські ідеї та принципи, які виникають на грунті екологічного знання; через певний тип світогляду, що формується на підставі екологічного знання;

Трансляція специфічних особливостей, рис та характеристик екознання стилю мислення сучасної науки відбувається цими “силовими лініями”, внаслідок чого виникає екологічний стиль мислення. Екологічне мислення передбачає відповідні форми організації мислення, які визначають особливий тип світобачення та світосприйняття, орієнтацію людини на екологізований спосіб опанування зовнішнього світу у його практичних, духовно-практичних та теоретичних формах. У зв’язку з цим залучення екологічного стилю мислення у когнітивному плані дозволяє вдосконалити наявний та напрацювати новий методологічний апарат, нові науково-дослідницькі програми. В соціокультурному плані екомислення є тим грунтом, на підставі якого відкриваються можливості для вирішення проблемних моментів відношення “людина – природа”, реалізується практика коеволюції людства та біосфери.

Науково-практичне значення дисертації. Результати, що їх отримано у процесі дослідження, мають теоретичне та практичне значення.

В теоретичному плані вони можуть бути використані у процесі подальшого вивчення методологічної ролі системи екологічного знання для пізнання та вирішення проблем відношення “людина – природа”. Висновки дисертаційного дослідження, його теоретичні положення сприяють розширенню уявлень про зміст та структурну організацію, а також евристичний потенціал екологічного знання. Вони можуть залучатися для створення конкретної програми екологізації таких аспектів життя суспільства як політика, економіка, науково-технічна діяльність тощо, з метою гармонізації відношення “людина – природа”.

Теоретичні узагальнення та висновки дисертаційного дослідження можуть мати безпосереднє практичне вираження. Зокрема, вони можуть використовуватися у викладанні нормативних курсів з філософії під час вивчення таких тем: “Філософія науки: проблемне поле та суспільне значення”, “Культура та цивілізація”, “Наука та цивілізація”, “Соціальне прогнозування та глобальні проблеми сучасності” та інші. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані і під час читання спецкурсів з філософських питань природознавства, зокрема сучасної екології, а особливо в процесі підготовки аспірантів та здобувачів природничо-наукового та гуманітарного профілів.

Особистий внесок автора дисертаційного дослідження полягає в оригінальній постановці проблеми, розвитку теоретико-методологічних основ побудови екологічного знання, визначенні нових стратегій та конкретних шляхів дослідження даної галузі.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі філософії Рівненського державного технічного університету (м. Рівне). Робота обговорювалася на теоретичному семінарі кафедри філософії Рівненського державного технічного університету. За темою дисертації були підготовлені тези доповідей на таких наукових конференціях: І Всеукраїнська конференція “Теоретичнi та прикладнi аспекти соцiоекологiї” (м. Львів, вересень, 1996), ІІ Всеукраїнська конференція “Охорона довкілля: екологічні, освітянські та медичні аспекти” (м. Кривий Ріг, грудень 1998), Науково-практична конференція “Проблеми гуманізації навчально-виховного процесу в освітньому просторі” (м. Ялта, вересень 1999), І Міжнародна наукова конференція “Проблеми фундаментальної та прикладної екології” (м. Кривий Ріг, грудень 1999), Міжнародна конференція “Проблеми сучасної екології” (м. Запоріжжя, вересень 2000), а також на двох науково-практичних конференціях Рівненського державного технічного університету (1998, 1999).

Ідеї дисертаційного дослідження викладені автором у спеціалізованому філософському виданні “Мультиверсум” (2000 р.: № 12, № 14, № 15, № 18), науково-методичному журналі “Нова педагогічна думка” (1998, №2; 1998, № 4; 1999, № 4), а також у збірниках наукових праць “Вісник Української державної академії водного господарства” (1998, Вип. 1. Ч. 2) та “Проблеми сучасної педагогічної освіти” (2000, Ч. 2.). Крім того ключові положення дисертації знайшли своє відображення у ряді видань за матеріалами та тезами наукових конференцій.

Структура та зміст дисертації. Тема, мета та завдання дослідження обумовили структуру дисертації, послідовність викладу матеріалу. Дослідження в структурному та змістовному плані поділяються на три “смислових блоки”.

Потреба визначити поняття “екологічне знання” та з’ясувати його структуру обумовили необхідність розглянути питання про специфіку філософсько-методологічного змісту самого феномену знання. Осмислення його концептуальних особливостей надало теоретичний грунт для розуміння феномену екологічного знання, дозволило скласти більш точне уявлення про предмет та об’єкт досліджень даної галузі, а також про її структурну організацію. При цьому, для повноти уявлень про екознання, воно було розглянуте в історичній ретроспективі через призму становлення проблемного поля.

Наступний блок питань, що досліджувалися у другому розділі, склали проблеми, пов’язані із визначенням місця та ролі екологічного знання у структурі сучасного пізнання. При цьому, автор виходив з того, що екознання є складноструктурованою та складноорганізованою системою. На цій підставі досліджується природа особливостей даної галузі, зокрема те, яким чином в екологічному знанні розв’язується проблема співвідношення раціонального та ірраціонального.

Нарешті, після з’ясування сутності екологічного знання, його структурних та змістовних особливостей, у третьому розділі аналізується вплив екологічного знання на формування стилю мислення в сучасній науці, розкриваються механізми взаємодії екознання та стилю мислення на підставі філософсько-методологічного аналізу останнього поняття. Насамкінець визначено характерні риси та функціональні особливості екологічного стилю мислення, що є результатом взаємодії екологічного знання та наукового мислення.

Таким чином, дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, кожний з яких включає по два підрозділи, висновків, а також списку використаних джерел (всього 211 найменувань українських та закордонних джерел).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми, аналізується ступінь її розробленості у науковій літературі, визначаються мета та завдання дослідження, вказуються її вихідні методологічні принципи та теоретична основа, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається практичне значення дисертації, обгрунтовується логічна структура роботи.

У першому розділі “Екологічне знання: сутність, динаміка і експозиція”, який має теоретико-методологічне значення для вирішення поставлених завдань, визначаються зміст феномену екологічного знання, окреслюється його структурна організація, відстежується внутрішня логіка наповнення проблемного поля галузі.

У підрозділі 1.1. “Визначення екологічного знання та його структура” з’ясовується зміст поняття “екологічне знання”. Це завдання вирішується через аналіз генези феномену знання. Прикметно, що останнє також ще й досі не має загальноприйнятого визначення у спеціальній літературі. Досліджуючи проблему генези феномену знання, доречно відмовитися від визначення поняття “знання” через пізнання з метою усунення тавтологічності, на яку вказує М.Бургін. За вихідне береться положення Бертрана Рассела, згідно з яким знання – це продукт діяльності, пізнавальної активності людини в світі, що її оточує. Тобто здобуті екологічні знання – це реакція людини на довкілля. Результатом взаємодії та реагування на довкілля є напрацювання певних моделей поведінки у навколишньому світі.

Проведений аналіз підходів щодо генези знання, його особливостей та характерних рис, а також намагання задекларувати певний баланс між різнорідними типами знання, що входять до структури екологічного знання (що досі у науковій літературі не робилося), обумовили визначення екологічного знання як результату пізнавальної діяльності людини (або просто життєдіяльності індивіда), як реакції суб’єкта пізнання на довкілля. Екологічне знання може розглядатися також як спосіб цілеспрямованої взаємодії людини з навколишнім середовищем тобто – як деяка модель поведінки у навколишньому світі. Екологічне знання конституюється складною системою різних структурованих сукупностей фактів, закономірностей, теоретичних побудов, відображень, що сприяють цілісному уявленню про навколишнє середовище та місце людини в природі. На найвищому рівні узагальнення екологічне знання слід розглядати як сукупність різнорідних знань, а саме: екологічного знання, що грунтується на повсякденно-практичному досвіді та наукового екологічного знання.

Останнє положення розкриває уявлення щодо структури екологічного знання як складноутвореної системи. Так, позанаукова частина даної системи включає такі компоненти екологічного знання: неявне екологічне знання, передумовне екологічне знання, особистісне екологічне знання, емоційне екологічне знання, які становлять певне підгрунтя для виникнення та існування високо теоретизованих форм екологічного знання. Щодо наукового екологічного знання, то воно структурується на: екологічні дисципліни спеціального та прикладного характеру; цикл дисциплін біологічного профілю, що вивчають коло питань про взаємини організмів із навколишнім середовищем, а також про функціонування екосистем різного рівня організації (аж до біосфери); синтезовані комплексні наукові напрямки (на ґрунті практично всіх галузей сучасної науки як природознавчого, так і гуманітарного профілю), метою яких є вирішення глобальних екологічних проблем.

У підрозділі 1.2. “Становлення та розвиток екологічного знання як відображення динаміки наповнення проблемного поля галузі” проведено дослідження динаміки проблемного поля екологічного знання через акумульовану інформацію про шляхи становлення даної галузі знання. Це дозволило отримати розгорнуту панораму екологічного знання, що сприяє осягненню його місця у загальній системі наукових знань, його перспектив та можливостей. Історія екологічного знання постає перед нами як надзвичайно складний та тривалий процес. Фактично накопичення людиною знань про навколишнє середовище розпочалося з найперших кроків антропогенезу. Щоправда, на першому етапі свого існування екологічне знання практично не усвідомлювалося людиною і не було теоретично систематизоване. Минуло чимало часу, доки екологічне знання здобуло концептуально-теоретичного, понятійно-термінологічного та соціально-культурного втілення. При цьому певною особливістю екологічного знання є те, що воно може існувати як у контексті різних наук, так і у певних формах духовно-практичної, предметно-діяльної, етнокультурної та інших сфер. Фактично у цьому процесі воно пройшло три стадії: від періоду передісторії до історії функціонування у контексті природничих дисциплін (переважно біологічних), і далі до концептуально-теоретичного відокремлення в ролі самостійної галузі людського пізнання. Звичайно, що при цьому змінювалася суспільна значимість екологічного знання. Воно пройшло складний шлях еволюції від первинних форм знання (передзнання), які визначалися, передусім, наявністю традиційних способів трансляції колективного досвіду та характеризувалися такими рисами, як синкретичність, дорефлексивність, емпіричність та персональність, до складноутвореного мультидисциплінарного явища, загальним вектором якого є спрямованість на філософсько-світоглядний аналіз екологічної проблематики. Це наділяє екологічне знання особливим статусом. Разом з тим, очевидна інверсія початкового, суто біологічного матеріалу, на рівень загальнонаукової та філософської рефлексії спричиняє спеціальний інтерес до особливостей екологічного знання, які обумовили такий результат у становленні даної галузі.

Другий розділ – “Місце і роль екологічного знання в структурі сучасного пізнання”.

У підрозділі 2.1. “Особливості змісту екологічного знання” показано, що принципові особливості екологічного знання можна сформулювати у вигляді цілої низки принципових положень. Зокрема, екологічне знання є складноутвореною системою, яка на найвищому ступені узагальнення є сукупністю різноманітних знань, що відрізняються за рівнем концептуально-теоретичної та соціальної організації, чим пояснюється зростаюча роль екологічного знання у розв’язанні проблем стосунків людини та природи. Об’єкти, які знаходяться в центрі уваги означеного типу знання, відрізняються надзвичайною різноманітністю та значною складністю зовнішньої та внутрішньої будови, яка притаманна живим формам та їх угрупуванням. При цьому об’єкти екологічного пізнання є, як правило, відкритими органічно цілісними системами, в яких спостерігаються складні форми взаємодії та взаємозалежності окремих структурних та функціональних компонентів. Екологічному знанню притаманна складна та широка методологічна база, яка в ході свого вдосконалення та розвитку ініціює нові напрямки наукового пошуку. Велика роль належить принципу комплексності, який проявляється як на рівні реалізації науково-дослідницьких програм в межах екологічного знання, так і на рівні структурної організації самої галузі, яка при цьому грунтується на рівнозначності всіх напрямків, які входять в даний дослідницький комплекс. Має місце наявність значущої “інтелектуальної” мети, яка дозволяє утримувати багатовекторну структуру екологічного знання в межах єдиної дисципліни. Принципова спрямованість екологічного знання у майбутнє, характерна прогностичність досліджень, які реалізуються в межах даної галузі наукового знання. “Людиномірність” природних систем (комплексів), які знаходяться в предметному полі екологічного знання, і цікаві тим, що з плином часу формують нові рівні своєї організації, причому виникнення кожного нового рівня впливає на рівні, що раніше сформувалися, змінюючи зв’язки й композицію їх елементів. Принциповою є спрямованість екологічного знання на людину, результатом якої стала нагальна потреба гуманізації та соціологізації природознавства, що в перспективі має дати істотну зміну в принципах, на яких будуються відношення людини та природи. Екологічному знанню притаманна здатність впливати на процес формування стилю мислення сучасної науки, активне залучення принципів нелінійного мислення, формування власного екологічного стилю мислення.

У підрозділі 2.2 “Співвідношення раціонального та ірраціонального як підстава для самовизначення екологічного знання” приділяється увага тому факту, що, на відміну від інших галузей, екознання формується через синтез елементів теоретичного пізнання, практичних узагальнень, побутової свідомості із залученням ірраціонально-чуттєвих засобів (інтуїції, міфотворчості, релігії, мистецтва та інші). Творче поєднання, взаємодоповнення раціонального ірраціональним і навпаки дозволяє значно підвищити ефективність осягнення людиною довкілля та своєї ролі у відношенні “людина – природа”. Водночас, особливості функціонування екологічного знання перетворюють його на складноструктуровану систему з власним категоріально-понятійним апаратом, методами та засобами організації знання, а також певними соціокультурними компонентами, що визначають цю організацію. При цьому, якщо наукова складова екознання декларує своєю метою досягнення об’єктивної істини, то ненаукова компонента екологічного знання покликана сприяти облаштуванню буття людини у предметному світі у відповідності до певних моральних (екологізованих) орієнтирів.

Визначаючи місце екологічного знання у соціокультурному просторі, ми схильні стверджувати, що воно зумовлене, з одного боку, статусом екологічного знання як нормальної та нормативної науки (у трактуванні Т.Куна), але з іншого, – тими очевидними особливостями, що на їх ми вказували вище. Передусім йдеться про складну та широку методологічну базу екологічного знання, яка своїм вдосконаленням та розвитком визначає нові напрямки наукового пошуку. Слід наголосити на “людиномірності” предметного поля екологічного знання та зазначити наявність значущої “інтелектуальної” мети, яка дозволяє утримувати багатовекторну структуру екологічного знання в межах єдиного дисциплінарного каркасу, що обумовлює значний евристичний потенціал та здатність впливати на процес формування стилю мислення сучасної науки через активне залучення принципів нелінійного мислення і формування власне екологічного стилю мислення.

Сукупність характерних рис та особливостей екологічного знання визначає його здатність виконувати цілий спектр функцій – від пізнавально-методологічної до практично-регулятивної – на найрізноманітніших ділянках соціокультурного простору (освіта, наука, політика, право, економіка, технологія, естетика, етика).

У третьому розділі “Екологічне знання та формування стилю мислення в сучасній науці” приділяється увага проблемі дослідження взаємовідносин екологічного знання та стилю мислення сучасної науки.

У підрозділі 3.1. “Проблема взаємодії екологічного знання та стилю мислення” показано, що шлях до розуміння природи та особливостей такої взаємодії проходить через аналіз феномену стильової характеристики мислення. Зокрема, на рівні наукового співтовариства, стиль мислення виступає в ролі канону методологічної свідомості, “каноном смислоутворення” (термін С.Кримського) на певному етапі розвитку науки, і ця обставина виводить його розгляд на історико-культурний та філософсько-світоглядний рівні, а також демонструє генетичну близькість терміну “стиль мислення” до таких понять філософії наукової творчості, як “парадигма” наукового співтовариства, “науково-дослідницька програма”, “тематичні ідеї”, “дослідницькі традиції”. Звичайно, наведені поняття дисертант не ототожнює, проте спільний розгляд цього понятійного ряду дозволив говорити про певну змістовну синонімічність, а головне – ще більше конкретизувати зміст цікавого нам поняття “стиль мислення”. Всі вони в структурі методологічної свідомості науки пов’язуються з такими її компонентами, які виконують певну евристичну та регулятивну функції у динаміці (розвитку) пізнання.

Отже, поняття “стиль мислення” ми трактуємо як таку систему мислення, яка характеризується певною послідовністю та спрямованістю у встановленні мислительних зв’язків, в утворенні абстракцій та понять; при цьому мислительні дії спрямовані на дослідження глибинної сутності реального світу, зв’язків та відношень його речей та процесів, законів його існування та розвитку; ця система “регулятивних засобів” організує в єдиний, цілісний комплекс сукупність практично функціонуючих на даному етапі методологічних відношень та пов’язується з гносеологічною ситуацією більш загального рангу в рамках відповідної методологічної свідомості; поняття “стиль мислення”, стосовно наукового мислення, виступає як спосіб поєднання суб’єктивних та об’єктивних сторін процесу наукового пізнання у цілісне уявлення.

Щодо впливу екологічного знання на стиль мислення сучасної науки, то відповідно до наших розвідок, він відбувається за такими “силовими лініями”: через формування спеціальної екологічної картини світу; через науково-теоретичну та повсякденну практику; через поширення комплексу методологічних та методичних настанов, що виробляються в екологічному знанні; через філософські ідеї та принципи, які виникають на грунті екологічного знання; через певний тип світогляду, що формується на підставі екологічного знання.

У підрозділі 3.2. “Екологічний стиль мислення: результат – функція – перспектива” доведено, що наявні особливості екологічного знання накладають відбиток на сам процес взаємодії даної галузі пізнання та стилю мислення сучасної науки. Вплив екознання на формування стилю мислення в сучасній науці ми розглядаємо як вплив однієї системи на іншу, тобто як передачу (трансляцію) деяких специфічних особливостей (рис, характеристик) екологічного знання стилю мислення сучасної науки, внаслідок чого останнє набуває екологічно зорієнтованого характеру. Зокрема, екологічний стиль мислення, як результат взаємодії екологічного знання та стилю мислення сучасної науки, характеризується такими особливостями як діалогічність; комплексність та зорієнтованість на цілісне сприйняття довкілля; відкритість; глобальність та яскраве гуманістичне і етичне забарвлення; залучення “методології співучасті” та постулювання принципу “позитивного спадку”; перспективність.

Важливість формування екологічного стилю мислення наочно демонструється тими функціональними завданнями, які він здатний вирішувати. Так, на підставі екологічного стилю мислення відбувається процес розгортання фундаментальних ідей та принципів екологічного знання у когнітивному просторі, формування методологічного інструментарію дослідження, що відповідає специфіці даної предметної галузі, виникають дослідницькі програми, які відповідають за виробництво нових екологічних знань. Водночас екологічний стиль мислення забезпечує збереження та відтворення традицій наукового знання. Він задає можливість досить широкого вибору засобів інтерпретації та пояснення реальності, а також здійснює конструктивні операції щодо розбудови знання через перенос продуктивних підходів у нові предметні області. Екомислення сприяє об’єднанню окремих дисциплін природничо-наукового та гуманітарного циклів в межах одного наукового напрямку. Тобто, екологічний стиль мислення фактично виконує інтегративну функцію. Нарешті, екологічний стиль мислення важливий тим, що може виступати у ролі чинника наукової цінності екологічного знання. Тобто, поширення екомислення засвідчуватиме підвищення значущості даної галузі.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що поширення екологічного стилю мислення має два очевидні наслідки. По-перше, у когнітивному плані залучення екомислення дозволяє вдосконалити наявний та напрацювати новий методологічний апарат, нові науково-дослідницькі програми. По-друге, екологічний стиль мислення створює передумови для вирішення глобальних проблем сучасності. Він є тим грунтом, на підставі якого може здійснюватися стратегія коеволюції людства та біосфери.

У Висновках викладені основні теоретичні та науково-практичні результати дисертаційного дослідження. Зокрема, на підставі комплексного філософсько-методологічного аналізу змісту та структурної організації екологічного знання вказується на те, що сучасне екологічне знання постає як результат пізнавальної діяльності людини, як певна реакція суб’єкта пізнання на довкілля. Екологічне знання можна розглядати і як результат цілеспрямованої взаємодії людини з навколишнім середовищем, тобто як алгоритм системи певних моделей поведінки у навколишньому світі.

Також відзначається, що екологічне знання, як специфічна галузь знання, утворюється складною системою різних структурованих сукупностей фактів, закономірностей, теоретичних побудов, відображень, що сприяють цілісному уявленню про навколишнє середовище та місце людини в природі. При цьому, на найвищому рівні узагальнення екологічне знання слід розглядати як складноутворену систему різнорідного знання, яке відмінне своєю концептуально-теоретичною та соціальною організацією. Ненаукова частина даної системи включає такі компоненти як неявне екологічне знання, передумовне екологічне знання, особистісне екологічне знання, емоційне екологічне знання, які правлять за певний ґрунт для виникнення та існування високо теоретизованих форм екологічного знання. Щодо наукового екологічного знання, то воно структурується на: екологічні дисципліни спеціального та прикладного характеру; цикл дисциплін біологічного профілю, що вивчають коло питань про взаємини організмів з навколишнім середовищем, а також про функціонування екосистем різного рівня організації; синтезовані комплексні наукові напрямки (на ґрунті практично всіх галузей сучасної науки як природознавчого, так і гуманітарного профілю), мета яких – розв’язання глобальних екологічних проблем.

Сучасний стан екологічного знання продиктований тим еволюційним шляхом, що його пройшла галузь у процесі свого розвитку. Загальний вектор становлення екологічного знання обумовлений намаганням виробити оригінальні, адекватні та ефективні підходи до усвідомлення комплексу соціально-екологічних процесів, що становлять сутність проблеми стосунків між людиною та природою.

Показово, що суспільна значущість екологічного знання упродовж його історії була неоднаковою. Очевидно, це спричинено змінами в структурі самої галузі. Так, первинні форми, визначалися, передусім, наявністю традиційних способів трансляції колективного досвіду та характеризувалися такими рисами як синкретичність, дорефлексійність, емпіричність та персональність. Нині ж екологічне знання перетворилося на складноутворений мультидисциплінарний феномен з яскраво вираженою спрямованістю на філософсько-світоглядний аналіз екологічної проблематики. Це надає екологічному знанню особливий статус. Разом з тим, вихід на рівень загальнонаукової та філософської рефлексії спричиняє спеціальний інтерес до особливостей екологічного знання, які обумовили такий результат у становленні даної галузі.

Окремої уваги заслуговують особливості реалізації співвідношення раціонального та ірраціонального в структурі екологічного знання. В межах екознання, на відміну від інших галузей, здійснюється синтез елементів теоретичного пізнання, практичних узагальнень, побутової свідомості із залученням ірраціонально-чуттєвих засобів (інтуїції, міфотворчості, релігії, мистецтва та інші). Активне поєднання, взаємодоповнення раціонального ірраціональним і навпаки дозволяє значно підвищити ефективність осягнення людиною світу природи, довкілля. Таким чином, виникає ситуація, коли наукова складова екознання виступає в ролі засобу досягнення об’єктивної істини, а ненаукова – як засіб облаштування людини в предметному світі у відповідності до певних моральних (екологічних) орієнтирів. Саме ця особливість і визначає місце екологічного знання у сучасному соціокультурному просторі та забезпечує можливість гармонізації відношення “людина – природа”.

З іншого боку, місце екологічного знання у соціокультурному просторі продиктоване наявною складною методологічною базою галузі, яка своїм вдосконаленням та розвитком визначає нові напрямки наукового пошуку, а також “людиномірністю” предметного поля екознання. Наявна значуща “інтелектуальна” мета, яка дозволяє утримувати багатовекторну структуру екологічного знання в межах єдиного дисциплінарного каркасу, також зумовлює особливе місце екознання у сучасному соціокультурному просторі. При цьому, сукупність характерних рис та особливостей екологічного знання визначає його здатність виконувати цілий спектр функцій – від пізнавально-методологічної до практично-регулятивної – на найрізноманітніших ділянках соціокультурного простору (освіта, наука, політика, право, технологія, естетика, етика).

Екологічне знання в силу своєї специфіки особливим чином взаємодіє із стилем мислення сучасної науки. Зокрема, вплив екознання на стиль мислення ми розглядаємо як вплив однієї системи на другу, тобто, як передачу (трансляцію) деяких специфічних особливостей (рис, характеристик) екологічного знання стилю мислення сучасної науки, внаслідок чого останнє набуває екологічно зорієнтованого характеру. Вплив екологічного знання на стиль мислення сучасної науки, відповідно до наших розвідок, відбувається за певними “силовими лініями”, що були вказані вище.

Внаслідок впливу екознання на стиль мислення в сучасній науці виникає екологічний стиль мислення, який має низку характерних особливостей та здатний вирішувати цілу низку функціональних завдань. Поширення екологічного стилю мислення безперечно дозволяє вдосконалити наявний та напрацювати новий методологічний апарат, нові науково-дослідницькі програми вивчення відношення “людина – природа”. При цьому нові екологічні принципи наукової методології враховують всю повноту та цілісність буття людини. З іншого боку, екологічний стиль мислення створює передумови для вирішення глобальних екологічних проблем сучасності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ДИСЕРТАНТОМ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Ідеї дисертаційного дослідження викладені автором у таких наукових працях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.