КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Орловський Олег Ярославович
УДК 349.2
Зміст трудових правовідносин
в сучасних умовах
Спеціальність 12.00.05-– трудове право;
право соціального забезпечення
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Безугла Ярослава Іванівна – кафедра
цивільного права і процесу Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Процевський Олександр Іванович – директор
Інституту економіки і права Харківського державного педагогічного
університету імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України;
кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович – начальник
кафедри трудового, екологічного та аграрного права Університету
внутрішніх справ МВС України.
Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України (м. Київ).
Захист відбудеться 13 грудня 2001 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.001.04 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, вул. Володимирська, 64.
Автореферат розісланий 13 листопада 2001 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент Грищенко К.Г.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується як перехід до ринкової економіки, яка втілює пріоритет виробничого інтересу. Забезпечення ж захисту інтересів працівника досягається за умов ринкової економіки шляхом правового регулювання. саме за допомогою такого способу можна добитися високої економічної ефективності виробництва у суворому співвідношенні з реальними та дієвими соціальними гарантіями. тому основним правовим засобом регулювання трудових відносин, засобом здійснення соціальної політики є трудове законодавство.
Соціально-економічне реформування суспільства, прагнення держави рухатися демократичним шляхом розвитку на перший план висунули завдання створення сучасної національної правової системи. В Україні здійснюється реформування багатьох сфер суспільного життя, активно провадиться правова реформа. Динамізм суспільного розвитку спонукає насамперед до необхідності адекватних змін у правовому регулюванні трудових відносин. Це закономірне явище, оскільки, як свідчить світовий досвід, усі економічні успіхи ґрунтуються на трудовій діяльності людей, яка здійснюється, як правило, на договірних засадах і має різні способи і форми реалізації. Природно потребують дослідження відносини по застосуванню праці в діяльності суб'єктів різних організаційно-правових форм господарювання.
Необхідною умовою становлення та розвитку правової держави, впровадження ринкових форм господарювання і принципів соціально-орієнтованої економіки є формування нових демократичних інститутів. Тому нагальною стає проблема реформування і зміни законодавчого регулювання праці, перегляду сутності та змісту трудових правовідносин.
Трудові правовідносини були предметом вивчення і відповідного наукового розвитку відомих вчених, представників науки трудового права радянського періоду, зокрема, М.Г. Александрова, В.С. Андрєєва, Б.К. Бегічева, Л.Я. Гінцбурга, С.О. Іванова, Д.А. Колбасіна, Р.З. Лівшиця, Ю.П. Орловського, О.С. Пашкова, О.В. Смірнова. Їх досліджували вітчизняні науковці М.Й. Бару, В.С. Венедиктов, Р.І. Кондратьєв, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, О.М. Барабаш, Н.М. Болотіна, Я.І. Безугла, І.С. Гончарова, В.Я. Гоц, І.В. Зуб, Л.І. Жигалкін, В.В. Жернаков, П.Д. Пилипенко, Т.І. Чанишева, В.Г. Ротань, Б.С. Стичинський, Л.А. Сироватська, С.І.Спріндіс, О.Я Ярошенко та багато інших.
Однак, проблеми трудових правовідносин в основному розглядались з точки зору їх поняття, класифікації, умов і підстав виникнення і без врахувань умов ринкових відносин, утвердження свободи трудового договору, а, отже, істотно нового змісту трудових правовідносин. Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до пріоритетних в науці трудового права. Проблема вдосконалення трудових правовідносин в цілому в умовах формування ринкової економіки, зокрема, входить до планових тем Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, визначена серед основних напрямків досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України на період до 2000 року, посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.
Об’єкт дисертаційного дослідження складають трудові правовідносини, що складаються у процесі формування ринкової економіки та їх зміст.
Предметом дисертаційного дослідження є норми чинного законодавства України в галузі правового регулювання праці та локальні акти, які визначають умови, що складають зміст угоди між працівником та роботодавцем, встановлюючи їх права та обов’язки.
Нормативну базу дослідження склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавство України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.
Емпірична база дисертації грунтується на матеріалах як узагальненої в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, так і неузагальненої правозастосовчої практики з питань правового регулювання трудових відносин та визначення їх змісту.
Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити основні проблеми визначення та реалізації змісту трудових правовідносин у сучасних умовах; за допомогою комплексного аналізу науково-теоретичних досліджень, законодавства України та інших країн, матеріалів практики, на основі отриманих даних виробити нові підходи і внести пропозиції щодо удосконалення законодавства про працю і правозастосовчої практики.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження його автором зроблена спроба вирішити наступні завдання: дати визначення термінів, понять, категорій, що використовуються у процесі дослідження, їх співвідношення і характерні риси; визначити поняття трудових правовідносин як вольових відносин, розкрити способи визначення змісту трудових правовідносин та дати їх порівняльну характеристику на основі різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, визначити сферу дії трудового законодавства, обгрунтувати можливість регулювання трудових відносин працівників корпоративних підприємств нормами законодавства про працю; дослідити проблеми визначення змісту трудових правовідносин в діяльності суб’єктів різних організаційно-правових форм господарювання; показати особливості законодавчого та договірного способів визначення змісту трудових правовідносин у період формування ринкової економіки; виявити специфіку реалізації прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин на державних підприємствах, в установах, організаціях та визначити порядок реалізації трудових прав та обов’язків власників (співвласників) корпоративних підприємств; розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення трудового законодавства для забезпечення реалізації суб’єктами трудових правовідносин своїх трудових прав та обов’язків.
Методологічна основа дослідження. Представлені в роботі основні положення та результати здобуті у процесі наукового дослідження з використанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема: історичного та порівняльно-правового – при вивченні динаміки формування та розвитку основних правових понять, термінів, категорій, таких як: правові відносини, трудові правовідносини, право на працю, суб’єктивне трудове право і обов’язок, трудова правосуб’єктність, інші; системно-структурного – у процесі систематизації і класифікації трудових правовідносин; соціологічного – при ознайомленні з матеріалами цивільних справ, практикою та результатами розгляду трудових спорів, що виникають у процесі правового регулювання трудових відносин; аналізу та синтезу – при вивченні структури трудових правовідносин, характеристиці окремих її елементів, виявленні спільних ознак структури різних видів правовідносин; абстрагування та узагальнення – у процесі розробки дефініцій різних правових понять та категорій; формально-юридичного – у процесі створення нових правових норм і приписів, удосконалення вже існуючих тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі по-новому здійснено комплексне науково-теоретичне і науково-практичне дослідження найбільш актуальних проблем правового регулювання трудових відносин та аналізу їх змісту в нових умовах господарювання, в процесі реформування існуючої і створення нової системи законодавства про працю України.
У процесі проведеного дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:
трудові правовідносини в умовах переходу до ринкової економіки визначаються як вольові відносини найманого працівника з власником чи уповноваженим ним органом, фізичною особою, тобто роботодавцем, у сфері застосування і реалізації праці, які грунтуються на засадах добровільності, і які виражаються у їх взаємних суб’єктивних правах та обов’язках, що визначаються законодавством чи договором і на підставі аналізу юридичної основи поняття трудових правовідносин обґрунтовується поширення норм трудового законодавства на працюючих власників (співвласників) корпоративних підприємств, показуються закономірності та особливості їх правового регулювання;
законодавство має ширшу сферу дії, характеризується відносною стабільністю його застосування, більш гарантоване; договірне визначення змісту трудових правовідносин дозволяє чітко відображати зміни у ринковій кон’юнктурі, володіє більшим динамізмом, ніж нормативно-правові акти, забезпечує максимальне врахування специфіки конкретного підприємства, установи, організації та інтересів сторін;
соціально-трудові відносини - це суспільні відносини, що виникають між сторонами трудового договору і контракту, колективного договору та угод про застосування праці, її організації, соціально-побутових умов, забезпечення зайнятості, рівня життя, економічного та соціального розвитку регіонів та інших соціальних питань. Комплекс соціально-трудових відносин можна поділити на три рівні:1) відносини із забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та інші, що регулюються на рівні регіону, галузі, національному рівні через відповідні угоди; 2) індивідуальні трудові відносини; 3) колективні трудові відносини з організації праці та соціально-побутових умов праці, що регулюються на рівні підприємства через колективні договори;
реалізація суб’єктами трудових правовідносин своїх трудових прав та обов’язків залежить від організаційно-правової форми господарювання роботодавця; на державних підприємствах, в установах, організаціях у працівників більше можливостей гарантованого здійснення трудових прав, оскільки механізм їх реалізації визначений у законодавчому порядку, що забезпечує можливість застосування санкцій держави у разі порушення прав та законних інтересів працівника;
правовий статус працюючих співвласників характеризується рівністю прав та обов’язків з державними підприємствами, установами, організаціями в одних сферах і більш широкими повноваженнями в інших. Причому рівні повноваження, як правило, існують там, де вони не пов’язані безпосередньо з відносинами власності;
існують особливості в реалізації трудових прав і обов’язків членів кооперативів. Вони обумовлюються їх особливим правовим становищем серед інших працюючих власників. На відміну від господарських товариств, спільна виробнича або інша господарська діяльність кооперативу повинна засновуватись на членстві і на особистій трудовій участі. Тому трудова діяльність у кооперативі повинна здійснюватись насамперед його членами і тільки в обмежених випадках найманими працівниками.
Наукову новизну дослідження складають також і виносяться на захист сформульовані та обґрунтовані автором конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства в сфері правового регулювання трудових відносин:
1. Доповнити ст.3 КЗпП України положенням про те, що норми законодавства про працю поширюються на власників (співвласників) підприємств, установ, організацій, які працюють на них за трудовим договором.
2. Кодекс законів про працю України необхідно доповнити нормами, які б визначали поняття “керівник підприємства, установи, організації”, закріплювали б його права та обов’язки. Це дозволить створити окремий інститут “Керівник підприємства, установи, організації”.
3. У Кодексі законів пр працю України слід виділити окрему главу “Праця державних службовців”, де необхідно закріпити положення, згідно з якими законодавчими актами можуть встановлюватися особливості правового регулювання праці окремих категорій державних службовців.
4. Закріпити у новому Кодексі про працю окремі статті, присвячені трудовим правам та обов’язкам працівника та роботодавця.
5. Прийняти закони “Про соціальне партнерство”, “Про трудові колективи”, “Про об’єднання роботодавців”, що дасть змогу врегулювати питання, пов’язані з визначенням змісту та сфери соціально-трудових відносин.
Науково-теоретичне і практичне значення роботи та отриманих результатів. Науково-теоретичне значення полягає в тому, що наукові висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконален-ня законодавства, можуть бути використані у правотворчій діяльності законодавчих органів; при розробці концепції забезпечення реалізації громадянами трудових прав та обов’язків, правового регулювання трудових відносин працюючих власників (співвласників).
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні доводи та положення дисертаційної роботи викладені у надрукованих автором роботах і апробовані при обговоренні на кафедрі цивільного права та процесу, на науково-теоретичному се-мінарі для аспірантів юридичного факультету Чернівецького націо-нального університету імені Юрія Федьковича. Вони відображені у тезах доповідей на наукових конференціях молодих вчених, аспіран-тів та пошукувачів, а саме: наукових конференціях для студентів та аспірантів юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2000, 2001 р.р.); науковій конференції, присвяченій 290-річчю прийняття Конституції Пилипа Орлика “Україна: поступ у майбутнє” (м.Київ, 18 квітня 2000р.); міжнародній науковій конференції “Право на зламі тисячоліть” (м.Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001р.); міжнародній науковій конференції “Сутність, цілі та призначення права” (м.Чернівці, 2-3 травня 2001р.); науково-теоретичному семінарі для аспірантів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (5 березня 2001р.).
Результати дослідження використовуються автором при прове-денні лекційних, семінарських занять із навчальної дисципліни “Трудове право України” для студентів юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація скла-дається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дослід-ження – 175 сторінок.
Основний Зміст роботи
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації; ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; зв’язок дисертаційної роботи з науковими прог-рамами, планами, темами; визначається предмет, об’єкт, основна мета та конкретні завдання дисертаційного дослідження, його нор-мативна та емпірична база, методологічна основа, особистий внесок здобувача, показано її апробацію, опублікування та практичну реалізацію. В ньому сформульовані в конкретному вигляді наукова новизна, теоретичне і практичне значення досягнутих в ході дослідження результатів.
Перший розділ “Загальні властивості змісту трудових правовідносин у період формування ринкової економіки”, що складається з трьох підрозділів, присвячений аналізу загальнотеоретичного поняття трудових правовідносин, дослідженню проблем визначення їх змісту в діяльності суб’єктів різних організаційно-правових форм господарювання в Україні.
У підрозділі 1.1. “Поняття та способи визначення змісту трудових правовідносин в сучасних умовах” аналізуються наукові підходи до визначення поняття трудових правовідносин, наводяться їх риси. Автором наголошується, що трудові правовідносини слід розглядати як вольові явища, як процес взаємодії відповідних суб’єктів. Правовідносини розглядаються як соціальні явища, продукти життєдіяльності визначеної суспільної організації. Систематизуючи та узагальнюючи міркування науковців щодо поняття трудових правовідносин, автором пропонується наступне визначення трудових правовідносин: трудові правовідносини – це вольові від-носини найманого працівника з власником чи уповноваженим ним органом, фізичною особою, тобто роботодавцем, у сфері застосування і реалізації праці, які грунтуються на засадах добровільності, і які виражаються у їх взаємних суб’єктивних правах та обов’язках, що визначаються законодавством чи договором.
Законодавчий метод проявляється в законодавчій діяльності держави, закони і підзаконні акти якої діють у загальнонаціональному масштабі. Договірний метод представляє собою санкціонування державою джерел правового регулювання праці, що розробляється роботодавцями та представниками працівників, або самими працівниками. Це, як правило, локальні джерела права, що приймаються на рівні підприємства, галузі, регіону, а також індивідуальні угоди працівників та роботодавців. Законодавство, на відміну від договорів, має ширшу сферу дії, характеризується відносною стабільністю його застосування, у більшій мірі забезпечене органами держави. Законодавче визначення змісту трудових правовідносин є необхідним та доцільним в частині закріплення мінімальних гарантій, обов’язкових для всіх суб’єктів трудових правовідносин. З огляду на це основне призначення законодавчого регулювання праці – це всебічний захист та охорона інтересів насамперед найманого працівника шляхом встановлення на законодавчому рівні комплексу мінімальних трудових гарантій. Договірне визначення змісту трудових правовідносин дозволяє чітко відображати зміни на виробництві, ринковій кон’юнктурі, співвідношенні сил у загальнонаціональному масштабі і в рамках окремих галузей і підприємств, що дозволяє працівникам добиватися в процесі укладення відповідних договорів кращих умов праці, ніж тих, які зафіксовані у законі.
У підрозділі 1.2. “Проблеми визначення змісту трудових правовідносин в діяльності суб’єктів різних організаційно-пра-вових форм господарювання в Україні” досліджується специфіка змісту трудових правовідносин, які виникають у процесі діяльності юридичних осіб різних форм власності, а також зміст трудових правовідносин між найманим працівником і роботодавцем – фізичною особою.
В дисертації визначається сутність угоди про працю, зазначається, що вона, на відміну від інших джерел, які походять від державних органів, є актом соціального партнерства. Угодами про працю автор називає договірні акти, що укладаються на двосторонній чи трьохсторонній основі. Двосторонні угоди укладаються між представниками працівників і роботодавців, а у трьохсторонніх угодах бере участь колективний орган державного управління.
Відстоюючи думку про те, що розповсюдження на корпоративні підприємства трудового законодавства носить виправданий і природній характер, автор обгрунтовує її наступними положеннями: на членів корпоративних підприємств прямо розповсюджуються окремі норми про працю (про охорону праці, про працю жінок, тощо); наявність у корпоративних підприємствах відносин влади і підпорядкування між окремими членами – це обумовлює необхідність встановлення мінімального рівня соціальних гарантій для працюючих; наявність в установчих документах корпоративних підприємств різних локальних норм; неминучість прогалин, які виникають при спробі врегулювати трудові відносини без допомоги законодавства про працю.
У підрозділі 1.3.”Специфіка змісту трудових правовідносин окремої категорії працівників, що регулюються спеціальним законодавством” аналізується специфіка змісту трудових відносин окремої категорії працівників, що регулюються спеціальним законодавством. В дисертації наголошується на тому, що зміст трудових правовідносин окремих категорій працівників, що регулюються спеціальним законодавством, визначається особливостями певних категорій професій та посад, специфікою певної роботи, посади, професії. Однак і в даному випадку зміст трудових правовідносин цієї категорії працівників пов’язаний із встановленням умов праці, суб’єктивними трудовими правами та обов’язками, а також діями по їх реалізації. Дані умови встановлюються сторонами на основі їх волевиявлення, перетворюючись з моменту укладення трудового договору (контракту) у їх суб’єктивні трудові права і обов’язки. Правовий статус державних службовців зазнає в собі подвійного визначення: адміністративним і трудовим законодавством. Перше визначає коло прав і обов’язків такого службовця як представника державної влади, а друге – як найманого працівника. Тому зміст трудових правовідносин державних службовців багато в чому визначається характером їх службової діяльності.
Автор підкреслює, що на державних службовців розповсюджується законодавство про працю, але з передбаченими Законом особливостями. Суть цих особливостей проявляється у тому, що, з одного боку, вони закріплюють більш жорсткі вимоги до державних службовців, а з іншого, - встановлюють для них додаткові порівняно з КЗпП України умови, які, насамперед, торкаються визначення умов вступу та проходження державної служби.
Різноманітність правових норм, що регулюють працю державних службовців, обумовлюють потребу виділення у новому Кодексі про працю окремої глави “Праця державних службовців”, де слід закріпити положення, згідно з яким законодавчими актами можуть встановлюватися особливості правового регулювання праці окремих категорій державних службовців.
У “Висновках до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у першому розділі.
У розділі другому “Проблеми законодавчого та договірного методів визначення змісту трудових правовідносин у період формування ринкової економіки”, який композиційно складається з двох підрозділів, аналізуються основні способи визначення змісту трудових правовідносин, дається їх порівняльна характеристика.
Підрозділ 2.1. “Визначення змісту трудових правовідносин у законодавчому порядку” присвячений дослідженню законодавчого способу визначення змісту трудових правовідносин у сучасних умовах. У дисертації зазначається, що трудове право характеризується співвідношенням двох головних методів правового регулювання: законодавчого і договірного. Це виражає взаємозв’язок і взаємовідносини державної регламентації і колективної або договірної автономії. Законодавчий метод проявляється в законодавчій діяльності держави, закони і підзаконні акти якої діють у загальнонаціональному масштабі. Договірний метод представляє собою санкціонування державою джерел правового регулювання праці, що розробляється роботодавцями та представниками працівників.
Враховуючи, що чинний Кодекс законів про працю не містить загальної норми, яка б закріплювала перелік основних прав та обов’язків працівника та роботодавця, необхідно виділити у проекті КЗпП України окремі статті, присвячені їх трудовим правам та обов’язкам.
У підрозділі 2.2. “Визначення змісту трудових правовідносин у договірному порядку” автор зупиняється на зростаючій ролі договірного способу визначення змісту трудових правовідносин. Дисертант вважає, що договірне визначення змісту трудових правовідносин дозволяє чітко відображати зміни на виробництві, ринковій кон’юнктурі, співвідношенні сил у загальнонаціональному масштабі і в рамках окремих галузей і підприємств, що дозволяє працівникам добиватися в процесі укладення відповідних договорів, кращих умов праці, ніж ті, які зафіксовані у законі.
Найбільш повно договірний характер трудових правовідносин проявляється у соціально-трудових відносинах. Поняття “соціально-трудові відносини” тісно пов’язане з категоріями “соціальне партнерство”, “колективні трудові відносини” та “колективно-договірне регулювання праці”. Під соціально-трудовими відносинами пропонується розуміти суспільні відносини, які виникають між сторонами трудового договору (контракту), колективного договору та угод про застосування праці, її організацій, соціально-побутових умов, забезпечення зайнятості, рівня життя, економічного та соціального розвитку регіонів та інших соціальних питань. Комплекс соціально-трудових відносин автор поділяє на три рівні: 1) відносини із забезпечення зайнятості, соціальних гарантій та інші, що регулюються на рівні регіону, галузі, національному рівні через відповідні угоди; 2) індивідуальні трудові відносини; 3) колективні трудові відносини з організації праці та соціально-побутових умов праці, що регулюються на рівні підприємства через колективні договори. Перехід України до ринкових відносин змінив традиційне ставлення до співвідношення законодавчого та договірного способів регулювання трудових відносин. З огляду на процеси, що мають місце в сучасних умовах, на потреби ринку швидко реагувати на зміни у виробництві, визнання різних форм власності слід встановити таке співвідношення законодавчого і договірного способу визначення змісту трудових правовідносин, при якому можливо закріпити у праві як загальні закономірності та тенденції розвитку елементів трудових відносин, так і їхні особливості на окремих підприємствах, в установах, організаціях. При цьому законодавчі норми повинні носити загальний характер, а акцент у названому співвідношенні слід робити на договірному регулюванні. Зокрема, до основних функцій останнього доцільно віднести: конкретизацію правових норм, прийнятих державою; підвищення рівня пільг та гарантій, передбачених законодавством; ліквідація прогалин у праві; встановлення умов праці, регламентація яких віднесена до компетенції суб’єктів договірної правотворчості. В Україні лише розпочалося становлення нормативної бази, яка б урегулювала всі питання, пов’язані з визначенням поняття, змісту та сфери соціально-трудових відносин. Однак багато питань все ще залишаються не врегульованими та недослідженими. Тому дисертант вважає за необхідне якнайшвидше прийняття відповідних законів, присвячених даному питанню: “Про соціальне партнерство”, “Про трудові колективи”, нової редакції Закону України “Про колективні договори і угоди”, “Про об’єднання роботодавців”. Вони повинні стати сучасною основою договірного регулювання праці.
У підрозділі 2.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант у другому розділі.
У третьому розділі “Специфіка реалізації трудових прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин у період формування ринкової економіки” досліджуються проблеми реалізації трудових прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин у діяльності суб’єктів різних форм власності та господарювання, порівнюється їх правове становище.
У підрозділі 3.1. ”Реалізація прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин на державних підприємствах, в установах, організаціях” дисертант зосереджує увагу на проблемах реалізації трудових прав та обов’язків на державних підприємствах, в установах, організаціях. Автор вважає, що реалізація суб’єктами трудових правовідносин своїх трудових прав і обов’язків значною мірою залежить від організаційно-правової форми господарювання роботодавця. На державних підприємствах, в установах, організаціях у працівників більше можливостей гарантовано здійснити трудові права, оскільки механізм їх реалізації визначений у законодавчому порядку.
Важливою проблемою в сучасних умовах є забезпечення права на працю, заборона дискримінації у трудових правовідносинах. Під дискримінацією у трудовому праві слід розуміти будь-які відмінності, переваги чи обмеження при прийнятті на роботу, які не пов’язані з професійними якостями працівника. Заборону дискримінації у сфері праці необхідно закріпити в законодавчому порядку.
В сучасних умовах важливо забезпечити реалізацію роботодавцями свого права на об’єднання. Завданнями такого об’єднання можуть бути представництво роботодавців у відносинах з державою, врегулювання спірних питань і трудових конфліктів з профспілками, укладення колективних договорів. Необхідним є прийняття спеціального Закону України “Про об’єднання роботодавців”, а також доповнити КЗпП України відповідною главою. В них слід передбачити гарантії діяльності об’єднань роботодавців, закріпити їх права, обов’язки, відповідальність, порядок врегулювання взаємовідносин роботодавців, а також визначити порядок створення і припинення діяльності об’єднань роботодавців.
У підрозділі 3.2. “Реалізація трудових прав та обов’язків працюючих власників (співвласників)” дисертант окреслює специфіку реалізації прав та обов’язків працюючих власників (співвласників). Автор підкреслює, що реалізація трудових прав і обов’язків працюючих співвласників істотним чином відрізняється від праці на державних підприємствах, що знаходить своє відображення у законодавстві України. Однак не завжди законодавство у повній мірі врегульовує всі аспекти діяльності недержавних підприємств, установ, організацій. Правовий статус працюючих співвласників характеризується рівністю прав та обов’язків з державними підприємствами, установами, організаціями в одних сферах і більш широкими повноваженнями в інших. Причому рівні повноваження, як правило, існують там, де вони не пов’язані безпосередньо з відносинами власності. Більш широкі повноваження недержавних підприємств, установ, організацій, на думку дисертанта, пов’язані з їх статусом власників і виражаються у відсутності ряду обмежень, встановлених для державних підприємств державою як їх власником.
Аналізуючи правовий статус працюючих співвласників і найманих працівників, автор зазначає, що він має як спільні, так і відмінні риси. Спільність визначається їх однаковою роллю учасників трудових правовідносин. Вона засновується на конституційній нормі про право громадян на працю. Тому як на працюючих співвласників, так і на найманих працівників у повній мірі розповсюджується законодавство про працю. Проте правове становище вказаних працівників має істотні відмінності. Вони пов’язані з різними правами по відношенню до майна цих підприємств, установ, організацій. Працівники, які зробили внесок у майно недержавного підприємства, володіють також правами і обов’язками, пов’язаними з участю або членством у даному підприємстві. Отже, суб’єктивні трудові права та обов’язки найманих працівників повністю закріплюються законодавством про працю, а трудові права і обов’язки працюючих співвласників, крім законодавства про працю, визначаються ще й цивільним законодавством.
Реалізація суб’єктивних трудових прав і обов’язків працюючих співвласників залежить від особливостей правового статусу недержавних підприємств, установ, організацій. З огляду на це слід виділити господарські товариства – об’єднання капіталів, і господарські товариства – об’єднання осіб. До першого виду слід віднести акціонерне товариство, а до другого – повне та командитне товариство. Учасник товариства – об’єднання осіб зобов’язаний особисто брати участь у його діяльності. На відміну від цього, учасник товариства – об’єднання капіталу може обмежити свою участь у ньому передачею майнового внеску і не зобов’язаний особисто брати участь в його діяльності.
Серед всього комплексу трудових прав працюючих співвласників автор пропонує виділяти їх майнові права, пов’язані з участю у господарській діяльності товариства, право на участь в управлінні справами товариства, право на інформацію про діяльність товариств. Таким чином, правовий статус працюючих співвласників носить подвійний характер. Як власники майна, вони мають право обирати органи управління товариства, брати участь у формуванні, розподілі, використанні прибутку, одержувати дивіденди тощо. Як наймані працівники вони мають право реалізовувати своє право на працю шляхом укладення трудового договору (контракту), на них у повній мірі розповсюджуються встановлені законодавством про працю мінімальні державні гарантії.
Аналіз особливостей реалізації суб’єктами трудових правовідносин своїх прав і обов’язків свідчить про цілий ряд прогалин у правовому регулюванні трудових відносин. Тому існує нагальна потреба їх усунути шляхом внесення змін і доповнень до нашого законодавства про працю України, прийняття ряду спеціальних законів, а також заповнити ці прогалини у новому Кодексі про працю України.
У підрозділі 3.3. “Висновки до розділу” викладено основні висновки, до яких прийшов дисертант в третьому розділі.
ВИСНОВКИ
Трудові правовідносини – це вольові відносини найманого працівника з власником чи уповноваженим ним органом, фізичною особою, тобто роботодавцем, у сфері застосування і реалізації праці, які грунтуються на засадах добровільності, і які виражаються у їх взаємних суб’єктивних правах та обов’язках, що визначаються законодавством чи договором.
Запровадження ринкових форм та методів господарювання обумовило появу трьох відносно самостійних категорій працюючих: найманих працівників (які уособлюють залежну працю); працюючих власників(які уособлюють незалежну, самостійну працю); працівників, подібних до найманих (які уособлюють залежну працю з виконанням особливих функцій). З огляду на це в сучасних умовах відбулось суттєве розширення кола осіб, як тих, що охоплюються трудовим законодавством, так і тих, що знаходяться у зоні автономного регулювання. Всі перераховані вище працівники виконують працю особливого роду – найману працю. Змістом підстав виникнення трудових правовідносин у всіх без винятку випадках є правомірні узгоджені юридичні акти, здійснені роботодавцем і особою, яка влаштовується на роботу (в передбачених законодавством випадках і з її законними представниками), зі спеціальним наміром встановлення трудових правовідносин. До таких правомірних актів відносяться: трудовий договір (контракт), акт обрання, акт членства, акт призначення, акт конкурсу, акт направлення, акт згоди, акт погодження, акт подання.
Зміст трудових правовідносин окремих категорій працівників, що регулюються спеціальним законодавством, визначається особливостями певних категорій професій та посад, специфікою певної роботи, посади, професії. Однак і в даному випадку зміст трудових правовідносин цієї категорії працівників пов’язаний із встановленням умов праці, суб’єктивними трудовими правами та обов’язками, а також діями по їх реалізації. Дані умови встановлюються сторонами на основі їх волевиявлення, перетворюючись з моменту укладення трудового договору (контракту) у їх суб’єктивні трудові права і обов’язки.
Реалізація суб’єктами трудових правовідносин своїх трудових прав і обов’язків значною мірою залежить від організаційно-право-вої форми господарювання роботодавця. На державних підприємствах, в установах, організаціях у працівників більше можливостей гарантовано здійснити трудові права, оскільки механізм їх реалізації визначений у законодавчому порядку.
Правовий статус працюючих співвласників і найманих працівників має як спільні, так і відмінні риси. Спільність визначається їх однаковою роллю учасників трудових правовідносин. Вона засновується на конституційній нормі про право громадян на працю. Тому як на працюючих співвласників, так і на найманих працівників у повній мірі розповсюджується законодавство про працю. Проте правове становище вказаних працівників має істотні відмінності. Вони пов’язані з різними правами по відношенню до майна цих підприємств, установ, організацій. Працівники, які зробили внесок у майно недержавного підприємства, володіють також правами і обов’язка-ми, пов’язаними з участю або членством у даному підприємстві. Отже, суб’єктивні трудові права та обов’язки найманих працівників повністю закріплюються законодавством про працю, а трудові права і обов’язки працюючих співвласників, крім законодавства про працю, визначаються ще й цивільним законодавством. Серед всього комплексу трудових прав працюючих співвласників слід виділяти їх майнові права, пов’язані з участю у господарській діяльності товариства, право на участь в управлінні справами товариства, право на інформацію про діяльність товариства.
Таким чином, правовий статус працюючих співвласників носить подвійний характер. Як власники майна, вони мають право обирати органи управління товариства, брати участь у формуванні, розподілі, використанні прибутку, одержувати дивіденди тощо. Як наймані працівники вони мають право реалізовувати своє право на працю шляхом укладення трудового договору (контракту), на них у повній мірі розповсюджуються встановлені законодавством про працю мінімальні державні гарантії.
Основний зміст дисертації викладено в публікаціях:
1. Орловський О.Я. Поняття принципу права / Науковий віс-ник Чернівецького університету. Випуск 11. Серія: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С.83 - 92.
2. Орловський О.Я. Специфіка трудових правовідносин у діяльності юридичних осіб недержавної форми власності / Науко-вий вісник Чернівецького університету. Випуск 33. Серія: Правоз-навство. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – С.136 – 149.
3. Орловський О.Я. Поняття трудових правовідносин / Нау-ковий вісник Чернівецького університету. Випуск 75. Серія: Правоз-навство. – Чернівці: Рута, 2000. – С.58 - 62.
4. Орловський О.Я. Гарантії трудових прав працівників, трудові відносини яких регулюються спеціальним законодавством / Вісник Академії праці та соціальних відносин Академії правових наук України. – Київ, 2001. – С.87 - 89.
5. Орловський О.Я. Трудова правосуб’єктність як переду-мова вступу сторін у трудові правовідносини / Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 103. Серія: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.49 - 52.
6. Орловський О.Я. Правова природа трудового договору / Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 121. Серія: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С.30-32.
Орловський О.Я. Зміст трудових правовідносин в сучасних умовах. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2001.
Розглядається зміст трудових правовідносин в нових умовах господарювання, проводиться аналіз трудових правовідносин в діяльності юридичних осіб різних організаційно-правових форм господарювання, досліджуються способи визначення змісту трудо-вих правовідносин у перехідний період.
Особлива увага приділяється специфіці реалізації трудових прав та обов’язків суб'єктів трудових правовідносин на підприємст-вах, в установах, організаціях різних форм власності та господа-рювання. Обгрунтовуються конкретні рекомендації щодо вдоскона-лення діючого законодавства та практики його застосування.
Ключові слова: правовідносини, трудові правовідносини, зміст трудових правовідносин, законодавче та договірне визначення змісту трудових правовідносин, реалізація змісту трудових право-відносин.
Орловский О.Я. Содержание трудовых правоотношений в современных условиях. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юриди-ческих наук по специальности 12.00.05. – трудовое право; право социального обеспечения.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, г.Киев, 2001.
Диссертация содержит комплексный анализ правового регули-рования трудовых отношений в современных условиях. Основное внимание в ней уделено исследованию общих свойств содержания трудовых правоотношений в условиях перехода к рыночной эконо-мике, проблемам законодательного и договорного методов опреде-ления содержания трудовых правоотшений, специфике реализации прав и обязанностей субъектов трудовых правоотношений. В ре-зультате исследования диссертантом предлагается собственное определение понятия трудовых правоотношений как волевых отно-шений наемного работника и собственника или уполномоченного им лица, физического лица, тоесть работодателя, в сфере организа-ции и реализации труда, которые основываются на началах добро-вольности и определяются законодательством или договором.
В диссертации раскрываются способы определения содержа-ния трудовых правоотношений и дается их сравнительная характе-ристика на основе различных форм собственности и организа-ционно-правовых форм хозяйствования, определяется сфера дейст-вия трудового законодательства в современных условиях. Законода-тельство, в отличии от договоров, имеет более широкую сферу дей-ствия, характеризуется относительной стабильностью его примене-ния, в большей мере обеспечено органами государства. Законода-тельное определение содержания трудовых правоотношений необ-ходимо в части закрепления минимальных государственных норм, обязательных для всех субъектов трудовых правотоношений. Дого-ворное определение содержания трудовых правоотношений позво-ляет четко отображать изменения на производстве, в рыночной конъюнктуре.Договорное регулирование трудовых правоотношений владеет большим динамизмом, чем нормативно-правовые акты и способно учитывать локальную специфику.
Воплощение рыночных форм и методов хозяйствования обус-ловили появление трех относительно самостоятельных категорий работников: наемных работников, работающих собственников, ра-ботников, подобных наемным. В связи с этим в современных усло-виях произошло существеное расширение круга лиц, как тех, которые охватываются трудовым законодательством, так и тех, которые находятся в зоне автономного регулирования. Все вышеперечис-ленные работники выполняют работу особенного рода – наемный труд.
Исследуя специфику содержания трудовых правоотношений отдельной категории работников, которые регулируются специаль-ным законодательством, диссертант пришел к выводу, что она опре-деляется особенностями отдельных профессий и должностей. Одна-ко и в данном случае содержание трудовых правотоношений этой кате-гории работников связан с установлеинем условий труда, субъектив-ных прав и обязанностей, а также действиями по их реализации. Таким образом, на государственных служащих распостраняется законода-тельство о труде, но с определенными законом особенностями.
Подчеркивается, что наиболее полно договорной характер тру-довых правоотношений проявляется в социально-трудовых отноше-ниях. Комплекс данных отношений предлагается поделить на три уровня: отношения по обеспечению занятости, социальных гарантий и другие; индивидуальные трудовые отношения; коллективные трудовые отношения по организации труда, которые регулируются на уровне предприятия через коллективные договора
Проанализировав специфику реализации субъектами трудо-вых правоотношений своих трудовых прав и обязанностей, диссер-тант подчеркивает, что она в значительной мере зависит от органи-зационно-правовой формы хозяйствования работодателя. На госу-дарственных предприятиях у работников больше возможностей гарантировано осуществить трудовые права, поскольку порядок такой реализации определен в законодательном порядке. Правовой статус работающих собственников и наемных работников имеет как общие, так и отличительные черты. Общность определяется их одинаковой ролью учасников трудовых отношений. Поэтому как на работающих собственников, так и на наемных работников в полной мере распостраняется законодательство о труде. Отличительные черты связаны с их разными правами по отношению к имуществу этих предприятий. Работники, которые сделали вклад в имущество негосудаственного предприятия, владеют также правами и обязан-ностями, связанными с участием или членством в данном пред-приятии. Таким образом, субъективные трудовые права и обязан-ности наемных работников полностью закрепляются законода-тельством о труде, трудовые права и обязанности работающих соб-ственников, кроме этого, - опеределяются еще и гражданским зако-нодательством.
Ключевые слова: правоотношение, трудовое правоотноше-ние, содержание трудового правоотношения, законодательное и договорное определение содерания трудового правоотношеня, реа-лизация содержания трудового правоотношения.
Orlovskyy O.Y. The contents of the labour legal relations in modern conditions. – Manuscript.
Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of juridical sciences on the specialty 12.00.05 – labour law; the law of social security – Kiev National University named after Taras Shevchenko, 2001.
The content of the labour legal relations in new conditions of managing is examined, the analysis
