ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ОГНЄВ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 37.035.7(477)

ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М.І. ДРАГОМИРОВА

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському Національному університеті

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Плахотнік Ольга Василівна, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, заступник декана з наукової роботи факультету соціології та психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Ступарик Богдан Михайлович, Прикарпатський університет імені В. Стефаника, завідувач кафедри історії педагогіки та українознавства; кандидат педагогічних наук, доцент Чугаєвський Віталій Григорович, Київська міська державна адміністрація, заступник директора з науково-методичної роботи соціальної служби для молоді.

Провідна установа: Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Луцьк.

Захист відбудеться 30.01.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01. в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус №3, ауд.20.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ – 53, вул. Артема, 52-А, корпус №3.

Автореферат розісланий 28.12.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко

Загальна характеристика роботи

Боєздатність і боєготовність Збройних Сил України значною мірою обумовлюються людським фактором: моральним духом, військово-професійною майстерністю військовослужбовців та забезпечуються постійним, змістовним і цілеспрямованим військовим вихованням і навчанням.

У Державній програмі реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року зазначено, що військове будівництво в Україні в сучасних умовах викликає необхідність і потребує створення ефективної системи навчання і виховання військовослужбовців. Для успішного вирішення цього фундаментального завдання військово-педагогічна наука сьогодні шукає оптимальні шляхи удосконалення національної системи військової освіти та виховання, що знайшло своє відображення у Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України і у Концепції військової освіти в Україні. Ці пошуки зумовили посилення інтересу до вітчизняної історії військового навчання і виховання, військово-педагогічних традицій армії, їх переосмисленню. Знання того, як розвивалася теорія і практика навчання і виховання військовослужбовців в минулому сприяють вирішенню багатьох сучасних військово-педагогічних проблем. Для розробки найбільш оптимальних принципів, форм, методів та засобів формування особистості захисника незалежної України та бойового злагодження військових підрозділів і частин необхідно спиратися на багатий історичний військово-педагогічний досвід минулого нашої Вітчизни, творчо використовувати ідеї та положення, які пройшли перевірку часом та не втратили своєї актуальності.

Особливого значення набуває відродження забутих імен вітчизняних військових діячів, їх педагогічного досвіду. У минулому військовими мислителями і педагогами було висунуто чимало плідних військово-педагогічних ідей. Їх критичне вивчення допомагає розвитку педагогічного мислення, підвищенню педагогічної культури військовослужбовців, дозволяє збагатити сучасну військово-педагогічну теорію і практику перевіреним науковим змістом, застерігає від обмеженого підходу до проблем військової педагогіки.

У зв'язку з цим глибокий інтерес викликає військово-педагогічна спадщина Михайла Івановича Драгомирова (1830-1905 р.р.), визначного воєначальника, державного діяча, вченого, педагога другої половини ХІХ – початку ХХ століття, якого дала світові земля України.

Здобувши початкову освіту в повітовому училищі міста Конотопу Чернігівської губернії, він вступив до дворянського полку в Петербурзі і все своє подальше життя віддав військовій службі. Офіцер лейб-гвардії Семенівського полку, слухач Миколаївської академії Генерального штабу, професор кафедри тактики цієї академії, командир піхотної дивізії, учасник російсько-турецької війни 1877-1878 р.р., начальник Миколаївської академії Генерального штабу, начальник штабу та командувач військами Київського військового округу, Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор, член Державної Ради – це основні етапи військово-державної діяльності М.І. Драгомирова, значна частина якої проходила на його Батьківщині – в Україні.

Військово-педагогічна спадщина М.І. Драгомирова налічує десятки науково-теоретичних, навчально-методичних, публіцистичних творів, в яких відображені та розкриті найважливіші питання теорії та практики військового навчання і виховання того часу. Всією своєю військово-професійною діяльністю і педагогічною творчістю М.І. Драгомиров здійснив вагомий внесок у вітчизняну військову педагогіку, є одним з її засновників; розробив, обґрунтував та висунув власну, передову на той час, систему навчання і виховання військовослужбовців.

Сучасний стан армії свідчить про те, що незважаючи на докорінні зміни в озброєнні, бойовій техніці, в формах і способах збройної боротьби, в характері бойової підготовки особового складу, виникають такі проблеми в вихованні та навчанні військовослужбовців, які мали місце в минулому. З огляду на це, для сучасної національної військової педагогіки творча військово-педагогічна спадщина М.І. Драгомирова зберегла своє значення до наших днів і становить суттєвий інтерес.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається зумовленими сьогоденням потребами подальшого розвитку і удосконалення військово-педагогічного процесу в Збройних Силах України з метою зміцнення бойової готовності, укріплення військової дисципліни частин і підрозділів, а також необхідністю відродження і втілення у практику кращих педагогічних ідей, здобутків вітчизняних військових діячів. Військово-педагогічна спадщина М.І. Драгомирова може бути використана в сучасних умовах для розвитку теорії і практики навчання і виховання військовослужбовців. Вивчення та аналіз наукової літератури з теми дослідження показали, що до нинішнього часу питання навчання і виховання солдатів у творчій військово-педагогічній спадщині вченого розглядалися дослідниками несистематизовано, переважно в загальних рисах та в рамках історії військової педагогіки Росії, що, на наш погляд, не повністю відповідає історичній справедливості . Багатогранну наукову спадщину М.І. Драгомирова, його життєвий шлях, військово-педагогічну діяльність вивчали Л.Г. Бескровний, М.Г. Бонч- Бруєвич, В.І. Дерман, С.С. Дмитріїв, П.А. Зайончковський, П.А. Зайцев, Д.І. Земськов, Є.Г. Свидзинський. Однак, в працях цих авторів не здійснено цілісного історико-педагогічного дослідження, що ґрунтувалося б на аналізі теоретичних і методичних основ навчання і виховання солдатів у творчій педагогічній спадщині військового вченого. Дослідження теми сприятиме більш поглибленому аналізу та вивченню історії вітчизняної військової педагогіки, узагальненню військово-педагогічного досвіду минулого, визначенню можливих напрямків використання цього досвіду в сучасних умовах. Результати дослідження можуть стати певним внеском в історію військової педагогіки України. Актуальність цієї проблематики, її недостатнє висвітлення в науковій літературі обумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Проблеми навчання і виховання військовослужбовців у педагогічній спадщині М.І. Драгомирова”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Напрям дослідження, представлений цією роботою, був складовою плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної роботи та педагогіки факультету соціології та психології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. (РК № 01БП017-02) – “Морально – ціннісні особливості інноваційної поведінки молоді в сучасних умовах розвитку української держави”.

Об'єкт дослідження – військово-педагогічна спадщина М.І. Драгомирова.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні основи навчання і виховання солдатів за М.І. Драгомировим.

Мета дослідження полягає в розкритті і обґрунтуванні системи поглядів та ідей вченого щодо навчання і виховання військовослужбовців.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:

1) проаналізувати здійснені військово-теоретичні дослідження педагогічної спадщини М.І. Драгомирова;

2) охарактеризувати компоненти змісту навчання військовослужбовців за М.І. Драгомировим;

3) виявити основоположні принципи, форми та методи військового навчання у творчому доробку вченого;

4) розкрити специфіку поглядів М.І. Драгомирова на сутність виховання воїнів, його мету і завдання;

5) узагальнити педагогічні ідеї М.І. Драгомирова про принципи і методи виховання солдатів;

6) розробити рекомендації щодо використання військово-педагогічних ідей та положень спадщини М.І. Драгомирова, спрямовані на поліпшення навчально-виховного процесу в Збройних Силах України.

Джерела дослідження. Для обґрунтування теоретичних і методичних основ навчання і виховання військовослужбовців у педагогічній спадщині М.І. Драгомирова автором проаналізовані підручники, навчально-методичні посібники, науково-публіцистичні твори педагога; архівні матеріали та документи фонду Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора у Центральному державному історичному архіві України в Києві. Велику і важливу групу джерел становлять накази і розпорядження М.І. Драгомирова командувачем військами Київського військового округу, що зберігаються у науково-довідковій бібліотеці Центральних державних архівів України.

У процесі дослідження було використано тогочасну військово-періодичну пресу, зокрема такі журнали: “Военный сборник”, “Разведчик”, “Оружейный сборник”, “Педагогический сборник”, “Артиллерийский журнал”, “Инженерный журнал”, “Русский инвалид”, військові статути, інструкції, настанови; монографії, дисертації, автореферати, сучасні військово-педагогічні праці тощо.

Методи дослідження: пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань, класифікація та систематизація літературних джерел дали змогу виявити опорну джерельну базу і об'єктивні данні, що стосуються військово-педагогічної діяльності М.І. Драгомирова; історико-педагогічний, проблемно-цільовий аналіз архівних матеріалів, наукової літератури, періодичних військових видань досліджуваного періоду, творів педагога сприяли розкриттю, систематизації і обґрунтуванню його поглядів з визначеної проблеми; метод узагальнення військово-педагогічного досвіду М.І. Драгомирова сприяв уточненню висновків і основних положень дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше здійснено цілісний аналіз теоретичних і методичних проблем навчання і виховання солдатів у педагогічній спадщині М.І. Драгомирова, показано національну спрямованість його військово-педагогічної діяльності; введено до наукового обігу нові архівні документи, що розширюють та поглиблюють знання про педагогічну творчість військового діяча (програми навчання особового складу частин і підрозділів Київського військового округу, складені командувачем округу генерал-ад'ютантом М.І. Драгомировим); подальшого розвитку набуло обґрунтування підходів вченого до розгляду цілей, задач, принципів, форм і методів військового навчання і виховання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання дослідниками, що працюють в галузі історії вітчизняної військової педагогіки, зокрема, тими науковцями, хто зосереджує свій пошук на висвітленні проблем розвитку теорії і практики навчання і виховання військовослужбовців строкової служби. Зміст і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні курсів та створенні нових навчальних програм, підручників, посібників, хрестоматій з військової педагогіки, історії військової педагогіки для вищих військових навчальних закладів, спрямованих на підвищення якості підготовки офіцерів, а також бути корисними у розв'язанні проблем військово-педагогічного процесу в сучасних умовах реформування та розвитку Збройних Сил України, зокрема у визначенні основних цілей, задач, принципів, найбільш оптимальних форм і методів навчання і виховання особового складу.

Особистий внесок здобувача полягає в систематизації і узагальненні поглядів М.І. Драгомирова на процес навчання і виховання солдатів, визначенні їх специфіки, введенні до наукового обігу нових історичних військово-педагогічних матеріалів, що стосуються діяльності військового теоретика.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом публікації праць автора, виступів з доповідями і науковими повідомленнями на конференціях, зокрема на міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 165-ї річниці Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військове виховання: історія і сучасність” (Київ, 1999), на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Національної академії оборони України, Київського військового інституту управління і зв'язку, на засіданнях кафедри педагогіки, психології та права Київського військового інституту управління і зв'язку, кафедри історії війн і військового мистецтва Національної академії оборони України, навчально-методичних зборах професорсько-викладацького складу. Матеріали дослідження використовувались під час занять з курсантами з навчальної дисципліни “Військова психологія і педагогіка”, з офіцерами-слухачами інституту і академії в ході вивчення навчальних дисциплін “Психолого-педагогічні основи управлінської діяльності” та “Історія воєнного мистецтва”.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 7 публікаціях (з них 6 написано без співавторів). У тому числі: 5 статей у фахових збірниках наукових праць, 2 статті у періодичних науково-педагогічних виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (209 найменувань), 4 додатків.

Загальний обсяг роботи – 238 сторінок, основна частина дисертації – 152 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, основні методи дослідження, розкрито наукову новизну, особистий внесок автора та практичне значення, відзначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами, наведені дані про апробацію, впровадження та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Стан наукової розробки проблеми, напрямки та методи її дослідження” – здійснено аналіз наукової літератури і джерел з питання, яке розглядається, а також викладено загальну методику, основні методи і напрямки дослідження.

На основі здійсненого вивчення у розділі зазначається, що військово-педагогічна діяльність і спадщина М. Драгомирова не залишалася поза увагою дослідників. Особистість талановитого воєначальника, вченого, педагога, його військово-теоретична і практична діяльність викликала і в теперішній час становить великий інтерес науковців, про що свідчить література, яка присвячена його творчості. Наукове дослідження військово-педагогічної спадщини М. Драгомирова почалось ще в дореволюційний період. Одними з перших це намагалися зробити Є. Свидзинський, М. Бонч-Бруєвич, Е. Андрієвський, В. Різниченко, праці яких і на сьогодні залишаються цікавими.

Особливий інтерес становлять роботи М. Бонч-Бруєвича, який досліджував військово-теоретичну спадщину М. Драгомирова та пропагував його педагогічні ідеї як у дореволюційні, так і у післяреволюційні радянські роки. Він був учнем і однодумцем вченого з багатьох питань педагогіки та теорії воєнного мистецтва.

Заслуговує на увагу праця В. Різниченко, що видана у 1916 р. в якій розкрито і показано національну спрямованість військово-професійної, державної діяльності М. Драгомирова на посадах командувача військами Київського військового округу, генерал-губернатора Київського, Подільського і Волинського.

Вивчення військово-педагогічної спадщини М. Драгомирова продовжувалось в радянський період. Проблеми розвитку військово-педагогічної теорії і практики вченим розглядали С. Дмитріїв, В. Дерман, П. Зайцев, Д. Земськов та ін.

Вагомим внеском у вивчення педагогічної спадщини М. Драгомирова є дослідження Д.Земськова, який детально охарактеризував етапи військово-педагогічної діяльності воєначальника, розглянув питання військово-професійної підготовки офіцерського складу в творчій спадщині вченого, основні вимоги педагога до командних кадрів щодо навчання і виховання військовослужбовців.

Творчість військового вченого, його теоретична спадщина привертала достатньо серйозну увагу військових істориків. У військово-історичних працях, підручниках з воєнної історії, історії воєнного мистецтва, авторами яких були П. Зайончковський, Л. Бескровний, П. Жилін, Г. Мещеряков, А. Строков поряд з аналізом внеску М. Драгомирова в розвиток теорії воєнного мистецтва, зокрема тактики, розкриваються й деякі аспекти його військово-педагогічної спадщини.

Проведений аналіз літератури, дисертаційних досліджень, статей та інших джерел з проблеми, що нами розглядається, свідчить про те, що військово-педагогічна наука здійснила суттєву роботу щодо узагальнення та висвітлення військово-педагогічної спадщини М. Драгомирова. Однак, всебічно вивчивши документи, опубліковані наукові роботи, присвячені нашій темі ми дійшли висновку про те, що вони при всьому їх безперечному позитивному значенні не дають повного і цілісного уявлення про розроблену М. Драгомировим систему навчання й виховання військовослужбовців строкової служби. Ця тема в сучасній вітчизняній військово-педагогічній науці ще недостатньо глибоко вивчена, висвітлені в неї питання мають переважно частковий характер, вона не стала предметом спеціального комплексного дослідження військових вчених – педагогів і потребує подальшого наукового обґрунтування.

У розділі показано, що М. Драгомиров залишив значну військово-педагогічну спадщину, яка неоднорідна за своїм змістом і налічує декілька десятків творів, що мають військово-педагогічний характер. Це підручники, навчально-методичні посібники, науково-публіцистичні статті в військово-періодичних виданнях того часу. Для характеристики військово-педагогічної діяльності і поглядів М. Драгомирова з питань навчання і виховання військовослужбовців великий інтерес мають його накази і розпорядження, як командувача військами Київського військового округу (1889-1903 р.р.). Військово-педагогічні ідеї М. Драгомирова знайшли відображення в офіційних військових документах того часу – статутах, настановах, інструкціях, положеннях, у розробці яких він брав безпосередню участь.

З метою якісного вивчення і найбільш повного висвітлення суттєвих положень теорії і практики навчання і виховання військовослужбовців строкової служби в військово-педагогічній спадщині вченого ми визначили відповідні напрямки дослідження, які на наш погляд, не знайшли достатнього розкриття в публікаціях сучасних військових вчених-педагогів і сприяли реалізації нашого наукового задуму.

Ми проаналізували військово-дидактичну систему М. Драгомирова, попередньо виділивши її як окремий напрямок дисертаційного дослідження. Незважаючи на широкий спектр досліджень військово-педагогічної спадщини воєначальника і вченого, зокрема його військово-дидактичних положень, до цього часу науковцями глибоко не розглянуті такі його грані, як теоретичний аналіз змісту військового навчання, що обґрунтував М. Драгомиров, не узагальнені дидактичні принципи, запропоновані форми і методи навчання солдатів.

В нинішніх умовах реформування і розвитку збройних сил України, важливого значення набув напрямок дослідження педагогічної спадщини М.Драгомирова, пов'язаний з висвітленням в його творах питання про військове виховання, формування захисника Вітчизни. Педагогічні ідеї спадщини М. Драгомирова значною мірою стосуються виховних проблем, які повсякденно вирішують офіцери-педагоги, командири частин і підрозділів. Розгляд ідей вченого про цілі і задачі виховання військовослужбовців, аналіз його методики виховної роботи з солдатами, узагальнення основоположних принципів виховання воїнів за М. Драгомировим, ми визначили наступним напрямком вивчення його військово-педагогічної спадщини.

У розділі зазначається, що складність вирішення наукових проблем в галузі історії військової педагогіки вимагає чіткої визначеності методів дослідження та їх конкретного застосування з окремих завдань наукового пошуку. Дослідження військово-педагогічної спадщини М. Драгомирова містить у собі різні за характером і спрямованістю завдання. Це – з'ясування причин, які зумовили розробку і створення М. Драгомировим військово-педагогічної системи, розкриття цілей, завдань, змісту, форм і методів навчання і виховання військовослужбовців за М. Драгомировим, визначення характерних рис військово-педагогічної творчості вченого та його вплив на подальший розвиток військової педагогіки. Якісно виконати поставлені завдання, досягнути цілей дослідження, правильно зрозуміти і об'єктивно оцінити досліджувану проблему – військово-педагогічну спадщину М. Драгомирова, як щось ціле, взаємопов'язане, можливе лише за умовою комплексного його осмислення із застосуванням усіх методів військово-педагогічного дослідження, що охоплює загальнонаукові (загальнологічні) методи, а також свої спеціальні методи та прийоми, які нами були й використані.

У другому розділі – “Військово-дидактична система М.І.Драгомирова” – на основі вивчення військово-педагогічної спадщини вченого, аналізу військово-історичної, педагогічної літератури з теми дослідження, архівних документів висвітлено сутність процесу навчання військовослужбовців за М. Драгомировим, специфіку поглядів педагога на зміст навчання солдатів, подано характеристику обґрунтованих вченим принципів, форм та методів військового навчання.

Встановлено, що запропонована М. Драгомировим система навчання військовослужбовців була розроблена ним у зв'язку з докорінними, істотними змінами, що відбулися в збройних силах Російської імперії у другій половині ХІХ століття. Зміни полягали у тому, що на озброєння армії у великій кількості стала поступати вогнепальна нарізна зброя, більш досконала ніж колишня гладкоствольна. Значно зросла скорострільність, збільшилась далекобійність і точність вогню стрілецької зброї і артилерії, що в свою чергу призвело до змін форм, способів і в цілому характеру бойових дій, до зародження нової тактики стрілецького цепу. Крім того, в ході військової реформи другої половини ХІХ століття було здійснено перехід від рекрутської системи комплектування армії особовим складом до загального військового обов'язку населення, були значно скорочені терміни військової служби солдатів.

Як показав аналіз військово-теоретичної спадщини М. Драгомирова, педагог активно виступив за необхідність кардинальної зміни старої системи військового навчання і заміни її такою, яка б якісно і ефективно готувала солдатів уміло діяти в бойовій обстановці. У зв'язку з перетвореннями у військовій справі М. Драгомировим було зроблено велику роботу щодо визначення змісту навчання особового складу збройних сил відповідно до нових вимог. Результати цієї праці знайшли своє конкретне відображення у багатьох його творах, серед яких зазначимо, насамперед такі, як “Підручник тактики”, “Досвід керівництва підготовкою частин до бою”, “Підготовка військ у мирний час (виховання і освіта)”. Також він брав безпосередню особисту участь у створенні нових статутів, інструкцій, настанов, порадників для збройних сил і перероблені старих, які визначали зміст освіти воїнів в усіх родах військ. Базуючись на великому службовому та бойовому досвіді, М. Драгомиров для особового складу частин і підрозділів Київського військового округу розробив докладні програми навчання.

У дисертації показано, що М. Драгомиров обґрунтував зміст навчання військовослужбовців в усіх родах військ – піхоті, кавалерії, артилерії, як на етапі індивідуальної підготовки солдата, так і у період підготовки військової частини, підрозділу, який відповідав сучасному на той час рівню розвитку військової науки, бойової техніки та озброєння.

М.І. Драгомиров визначив склад навчальних предметів, порядок і послідовність їх вивчення молодими і “старослужащими” солдатами, розкрив систему військово-професійних знань, моральних ідей, практичних умінь і навичок, якими необхідно озброїти солдатів відповідно до їх бойового призначення, враховуючи специфіку і особливості служби воїнів у різних родах військ. У піхотних частинах

і підрозділах, указував педагог, основними обов'язковими предметами індивідуального навчання солдатів повинні бути: 1) стрільба зі зброї (вогнева підготовка); 2) фехтування (застосування холодної зброї); 3) гімнастика (фізична підготовка); 4) стройова підготовка; 5) саперна (окопна) справа; 6) військові статути. Поряд з обов'язковими предметами військового навчання, М. Драгомиров надавав великого значення розвитку грамотності у солдатів, вважаючи її необхідною умовою ефективного навчання їх військовій справі, успішного виконання службових обов'язків.

Дослідження військово-дидактичної спадщини М. Драгомирова дозволило узагальнити розроблені ним вимоги до змісту навчання воїнів, основними серед яких, педагог вважав спрямованість на досягнення мети – всебічна підготовка солдата до бою, армії до війни, формування особистості військовослужбовця готового самовіддано виконати свій військовий обов'язок та відповідність до форм і способів збройної боротьби.

У розділі зазначено, що продовжуючи традиції вітчизняних і зарубіжних військових педагогів у розробці та обґрунтуванні принципів навчання військовослужбовців, М. Драгомиров поглибив, розширив і збагатив зміст принципів доцільності, наочності, систематичності і послідовності, свідомості, міцності засвоєння знань і умінь, урахування індивідуальних особливостей воїнів, і що цінне, на наш погляд, дав конкретні практичні поради командирам щодо їх використання.

В основу своєї військово-дидактичної теорії і практики М. Драгомиров поклав принцип доцільності, сутність якого, на його думку, полягає в організації і здійсненні військово-навчального процесу відповідно до правила – у мирний час солдатів треба вчити тільки тому, що їм доведеться робити на війні. Педагог виходив з того положення, що військовослужбовці, які виучені у мирний час зайвому, і перед ворогом будуть робити не те, що потрібно, а те, що вони вміють і звикли робити. Звідси робив висновок: “що марно на війні, то шкода вводити в мирне навчання". Вчити війська тому, що потрібно на війні, за його думкою, означає всіляко наближати обстановку навчань до бойових умов. Педагог рекомендував проводити польові навчання зі стрільбою бойовими зарядами і патронами в піхоті і артилерії, крізні атаки кінноти і піхоти в ході маневрів, тривалі і складні марші.

Особливу увагу М. Драгомиров звертав на систематичність і послідовність у навчанні солдатів. В умовах скорочення термінів солдатської служби, значного розширення і ускладнення військового навчання, вважав педагог, успішне оволодіння солдатами військовою спеціальністю можливе за умови побудови навчального процесу на основі єдиного, суворо послідовного підходу до його організації і проведення. М.І. Драгомиров указував на необхідність того, щоб навчання солдатів в усіх родах військ здійснювалось за навчальними програмами і планами, щоб у них чітко і послідовно за змістом розподілялось проходження навчальних предметів по періодах служби воїнів. З цією метою він склав і запропонував частинам і підрозділам Київського військового округу до керівництва і виконання у процесі навчання солдатів низку навчальних програм.

М.І. Драгомиров також теоретично обґрунтував і застосував у практиці військового навчання принципи наочності, свідомості, міцності засвоєння знань, умінь, врахування індивідуальних властивостей воїнів.

У ході дослідження встановлено, що значне місце в працях вченого відведено розробці питань застосування у практиці бойової підготовки особового складу збройних сил методів і форм військового навчання. У групі основних методів навчання солдатів педагог виділив: показ, вправи, усне викладення навчального матеріалу (пояснення, розповідь).

Одне з пріоритетних місць у педагогічній системі М. Драгомирова належить методу показу у навчанні воїнів. У своїх творах, військово-публіцистичних статтях, наказах командувача військами Київського військового округу він обґрунтував найважливіше значення, роль та шляхи ефективного використання методу показу у військово-навчальному процесі. Педагог стверджував, що вчити солдатів треба головним чином “показом, а не розповіддю”.

Запорукою успіху навчання солдатів, за його словами, є сувора розбірливість у тому, що вводити в свідомість солдата через вухо, а що через око, іншими словами, що передавати йому розповіддю, а що показом.

Вважаючи, що успішне здійснення військового навчання вимагає умілого використання різноманітних форм організації військово-навчального процесу, їх постійного удосконалення, педагог збагатив їх теорію і практику. Вищою формою навчання воїнів, за М. Драгомировим, є тактичні навчання: самостійні навчання піхоти, артилерії, кавалерії, спільні односторонні, двосторонні маневри загонів, що складені зі всіх родів військ. Він обґрунтував необхідність і можливість використання в процесі військового навчання у нових історичних умовах суворовських наскрізних атак піхоти і кінноти. Вперше у військово-педагогічній практиці М. Драгомиров застосував навчання частин і підрозділів з бойовою стрільбою, навчання піхоти на просторі між мішенями і артилерією, що веде вогонь бойовими снарядами.

У третьому розділі – “Виховання військовослужбовців у педагогічній спадщині М.І.Драгомирова” – викладено систему виховання військовослужбовців, що розроблена військовим педагогом, розкрито особливості його поглядів на мету, завдання, принципи і методи виховання воїнів.

Проведене історико-педагогічне дослідження проблем військового виховання у науково-теоретичній спадщині М. Драгомирова дозволили встановити, що центральне місце в його військово-педагогічній системі займають питання виховання солдатів.

Як показав аналіз науково-педагогічних праць військового вченого, основними концептуальними положеннями проблеми виховання воїнів у педагогічної спадщині М.І. Драгомирова є наступні:

- виховання солдатів, як цілеспрямований вплив командирів на підлеглих повинен здійснюватися постійно, з самого початку служби;

- солдат – своєрідна, неповторна особистість;

- серед численних об'єктивних факторів, що впливають на формування особистості солдата, провідну роль відіграє виховання;

- ефективність військового виховання залежить від командира, його підготовки, чіткої організації армійського життя.

Встановлено, що визначальним положенням педагогічної системи вченого, що показує його своєрідність, є думка про те, що виховання відає головним чином сферою волі, а навчання сферою розуму людини. Військова справа, вважав він, значною мірою більш вольова, ніж розумова, тому роль виховання у підготовці солдата важливіше за навчання. Воля і розум, на його думку, дві головні, вічні і незмінні якості людини, які знаходяться в постійному протиріччі одна з одною: воля є джерелом самовідданості, а розум – джерелом інстинкту самозбереження. Солдату, передусім, мають бути притаманні воля і самовідданість, які треба розвивати і укріплювати за допомогою виховання.

М.І.Драгомиров розглядав виховання і навчання воїнів, як єдиний і нерозривний процес бойової підготовки. “Весь об'єм солдатської підготовки поділяється, як відомо, на виховання і навчання”, - зазначав він. Але разом з тим, визначав виховання в якості головного елементу цього процесу і надавав йому першорядного значення у порівнянні з навчанням.

Обґрунтовуючи питання виховання військовослужбовців, М. Драгомиров виходив із вирішальної ролі людини у війні, вбачав в солдатах і офіцерах, що мають високі морально-бойові якості, силу, що визначає долю війни і стверджував, що головною силою в армії є і завжди залишиться людина, незалежно від рівня розвитку і удосконалення засобів збройної боротьби. Найдосконаліша зброя і військова техніка самі за собою нічого не значать, зазначав педагог, головне полягає в людях, в чиїх руках ця зброя знаходиться, в їх знаннях і уміннях застосовувати її з найбільшою ефективністю.

У ході дослідження встановлено, що важливими проблемами військового виховання, які розробляв і практично перевіряв М. Драгомиров, були цілі і задачі виховання воїнів. Основною метою виховання солдата, за М. Драгомировим, є вироблення в ньому “надійності”, що означає, за думкою педагога, чесне, сумлінне і самовіддане виконання воїном своїх службових обов'язків завжди і за будь-яких умов як мирного, так і військового часу, “як на очах начальника, так і за очима”.

У системі військового виховання М. Драгомирова можна виділити два основних напрямки. Перший – це вироблення у солдатів таких загальновійськових якостей і рис особистості, як почуття військового обов'язку, високої відповідальності за захист Вітчизни, вірність військовій присязі, статутам, бойовому прапору частини, самовідданість, військове товариство і взаємовиручка, дисциплінованість, безперечна покора волі начальника у всьому, що стосується служби. Другий – розвиток і укріплення вольових якостей воїнів – сміливості, хоробрості, самовладання, стійкості і мужності, завзятості, витривалості, здатності зносити всі труднощі військового часу, ініціативи і винахідливості.“

Загальна задача військового виховання, - за словами М. Драгомирова, - полягає в рішенні питання – як поступати, щоб не тільки не підірвати, але, навпаки, розвинути і укріпити моральну енергію людини-солдата”. Він вважав, що моральна енергія є важливішою властивістю людини і “має бути розвинута до ступеня готовності – хоча і самому загинути, лише б погубити ворога”. Виховання воїнів, за М. Драгомировим, має бути спрямоване в першу чергу на формування самовідданості у солдатів, рішучості пожертвувати собою для досягнення перемоги над ворогом. Самовідданість воїна в бою є вищою ступеню виявлення патріотизму. З його точки зору, патріотизм – це така моральна якість солдата, яка виявляється в його любові та “відданості государю і Вітчизні”, в потребі і прагненні в будь-яких умовах бути готовому йти заради їх захисту на самопожертвування.

У розділі зазначається, що виховання патріотизму, самовідданої любові до Вітчизни займає в системі виховання, що розроблена М.Драгомировим одне з головних місць. Він, як патріот України, любив свою Батьківщину, свій народ і всебічно прагнув до того, щоб підтримати і вище розвинути у воїнів почуття відданості Вітчизні. Розуміючи, наскільки велике значення має рідне слово, рідна пісня у вихованні патріотизму, М. Драгомиров, командуючи військами Київського військового округу, дозволив співання українських пісень в військових частинах і підрозділах округу. Співи національних пісень в армії в цей період суворо заборонялися і скасування такої заборони було його заслугою. Також з його дозволу солдатські бібліотеки частин округу одержали популярні брошури українською мовою, що за його клопотанням почали друкувати, як “виняток із закону”.

У дисертації показано, що значну увагу в своїй творчій діяльності М. Драгомиров приділяв питанням військової дисципліни і вважав формування дисциплінованості і культури поведінки головною задачею виховання солдатів. Роль, значення, сутність військової дисципліни, шляхи її укріплення глибоко розкриті в його творах. Розробляючи проблему виховання військової дисципліни, М. Драгомиров виступав як противник авторитарного підходу до формування дисциплінованості солдатів, що давно склався і був традиційним в армії на той період.

Як свідчать вивчені джерела, до числа важливих задач військового виховання педагог відносив розвиток і формування у солдатів військового товариства і таких його аспектів, як прагнення до взаємодопомоги і взаємовиручки. Сутність товариства для солдата за висловом педагога виражається наступною військовою заповіддю “не думай про себе, думай про товаришів, товариші про тебе подумають”. Виховання товариства передбачає, на думку М. Драгомирова, розвиток у військовослужбовців, насамперед, здатності йти на самопожертвування в бою заради виручки своїх товаришів, готовності “покласти душу свою за други своя ”.

Поняття про взаємодопомогу і взаємовиручку М. Драгомиров трактував дуже широко, починаючи від простого уявлення про взаємовиручку солдатів у дусі суворовської вимоги “сам загибай, а товариша виручай” до розуміння взаємодії родів військ (піхоти, кінноти, артилерії), частин і підрозділів у бою, як форми взаємодопомоги і взаємовиручки.

Одне з головних місць у військовому вихованні М. Драгомиров відводив розвитку у солдатів вольових якостей, таких як самовладання, сміливість, хоробрість, мужність, рішучість, стійкість, ініціатива (”власний почин”), винахідливість.

Організуючи виховання воїнів, треба піклуватися про те, вчив педагог, щоб воно будувалось диференційовано, з урахуванням характеру, змісту і особливостей бойового навчання і служби в різних родах військ – піхоті, кінноті, артилерії. Служба в кожному роді військ передбачає свої особливі вимоги до якостей особистості солдата.

Вивчення і аналіз теоретичних праць М. Драгомирова, архівних документів, що свідчать про характер і зміст його практичної військово-педагогічної діяльності, дозволили визначити систему розроблених та запропонованих ним керівних ідей і положень виховання військовослужбовців.

Встановлено, що провідне місце серед висунутих ним принципів виховання воїнів займає принцип цілеспрямованості, що визначає загальну спрямованість процесу виховання солдатів, його зміст, форми і методи. Вся виховна робота в армії повинна бути підпорядкована єдиним, загальним цілям і задачам, які офіцерам треба знати і ясно розуміти. Мета і задачі виховання воїнів “різними бути ні в якому разі не можуть” – писав М. Драгомиров. На його думку, необхідно встановити “єдність і одноманітність в розумінні і тлумаченні основних задач виховання”, в іншому разі, попереджав він “армія буде нестійкою в моральному відношенні”.

У своїх творах М.Драгомиров указував на великі виховні можливості ратної праці, що включає повсякденне бойове навчання, тактичні навчання, маневри, походи, бойові стрільби, гарнізону і караульну служби, обслуговування військової техніки і зброї за умови їх організації з додержанням встановленої законами і статутами суворої регламентації. Особливе значення в практиці виховання солдатів, на його думку, має караульна служба – “єдина, дійсна служба солдата і офіцера в мирний час”, яка “викликає діяльність всіх духовних і фізичних якостей, що необхідні солдату”, дає “кращу практику в укоріненні почуття обов'язку, так і в розвитку інших моральних якостей солдата в мирний час”.

У розділі зазначено, що М.Драгомиров постійно пропагував ідею про те, що правильне виховання у всьому повинно узгоджуватися з “духовними і розумовими якостями людини”. Він надавав вирішального значення індивідуальному підходу командирів до підлеглих.

Через усі педагогічні твори М.Драгомирова червоною ниткою проходить думка про необхідність виявлення гуманності і поваги до особистості солдата в поєднанні з високою вимогливістю. Він вважав, що висока вимогливість командира до підлеглих разом з повагою особистої гідності і турботою про солдатів не лише спонукає воїнів до сумлінного виконання своїх службових обов'язків, але і спрямовує розвиток їх кращих якостей. Перебуваючи на командних посадах, М. Драгомиров нагадував підлеглим офіцерам, що їх першочерговим обов'язком є піклування про здоров'я, харчування, відпочинок, про матеріально-побутові умови солдатів.

Особливу увагу М. Драгомиров звертав на необхідність чуйного і уважного ставлення до солдатів в умовах воєнного часу, на повне і своєчасне задоволення матеріально-побутових потреб воїнів, що дозволяє швидко відновлювати моральні і фізичні сили, інакше попереджував він “неуважність до потреб солдата, при тому виснаженні сил, яке на війні неминуче, знайде свої жертви”.

У розділі зазначається, що в своїх працях, у військовій публіцистиці М. Драгомиров глибоко і всебічно розкрив методику виховної роботи з солдатами.

Виключно великий виховний вплив, на його думку, справляє на солдата, передусім, особистий приклад командира у виконанні службових обов'язків, у поведінці, в додержанні вимог законів, військової присяги, статутів. Робота офіцерів з виховання підлеглих, яка не підкріплена їхнім особистим прикладом, буде неефективною, малодійовою і не досягне мети, і навіть більш того, може завдати шкоди, вважав М. Драгомиров.

Багато “помилок” в поведінці солдатів М. Драгомиров пояснював недостатньою їх натренованістю, відсутністю навичок і звичок правильної поведінки і діяльності. Звичка дисциплінованості, витримки, стійкості, уміння долати будь-які труднощі, на його думку, є важливою передумовою успішного виконання воїнами складних бойових задач. Для формування і розвитку у солдатів позитивних звичок він рекомендував систематично проводити вправи з солдатами в суворому додержанні статутного порядку, точному виконанні розпорядку дня, багаторазовому подоланні труднощів бойового навчання, ставити в такі умови, які передбачають виявлення певних якостей.

В якості “вправ у самовладанні” для того, щоб привчити солдатів до небезпечних факторів в бою, розвинути такі якості, як стійкість, мужність, сміливість, хоробрість М. Драгомиров рекомендував у мирний час в ході бойового навчання проводити: 1) обстрілювання; 2) навчання на просторі між мішенями і артилерією під час стрільби бойовими зарядами, а також стрільбу артилерії поверх піхоти на навчаннях з бойовими зарядами і патронами; 3) наскрізні атаки.

М.І. Драгомиров відводив важливу роль у формуванні військовослужбовців таким методам виховання, як переконання, заохочення, покарання, ставлення вимог і здійснення контролю за поведінкою і службовою діяльністю солдатів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в обґрунтуванні і розкритті системи поглядів та ідей М.І.Драгомирова щодо навчання і виховання солдатів. Означена наукова задача призначена для теоретичної розробки такого напряму досліджень, як історія вітчизняної військової педагогіки, а також для практичного використання військово-педагогічного досвіду минулого в удосконаленні навчально-виховного процесу Збройних Сил України в сучасних умовах.

На основі узагальнення результатів здійсненого історико-педагогічного дослідження встановлено:

1. Модернізація збройних сил Російської імперії у другій половині ХІХ століття, поява на озброєнні нової скорострільної нарізної зброї, перехід від рекрутської системи комплектування армії особовим складом до загального військового обов'язку, значне скорочення термінів