Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Перепелиця Микола Петрович

УДК 329.78(477)

Державна молодіжна політика в Україні

(регіональний аспект)

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському інституті соціальних досліджень, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму

Науковий керівник доктор політичних наук, професор

Головатий Микола Федорович,

Міжрегіональна академія управління

персоналом, віце-президент

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор, Щедрова Галина Петрівна, Східноукраїнський університет Міністерства освіти і науки України, декан гуманітарного факультету, завідувач кафедрою політології

кандидат історичних наук, доцент, Корнієвський Олександр Анатолійович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, головний консультант

Провідна установа:

Національний інститут стратегічних досліджень, відділ політичних і гуманітарних досліджень, Адміністрація Президента України, м. Київ

Захист відбудеться “9” жовтня 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних доліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8

Автореферат розіслано “7” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левенець Ю. А.

Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність дослідження. Сучасна українська держава нині розвивається шляхом здобуття справжніх цінностей людства, що нагромаджувалися тисячоліттями всім цивілізованим світом. Важливим завданням на цьому шляху є розбудова демократичної, правової, соціальної, незалежної держави, інтеграція її у світове співтовариство, формування суспільства, в якому існує примат не держави, а передовсім людини. Реформи та зміни в усіх ланках суспільного життя актуалізують розробку суспільно-політичних проблем і, зокрема, проблеми вдосконалення взаємостосунків держави і молоді. Адже взаємини держави і молодого покоління не тільки віддзеркалюють труднощі та суперечності перехідного періоду, але й самі впливають на хід соціально-економічних та політичних перетворень. Тому необхідна цілісна і життєздатна політика держави стосовно такої великої й специфічної соціально-демографічної групи, як молодь. Тобто державна молодіжна політика є об’єктивною передумовою соціалізації молодого покоління, забезпечення діалектичної наступності поколінь у суспільстві, гармонійного його розквіту.

Найвідчутнішою для молоді державна політика є на регіональному рівні, де безпосередньо вирішується більшість її проблем, створюються необхідні умови для соціального становлення та розвитку юнаків і дівчат. Саме тут вона проявляється як важливий механізм залучення молодого покоління до процесів соціалізації, стає доступною його широкому загалу для розуміння, оцінки й сприйняття. Вдосконалення та ефективна реалізація державної молодіжної політики на регіональному рівні є підгрунтям дієвої системи соціалізації молоді, її громадянського становлення в інтересах як самої молодої людини, молодого покоління в цілому, так і регіону, держави одночасно. Нині державна молодіжна політика на місцях є принципово відмінною порівняно з політикою попередніх часів, і здійснюється за нових умов, тобто є новим явищем у житті українського суспільства. За наявності досліджень державної молодіжної політики, що дедалі набуває більших масштабів і значущості, регіональний її аспект поки що залишається відкритою темою сучасної політичної науки.

Ступінь наукової розробки проблеми. Предмет даного дисертаційного дослідження знайшов своє відображення у науковій літературі політологічного, філософського, психолого-педагогічного спрямування. Деякі його аспекти перебували в полі зору науковців розвинутих країн далекого зарубіжжя з 60-х років ХХ ст. З того часу в колективних виданнях та працях окремих авторів обгрунтовувалися принципи, які загалом були сприйняті схвально, зокрема: соціального партнерства та субсидіарності, положення про те, що державна молодіжна політика може бути ефективною лише за умов широкої участі в її реалізації самої молоді та молодіжних організацій (П. Кваккестейн, К. Д. Лазос, П. Лаурітцен, Ф. Ч. Мюллер, М. Харрісон, К. Хартман-Фріч, А. Цокаліс). У працях відображені моделі державної молодіжної політики, розроблені механізми її реалізації, в тому числі на місцях. Вони сприяли усвідомленню нового типу взаємостосунків держави і молоді. Темі молодіжної політики за всім спектром проблем, від головних засад до механізму реалізації, значну увагу приділяли науковці Російської Федерації, зокрема С. В. Алещонок, І. М. Ільїнський, В. К. Криворученко, В. Т. Лісовський, В. О. Луков, М. В. Мошняга, В. В. Нехаєв, Д. Р. Полиєва, С. Б. Путинський, Б. О. Ручкін, Є. Г. Слуцький, В. І. Чупров та ін. В їхніх працях здійснено аналіз сучасної державної молодіжної політики, її сутності, ролі й значення для розвитку суспільства. Водночас, усі ці зарубіжні дослідження не могли бути механічно перенесеними на український грунт і потребували ретельного опрацювання.

Найближчими до зазначеної теми є напрацювання Українського інституту соціальних досліджень (до жовтня 1997 р. УкрНДІ проблем молоді), чи не єдиної наукової установи в Україні, що в комплексі досліджує молодіжну проблематику. На початку 90-х років ХХ ст. вчені Інституту М. Ф. Головатий, В. А. Головенько, Н. М. Комарова, Я. В. Немирівський, О. О. Яременко та інші на основі опрацювання теоретичних надбань та практичного досвіду як вітчизняного, так і зарубіжного, науково обгрунтували й виробили головні принципи, напрями та механізм реалізації сучасної державної молодіжної політики в Україні. Значну увагу основним засадам цієї специфічної діяльності держави приділяли В. В. Барабаш, В. П. Бачигін, В. П. Борзов, А. С. Матвієнко, В. С. Плохій, І. О. Хохленков багато інших, практична діяльність яких була тісно пов’язана з молоддю. У подальшому ці наукові та методичні доробки стали стрижневими при розробці, здійсненні та науковому дослідженні окремих аспектів молодіжної політики на місцях.

У середині 90-х років досить широко розроблялися проблеми зайнятості молоді, молодіжного підприємництва (І. Л. Демченко, Н. М. Комарова, О. О. Яременко) та соціальної роботи у молодіжному середовищі (Р. Х. Вайнола, З. Г. Зайцева, І. Д. Звєрєва, А. Й. Капська, Н. М. Комарова, С. В. Толстоухова, І. О. Хохленков, О. О. Яременко), духовності, політичної культури молодого покоління (В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. Є. Єленський, В. П. Перебенесюк, В. А. Ребкало, Н. Й. Черниш, В. М. Якушик), молодіжного руху (В. А. Головенько, О. А. Корнієвський, В. О. Кулік, М. Ю. Пашков, В. Л. Рябіка, В. М. Соколов, В. М. Якушик) та інші, що тією чи іншою мірою пов’язані як з основними напрямами державної молодіжної політики на місцях, так і з формуванням механізму її реалізації. В УкрНДІ проблем молоді (Ю. О. Бєлкін, В. А. Головенько, О. А. Корнієвський, О. М. Костенко, В. І. Мельничено, Я. В. Немирівський, О. В. Пустовойт) проведено кілька досліджень державної молодіжної політики на прикладах окремих областей України, які систематизували фактологічний матеріал щодо форм і методів роботи з молоддю, нормативну базу державної молодіжної політики на регіональному рівні. Але все ж кількість праць, які безпосередньо торкалися б її регіональних аспектів, залишається обмеженою.

Тобто на час здійснення дисертаційної роботи в наукових працях обгрунтовано основні напрями державної молодіжної політики на місцях, досліджено окремі аспекти цієї специфічної діяльності держави, в загальних рисах розроблено механізм її реалізації, а як комплексне явище в Україні вона не розглядалася. Все це й зумовило вибір теми, визначило мету та завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з розробкою наукової теми “Шляхи реалізації державної молодіжної політики”, здійснюваної Українським інститутом соціальних досліджень у 1996-2000 рр.

Об’єктом дослідження є процес реалізації державної молодіжної політики в Україні, зокрема на регіональному рівні.

Предметом дисертаційного дослідження виступають регіональні аспекти практики розробки, проблем становлення та досвіду здійснення державної молодіжної політики в Україні в контексті реалій перехідного періоду.

Не претендуючи на вичерпний аналіз досить складного й багатогранного питання, дисертант ставить за мету з’ясувати сутність і науково обгрунтувати реалізацію державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні, окреслити шляхи її вдосконалення.

Виходячи з означеної мети поставлено такі дослідницькі задачі:

- окреслити загальну методологію, уточнити понятійний апарат дослідження;

- виявити та обгрунтувати структуру державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні;

- на основі вивчення історії становлення та розвитку державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні, розробити її періодизацію, провести політологічний аналіз основних періодів;

- викласти власне бачення моделі державної молодіжної політики в Україні на місцях, перспектив її розвитку та механізму реалізації;

- з урахуванням регіональних особливостей України дослідити основні проблеми державної молодіжної політики та тенденції розвитку, сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо її поліпшення, розкрити зміст та обгрунтувати їх необхідність.

Для дослідження регіонального аспекту державної молодіжної політики автор обмежився хронологічними рамками з початку 90-х років по сьогодення.

Теоретико-методологiчну основу дослідження становлять фундаментальнi поло---ження вiтчизняних i зарубiжних фiлософських, політологічних, соцiологiчних концепцiй про закономiрностi й особливостi про-цесу соцiалiзацiї людини, зокрема молодої, ролі та місця молодiжної полi---тики в державі.

У поєднанні використовувалися загальнофілософські методи дослідження державної молодіжної політики на регіональному рівні, зокрема системний підхід, що дало можливість розглянути її як цілісне суспільне явище, складну систему з певною структурою, механізмом реалізації; соціологічний підхід, що передбачав залежність напрямів цієї політики, форм і методів її здійснення, кола суб’єктів від становища молоді, співвідношення різних її категорій, соціальної активності, суб’єктивних чинників тощо. У дисертаційній праці здійснений аналіз практичної діяльності органів управління молодіжною політикою на місцях, інших її суб’єктів, подані узагальнення реального становища та соціальних проблем молоді. У зв’язку з цим логічним було використання функціонального методу дослідження. Історичний підхід до об’єкту дослідження дав можливість відстежити його, сприймаючи й аналізуючи у контексті історичних умов, у процесі розвитку, обгрунтувати запропоновану періодизацію. Метод порівняльного аналізу дав змогу з’ясувати ідентичне та специфічне у державній молодіжній політиці на регіональному рівні.

Методи аналізу та синтезу, а також моделювання були найбільш використовуваними серед загальнонаукових методів. Для глибшого усвідомлення становища молоді та її соціальних проблем, активно використовувалися спеціальні методи дослідження, зокрема статистичні дані, анкетні опитування. Для узагальнення напрямів державної молодіжної політики на місцях, напрямів діяльності її суб’єктів, функцій “молодіжних” органів державної влади важливим був метод аналізу документів (законодавчо-нормативних актів, програм, положень, статутів тощо). Активна участь дисертанта в багатьох молодіжних заходах обумовила використання методу прямих спостережень, що допомогло глибше проаналізувати численні молодіжні акції обгрунтувати висновки щодо їх впливу на молодіжну політику.

Наукова новизна дослiдження визначається тим, що дисертант уперше комплексно розглянув державну молодіжну політику на регіональному рівні як цілісну систему зі складною внутрішньою структурою, що відповідає різним сферам життєдіяльності молоді.

Розроблено понятійний апарат дослідження. Зокрема, державна молодіжна політика на регіональному рівні визначена як окремий, системний напрям практичної та теоретичної діяльності її суб'єктів, що здійснюється в усіх сферах життєдіяльності молоді, реалізується з урахуванням умов, специфіки й можливостей регіону - реально утверджує і забезпечує декларовані й узаконені найвищими законодавчими органами права і свободи молодої людини, створює необхідні умови для її ефективного соціального становлення, розвитку здібностей, реалізації творчого потенціалу як у власних інтересах, так і конкретного регіону, суспільства в цілому.

Автором уперше обгрунтовано й запропоновано періодизацію державної молодіжної політики на місцях. Окремо виділяється період її зародження (1991-й - лютий 1993 р.), що характеризується відсутністю відповідної законодавчої бази, усталених поглядів на держав---ну молодіжну політику, досвіду її реалізації. Другий період (березень 1993-го - перше півріччя 1996 р.) можна визначити як період пошуку та налагодження системи реалізації державної молодіжної політики на регіональному рівні. Третій період (друге півріччя 1996-го - 2000 р.) позначений прийняттям Конституції України та подальшим формуванням механізму здійснення політики держави щодо молоді, розгортанням роботи по вирішенню широкого спектра молодіжних проблем. Дисертант виявив структуру, обгрунтував і запропонував для практичного використання модель державної молодіжної політики на регіональному рівні з визначенням її мети, завдань, основних напрямів та механізму реалізації. Сформулював пропозиції стосовно поліпшення цієї специфічної діяльності держави, вирішення деяких конкретних її проблем.

Теоретичне та практичне значення роботи визначається її спрямуванням на вивчення надзвичайно актуальної в сучасній Україні проблеми. У теоретичному контексті воно є спробою заповнити певні прогалини в дослідженні багатогранної теми молодіжної політики, зокрема регіонального аспекту державної молодіжної політики. Завдяки розробці основних понять та методології дослідження, моделі державної молодіжної політики на регіональному рівні та механізму реалізації дисертаційне дослідження сприятиме науковим пошукам щодо визначення місця й ролі молодіжної політики партій, профспілок, релігійних організацій тощо в соціальному становленні та розвитку молоді. Робота має прогностичний і прикладний характер. Її результати можуть бути використані при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, з’ясуванні напрямів та тенденцій розвитку державної молодіжної політики. Головні положення та висновки даного наукового дослідження можуть стати у пригоді працівникам “молодіжних” органів влади, лідерам громадських організацій та об'єднань в їх діяльності щодо вироблення й реалізації молодіжної політики на місцях, вирішення проблем молоді, при розробці програм і спецкурсів соціально-політичного спрямування у навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлені автором у 24-х наукових статтях, у тому числі у чотирьох, опублікованих у фахових виданнях. Окремі її положення найшли також своє відображення у щорічних доповідях Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 1997, 1998 та 1999 рр.); в інших документах і матеріалах Кабінету Міністрів України, Міністерства України у справах сім'ї та молоді, Конгресу української молоді “Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві” (Київ, 26-28 травня 1997 р.), ІУ Світового Конгресу Українських Молодіжних Організацій (Київ, 21-23 серпня 1998 р.), І Всеукраїнського форуму молоді “Молодь - за майбутнє України” (Київ, 10 жовтня 1999 р.); у проекті Національної комплексної програми “Молодь України”, в підготовці яких безпосередню участь брав дисертант.

Головні ідеї, положення та висновки дисертаційної праці оприлюднені автором на міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціальна політика держави та стратегії адаптації населення в умовах соціально-економічної кризи” (Київ, 21-22 квітня 1998 р.); “Молодежь и общество на рубеже веков” (Москва, 20-21 жовтня 1998 р.); “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу Українського суспільства і молодь” (Київ, 29-30 листопада 2000 р.), інших наукових форумах. Вони викладалися слухачам курсів підвищеня кваліфікації працівників органів державної влади у справах молоді при Українському інституті соціальних досліджень, на наукових читаннях, семінарах, засіданнях Вченої ради Інституту.

Дисертація обговорена на спільному засіданні лабораторії теорії та практичних засад молодіжної політики і Центру соціологічних досліджень Українського інституту соціальних досліджень, а також на засіданні відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України й рекомендована до захисту спеціалізованою вченою радою Д. .181.01 з наукової спеціальності 23.00.02 - політичні інститути та процеси.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з них 21 сторінка - список використаних джерел, що включає 218 найменувань.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обгрунтовано актуальність досліджуваної теми, розкрито ступінь її наукової розробки, визначено мету та завдання дослідження, охарактеризовано методологічні засади дисертації, розкрито наукову новизну, з’ясовано питання теоретичної та практичної значущості роботи, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні аспекти дослідження державної молодіжної політики на регіональному рівні” проаналізовано основні загальнотеоретичні та методологічні підходи до тематики дисертаційної роботи.

У першому підрозділі “Поняття та сутність державної молодіжної політики на регіональному рівні” наголошено, що поняття “політика”, “молодіжна політика”, “державна молодіжна політика”, “державна молодіжна політика на регіональному рівні” є ключовими для даного дослідження. Вони утворюють своєрідний змістовний ланцюг, відображають явища, що стосуються взаємодії політичної системи суспільства чи її окремих інституцій з населенням країни, зокрема з молоддю. Важливим для розуміння закономірностей виникнення й реалізації принципово нової державної молодіжної політики, в тому числі на регіональному рівні, є усвідомлення домінуючої тенденції розвитку цивілізації як поступової демократизації суспільного життя, що вказує на неминучість відходу від патерналізму в стосунках держави та молоді, який ще недавно мав визначальне значення в політиці щодо молоді як за кордоном, так і в Україні. Інші дві діалектично взаємопов’язані тенденції розвитку світової спільноти - утвердження колективності людства як його органічної властивості і створення в світі нових можливостей для всебічного прояву індивідуальності - вказують на вибір загальних орієнтирів у формуванні державної молодіжної політики на регіональному рівні: створення умов для соціального становлення й розвитку молодого покоління, підтримки обдарованої молоді з метою якнайшвидшого розвитку особистості й суспільства, формування національної еліти, а також надання допомоги тим категоріям молоді, які нездатні забезпечити собі гідне людини життя. Тому автор, погоджуючись з іншими науковцями (М. Ф. Головатим, І. М. Ільїнським, В. К. Криворученком, В. О. Луковим та ін.), вважає, що молодіжну політику в державі необхідно розглядати не взагалі, а з урахуванням того, що її суб’єктами є держава, політичні партії, громадські організації й об’єднання, профспілки, соціальні інститути (освіти, культури), самі молоді люди.

Узагальнивши погляди деяких науковців (О. Г. Діброва, В. А. Половкін, А. П. Пономарьов, В. К. Симоненко, О. І. Шаблій) на проблеми регіональності України, що важливо було для дослідження регіонального аспекту державної молодіжної політики, автор вживає поняття регіону в значенні, яке охоплює Автономну Республіку Крим, області України, міста Київ та Севастополь. Дисертант бере до уваги й те, що разом зі значними відмінностями діяльність держави щодо молоді в деяких областях має багато спільного. Це дає можливість розглядати її формування та реалізацію, як типову для кількох областей України на прикладах окремих з них. У таких випадках дослідник групує області у кілька регіонів: Західний, Північний, Центральний, Східний, Південний, АР Крим і м.Севастополь та м. Київ.

Враховуючи теоретичні обгрунтування молодіжної політики та підходи до регіоналізації України, автор вважає, що державна молодіжна політика на регіональному рівні є окремим, системним напрямом практичної та теоретичної діяльності її суб'єктів: органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, рухів, інших соціальних інституцій, що здійснюється в усіх сферах життєдіяльності молоді (освіти, праці, побуту, відпочинку, духовного та фізичного розвитку тощо), реалізується з урахуванням умов, специфіки та можливостей регіону - реально утверджує і забезпечує декларовані й узаконені найвищими законодавчими органами права і свободи молодої людини, створює необхідні умови для її ефективного соціального становлення, розвитку здібностей, реалізації творчого потенціалу як у власних інтересах, так і конкретного регіону, суспільства в цілому.

Державна молодіжна політика взагалі та на регіональному рівні зокрема - складні, багатогранні явища, що мають цілком визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Можна говорити про державну молодіжну політику України в цілому, про молодіжну політику кожного центрального органу державної влади та управління. До зусиль центральних відомств на всіх рівнях держави і суспільства додаються зусилля місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, інших суб'єктів різних рівнів та підпорядкування і таким чином формується державна молодіжна політика. На думку дисертанта, споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідні сектори державної молодіжної політики, зокрема щодо здобуття молоддю освіти, сприяння здоров'ю та здоровому способу життя, реалізації економічних і духовних інтересів юнаків та дівчат, забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля, сприяння участі молодих людей у громадській та політичній діяльності.

Далі обгрунтовується, що державна молодіжна політика у кожному секторі й на всіх рівнях виконує функції: задоволення владно значущих інтересів держави та молоді; створення умов і гарантій для соціального становлення й розвитку молоді; виховання молодого покоління; забезпечення механізмів реалізації державної молодіжної політики. У кожному секторі її суб’єктами створюються необхідні механізми (законодавчі, організаційні, фінансові тощо), дія яких спрямована на сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, узгодження її інтересів та інтересів суспільства.

У другому підрозділі “Особливості державної молодіжної політики на регіональному рівні” вказується, що на її структуру, напрями здійснення, завдання, механізм реалізації впливає низка чинників, які визначають особливості провадження цього специфічного виду діяльності держави. Серед них соціальні проблеми молоді, які значно загострилися впродовж десяти років. Так, з’явилося і поширюється безробіття. Якщо 1995 р. статус безробітного отримали 73,5 тис. молодих людей, то 1997 р. - 242,1 тис., а 1999 р. - 395,4 тис. Особливо ця проблема загострилася в Західному регіоні з традиційним надлишком робочої сили; в областях, що активно зазнають структурних змін в економіці. Наявність молоді на ринку праці в різних областях розподіляється в межах від 23до 39У всіх регіонах загострилася проблема забезпечення молоді житлом (У 1999 р. лише 0,8з числа тих хто перебував на квартирному обліку отримали житло). Посилюється зубожіння молодих людей і їх сімей. На цьому фоні загострилася проблема здобуття освіти. Регіональне розміщення визнаних освітніх центрів стало суттєво впливати на доступність освіти. У гіршому становищі виявилася молодь віддалених і сільських регіонів. Погіршується здоров’я молодого покоління. Соціально значимі хвороби проявляються з вираженою регіональною залежністю і стали характерними для молодіжного середовища. Наркоманія, венеричні захворювання, СНІД особливо поширені у великих містах, у Південному та Східному регіонах. Поширюється жебрацтво. Злочинність серед молоді набуває загрозливих масштабів. У молодіжному середовищі порушуються моральні основи. Почуття патріотизму, громадянського обов’язку відіграють дедалі меншу роль у мотивації дій молоді.

Різноманітність проблем, неоднакове їх загострення за регіонами, різні умови, традиції, можливості тощо вказують на те, що державна молодіжна політика на місцях не може здійснюватися за єдиним шаблоном, розробленим центральними органами влади. Копіювання досвіду окремого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Тому дисертант підкреслює, що при дослідженні державної молодіжної політики на регіональному рівні необхідно брати до уваги:

- що державна молодіжна політика в Україні, яка здійснюється центральними органами влади слугує своєрідним спрямовуючим стрижнем політики щодо молоді на регіональному рівні, а її структура є наслідком структурованості та функціонування політичної системи і вказує на основні функції й напрями діяльності “молодіжних” органів державної влади та інших суб’єктів;

- адміністративно-територіальний устрій країни з його системою органів влади та тенденції щодо розширення прав регіонів, підвищення ролі самоврядування у вирішенні проблем місцевого значення, у тому числі й молодіжних;

- міжсекторальний характер діяльності державних та місцевих органів управління молодіжною політикою, необхідність надання їм функцій ідеолога молодіжної політики, міжгалузевого та міжвідомчого організатора, координатора всіх дій держави стосовно молоді;

- що співпраця органів державної влади на місцях з політичними партіями, іншими суб’єктами, особливо молодіжними організаціями, є засобом залучення молоді до реалізації державної молодіжної політики, розширення її ресурсів і підвищення ефективності.

Другий розділ “Проблеми формування, форми і методи реалізації державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні” містить чотири підрозділи.

У першому з них “Органи управління державною молодіжною політикою на місцях” висвітлюється їх провідна роль у здійсненні політики держави щодо молоді. Для цього в Україні в усіх обласних, міських, районних радах, а також у багатьох селищних та сільських створено постійні комісії. Як правило, їх діяльність, окрім іншого, зводиться до розробки на основі вивчення молодіжних проблем проекту державної молодіжної політики на місцях, інших документів стосовно молоді для внесення на розгляд сесії ради; попереднього розгляду бюджету та інших нормативних документів на предмет відповідності меті, завданням та напрямам державної молодіжної політики і прийняття відповідних рішень, контроль за їх виконанням. Основними виконавчими структурами є органи управління молодіжною політикою, що об’єднували станом на 1 січня 2000 р. 27 управлінь у справах сім'ї та молоді держадміністрацій обласного рівня та 723 відділів райдержадміністрацій та міськвиконкомів.

Їхні функції мають як організацій---ні так і соціальні ознаки, направленні на вирішення широкого спектру молодіжних проблем. Водночас “молодіжні” органи влади дублюють спеціалізовані відомства. Через це відбувається розпорошення зусиль і ресурсів. При створенні чи реорганізації органів управління молодіжною політикою, що відбувалося практично щорічно, вступають у протиріччя дві тенденції: перша, що відповідає реаліям сьогодення й вимагає надання їм статусу позавідомчих, генеруючих, координуючих політику тощо і друга - об'єднання з виконавчими органами інших відомств, здебільшого з відомствами фізичної культури і спорту, туризму, культури, яка є не чим іншим, як віддзеркаленням тенденцій виділення ресурсів на молодіжну сферу за залишковим принципом. Дисертант обгрунтовує, що з метою підвищення ефективності здійснення молодіжної політики, діяльність “молодіжних” органів влади має бути направлена найперше на забезпечення двох напрямів: вироблення державної молодіжної політики на місцях і узгодження діяльності всіх органів державної влади й управління, політичних партій, молодіжних організацій, установ тощо щодо здійснення політики стосовно молоді.

У другому підрозділі другого розділу “Молодіжна інфраструктура та її роль у здійсненні державної молодіжної політики на регіональному рівні” обгрунтовується, що ефективна політика щодо молоді передбачає наявність розвиненої молодіжної інфраструктури, значну й організовану частину якої складають соціальні служби для молоді. Вони об’єднані в мережу з 546 центрів і 1563 спеціалізованих формувань. Особлива їх роль визначається здійсненням безпосередньо на місцях соціальної роботи з різними категоріями юнаків і дівчат здебільшого у складні періоди їх соціального становлення. Молодіжну інфраструктуру доповнюють організаційні структури з працевлаштування та відвернення безробіття серед молоді, мережа позашкільних навчально-виховних закладів, за місцем проживання, заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Їх вплив на здійснення молодіжної політики на регіональному рівні особливо відчутний там, де робота здійснюється на госпрозрахункових засадах (Донецька, Харківська, Хмельницька та інші області). Молодіжну інфраструктуру складають елементи підпорядковані не лише державним органам у справах сім'ї та молоді, а й іншим відомствам. Частина їх формує недержавний сектор, що розширюється.

У третьому підрозділі “Взаємодія органів державної влади і молодіжних організацій. Форми і методи співпраці” розглядається роль молоді в державній молодіжній політиці як її суб’єкта. Наголошується на важливому значенні молодіжних громадських організацій. За даними Держкоммолодьспорттуризму України у 2000 р. діяло понад 3 тис. місцевих молодіжних об’єднань, причому більша їх концентрація в західних областях. Вони за оцінками експертів гуртують від 2-х до 8молоді. На сьогодні добре себе зарекомендували форми співпраці, які надають можливості більшого використання організаційного потенціалу молодіжних організацій, зокрема такі як: сприяння створенню різних координаційних і дорадчих структур з метою узгодження молодіжного руху, концентрації зусиль на необхідних напрямах роботи; методична підтримка молодіжних організацій; сприяння підготовці лідерів і активістів молодіжного руху; зустрічі керівників регіонів з представниками молодіжних організацій; виступи молодіжних лідерів, активістів у засобах масової інформації; участь керівників областей, районів, міст у заходах, що проводяться молодіжними організаціями.

Проте, незважаючи на зусилля по консолідації молодіжного руху, на грунті складного соціального становища та повільного реформування суспільства, в умовах багатопартійності, коли в діяльності більше ста політичних партій, в т.ч. трьох молодіжних, проявляється чітка регіональна залежність, активна частина молоді виявилася розколотою, орієнтуючись на різні політичні сили, що не сприяє конструктивній участі молодого покоління в розбудові держави. Молодіжні громадські організації сьогодні неадекватно відображають інтереси різних груп молоді і здебільшого не здатні організувати її життя у відповідній сфері на засадах самоорганізації. Частіше вони утворюються “під лідерів”, які зростають не на грунті взаємодії з органами влади по вирішенню молодіжних проблем, а конфронтуючи за ними, спираючись на політичні партії. Це вказує як на слабкість органів влади у здатності вирішувати проблеми молоді, так і на важливість заохочення молоді до співпраці, виховання молодіжних лідерів, формування місцевої і національної еліт.

Необхідною умовою реалізації державної молодіжної політики на регіональному рівні є її відповідне фінансування та матеріально-технічне забезпечення, на що наголошується в четвертому підрозділі цього розділу “Фінансове забезпечення державної молодіжної політики на регіональному рівні”. Згідно прийнятої в Україні моделі державної молодіжної політики до обласних, районних бюджетів включаються спеціальні статті, які становлять основу фінансування цієї діяльності держави на місцях. Проте аналіз свідчить, що фінансування є досить обмеженим. Так, суми коштів, що направляються на виконання програм і заходів стосовно сім’ї, жінок молоді та дітей, здійснюваних по лінії Держкомсім’ямолоді України, становили 1998 р. від однієї копійки і менше в Кіровоградській, Луганській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій областях до 3-х грн. у Харківській. Тому, на думку дисертанта, в умовах економічної кризи для зміцнення фінансово-матеріального підгрунтя державної молодіжної політики доцільно було б сконцентруватися на найважливіших її напрямах, косолідувавши для цього кошти різних організацій та установ; менше проводити великовартісних заходів; впроваджувати такий порядок фінансування молодіжних заходів, коли суми виділених коштів співвідносились би з кількістю молоді в регіоні та “стимулююче фінансування”; розробити та впроваджувати механізм, за яким приміщення, будівлі та споруди, що звільняються з різних причин на території міста, району, розглядались би на предмет можливості їх використання для реалізації молодіжної політики.

Підсумовуючи викладене у другому розділі дисертант робить висновок, що пройшовши шлях від зародження до окресленого явища в українському суспільстві, державна молодіжна політика на регіональному рівні має визначені пріоритети, збагачена новими формами і методами роботи, дедалі більше зміщується на периферію, стає діяльностю не лише органів державної влади, а широкого кола суб’єктів соціальної дії. Водночас, вона ще не є тією діяльністю, що забезпечилала б необхідні умови на місцях для соціального становлення і розвитку молоді.

Третій розділ - “Регіональні відмінності, модель та механізм реалізації державної молодіжної політики” є певним узагальненням даного дослідження.

У першому підрозділі цього розділу “Регіональні відмінності державної молодіжної політики” подається їх аналіз на основі виявлення специфіки умов конкретних регіонів України.

Так, в залежності від чисельності молоді, а показник її питомої ваги помітно варіює за регіонами України від трохи більше 18на Чернігівщині до майже 23на Закарпатті, її соціальної структури мають різну вагу молодіжні проблеми, не однакова увага до них органів державної влади й у зв’язку з цим коригуються пріоритети державної молодіжної політики, виділення ресурсів на її реалізацію, форми і методи діяльності. Великий вплив має господарсько-економічне становище регіону, що визначається зайнятістю населення, кількістю та ритмічністю роботи підприємств, їх прибутковістю, структурою галузей господарства, прибутками населення, дефіцитом місцевих бюджетів тощо. Звідси й різні можливості у фінансуванні молодіжних програм та заходів, наданні допомоги тим категоріям молоді, що її найбільше потребують, підтримці молодіжних громадських організацій тощо.

Значний і неоднорідний вплив на державну молодіжну політику на місцях мають традиції духовного життя, зокрема різна релігійна зорієнтованість молоді. Адже усталена конфесійна конфігурація країни, що сильно зміщена на Захід, де зосереджена майже половина (44,9всіх релігійних громад і 71молоді значної релігійної зорієнтованості, обумовлює в цьому регіоні тісну співпрацю органів влади з релігійними організаціями у вирішенні окремих проблем молоді. Здійснення державної молодіжної політики не може бути успішним без урахування політичних традицій в молодіжному середовищі різних регіонів. У Східному та Південному регіонах переважає лівоцентристська орієнтація молодіжних організацій, а в Західному більшість з них зорієнтовані на національно-демократичну ідею. Не однакова спрямованість їх діяльності, різний рівень активності й авторитету серед молоді, традиції й орієнтації молодіжного руху, позначаються на напрямах, формах і методах реалізації державної молодіжної політики. Наприклад, у Західному регіоні специфіка проявляється у широкому використанні ресурсу організованого, досить розвинутого молодіжного руху, а Східному регіону, зокрема Донецькій області, притаманне створення практично на всіх напрямах роботи самостійних молодіжних структур.

Далі в дисертації вказується, що відмінності формування й реалізації державної молодіжної політики притаманні всім регіонам. Так, вона має характерні риси на грунті особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування у місті Києві, як столиці України та в Автономній Республіці Крим; в областях Північного регіону накладає свій відбиток аварія на ЧАЕС; у прикордонних областях України характерними стали молодіжний обмін і співпраця у вирішені молодіжних проблем з прикордонними областями інших країн тощо. Водночас, усі ці відмінності проявляються на фоні двох протилежних тенденцій: централізму й розширення самостійності регіонів. Перша відображає умови унітарної держави, якою є Україна, а друга є наслідком регіональної специфіки, різноманітності досвіду. Тобто місцеві органи влади в межах державної молодіжної політики здійснюють політику стосовно молоді адекватну до реальних умов регіону, що й проявляється відмінностями в її формуванні та реалізації.

У другому підрозділі третього розділу “Модель та механізм реалізації державної молодіжної політики на регіональному рівні” автор виклав власну точну зору на це суспільне явище, яке незважаючи на особливості та специфіку кожного регіону вимагає певної загальної орієнтації, найбільш оптимальний варіант якої полягає в чіткому визначенні пріоритетів як у напрямах роботи, обсягах і джерелах фінансування, так і серед різних верств молоді та здійснення на цій основі енергійних молодіжних заходів, індивідуальної роботи тощо. За такого підходу держава, забезпечуючи права і свободи молодим громадянам, створюючи умови для соціального становлення та розвитку, особливо мала би приділяти увагу підтримці обдарованої молоді та адресній допомозі тим, хто потрапив у складну життєву ситуацію. Модель державної молодіжної політики на регіональному рівні уявляється як високоструктурована специфічна й пріоритетна діяльність держави на місцях, яка відображає стратегічну лінію на забезпечення соціально-економічного, політичного та культурного розвитку суспільства через розвиток кожного регіону зокрема, що грунтується на соціальному становленні та розвитку молоді у відповідності та з урахуванням місцевих умов і специфіки життєдіяльності. Об’єкт цієї діяльності - мешканці конкретних регіонів України віком від 14 до 28 років, а суб’єкти - органи державної влади та управління, регіональні (обласні, міські, районні, селищні та сільські) органи влади та самоврядування, а також молодіжні підприємства й організації різних форм власності, політичні партії, рухи, громадські молодіжні організації та об’єднання, молодь у частині своєї діяльності, що пов’язана з виконанням конкретних завдань державної молодіжної політики.

Головна її мета - створення сприятливих економічних, соціальних, політичних інших умов, правових гарантій для гуманізації способу життя молодого покоління, ефективної його соціалізації та розвитку як в інтересах окремої особистості, так і регіональних інтересів, узгоджених у молодіжних питаннях з інтересами суспільства в цілому. Досягнення цієї мети вимагає вирішення головних завдань, що ставляться у всіх секторах державної молодіжної політики. Ними мають бути: вивчення становища молоді, реальне гарантування на місцях дії законодавства щодо молоді, створення необхідних умов для соціального становлення і розвитку молодої людини безпосередньо за місцем проживання та діяльності, підвищення суспільної активності молоді, допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, надання державою кожній молодій людині соціальних послуг у всіх сферах життєдіяльності, виховання молодого покоління, узгодження загальнонаціональних інтересів з регіональними, забезпечення механізмів реалізації державної молодіжної політики. Діяльність держави щодо вирішення цих та інших завдань має грунтуватися на основних принципах, що визначені Декларацією “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, а також на положеннях щодо укріплення міжпоколінних зв’язків на основі засвоєння передових ідей і цінностей світової цивілізації та місцевих традицій, звичаїв; поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів в оптимізації соціальних процесів, що відбуваються у молодіжному середовищі; узгодження і поєднання інтересів молоді та інших груп і верств населення.

Автор схиляється до того, що основу механізму розробки та практичного здійснення державної молодіжної політики на регіональному рівні мають складати: законодавчі та нормативні акти на рівні держави, що регламентували б державну молодіжну політику, визначали б її місце і роль в регіонах, а також нормативні документи місцевого значення стосовно вирішення молодіжних проблем; система органів державної влади, що включала б вертикаль з підпорядкованих органів управління молодіжною політикою; організаційно-виконавчі структури, що діють на громадських засадах і доповнюють їх; розвинута молодіжна інфраструктура; молодіжні громадські організації та об'єднання; розвинутий механізм фінансування.

Державна молодіжна політика на регіональному рівні, різноманітне за регіонами і в часі явище, з одного боку значною мірою визначається державною молодіжною політикою, а з іншого - коригується її суб’єктами, виходячи з прийнятих орієнтирів та особливостей регіонів.

Висновки

Дисертант здійснив дослідження державної молодіжної політики на регіональному рівні як складової політики взагалі, яка реалізується на фоні загальних тенденцій демократизації суспільства, утвердження колективності, як органічної властивості людства і водночас розширення можливостей для індивідуального розвитку особистості, підвищення ролі регіонів і значення принципу партнерства в побудові стосунків держави й інших суб’єктів соціальної дії, зокрема молоді.

На основі цих методологічних підходів визначена державна молодіжна політика на регіональному рівні як окремий, системний напрям практичної та теоретичної діяльності її суб'єктів. Вона є цілісною системою з власною структурою: секторальною, що вказує на різні напрями діяльності; багаторівневу, що є наслідком діяльності у конкретній адміністративно-господарській одиниці суб'єктів державної молодіжної політики, котрі належать до різного рівня управління. Державна молодіжна політика на місцях є своєрідним механізмом, завдяки якому органи влади покликані створювати необхідні умови для соціального становлення та розвитку молоді, сприяти реалізації інтересів, запитів і потреб юнаків і дівчат. Молодь формулює вимоги до такої політики, значною мірою визначає її напрями, ставить перед нею завдання і включається в їх вирішення. Проте