Імені  ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Стратонов Василь Миколайович

УДК 343.98

ВІДТВОРЕННЯ ОБСТАНОВКИ І ОБСТАВИН ПОДІЇ

ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ

ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та

криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістки Запорізького юридичного інститута Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник:
|

Заслужений юрист України, доктор идичних наук, професор

ЛУКАШЕВИЧ Віталій Григоровиич перший проректор Запорізького юридичного інституту МВС України

Офіційні опоненти:
| Заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор САЛТЕВСЬКИЙ Михайло Васильович, професор кафедри криміналістики Національної юридичної академіїї імені ярослав Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент

ГАЄНКО Володимир Іванович,

Начальник кафедри криміналістики

Університету внутрішніх справ МВС України

Провідна установа
| Національна академія внутрішніх справ України

Захист відбудеться “25”червня 2001 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “_25_”травня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалі-зованої вченої ради |

Ю.П. Битяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За сучасних умов здійснення в Україні судово-правової реформи особливої актуальності набувають питання вдосконалення процедури розкриття та розслідування злочинів під кутом зору забезпечення реалізації основного принципу правової держави, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод – обов’язком держави.

Розкриття злочинів та розслідування кримінальних справ – складний процес пізнання, який детально регламентований кримінально-процесуальним законом. Будь-який відступ від його приписів неприпустимий і розцінюється як порушення закону. Процесуальною формою діяльності слідчих під час проведення попереднього розслідування є слідчі дії, що виступають одночасно і як спосіб доказування. В юридичній літературі та правозастосовчій практиці виникає закономірний інтерес до розширення їх пізнавальних можливостей, розробки та вдосконалення тактики провадження, відбувається пошук нових форм організації пізнавальної діяльності слідчого.

Перелік слідчих дій подано в кримінально-процесуальному законодавстві і розширенню він не підлягає. Але якщо такі слідчі дії, як допит, виїмка, пред’явлення для впізнання отримали, загальне визнання (як у теорії, так і на практиці), то стосовно слідчої дії, передбаченої ст. КПК України “Відтворення обстановки і обставин події”, єдності в поглядах не існує. Традиційно ця слідча дія розглядається як об’єднання (сполучення) двох окремих слідчих дій – слідчого експерименту та перевірки показань на місці, в яких пізнавальні можливості, способи отримання інформації, процесуальне положення учасників є різними. Через це виникають проблеми вибору тактики проведення відтворення обстановки і обставин події; оцінювання отриманих під час його проведення результатів; визначення ролі цієї слідчої дії в процесі доказування.

Позначених проблем тією чи іншою мірою торкалися в своїх роботах вчені О.В. Авсюк, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, І.Є. Биховський, О.М. Васильєв, В.К. Весе-льський, В.І. Гаєнко, Н.І. Гуковська, Ф.В. Гла-зирін, А.В. Дулов, В.П. Кол-маков, В.О. Коновалова, М.О. Кор-нієнко, В.С. Кузьмічов, В.Г. Лу-кашевич, Є.Д. Лук’ян-чи-ков, В.К. Лисиченко, І.М. Лузгін, М.М. Ми-хєєнко, П.Д. Несте-рен-ко, А.Р. Раті-нов, М.В. Салтевський, С.С. Сте-пічев, В.М. Уваров, М.М. Хлинцов, В.П. Шибіко, В.Ю. Шепітько, С.А. Шей-фер та інші. Проте єдності в поглядах не було досягнуто, залишились питання, які потребують подальших наукових досліджень.

Сукупність наведених обставин створила передумови для віднесення нових наукових розробок зазначеної проблематики до актуальних і обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційне дослідження автора передбачене планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України і відповідає планам прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2). Крім того, напрямок дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96.

Мета і завдання дослідження полягають в аналізі стану проблеми, комплексній розробці теоретичних положень і концептуальних основ вдосконалення процедури отримання нової доказової інформації та перевірки наявних доказів шляхом відтворення обстановки і обставин події, що, врешті має забезпечити швидке, якісне й ефективне розслідування кримінальних справ.

Відповідно до поставленої мети в роботі накреслене вирішення таких завдань: здійснити науковий аналіз і узагальнити теоретичні джерела та положен-ня зарубіжних законодавств з метою запозичення досвіду вирішення порушених проблем у державах з розвиненою правовою системою; дослідити, визначи-ти та науково обґрунтувати поняття, сутність та пізнавальні можливості відтворення обстановки і обставин події, визначити його види; обґрунтувати розширення пізнавальних можливостей слідчого експерименту та використання під час його проведення реконструкції та моделювання; дослідити сучасні можливості використання науково-технічних досягнень під час слідчого експерименту; узагальнити практичний досвід та розробити комплекс рекомендацій щодо удосконалення тактики підготовки, провадження та фіксації результатів відтворення обстановки і обставин події з урахуванням типових тактичних ситуацій; обґрунтувати необхідність внесення змін до кримінально-процесуального законодавства з метою конкретизації пізнавальних можливостей окремих слідчих дій та розширення прав та обов’язків учасників відтворення обстановки і обставин події; сформулювати відповідні пропозиції.

Об’єктом дослідження є певні закономірності та правові відносини, врегульовані кримінально-процесуальними нормами, що виникають у діяльності слідчого під час провадження ним окремих слідчих дій.

Предмет дослідження складають норми кримінально-процесуального законодавства, що регулюють провадження окремих слідчих дій і зокрема відтворення обстановки і обставин події; наукові положення криміналістичної тактики; слідча практика щодо особливостей провадження зазначеної слідчої дії і деяких схожих з нею за змістом.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають сукупність принципів, загальнонаукових і спеціально-галузевих методів правового пізнання дійсності. У процесі дослідження були використані положення сучасної теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. Основні висновки та положення дисертації ґрунтуються на методі історико-правового аналізу розвитку досліджуваної слідчої дії та її сучасного стану; формально-логічний, логіко- юридичний та порівняльно-правовий методи застосовувалися під час дослідження правових норм і розробки пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний – під час аналізу організаційних і тактико-психологічних засад провадження слідчої дії; статистично-аналітичний – для вивчення судово-слідчої практики, опрацювання офіційних, наукових та бібліографічних джерел, збору та узагальнення думки практичних працівників (судів, прокурорів, слідчих) і науковців у процесі створення фактологічного підґрунтя предмету дослідження.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, інші нормативні акти. У роботі проаналізовані правові акти вітчизняного і зарубіжного законодавств за різних історичних умов існування кримінального процесу, а також проекти нових кримінально-процесуальних законів, в першу чергу, України та інших держав з розвинутою правовою системою.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали досягнення в галузі філософії, логіки, конституційного права, теорії держави і права, юридичної психології, кримінально-процесуального права, криміналістики.

Достовірність і обґрунтованість висновків автора підтверджу-ються емпіричними даними, отриманими ним у процесі вивчення правової статистики, узагальнення судової та слідчої практики право-охоронних органів України. Дисертантом вивчені за спеціально розробленою програмою 262 архівні кримінальні справи в різних регі-онах України (Херсонська, Кіровоградська, Полтавська, Запорізька області); проанкетовані 224 слідчі системи МВС та 17 слідчих прокуратури; опитані 8 суддів, 10 прокурорів, 23 викладачі кафедр криміналістики та кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України та Запорізького юридичного інституту МВС України, 11 керівників слідчих підрозділів системи МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається як самою постановкою проблеми, так і підходом до її дослідження. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в теоретичній розробці та обґрунтуванні концепції та необхідності розгляду слідчої дії як окремого криміналістичного методу пізнання, в межах якого проведено комплексне дослідження відтворення обстановки і обставин події як процесуальної форми діяльності слідчого, як слідчої дії з її організаційно-тактичним змістом і, нарешті, як методу пізнання, і на цій підставі дістали подальший розвиток теоретичні засади розширення можливостей цієї слідчої дії; більш точнішого визначення її змістовної сутності і значення в процесі доказування, а також внесені пропозиції щодо змін у чинному законодавстві; вдосконалення тактики її провадження на основі типових тактичних ситуацій, що в кінцевому результаті дозволяє розширити пізнавальні можливості попереднього розслідування.

Проведене дисертантом дослідження дає змогу сформулювати такі основні положення, що виносяться на захист:

¦ визначення нової теоретичної концепції слідчої дії як окремого методу пізнання;

¦ пропозиція розділити ст. 194 КПК України на дві самостійні слідчі дії: слідчий експеримент і перевірка показань на місці;

¦ пропозиції стосовно уточнення поняття, структури та змісту слідчої дії відтворення обстановки і обставин події;

¦ рекомендації з організації та тактики підготовки, провадження, фіксації та оцінки отриманих результатів відтворення обстановки і обставин події відповідно до особливостей типових тактичних ситуацій;

¦ рекомендації стосовно психологічних особливостей діяльності слідчого під час підготовки і провадження відтворення обстановки і обставин події та оцінки його результатів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором теоретичні висновки і практичні рекомендації, розвивають наукові засади криміналістичної тактики та сприяють вдосконаленню слідчої, прокурорської і судової практики. Рекомендації автора можуть бути реалізовані під час оновлення і розробки нових нормативно-правових актів кримінально-процесуального законодавства України. А також можуть бути врахованими у подальшій науково-дослідній роботі, у навчальних курсах юридичних закладів освіти та під час застосування отриманих результатів практичними співробітниками правоохоронних органів у процесі доказування.

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана автором самостійно з використанням останніх досягнень теорії криміналістики та практики розкриття і розслідування злочинів. Всі сформульовані в роботі положення та висновки обґрунтовані на основі особистих теоретичних та практичних досліджень автора на достатній емпіричній базі. Положення, що містяться в дисертації, знайшли відбиток у чотирьох одноосібних публікаціях. Одна публікація була підготовлена в співавторстві, де частка здобувача перевищує п’ятдесят відсотків.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Запорізького юридичного інституту. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації дисертації обговорювались: на науково-практичній конференції професорсько-викладаць-кого складу, курсантів, студентів і слухачів Запорізького юридичного інституту “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, 2000 р.); на всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання організації боротьби зі злочинністю на транспорті” (Одеса 6 червня 2000 р.); на лекціях з теми “Психологічні особливості роботи слідчого під час відтворення обстановки і обставин події” перед особовим складом слідчих підрозділів Дніпровського, Суворівського, Комсомольського і СВ ХМУ УМВС України в Херсонській області; на лекції з теми “Тактика підготовки та проведення відтворення обстановки і обставин події” перед курсантами та слухачами Запорізького юридичного інституту; у пропозиціях до проекту нового кримінально-процесуального кодексу, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України. Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі під час вивчення курсу криміналістики в Запорізькому юридичному інституті МВС України.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено в п’яти статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів й семи підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (212 найменувань) та додатків. Обсяг дисертації складає 171 сторінку, кількість додатків – 2 на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір теми та зазначається її актуальність. Визначаються завдання та теоретико-методологічні основи дослідження, розкриваються його новизна, практичне значення, формулюються основні положення, які виносяться на захист, подаються дані про апробацію результатів.

Розділ 1. "Пізнавальна та правова природа відтворення обстановки і обставин події" складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі "Витоки та історико-порівняльний аналіз відтворення обстановки і обставин події” аналізуються особливості утворення, розкриваються сучасний стан і проблеми цієї слідчої дії, визначається місце відтворення обстановки і обставин події в кримінально-процесуальному пізнанні.

Аналізуючи зазначену проблему, дисертант відмічає, що теорія і практика не виробили ще єдиного погляду на процесуальну природу відтворення обстановки і обставин події, її сутність та місце в процесі доказування. Проведений ним порівняльний аналіз законо-давств інших держав також свідчить про відсутність єдиного підходу до вирішення цієї проблеми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство Молдови передбачає як слідчу дію “слідчий експери-мент”, а як судову – “відтворення обстановки і обставин події”.

Історіографічний та семантичний аналіз ст. КПК України дозволили автору визначити основні напрямки дослідження проблеми. Зокрема, зробити припу-щення, що первісно в основу відповідної статті Українського кримінально-процесуального законодавства закладався слідчий експе-римент (Колмаков В.П., 1956 р.). Проте в існуючій редакції статті про нього не згадується, а зазначена можливість відтворити обстановку та умови, за яких відбулася подія. Посилання на те, що дана слідча дія проводиться на конкретному місці події, дає підставу окремим дослідникам вважати, що основу ст. КПК України складає перевірка показань на місці (Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., 1992 р.). Під час дослідження були виявлені причини розбіжностей у підходах до розуміння цієї слідчої дії, які, на думку дисертанта, полягають у тому, що законодавець під час формулювання норми закону чітко не визначив його пізнавальної сутності, а також в одній процесуальній формі – відтворення обстановки і обставин по-дії – поєднав по суті дві окремі слідчі дії, що мають різні пізнавальні можливості та відрізняються метою і тактикою проведення.

У другому підрозділі “Поняття, сутність та види відтворення обста-новки і обставин події” слідча дія розглядається з боку її процесуальної форми та як метод пізнання. Визначається її поняття, види та пізнавальні можливості.

Проведене дослідження дозволяє дисертанту зробити висновок, що у лінгвістичному плані в термінологічному словосполученні “відтворення обстановки і обставин події” спостерігається зайве семантичне нагромадження. Поняття “відтворення” має більш точні синоніми “репродукування” і “реконструювання”, які, до речі, не мають нічого спільного з поняттям “експеримент”. Вони, за етимологічним змістом, є ширшими за існуюче уявлення щодо перевірки показань на місці і більш повніше відображують сутність слідчої дії, що проводиться за діючим кримінально-процесуальним законодавством (ст. УПК України). А тому, на думку дисертанта, доцільним було б використовувати в редакції цієї статті термінологічне словосполучення “реконструкція обставин події” (або, уточнюючи існуюче, – “відтворення обставин події”).

Підбиваючи підсумки аналізу, автор пропонує два шляхи вдосконалення процесуальної форми існуючої слідчої дії “Відтво-рення обстановки і обставин події”. Перший передбачає уточнення та деталізацію дослідних дій в межах ст. КПК України, що дозволить певною мірою раціоналізувати діюче кримінально-процесуальне законодавство. Зокрема, дисертант розглядає поняття “відтворення обстановки і обставин події” як самостійну дію, яка проводиться з метою перевірки й уточнення наявних та отримання нових доказів шляхом відтворення обставин події та проведення дослідних дій за умов, у яких відповідні дії могли відбуватися. Таке визначення дозволяє відтворювати певні умови, моделювати, проводити досліди, вивчати об’єкти з метою перевірки та встановлення існування певних умов, явищ, обставин, перевіряючи при цьому наявні докази. Якщо йти цим шляхом, то види відтворення можуть бути класифіковані за двома принципами – залежно від характеру слідчого відтворення та засобів реконструкції. До видового ряду слідчих експериментів варто додати ще й модельний та технічний. При цьому слідчий експеримент не слід, на думку дисертанта, зводити лише до дослідних дій, а перевірку показань – до простого повторення свідчень на місці події. У авторському баченні ці два компоненти можуть бути до певної міри поєднані та використовуватись комплексно.

Другий шлях полягає у поділі існуючої процесуальної норми на дві окремі слідчі дії: “Перевірку показань на місці” та “Слідчий експеримент”, які більш повно відповідатимуть змісту пошукових, дослідних та пізнавальних дій, що проводяться. Але незважаючи на те, чи будуть слідчий експеримент і перевірка показань об’єднані однією процесуальною формою чи ні, відповідно до пізнавальної мети, тактика їх провадження буде різною.

Розділ П. "Організація та тактика відтворення обстановки і обставин події" складається з п’яти підрозділів.

У першому підрозділі "Підготовка до проведення відтворення обста-новки і обставин події", розвиваючи слушну думку С.А. Шейфера, дисертант підготовчу роботу розглядає як специфічну програму прийняття рішення щодо можливості та необхідності проведення слідчої дії, визначення її мети та виду, створення необхідних для цього умов. Звертається увага на необхідність враховувати всі потрібні процесуальні, тактичні і психологічні умови, які будуть використані та яких необхідно дотримуватись. Така підготовка, на думку автора, виступає гарантом дотримання законності і обґрунтованості, достовірності отриманих результатів.

Під час прийняття рішення про підготовку до проведення даної слідчої дії, слідчий здійснює певну організаційну роботу. При цьому зазначається, що механізм прийняття рішення про проведення даної дії не повинен обмежуватися лише визначенням достатніх умов проведення. Потрібно, щоб слідчий визначився, що відтворення обстановки і обставин події – фактично необхідна слідча дія. Інколи з тактичної точки зору ефективним буде провести не її, а допит особи на місці події або, наприклад, повторний огляд місця події тощо.

Дисертант докладно аналізує правові і фактичні підстави провадження цієї слідчої дії. Висловлює власну точку зору на процесуальне оформлення рішення щодо проведення слідчої дії. За нею постанову не потрібно складати у випадках реалізації простої форми цієї слідчої дії – перевірки показань. У випадках планування проведення складної форми отримання доказів – шляхом проведення дослідних дій (експерименту), слід виносити мотивовану постанову. Також необхідно винесення постанови в разі участі в слідчий дії неповнолітніх незалежно від їх ролі (підозрювані, обвинувачені, свідки чи потерпілі).

З огляду на складний тактичний характер цієї слідчої дії власне самі підготовчі дії розглядаються автором відносно двох самостійних етапів: попередньої підготовки, яка відбувається за межами слідчої дії і, як перша стадія проведення слідчої дії, що розглядається в наступному підрозділі.

На підготовчому етапі важливою передумовою проведення слідчої дії є допит. В разі, коли проводиться перевірка показань на місці, то попередній допит є необхідним джерелом інформації, без якого проведення перевірки просто неможливе. Крім цього слідчому рекомендується допитати додатково й інших учасників справи про обставини та деталі, що безпосередньо впливатимуть на підготовку, проведення та оцінку отриманих результатів. Чим більше такої інформації, тим точніше можна відтворити (реконструювати) обстановку, яка була на час скоєння злочину.

Допит має важливе значення під час планування слідчого експерименту. Залежно від його виду потрібно уточнити: де перебувала особа стосовно події, яка перевіряється, на якій відстані, якими були умови спостереження, погода, час доби, чи освітлювалася відповідна ділянка вулиці тощо.

Для більш якісного проведення відтворення обстановки і обставин події дисертант рекомендує складати план, в якому визначати зміст тієї частини показань чи даних, які необхідно перевірити; місце, час, спосіб і порядок проведення; коло учасників; підготовку матеріалів, які необхідні під час її проведення; передбачити заходи організаційного характеру (охорона місця події, зв’язок між учасниками і т.ін.). Важливим у плануванні є визначення так званих “опорних пунктів” – елементів, які в процесі відтворення обстановки і обставин події є основою для співставлення показань з реальними обставинами. Їх визначення дозволить слідчому більш детально підготуватися до проведення слідчої дії, допоможе цілеспрямовано і повно визначити всі обставини події, що перевіряється. Перед проведенням слідчої дії дисертант рекомендує слідчому ознайомитись з місцем, де вона буде проводитись, а також вирішити питання щодо його реконструкції. Дослідивши причини, на які посилаються слідчі, не здійснюючи попередній виїзд (велика відстань до місця, брак часу, слідчий добре знає дану територію, а слідча дія, на його думку, не носить складного характеру тощо), він доходить висновку, що така практика є згубною, такою, яка не відповідає основним настановам криміналістичної тактики.

Дисертант звертає увагу на те, що місцем проведення відтворення обстановки і обставин події не обов’язково є та місцевість, де відбувалася досліджувана подія, деякі досліди можуть проводитися і в інших місцях, навіть просто в кабінеті слідчого. В зв’язку з цим наводяться рекомендації слідчому щодо його вибору. Також обґрунтовуються рекомендації стосовно вибору часу прове-дення цієї слідчої дії. Звертається увага на те, що при визначенні фактору часу проведення експерименту слід вирішити, на якому етапі розслідування доцільніше його провести. Хоча процесуальний закон дещо обмежує подібну хронологію, адже відтворення обстановки і обставин події проводиться з метою перевірки результатів допиту або інших слідчих дій.

Приділяється певна увага рекомендаціям з підготовки речових об’єктів (або предметів, які їх замінятимуть і будуть потрібні при відтворенні обстановки і обставин події).

Торкаючись питань підбору учасників слідчої дії та визначення їх прав і обов’язків, автор аналізує недоліки, що пов’язані з розголошенням даних попереднього слідства і порушенням тактичних вимог щодо їх використання під час провадження слідчої дії, і робить висновок, що саме в результаті цих порушень, під час судового розгляду справи кожен третій підсудний (серед по-терпілих кожен сьомий) змінює свої показання. Причиною цього, на думку дисертанта, є неусвідомлення мети проведення слідчої дії; неправильне процесуальне оформлення ходу та результатів слідчої дії; незнання слідчим тактики; невикористання ним знань психології; відсутність наукових рекомендацій; відсутність обміну досвідом. В зазначеному аспекті автор докладно аналізує, класифікує та дає характеристику кожному учаснику з урахуванням його місця і ролі в доказуванні; функцій в процесі отримання слідчим доказової інформації; обов’язковості чи необов’язковості залучення тощо.

У другому підрозділі "Тактика проведення відтворення обстановки і обставин події" тактичні заходи розглядаються шляхом послідовного вирішення певної низки організаційних, організаційно-методичних, пізнавально-методичних, пізнавально-засвідчувальних і організаційно-засвідчувальних задач на різних стадіях та етапах розгортання слідчої дії та відносно до типових слідчих ситуацій, що виникають. Зокрема, вирішення організаційних завдань пов’язується ним з попередньою стадією підготовки до проведення слідчої дії, коли формується слідчо-оперативна група; підбираються та перевіряються науково-технічні засоби; виконуються передбачені законом процесуальні вимоги тощо. Безпосередньо на місці проведення слідчої дії вирішується ряд організаційно-методичних завдань: забезпечується охорона місця проведення слідчої дії; з нього випроваджуються сторонні; виконуються передбачені законом процесуальні вимоги тощо. На так званій робочій стадії провадження слідчої дії виконується низка пізнавально-методичних і пізнавально-засвідчувальних задач: ознайомлення і фіксація загальної обстановки місця, де буде проводитись слідча дія; визначення меж і послідовності проведення активних (пізнавальних) дій; розподіл обов’язків між учасниками та конкретизація їх дій; отримання нової доказової інформації та її фіксація тощо. На заключній стадії провадження слідчої дії реалізуються організаційно-засвідчувальні задачі: складається протокол слідчої дії; виготовлюються плани та схеми; вилучаються та пакуються речові докази; виконуються відповідні процесуальні вимоги тощо.

В межах розв’язання позначених завдань загальнотактичної схеми автор детально аналізує практику використання різноманітних організаційних і тактичних заходів, застосування науково-технічних засобів, пізнавальних прийомів та методів під час проведення відтворення обстановки і обставин події.

При цьому дисертант окремо розглядає тактику провадження слідчого експерименту та перевірки показань на місці.

В ситуації, коли обстановка на місці пригоди змінилася, автор пропонує проводити реконструкцію та надає рекомендації щодо її здійснення та ві-дображення в протоколі слідчої дії.

Окремо аналізуються варіанти та розглядаються заходи запобігання можливої втечі з-під варти обвинувачуваного (підозрюваного) під час про-вадження слідчої дії.

Розглядає дисертант і складну тактичну ситуацію проведення поетапної перевірки показань у кількох взаємопов’язаних місцях.

На основі аналізу існуючого законодавства, наукових рекомендацій криміналістики та слідчої практики дисертант формулює обов’язкові процесуально-тактичні умови проведення відтворення обстановки та обставин події: 1) обмеження кількості учасників слідчої дії; 2) неприпустимість приниження гідності осіб, які беруть в ній участь, та створення небезпеки для їх здоров’я або життя; 3) проведення дослідних дій в умовах, максимально наближених (подібних) до тих, в яких мала місце подія або факт, що встановлюється; 4) проведення безпосередніх активних дій, максимально схожих на ті, які відбувалися в процесі події; 5) багаторазовість повторення (проведення) однорідних дослідів; 6) проведення дослідів в декілька етапів; 7) складання протоколу.

Тактичні прийоми, що забезпечують реалізацію, позначених вище умов, розділяються ним в залежності від виду пізнавальних задач (виду слідчого експерименту або перевірки показань на місці) та тактичної ситуації. Зокрема, автор наголошує, що у процесі перевірки показань застосування тактичних прийомів повинно відповідати певним умовам: проводиться тільки після отримання свідчень від особи, з якою дана дія буде проводитись; показання перевіряються лише на тому місці, де відбувалася досліджувана подія; в разі, якщо показання, пов’язані з місцем події, можна перевірити іншим способом, слідчу дію проводити не доцільно інакше вона перетвориться у допит на місці в присутності понятих, що є порушенням кримінально-процесуального закону; особі, з якою проводиться перевірка показань, надається можливість вільно вибирати напрямок руху, вона без будь-якого підказування свідчить: де, що, і яким чином відбувалось; слідчий повинен залишатися керівником при наданні ініціативи особі, з якою проводиться слідча дія, оперативно приймати рішення, бути готовим протидіяти можливим завадам проведенню розслідування в цілому і слідчої дії зокрема; деталізація показань. Особі пропонується більш ґрунтовно охарактеризувати об’єкти, обстановку, особливо коли місце суттєво змінилося; використання допомоги спеціаліста, роль якого не може зводитись лише до фотографування місця проведення слідчої дії; активізація пам’яті особи, чиї показання перевіряються; не варто проводити перевірку показань щодо тих обставин, які особі добре відомі (обстановку в квартирі, будинку інколи доцільно перевірити за допомогою іншої слідчої дії – обшуку, огляду місця події тощо); ні слідчий, ні спеціаліст, а рівно й інші учасники не повинні вголос висловлювати оцінку отриманим результатам. Особливо якщо такі висловлювання робляться в присутності особи, чиї показання перевіряються; перевірка показань проводиться з кожним допитаним окремо.

Стосовно слідчого експерименту дисертант акцентує увагу на певних рисах, що дозволяють виділити його з ряду інших методів пізнання. До них на його думку належать такі: можливість неодноразового проведення дослідів; вивчення в чистому вигляді таких процесів і явищ, які не можна встановити без проведення дослідів; виділення конкретної суттєвої сторони об’єкта.

Тактичні прийоми експериментальних дій автор визначає залежно від мети, виду і змісту дослідів, які базуються на досягненнях науки та розроблених криміналістикою тактичних умовах до яких відносить: чітке визначення учасників; забезпечення тотожності експериментальних дій з діями, які дос-ліджуються (місцем, змістом, обстановкою); неодноразове проведення одно-рідних дій; поетапне проведення дослідів.

У третьому підрозділі "Фіксація ходу та результатів відтворення обстановки і обставин події" розглядаються особливості застосування різних способів фіксації. Наголошується, що основним є описовий, який передбачає складання протоколу на підставі ст. КПК України з додержанням вимог ст. КПК України. Аналіз слідчої практики дозволив дисертанту виявити типові помилки, що припускаються під час складання протоколів. До головних із них належать: неповнота протоколу – дуже стисле і практично схематичне описування умов відтворення та ходу самих дослідів, головним чином увага звертається на отримані результати; помилки процесуального характеру – не вказується норма процесуального законодавства, якою керується слідчий, або в протоколі відображені елементи інших слідчих дій – огляду, впізнання тощо; нагромадження в протоколі інформації, яка не має ніякого значення для даної слідчої дії; наявні граматичні та лексичні помилки, що інколи може призвести до втрати юридичної сили та доказового значення даного документу. Зазначене дозволило автору та сформулювати систему рекомендації щодо особливостей техніки його складання.

Визначаються доцільні напрямки та задачі фотографування як додаткового способу фіксації. Дисертант відмічає, що для отримання достовірних результатів під час фотозйомки необхідно дотримуватися загальних методів та правил судової фотографії і наводить особливості їх використання в різних тактичних ситуаціях під час провадження слідчої дії, що розглядається. Дає рекомендації щодо процесуально правильного оформлення факту застосування фотозйомки та її результатів.

В роботі також докладно розглядається і таких спосіб фіксації як кінозйомка (відеозапис). Наводяться рекомендації щодо складання сценарію та техніки відеозапису під час провадження різних видів відтворення обстановки і обставин події. Окремо розглядаються особливості техніки звукозапису під час проведення даної слідчої дії.

Розкривається ілюстративна й пізнавальна роль та наводяться рекомендації щодо застосування графічних способів фіксації – планів, схем, замальовок тощо.

У четвертому підрозділі "Оцінка результатів відтворення обстановки і обставин події" автор, досліджуючи слідчу практику, доходить висновку, що результати відтворення обстановки і обставин події оцінюються слідчим на основі загальних логічних правил. В процесі такої оцінки аналізується правильність визначення мети; умови проведення; зміст і хід досліджуваних подій; вірогідність одержаних даних і відповідність їх іншим, встановленим у справі доказам. За цієї методи результати слідчої дії оцінюються як достовірні у випадку, коли всі проведені досліди призвели до однакових результатів. Таким чином, отримані результати визнаються не випадковими, а необхідними. В разі, якщо під час неодноразового проведення дослідів будуть одержані різні результати, то і результати слідчої дії оцінюються як імовірні.

Враховуючи, що в роботі пропонується розділити відтворення обстановки і обставин події на дві окремі слідчі дії, то і розглядати доказове значення кожної з них автор пропонує окремо.

Доказове значення результатів перевірки показань на місці визначається тим, що особа, свідчення якої перевіряються, показує на місцевості такі об’єкти, місце розташування яких вона не могла б знати, якби сама їх не спостерігала (хоча досліднику траплялися випадки коли цю інформацію особа отримувала іншим шляхом – від інших осіб). Негативний результат даної слідчої дії, нарівні з позитивним, також буде мати доказове значення. Автор підтримує позицію О.М. Васильєва і С.С. Степічева, що саме це, а не просте повторення раніше даних свідчень надає цій слідчій дії доказового значення.

В роботі докладно аналізується і піддається обґрунтованій критиці практика зведення перевірки показань на місці до простого “закріплення” показань звинуваченого (підозрюваного) з метою створення певного психологічного бар’єру, який буде перепоною їх відмови від попередніх зізнань. В цьому контексті критиці піддається також практика допиту понятих про хід і результати проведення перевірки показань. На думку дисертанта, їхні показання не можуть розцінюватися як доказ через те, що вони нічого не знають про обставини, які підлягають доказуванню, а той факт, що обвинувачений в їх присутності повторив ті чи інші свідчення, вже відомі з протоколу його допиту і ним підписані, вказує лише на те, що це є простим повторенням.

Підводячи підсумки дослідження типових помилок, які трапляються під час проведення перевірки показань на місці, автор пропонує низку тактичних рекомендацій і умов, спрямованих на підвищення її доказового значення.

Доказове значення слідчого експерименту дисертант пов’язує з мето-дично точною постановкою мети, оптимальним плануванням підготовки, проведення досліду й оцінки отриманих результатів.

На поставлені питання можуть бути отримані заперечні (негативні) або стверджувальні (позитивні) відповіді. Оскільки в будь-якому випадку сума знань збільшується, тому не можна говорити про абсолютно негативний або позитивний результати експерименту, обидва результати мають значення для доведення і встановлення істини. Доказова цінність результатів, отриманих у підсумку експерименту, залежно від постановки питання (підтвердження або спростування) може постати також у різному плані.

Значення експерименту в разі досягнення позитивного результату, що підтверджує висунуті версії, полягає у визначенні можливості, а не достовірності того, що все дійсно відбувалося так, як під час проведення дослідних дій. Але у певних ситуаціях розслідування позитивний результат експерименту також може бути і безумовно доказовим. Зокрема, це має місце за тих обставин, коли всі істотні умови, при яких розвивалася досліджувана подія, точно відомі або проведений експеримент виявив закономірності, які впливали також на початок процесу, а вплив інших умов, що міг призвести до того ж результату в умовах і обставинах розслідуваної події, є нереальним.

Негативний результат експерименту, що спростовує висунуті версії, дозволяє зробити лише категоричний негативний висновок.

В роботі автор аналізує два семантично близьких поняття “експеримент” та “реконструкція” і зазначає, що між ними існують відомі розбіжності, але, в той же час, вони характеризуються певною схожістю і взаємними зв’язками. З одного боку, зв’язок між реконструкцією й експериментом полягає в тому, що реконструкція часто є попередньою умовою проведення експерименту, з іншого боку сам експеримент може зводитися до реконструкції стану або процесу. Зв’язок між експериментом і реконструкцією полягає також у тому, що шляхом реконструювання можна домогтися максимально можливої адекватності умов, параметри яких раніше були невідомі.

При позитивному результаті експерименту наслідком може бути реконструкція самої відповідної події. На відміну від експерименту для реконструкції не властивий характер іспиту (досліду), і, як правило, при реконструкції не застосовується зміна умов. На основі проведеного дослідження автор вважає доцільним розглядати реконструкцію й експеримент як відносно самостійні методи пізнання, що призводять до встановлення істини.

У п’ятому підрозділі "Психологічні особливості роботи слідчого під час відтворення обстановки і обставин події" основним визначальним фактором психологічної діяльності слідчого автор вбачає його пізнавальну активність в плані прийняття та реалізації низки тактичних рішень, що обумовлюють збір, дослідження й оцінку різноманітних фактів, на основі яких пізнається минула подія (злочин), відтворюються певні взаємовідносини, пізнається особа чи особи, які його скоїли – створюється модель минулої події. Саме в її межах і розглядаються психологічні аспекти та особливості роботи слідчого під час відтворення обстановки і обставин події.

Процес пізнання дисертант розглядає як складову професійної діяльності слідчого, що включає в себе практичну перевірку й оцінювання досліджуваних фактів або явищ. Саме у процесі цієї діяльності виникає необхідність застосовувати експериментальні методи дослідження об’єктів, виявлених в процесі розслідування. При цьому підкреслюється, що така пізнавальна діяльність складається як із розумової діяльності слідчого, так і з практичних дій, які виконуються слідчим або іншими учасниками. Ця розумова і практична діяльність тісно переплітаються, що особливо помітно під час провадження відтворення обстановки і обставин події. Детально аналізується роль особистих якостей слідчого: професійний і життєвий досвід, комунікативні здібності, вміння застосовувати логічний апарат мислення, криміналістичні знання тощо.

Враховуючи високий ступінь варіативності та змінності процесу прий-няття тактичного рішення, автор пропонує його розглядати у залежності від тактичної ситуації, що складається під час провадження слідчої дії.

Дисертант наголошує на високій складності реалізаціі пізнавальної активності слідчого, детермінованої поліфакторністю покладених в його основу об’єктивних, суб’єктивних та суб’єкт-суб’єктних чинників. Він відбувається через систему психічних процесів, як когнитивних, так й інших – мотиваційних, вольових, емоційних тощо. В цьому зв’язку, як складові практичної професійної діяльності слідчого, розглядаються уважність та спостережливість у комплексі з певними розумовими властивостями логічного мислення – вмінням аналізувати, оцінювати та робити відповідні висновки. Торкається автор і допоміжної ролі інтуіції в цьому процесі. Розглядаються напрями та прийоми розумової діяльності слідчого, доцільні випадки залучення спеціаліста та пропонуються тактичні схеми застосування спеціальних знань та навичок. Піддається критичному аналізу так зване “внутрішнє переконання слідчого”, на основі якого формулюється низка вимог та чинників, на яких це внутрішне переконання має ґрунтуватися.

Розглядаючи злочин як конфлікт правопорушника із законом і суспільством, дисертант наголошує, що в процесі розслідування цей конфлікт переростає в конкретний конфлікт із слідчим. І хоча не кожен учасник розслідування виступає як “cупротивник”, слідчий повинен бути готовим до протидії, при-пускати її можливість. У процесі проведення цієї слідчої дії, як показує практика, виникають конфліктні ситуації різного ступеня гостроти. Інколи конфлікт може маскуватися. Тому автор, розглядаючи різні типові ситуації, спираючись на дослідження особливостей психіки слідчого, розроблює відповідні тактичні заходи щодо вчасного й об’єктивного оцінювання окремих фактів, подій, дій, висловлювань; рекомендує як за зовнішніми проявами, уміти побачити і розкрити в кожному явищі його сутність, приймати рішення і проводити дії, які допоможуть пізнати подію злочину, що відбулася в минулому.

У висновках, якими завершується дисертація, у концентрованому вгляді підводяться підсумки дослідження та узагальнюються його основні результати. Автор стисло формулює конкретні пропозиції, які мають теоретичне і прак-тичне значення для реформування діючого кримінально-процесуального законодавства та вдосконалення криміналістичної тактики у наступних напрямах: виділення “Слідчого експерименту” в окремий розділ КПК України, в якому окремо передбачити підстави та умови його проведення, вимоги до протоколу, запропонована його редакція; виділення “Перевірки показань на місці” в окрему слідчу дію і перенесення її в главу 15 “Очна ставка, пред’явлення для впізнання”, запропонована її редакція; в назві ст. КПК України замість існуючого термінологічного словосполучення “відтворення обстановки й обставин події” вживати словосполучення “відтворення обставин події”, семантика якого охоплює всі значення, “все, що стосується певної дії чи явищ”; в разі, якщо “Відтворення обставин події” буде розглядатися як самостійна слідча дія, деталізувати редакцію ст. КПК України уточненням, що вона проводиться з метою перевірки