НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

Імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

СМОРОДИНСЬКИЙ ВІКТОР СЕМЕНОВИЧ

УДК 340.1

СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ

(ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ)

Спеціальність 12.00.01 _теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків _2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрог, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник

Офіційні опоненти:

Провідна установа: |

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Цвік Марко Веніамінович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Копєйчиков Володимир Володимирович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент Євграфов Павло Борисович, заступник Голови Конституційного Суду України

Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, відділ теорії держави і права, м. Київ |

Захист відбудеться “23” жовтня 2001 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий “21” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання функціонування судової системи традиційно є актуальними і активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Але переважна більшість наукових робіт присвячена спеціальним проблемам конституційного та процесуального права, питанням судового устрою. Щодо відповідних загальнотеоретичних проблем, то вони й досі залишаються малодослідженими. Це особливо стосується обґрунтування владної природи судової системи, з чого випливають визначення її місця в системі поділу влади і вирішення низки пов’язаних з її діяльністю загальнотеоретичних та практичних проблем.

Створення такої наукової моделі судової влади, втілення якої в життя забезпечить функціонування та розвиток сильної, незалежної, дійової судової системи, потребує високого рівня узагальнення. Наукова потенція теорії держави і права як науки про загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування та розвитку державно-правових явищ дозволяє на належній методологічній базі зробити рішучі кроки на шляху вирішення цього завдання.

Відсутність дослідження і обґрунтування з позицій теорії держави і права владної природи судової системи в Україні обумовлює актуальність теми дисертації, яка являє собою спробу її автора заповнити істотну прогалину в ученні про судову владу. Її актуальність випливає також з того, що на сьогоднішній день судова система в Україні перебуває в процесі створення. Проведення судово-правової реформи визначає важливість роботи вчених-правознавців по виробленню ефективного механізму розбудови судової влади за принципами, визначеними Конституцією України, з урахуванням її специфіки, світового досвіду і національних особливостей. Теоретичне розв’язання цієї проблеми та практичне втілення розробленої наукової моделі в життя є необхідною умовою забезпечення надійного захисту прав і свобод громадян України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на цільовій комплексній програмі “Розвиток демократичних процесів у правовій державі” № 0186.0.070866 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення владної природи судової системи, розв’язання специфічними засобами теорії держави і права загальнотеоретичних проблем її становлення, розвитку та функціонування в Україні як владної структури.

Для досягнення зазначеної мети дисертант поставив перед собою такі задачі:

- дослідити соціальний феномен влади, зокрема судової, та її загальні ознаки у громадянському суспільстві;

- узагальнити досягнення вітчизняної та зарубіжної державно-правової думки про владний характер судової діяльності, дослідити виникнення та розвиток теорії судової влади;

- систематизувати і проаналізувати критерії, за якими судова система характеризується як владна структура;

- визначити місце судової влади в системі єдиної державної влади, конституційному механізмі поділу влади в Україні;

- дослідити засади існування та функціонування судової влади в умовах формування демократичної, правової держави;

- визначити і класифікувати функції судової влади та обґрунтувати їх владний характер;

- дослідити загальнотеоретичні проблеми, що виникають у правозастосовній діяльності судових органів;_

визначити основні проблеми здійснення судово-правової реформи в Україні та розробити пропозиції щодо їх розв’язання.

Об’єктом дослідження є судова влада в Україні.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні проблеми, пов’язані з владною природою судової системи, що виникають у процесі її становлення, функціонування та розвитку в умовах розбудови правової держави України, шляхи і засоби розв’язання цих проблем.

Теоретичну базу дослідження становлять роботи сучасних вітчизняних юристів В. Бойка, В. Бринцева, Ф. Бурчака, Ю. Грошевого, П. Євграфова, А. Зайця, В. Копєйчикова, І. Марочкіна, Ю. Оборотова, В. Погорілка, Д. Притики, П. Рабіновича, М. Савенка, В. Скоморохи, В. Тація, М. Тітова, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала та ін. правознавців країн СНД, зокрема: С. Алексеєва, С. Боботова, М. Вітрука, К. Гуценка, Б. Ебзєєва, Л. Завадської, В. Лебєдєва, Р. Лівшиця, В. Нерсесянца, І. Петрухіна, В. Ржевського, В. Савицького, Б. Топорніна, Н. Чепурнової, В. Четверніна, В. Чиркіна, М. Чудакова, Г. Шмавоняна, авторів з далекого зарубіжжя: Е. Аннерса, Ж.-Л. Бержеля, Г. Бермана, М. Вебера, Р. Давіда, Р. Дворкіна, Х. Кетца, В. Кірова, Д. Кола, Ж. Марітена, Дж. Ролза, Дж. Себайна, Р. Стіта, Т. Торсона, Л. Фуллера, К. Цвайгерта, Р. Циппеліуса, К. Шмітта та ін.

Емпіричну базу дослідження складають Конституція України, законодавчі та підзаконні акти України, що регулюють організацію і функціонування судової системи, рішення, ухвали Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Європейського Суду з прав людини, судова практика загальних судів.

Методологічну основу дослідження становить система наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для вирішення задач дослідження та досягнення його мети. Головним з них є діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів і явищ. Дисертант використовує також спеціальні методи історичного, логічного, системного, функціонального аналізу тощо. Історичний метод застосовується для дослідження історичного розвитку теорії судової влади у класичній державно-правовій думці. Логічний метод використовується під час аналізу наукових джерел, законодавства і судової практики з метою завершеного, повного вивчення предмета дослідження, висвітлення його властивостей як вже відомих, так і таких, які ще не були розкриті вітчизняними вченими. За допомогою системного методу розкривається сутність судових органів як єдиної владної системи, що складається з підсистем і входить як підсистема до системи державної влади. Функціональний метод використовується з метою доведення владної природи судової системи шляхом розкриття владного характеру її функцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній літературі загальнотеоретичним монографічним дослідженням владної природи судової системи України, проблем, пов’язаних з її функціонуванням і розвитком, має самостійний, завершений характер. Дисертація містить низку оригінальних висновків, визначень, оцінок діяльності органів судової влади з позицій теорії держави і права. Дисертантом запропонований комплекс відправних теоретичних положень та заходів, які можуть стати основою прискорення формування в Україні дієздатної, сильної судової влади. З загальнотеоретичних позицій сформульовані нові ознаки таких понять, як “влада”, “судова влада”, “судова діяльність”, “легальність судової діяльності”, “легітимність судової влади”, “судова політика”, “правоохоронна та правозахисна діяльність судових органів”, “правосуддя”, “судовий контроль”, “судове управління”, “судова практика”, “правова позиція судового органу”, “судовий розсуд”, “судове тлумачення”, “судово-правова реформа” тощо. В науковий обіг впроваджені такі нові поняття, як “склад судової влади”, “формальна, змістовна, морфологічна, процедурна, функціональна, аксіологічна системність судової влади”, “формально визначене та непряме судове тлумачення”.

Науковою новизною відрізняються такі положення:

- здійснено з використанням нових джерел комплексне дослід-ження розвитку теорії судової влади від Давнього Єгипту до наших часів, у тому числі наступності державно-правової думки про судову владу, розвитку ідей про владний характер судової діяльності, її відокремленості від інших владних інститутів держави;

- сформульовано авторське визначення влади в громадянському суспільстві як суспільно корисного ефективного впливу уповноважених суб’єктів (індивідів, груп, інститутів) на свідомо уповноважуючих їх на такий вплив інших суб’єктів на основі спільних інтересів;

- вперше через авторське визначення поняття складу влади розкрито зміст судової влади як універсальної елементної структури, до якої входять об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони;

- обґрунтовано нове положення про необхідність одночасного забезпечення легального, легітимного і правового характеру судової влади;

- визначено два ступені легалізації судової влади: первинний і вторинний, розкрито їх зміст;

- впроваджено нові загальнотеоретичні поняття системності судової діяльності як ознаки її об’єктивної сторони, формальної та змістовної, морфологічної та процедурної, внутрішньої та зовнішньої, функціональної та аксіологічної системності, розкрито їх зміст та практичне значення їх впровадження;

- дістало подальший розвиток розкриття змісту об’єктивної (зовнішньої) та суб’єктивної (внутрішньої) сторін судової юрисдикції (системи владних повноважень та рівня компетентності суддів);

- при розгляді проблеми виконання судових рішень розкрито значення принципу “правової впевненості”, запропоновано механізм його впровадження;

- сформульовано авторське визначення судової влади як вирішального впливу судової системи на підвладних суб’єктів, що має легальний, легітимний і правовий характер та здійснюється з метою захисту прав і свобод громадян або інших суспільних цінностей;

- обґрунтовано положення про єдність правозахисної і правоохоронної функцій судової влади як складових єдиної функції захисту прав і свобод людини і громадянина;

- викладено і обґрунтовано власну думку дисертанта щодо дискусійного питання про негативну судову правотворчість;

- впроваджено оригінальну класифікацію видів судового тлумачення за критерієм ступеня його владнообов’язковості: загальнообов’язкове, обмежено обов’язкове, рекомендаційне та дискусійне, визначено критерій загальнообов’язковості щодо тлумачення юридичних норм Конституційним Судом України;

- вперше впроваджено поділ судового тлумачення на формально визначене і непряме з відданням переваги першому перед другим;

- розглянуто проблеми судово-правової реформи та шляхи їх розв’язання з позиції необхідності підвищення владності судової системи;

- висунуто пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в галузі організації і діяльності судової системи.

Зазначені наукові положення є теоретичною основою дослідження дисертантом владної природи судової системи.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить обґрунтовані та достовірні висновки, що мають практичне значення. Вони можуть бути використані в наукових дослідженнях, при викладанні курсу теорії держави і права у вищих навчальних закладах, при складанні навчальних програм, удосконаленні законодавства, поліпшенні якості судової практики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Окремі найбільш дискусійні питання, пов’язані з проблемами судової правотворчості, опрацьовані спільно з М. Цвіком. Особистий внесок дисертанта у вивченні цих питань складає 50 відсотків і полягає у визначенні місця судової практики в правовій системі України.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана і обговорена на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертації обговорювалися на науковій конференції молодих учених та аспірантів “Становлення правової системи демократичної України та юридична наука” (1998 р.), що проводилася Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого. Окремі результати дослідження використовуються дисертантом у навчальному процесі при проведенні занять і складанні тестів з навчального курсу “Загальна теорія держави і права”.

Публікації. Результати дисертації знайшли відображення в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та чотирьох тезах доповідей.

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи обумовлена метою, задачами, об’єктом і предметом дослідження та логікою викладення матеріалу. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (обсяг 170 с.) та переліку використаних джерел (208 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються теоретична та емпірична бази дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, висвітлюються її мета і задачі, об’єкт і предмет, методологічна основа, розкриваються наукова новизна дисертації та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації дисертанта за темою дослідження.

Розділ 1 “Судова система як владна структура” складається з чотирьох підрозділів. Його завданням є визначення владного змісту судової діяльності, розкриття механізму владного впливу судових органів на суспільство, визначення місця судової системи в механізмі поділу влади.

У підрозділі 1.1 “Вплив державно-правової думки на становлення та розвиток теорії судової влади” висвітлюється місце у становленні та розвитку ідеї судової влади класиків світової держав-но-правової думки: Платона, Аристотеля, Е. Коука, Г. Гроція, Т. Гоббса, І. Посошкова, Ш.-Л. Монтеск’є, С. Десницького, О. Гамільтона, Ж.-П. Марата, І. Канта, Г. Гегеля, Р. Ієрінга, М. Коркунова, М. Філіпова, І. Фойницького, Г. Шершеневича, О. Ейхельмана, О. Холмса, Б. Кордозо, К. Ллевеліна, К. Коссіо, Дж. Хола, Г. Кельзена. Дисертант простежує наступність державно-правової думки про судову владу, розвиток ідей про владну природу судової діяльності, спочатку суто функціональну, а пізніше і організаційно-правову її відокремленість від інших владних інститутів держави. У працях згаданих авторів, а також у письмових свідченнях різних епох і цивілізацій від папірусів Давнього Єгипту XVII-XVI століть до н.е., “Книги Суддів” Старого Завіту до Судових Статутів Російської імперії 1864 р., нереалізованих конституційних проектів Української Народної Республіки дисертант знаходить цінні вказівки про значущість судової влади для суспільного розвитку, розв’язання суспільних конфліктів, необхідність її легалізації та легітимації, здійснення на засадах професійності, узгодження судової діяльності з правом. Спираючись на історичні документи, наукові роботи минулих часів, у тому числі ті, що раніше не досліджувалися, дисертант простежує виникнення, становлення та розвиток визначальних функцій та принципів судової влади, судового правозастосування. Все це дозволило здобути матеріали для теоретичного дослідження владної природи судової системи в умовах сьогодення.

Важливе значення має висновок про те, що судова влада здійснювалася різними суб’єктами задовго до формування перших судових систем і виникнення теорії поділу влади, у зв’язку з чим заперечуються погляди на неї виключно як на систему судових органів з властивими їм спеціальними функціями.

У підрозділі 1.2 “Влада як соціальний феномен” з метою доведення, що національна судова система має владну природу, розкривається поняття влади через її склад. Спираючись на досягнення суспільних наук з урахуванням соціальної сутності влади, дисертант визначає її універсальну елементну структуру (склад) як сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які разом з необхідною повнотою розкривають її зміст. Зазначена сукупність складається з об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони.

Об’єктом влади визнається сукупність суспільних відносин, заради впливу на які авторитарним методом створюється та здійснюється влада. Об’єктивну сторону влади становить сукупність її зовнішніх ознак. Вони можуть змінюватися залежно від історичних, культурних, ідеологічних та інших суспільних факторів. Протягом тисячоліть влада у відповідності з життєвими реаліями часто виступала у вигляді панування, насильства. Досягнення цивілізації і, між іншим, демократизація суспільних процесів, у тому числі в Україні, вимагають максимального обмеження здійснення влади через примус. Ознаки влади в сучасному цивілізованому суспільстві випливають насамперед з взаємодії рівних суб’єктів. У громадянському суспільстві з об’єктивної сторони влада є результативним впливом, заснованим на спільності соціальних інтересів суб’єктів суспільних відносин.

Суб’єктами влади є ті учасники владних відносин, що здатні впливати на поведінку інших учасників. Ними можуть бути індивіди та їх різноманітні об’єднання, суспільні інститути, в тому числі держава. Класичний поділ суб’єктів на володарюючих і підвладних, який ще нещодавно мав абсолютний характер, у сучасних умовах може бути застосований лише з урахуванням факторів їх взаємодії. Підвладні в умовах народовладдя самі є первинними суб’єктами влади, які вольовим шляхом делегують свої владні повноваження обраним особам. З цього випливає, що сторони владовідносин в Україні повинні виступати не як антагоністи, а як контрагенти. Суб’єктивну сторону влади становить психологічне ставлення цих суб’єктів-контрагентів один до одного. Найважливішим її елементом дисертант вважає легітимність влади (наявність позитивного сприйняття влади з боку підвладних).

Влада в громадянському суспільстві розглядається в дисертації як суспільно корисний ефективний вплив уповноважених суб’єктів (індивідів, груп, інститутів) на свідомо уповноважуючих їх на такий вплив інших суб’єктів на основі спільних інтересів.

Проведений науковий аналіз складу влади стає основою для розкриття владної природи судової системи.

У підрозділі 1.3 “Основні ознаки судової влади” дисертант висвітлює ознаки владного за своєю природою судового впливу на суспільні відносини, а самої судової системи _як владної структури. В роботі робиться наголос на суспільному характері судової діяльності, її суспільно корисній меті — врегулюванні конкретних відносин на благо суспільства і його членів. Ознаками судового впливу як владного є його вирішальний і загальнообов’язковий характер, можливість застосування владного, в тому числі силового, примусу.

З метою розкриття владної природи судової системи дисертант переносить на неї поняття складу влади, характеризує особливості об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони судової влади.

Аналізуючи об’єкт судової влади, дисертант визначає, що відповідно до ст. 124 Конституції України вона поширюється не на всі відносини в суспільстві, а лише на ті, які визначаються обсягом пов-новажень судових органів.

З об’єктивної сторони судова влада в правовій державі повин-на бути легальною, правовою, мати системний характер.

Висвітлюючи питання про легальність судової системи, яка полягає в законності її існування і діяльності, дисертант визначає два ступені легалізації: первинний та вторинний. Первинним ступенем легалізації судової системи є її створення, визначення загальних засад її функціонування. Вторинним є визначення юридичних форм та засад діяльності органів судової влади, їх компетенції. Дисертант обґрунтовує необхідність прискорення легалізації судової системи шляхом прийняття Закону “Про судовий устрій” (первинної легалізації) та нових процесуальних кодексів (вторинної легалізації). Звертається увага на те, що застарілість існуючих законів не дає можливості органам судової влади повноцінно реалізовувати владні повноваження, чим послаблюється владна природа судової системи.

Правовий характер судової діяльності полягає у безумовній зв’язаності суду правом. При цьому судова влада не утворює право, а сприймає та реалізує його. Дисертант, підтримучи позицію М. Цвіка, розуміє під правом відображаючу наявні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку міру свободи і рівності, основа яких складається в процесі повторюваних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються і охороняються державою. З урахуванням цього визначення у дисертації обґрунтовується необхідність уточнення певних конституційних і наукових положень, що мають принципове значення для ефективної судової діяльності. Офіційного розтлумачення Конституційним Судом України потребують, зокрема, конституційні положення про верховенство права, про найвищу юридичну силу Конституції України, про підкорення суду лише закону та аналіз співвідношення цих положень.

Значну увагу дисертант приділяє аналізу системності судової діяльності, яка може мати формальний та змістовний характер.

Формальна системність має морфологічний та процедурний різ-новиди. Морфологічна системність складається із внутрішньої і зовнішньої системності. Внутрішня системність полягає в тому, що єдина судова система містить у собі низку конституційно визначених підсистем — підсистему загальних та спеціалізованих судів, підсистему судів різних інстанцій, Конституційний Суд України як окрему підсистему. Зовнішню системність визначає те, що сама судова система входить як підсистема до системи єдиної державної влади в Україні з урахуванням принципу її поділу на гілки. З метою конституційного оформ-лення морфологічної системності дисертант вважає логічно обґрунтованим об’єднання розділу VIII Конституції України “Правосуддя” з розділом XII “Конституційний Суд України” в єдиний розділ VII “Судова влада”. Процедурна системність полягає в тому, що законом встановлюється система чітко визначених правил, процедур здійснення судової влади, які містяться передусім у процесуальних кодексах.

Змістовна системність судової діяльності має два аспекти. Функціональний аспект характеризується наявністю системи функцій судової влади, що випливають з Конституції та законів України. Особливим проявом системності є система принципів здійснення судової влади. Аксіологічний аспект визначається сформованістю системи державно-правових цінностей у поєднанні з цінністю самої судової влади, яка здійснюється з метою їх захисту.

Наукове дослідження сукупності судових органів як цілісної системи, яка входить до єдиної системи органів державної влади України, спрямоване на сприяння її вдосконаленню та посиленню владного впливу на суспільні відносини.

Визначаючи суб’єктний склад судової влади, дисертант виходить з концепції народовладдя. Народ є суб’єктом та єдиним джерелом державної влади. Він обирає органи свого первинного представ-ництва — Верховну Раду України і Президента України, які, в свою чергу, формують державні органи вторинного представництва, в тому числі й суди. Здійснення ними спеціальних владних повноважнень не порушує принципу народовладдя, а навпаки, випливає із нього. За кількісною ознакою суб’єкти судової влади поділяються на індивідуальні (суддя) та колективні (суд). Можливість уособлення конкретною посадовою особою (суддею) всієї судової влади в державі (персоніфікація влади) характерна саме для судової влади.

Найважливішою ознакою суб’єкта судової влади є його публічно-владна компетенція — юрисдикція судових органів. Судова юрисдикція має об’єктивну (зовнішню) і суб’єктивну (внутрішню) сторони. З об’єктивної сторони судова юрисдикція виступає як система владних повноважень (владних прав і обов’язків) суб’єктів судової влади. Делегування судовими органами цих повноважень іншим особам не допускається. З суб’єктивної сторони судова юрисдикція характеризується рівнем компетентності суб’єктів. Високий професіоналізм суддів забезпечується особливими освітньо-кваліфікаційними вимогами. Спираючись на досвід Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, власні спостереження, дослідження науковців, зокрема Ю. Грошевого, з проблем формування суддівського переконання та професійної правосвідомості суддів, дисертант пропонує низку пропозицій щодо підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня як майбутніх кадрів судової системи, так і діючих суддів.

Гострою для судової влади є проблема легітимації. Суди позбав-лені можливості підняти рівень своєї легітимності популістськими рішеннями або діями. Оскільки судді не обираються безпосередньо народом, відсутня первинна легітимація. Крім того, в українському суспільстві історично сформувалося негативне сприйняття судових органів значною частиною населення. Важливим чинником низької легітимності судових органів дисертант вважає невиконання їх рішень. З урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини сформульований принцип “правової впевненості”. Згідно з ним громадянин, звертаючись до суду, повинен бути заздалегідь упев-нений як у справедливості судового розгляду, так і у виконанні судового рішення, поваги до нього з боку органів влади. Дисертант вважає невиконання рішень суду посадовими особами, передусім державних органів, дуже небезпечним явищем української дійсності, яке суперечить владній природі судової системи, дестабілізує її, знижує рівень довіри громадян до судових органів. У зв’язку з цим у дисертації запропоновано низку заходів щодо впровадження цього принципу в законодавство України.

Підсумовуючи аналіз ознак судової влади, дисертант визначає її теоретичну модель у правовій державі як вирішальний вплив судової системи на підвладних суб’єктів, що має легальний, легітимний і правовий характер і здійснюється з метою захисту прав і свобод громадян або інших суспільних цінностей.

У підрозділі 1.4 “Судова влада в системі поділу державної влади в Україні” дисертант визначає поділ влади як організаційно-функціональне відокремлення і взаємостримування її гілок. У дисер-тації узагальнюються правові позиції рішень Конституційного Суду України, судова практика загальних судів, у результаті чого робиться висновок про владний характер судового впливу на інші гілки державної влади. Провідне місце судової гілки у механізмі стримувань і противаг визначається її повноваженнями щодо перевірки конституційності законів, указів, інших актів у зв’язку з розв’язанням конфліктів між гілками влади, між громадянами, їх об’єднаннями і органами державної влади, їх посадовими особами; щодо загальнообов’язкового тлумачення Конституції і законів України; щодо скасування незаконних актів органів виконавчої влади.

У розділі 2 “Проблеми реалізації судової влади” дисертант зосереджує увагу на проблемах функціонування судової влади в Україні, судового правозастосування та судово-правової реформи.

У підрозділі 2.1 “Функції судової влади” визначається система судових функцій згідно зі змістом та напрямами судової діяльності. Ця система містить у собі три групи функцій. Перша група (захист прав і свобод людини і громадянина, охорона конституційного ладу України) визначає спрямованість судового впливу, призначення судової діяльності. Друга група (правосуддя, судовий контроль, розгляд справ у порядку окремого провадження, тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України тощо) є похідною від першої, оскільки визначає легальну процедуру здійснення функцій першої групи. Третю групу складають внутрішні функції, пов’язані з судовим управлінням.

Особлива увага в дисертації приділяється функції захисту прав і свобод людини і громадянина. Як і переважна більшість правознавців, дисертант мотивує положення про те, що саме ця функція є голов-ним змістом діяльності судових органів України. За своїм змістом вона повинна бути віднесена до абсолютно легітимних, сприйматися суспільством повністю і беззастережно, оскільки має потенційну інструментальну цінність для кожної людини. Результатом цього суспільного схвалення, підтримки повинна стати легітимація судової влади, яка безпосередньо здійснює цю функцію. Отже, вищий рівень легальності зазначеної функції (її закріплення в Конституції України) збігається з її потенційною легітимністю. Сама судова влада в цьому разі стає легальною і легітимною водночас. Оскіль-ки ця одночасність є умовою владності судової системи, то функція захисту прав і свобод людини і громадянина виступає щодо неї як владоформуюча.

На жаль, легітимація судової системи шляхом здійснення нею функції захисту прав і свобод стримується низкою негативних чинників, серед яких найбільш значний _недовіра громадян до судових органів, їх недостатня правова освіченість.

У дисертації визначаються два типи судового захисту прав і свобод людини і громадянина. Першим типом є реакція суду на порушення суб’єктивних прав, встановлення ним заходів щодо можливого їх відновлення, застосування санкцій до порушників. Цей тип є змістом правозахисної функції судової влади. Другим типом є охорона суб’єктивних прав від порушення у майбутньому, попередження можливого порушення. Цей тип є змістом правоохоронної функції судової влади. Обидва типи разом складають єдину комплексну провідну функцію судової влади _захист прав і свобод людини і громадянина. Саме з цієї точки зору дисертант вважає суд як правозахисним, так і правоохоронним органом.

У дисертації обґрунтовується висновок про те, що функції судової системи є проявом її владної природи, результатом їх здійснення є повне і остаточне врегулювання суспільних відносин шляхом прийняття судового рішення, яке є обов’язковим для виконання.

Підрозділ 2.2 “Проблеми судової практики” присвячений висвітленню юридичної природи судової практики, її місця у правовій системі України.

Аналіз класичних і нових теоретичних концепцій щодо місця судової практики в романо-германській правовій системі не дав дисертанту достатніх підстав погодитися з теоретичною концепцією виконання судовими органами (перш за все Конституційним Судом України) функції негативної правотворчості, оскільки скасування старої норми автоматично не породжує нову правову норму і тому не є процессом творення права. Узагальнення практики вищими судовими органами відіграє роль нормативів для нижчих судів, забезпечує єдність судової практики. В той же час вони мають рекомен-даційний, а не обов’язковий характер, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України судді незалежні і підкоряються лише закону.

При цьому систематичне узагальнення судової практики має, безумовно, величезне значення для виявлення застарілості законів і подальшого розвитку законодавства, у зв’язку з чим дисертант обґрунтовує доцільність надання Верховному Суду України права законодавчої ініціативи.

У підрозділі 2. 3 “Види судового тлумачення” розкривається поняття судового тлумачення, наводиться класифікація його видів, даються практичні рекомендації щодо вдосконалення цієї важливої стадії судового правозастосування.

Судове тлумачення дисертант визначає як інтелектуально-вольову юридичну діяльність судді (колективного судового органу), яка має офіційний характер, спрямована на встановлення та розкриття дійсного змісту норм Конституції, міжнародних договорів, законів, інших нормативних актів. Результатом тлумачення є формування суддівського (колективного судового) розуміння окремих правових приписів з метою забезпечення конституційних прав людини, інших суб’єктів права шляхом винесення законного, обґрунтованого, справедливого рішення.

Хоча судове тлумачення завжди є офіційним, за рівнем владнообов’язковості воно може бути поділене на загальнообов’язкове (міститься в рішеннях Конституційного Суду України), обмежено обов’язкове (міститься в рішеннях загальних судів або випливає з цих рішень), рекомендаційне (оформлюється у постановах Пленуму Верховного Суду України, роз’ясненнях Вищого господарського суду України) та дискусійне (міститься в окремих думках суддів, передусім Конституційного Суду України). У рішенні Конституційного Суду загальнообов’язковим є тільки тлумачення положень того нормативного акта, визначення конституційності або роз’яснення якого за відповідним зверненням є завданням Конституційного Суду у даній справі. Дисертант висновує, що тлумачення окремих положень інших актів, посилання на які містяться у мотивувальній частині рішень Конституційного Суду, має допоміжний характер і не може вважатися загальнообов’язковим, навіть коли йдеться про акти, тлумачення яких належить до його компетенції.

Судове тлумачення є формально визначеним, якщо воно міститься у мотивувальній частині рішення суду. Воно є непрямим, якщо не міститься в тексті рішення, а про напрям думки, інтелектуальну діяльність суду щодо усвідомлення правових норм можна дізнатися тільки за вольовим результатом, викладеним у резолютивній частині рішення. Узагальнюючи судову практику, дисертант доходить висновку про те, що процесуальні вимоги до обґрунтованості судових рішень, підвищення правової культури потребуть більш широкого застосування судами формально визначеного тлумачення правових норм.

У підрозділі 2.4 “Проблеми судово-правової реформи в Україні” судово-правова реформа характеризується як система заходів, спрямованих на забезпечення і підвищення владності судової системи. Дисертант досліджує проблеми судово-правової реформи в Україні, аналізує причини їх виникнення і шляхи їх розв’язання. Висвітлюється органічний зв’язок між теоретичними проблемами судової влади, які знайшли відображення в дослідженні, і практичними проблемами реформи. Звідси робиться висновок про три її напрями: перший — здійснення заходів щодо нормативно-правового забезпечення судової системи; другий — визначення і реалізація комплексу заходів щодо легітимації судової влади; третій — розбудова комплексної безперервно діючої системи кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення судової влади.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнені і по-новому вирішені наукові завдання, що полягають у вивченні специфічними засобами теорії держави і права владної природи судової системи України, визначенні владних ознак її функцій, засобів регулювання нею суспільних відносин.

З тих висновків, що зроблені в дисертації, найбільш важливими є такі.

1. Необхідність визначення влади в сучасному демократичному суспільстві не як панування, а як суспільно корисного ефективного впливу уповноважених суб’єктів на свідомо уповноважуючих їх на такий вплив інших суб’єктів на основі спільних інтересів.

2. Розуміння судової влади як вирішального впливу судової системи на підвладних суб’єктів, що має легальний, легітимний і правовий характер і здійснюється з метою захисту прав і свобод громадян або інших суспільних цінностей.

3. Визнання владної природи судової системи, оскільки її ознаки відповідають певним критеріям владності; необхідність забезпечення в сучасних умовах водночас легального, легітимного і правового характеру судової діяльності.

4. Необхідність розв’язання проблеми невиконання судових рішень шляхом впровадження принципу “правової впевненості”, згідно з яким громадянин, звертаючись до суду, має бути заздалегідь упевнений як у справедливості судового розгляду, так і у виконанні судового рішення, поваги до нього з боку органів влади.

5. Визнання правозахисної і правоохоронної функцій складовими єдиної функції судового захисту прав і свобод людини і громадянина, яка є головною, владоформуючою функцією судової влади.

6. Функції судової системи є проявом її владної природи, оскіль-ки мають легальний і легітимний характер, результатом їх здійснення є повне і остаточне врегулювання суспільних відносин шляхом прийняття судового рішення, яке є обов’язковим для виконання.

7. Негативної судової правотворчості не існує, оскільки скасування старої норми автоматично не породжує нову правову норму і тому не є процессом творення права.

8. Судове тлумачення завжди є офіційним; за рівнем владнообов’язковості воно поділяється на загальнообов’язкове, обмежено обов’язкове, рекомендаційне та дискусійне.

9. Система заходів, спрямованих на забезпечення і підвищення владності судової діяльності в процесі проведення судово-правової реформи має три головні напрями: здійснення заходів щодо нормативно-правового забезпечення судової системи; визначення і реалізація комплексу заходів щодо легітимації судової влади; розбудова комплексної безперервно діючої системи кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення судових органів.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Смородинський В. З передісторії конституційного контролю в Україні // Вісник Академії правових наук України.— 1999.— № 2.— С. 186-195.

2. Смородинский В. С. Судебная власть и защита конституционных прав и свобод граждан // Проблеми законності. Вип. 39: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. — С. 8-13.

3. Смородинський В. Деякі питання судового тлумачення // Вісник Академії правових наук України.— 2000.— № 4 (23).— С. 239-247.

4. Цвик М. В., Смородинский В. С. О судебной практике // Проблеми законності. Вип. 40: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. — С. 3-10 (особистий внесок дисертанта становить 50 %).

5. Смородинский В. С. Судебная власть // Актуальные проблемы становления государственности в Украине: Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной научной конференции молодых ученых и соискателей / Отв. ред. проф. Н. И. Панов. — Харьков: Укр. гос. юрид. академия, 1995. — С. 60-61.

6. Смородинський В. С. Судова влада і захист прав громадян // Проблеми удосконалення правової системи Україні: Тези доп. і наук. повідомлень студент. наук.-практ. конф. / За заг. ред. В. П. Колісника. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995. — С. 26-27.

7. Смородинський В. С. Владні повноваження органів судової влади // Актуальні проблеми правознавства України: Тези доп. і наук. повідомлень студент. наук. конф. / За заг. ред. проф. М. І. Панова. — Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1996. — С. 21-23.

8. Смородинський В. С. Становлення конституційного судового контролю в Україні // Становлення правової системи демократичної України та юридична наука: Короткі тези доп. та наук. повідом. наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М. І. Панова. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. — С. 13-15.

АНОТАЦІЇ

Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми). _Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 _теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню загальнотеоретичних проблем становлення, функціонування та розвитку судової влади в умовах розбудови правової держави України. Доведено владну природу судової системи у зв’язку з її легальним, легітимним і правовим характером. Визначено місце судової влади в системі поділу влад. Розкрито владний характер судових функцій. Висвітлено місце судової практики в правовій системі України. Впроваджено класифікацію видів судового тлумачення за критерієм його обов’язковості. Висунуто пропозиції щодо напрямів і шляхів прискорення судово-правової реформи.

Ключові слова: судова влада, судова система, поділ влади, судові функції, судова практика, судове тлумачення, судово-правова реформа.

Смородинский В. С. Судебная власть в Украине (общетеоретические проблемы). _Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 _теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. _ Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию общетеоретических проблем становления, функционирования и развития судебной власти в условиях построения правового государства Украины.

Проведено комплексное исследование государственно-правовых учений о судебной власти.

Отмечено, что власть в современном демократическом обществе необходимо определять не как господство, а как общественно полезное эффективное воздействие уполномоченных субъкектов на сознательно уполномачивающих их на такое воздействие других субъектов на основе общих интересов.

Судебная власть рассматривается как решающее воздействие судебной системы на подвластных субъектов, имеющее легальный, легитимный и правовой характер и осуществляющееся с целью защиты прав и свобод граждан или других общественных ценностей.

Властная природа судебной системы в условиях построения правового государства связывается с ее легальным, легитимным и правовым характером. Определяются две степени легализации судебной системы: первичная и вторичная.

Обосновывается, что неисполнение судебных решений снижает уровень легитимности судебной власти. Рассматривается принцип “правовой уверенности”, в соответствии с которым гражданин, обращаясь в суд, должен быть заранее уверен как в справедливости судебного рассмотрения, так и в исполнении судебного решения, уважении к нему со стороны органов власти.

Ведущее место судебной власти в механизме сдержек и противовесов определяется ее возможностью и способностью разрешать конфликты между ветвями власти.

Система функций судебной власти рассматривается с точки зрения содержания и направлений судебной деятельности. Исследуются три группы судебных функций. Первая группа определяется направленностью судебного воздействия (защита прав и свобод человека и гражданина, охрана конституционного строя Украины). Вторая группа определяет легальную процедуру осуществления функций первой группы (правосудие, судебный контроль, толкование Конституции и законов Украины и др.). Третью группу составляют внутренние функции, связанные с судебным управлением.

Рассматривается юридическая природа судебной практики. Определяется ее место в правовой системе Украины. Подвергается критике теоретическая концепция негативного судебного правотворчества.

Раскрывается