культур завдяки загрозливо переважаючій більшості посівів соняшнику (табл. 1, рис. 1). Здебільшого це зумовлено економічними умовами господарювання - землевласники намагаються вирощувати культури, що не потребують великих витрат і мають добру цінову позицію на ринку. На сьогодні вирощування озимих та ярих зернових культур стає економічно невигідним (витрати на 1 га озимої пшениці в 1,2 - 1,7 разів перевищують витрати на вирощування соняшнику), тому господарники вимушено віддають перевагу тим культурам, які мають високу окупність. За такої позиції втратили місце в сівозмінах зернобобові культури, що є хорошими попередниками й позитивно впливають на процеси ґрунтоутворення та відновлення родючості. Практично відсутні посіви багаторічних трав. Часто-густо вирощуються монокультури, без належного дотримання вимог для цього. Соняшник, замість повернення його в сівозміну на 6 - 7-й рік, сіють повторно вже на 3 - 4-й рік, а то і беззмінно 2-3 роки поспіль.
Як видно з наведеного матеріалу, в 1986 році структурна схема посівів мала наступне вираження: 888,4 тис. га або 58,23 % (від площі всіх посівів) займали зернові та зернобобові культури (із них 5,35 % - горох), 131,4 тис. га, або 8,65 % - технічні, 19,1 тис. га, або 1,26 % - площі баштанних культур, 456,9 тис. га, або 30,08 % - кормові культури відповідно.
В 1996 році відзначається зменшення площ посіву зернових та зернобобових до 630,0 тис. га - на 8,8 % менше від попереднього періоду (в т.ч. горох займає лише 1,68 %), площі овочевих та баштанних культур залишились практично на тому ж рівні по відношенню до всієї площі посіву, і відзначається деяке збільшення посівів технічних (на 3,8 %) та кормових культур (на 5,39 %).
Структурні зміни посівів 2006 року виражаються такими критеріями: зернові та зернобобові займають 48,73 % (у т.ч. лише 0,34 % - горох), майже вдвічі збільшились площі під посівами баштанних (2,82 %) та овочевих культур (3,35 %), технічні культури на даний період займають уже 37,41 % від усієї посіяної площі, і це, в основному, завдяки соняшнику, якого посіяно 27 % від загальної площі. Наглядно видно суттєве збільшення площ просапних культур, які в 1986 році займали біля 41,8 % від загальної кількості посіяного, в 1996 році - 50,5 %, а в 2006 році вона вже складала 52,1 % відповідно.
Усі ці фактори досить негативно впливають на процеси ґрунтоутворення і особливо на збереження та накопичення органічної частини ґрунту.
Порушення оптимального співвідношення культур у сівозмінах виражається у значно більших витратах органічної частини ґрунту на проходження процесів мінералізації. Таке становище зумовлюється збільшенням кратності обробітків ґрунту в загальній системі вирощування просапних культур. При цьому порушується природна рівновага процесів надходження органіки до ґрунту та її витратна частина. Ще один із моментів посилення дегуміфікації - життєдіяльність гетеротрофної мікрофлори ґрунту, що в разі нестачі свіжої органічної речовини використовує гумус як джерело енергії, здебільшого таке явище відзначається на переущільнених, внаслідок механічних обробітків, ґрунтах [1, 2].
Про такий стан свідчать і показники врожайності. У переважної більшості основних груп сільськогосподарських культур урожайність за останні двадцять років має тенденцію до зниження, зростання валових зборів відзначається, в основному, завдяки збільшенню площ посіву. Так, при середньозваженій врожайності озимої пшениці по області в 1986 р. 28,4 ц/га у наступний період маємо суттєве зниження цього показника: до 13,9 ц/га в 1996 р. та до 23,6 ц/га зерна в 2006 р. Наведена закономірність простежується також і в групах овочевих, баштанних та кормових культур. Таке становище певною мірою зумовлене поступовою втратою органічної частини ґрунту. Завдяки зниженню природної родючості ґрунтів маємо зниження показників врожайності.
Зміна показників вмісту гумусу є певним критерієм, що відображає направленість проходження ґрунтоутворюючих процесів. Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах Херсонської області з 1986 по 2006 рр. свідчить, що визначені показники доход- ної та витратної частин ґрунтових процесів мають від'ємні значення за всіма основними групами сільськогосподарських культур. Це свідчить про те, що органічна речовина інтенсивніше втрачається з ґрунту, ніж поновлюється.
Фактором, що сприятливо впливає на ґрунтоутворювальні процеси, є внесення органічних добрив. Згідно зі статистичними даними, за останні двадцять років обсяги використання органіки по області значно скоротилися. Так, якщо в 1986 році (також при від'ємному балансі гумусу) в середньому по господарствах області було використано 10077,0 тис. тонн органіки, або 6,64 т/га, в 1996 році цей показник знизився до 1368,3 тис. т, або 1,07 т/га, а в 2006 році кількість внесених органічних добрив виражалася 38,8 тис. т, що склало лише 0,03 т/га (рис. 2).
Показники фактичного внесення органіки дуже низькі і свідчать про нестачу поповнення органічної речовини в цілому по всіх групах культур, що вирощуються в межах області. При цьому для бездефіцитного балансу гумусу, в розрахунку на кількість посівних площ, у 1986 році необхідно було б вносити 11,01 млн. тонн органічних добрив. У 1996 та в 2006 роках ця величина складала вже 14,9 та 15,8 млн. тонн відповідно. Тоді як фактично в досліджені роки до ґрунту потрапило органіки в 1,09, 11,0 та 407 разів менше від необхідного.
Різке зменшення обсягів внесення органічних добрив, що спричинено рядом соціально- економічних факторів, - ще одна з
