Зміни відбувались і з колишніми чинами Одеського Грецького дивізіону. 29 серпня 1803 року вийшов іменний указ про відведення їм біля міста земель для поселення з сім'ями. При цьому наголошувалося, що земельні ділянки відводяться тільки сімейним військовослужбовцям, і що вони мають обзавестися господарствами протягом 3 років. Невиконання цієї умови передбачало повернення наділів у казенне відомство. 22 жовтня 1803 року вийшов наступний указ, який проголошував утворення Одеського Грецького батальйону з греків та албанців ліквідованого в 1797 році дивізіону. Наступного дня височайше був затверджений і його штат. Складнощі почались одразу як стало зрозуміло, що наданої указом землі для наділів рядових військового підрозділу не вистачає. Не вирішивши земельного питання годі було сподіватись і на вирішення питань, пов'язаних з управління іррегулярним формуванням. І тоді херсонський військовий губернатор А. Розенберг запропонував херсонському губернському правлінню, не чекаючи на розмежування ділянок, відвести всю землю Грецького батальйону його командирові Є. Качоні. Разом з тим А. Розенберг зауважував, що при розподілі землі прийдеться відмежовувати суміжні пустопорожні ділянки, щоб хоч якось забезпечити рядових земельним паєм [10, арк. 49; 11, с.83]. Вирішення хоча б таким чином земельного питання дало можливість визначитися з військово-адміністративним устроєм іррегулярного формування. Одеський Грецький батальйон був сформований із 3-х рот по 141 рядовому в кожній. Усього в ньому було 487 осіб чоловічої статі разом з 8-ми нестройовими. В 1808 році херсонський військовий губернатор Є. де- Ришелье дав розпорядження провести розмежування земель біля річки Барабої. Оскільки весь служилий склад Одеського грецького батальйону перебував у складі діючої проти ворога Дунайській флотилії, з театру воєнних дій на пожалувані грекам землі був відізваний ротний командир А. Дуро й у його присутності прислані землеміри розділили 10.980 десятин землі на 113 ділянок [10, арк. 112-116 зв.; 11, с.172-178]. Для внутрішнього управління населенням іррегулярного формування була створена канцелярія на чолі з батальйонним командиром у чині підполковника. Командир батальйону командував військовим підрозділом та через канцелярію управляв населенням заснованої Олександрівки. Заселення відведених грецьким військовослужбовцям та їх сім'ям земель біля річки Барабой, йшло дуже повільними темпами. Час підтвердив і висловлену в 1806 році на височайшому рівні думку херсонського військового губернатора Є. де-Ришелье про небажання та нездатність греків займатися сільським господарством. Переважна більшість тих, хто отримав землі, не стали її обробляти, а здавали в оренду чи наймали для обробітку селян із навколишніх сіл. Водночас слід наголосити, що на момент ліквідації батальйону в 1819 році земський справник, який згідно з рішенням Херсонського губернського правління оглядав село, в своєму рапорті доповідав, що керує Олександрівкою майор Псомас, але не як військовий, а як цивільний начальник [10, арк. 49; 11, с.102].

Основним зайняттям греків батальйону стала торгівля. Отримавши право їздити на заробітки в Одесу, вони намагалися розвивати саме її. Поступово переважна частина військовослужбовців перебралася до Одеси, а ті, хто не бажав облишити військової служби, перевелися до Балаклавського грецького батальйону. В своєму донесенні інспектору Головного штабу від 1 березня 1819 року новоросійський генерал-губернатор О. Ланжерон сповіщав про вкрай незадовільний стан речей у батальйоні та пропонував його розформувати. Взявши до уваги донесення губернатора було підготовлене й обнародуване височайше повеління на ім'я начальника Головного штабу князя

Волконського від 24 травня 1819 року про ліквідацію батальйону. Бажаючих продовжити військову службу офіцерів та нижніх чинів було наказано перевести до Балаклави з включенням до складу тамтешнього грецького батальйону; решту залишити на пожалуваних землях під Одесою, поширивши на них правління на зразок загальноволосного [12, арк. 28-28 зв.]. Генерал-губернатор приймає рішення впровадити "правління чи керівництво з самих їх за бажанням чи за вибором, або ж за призначенням". Свої наміри О.Ф. Ланжерон пояснює тим, що кожний має свій наділ і один другому непідвласний; більш того греки мають схильність до непокори [11, с.102].

Процес переведення греків Олександрівки до цивільних станів тривав близько 10 років. Новоросійський та бессарабський генерал-губернатор М.С. Воронцов, намагаючись розібратись у ситуації, що склалася з мешканцями Олександрівки так, щоб "права греків були розкриті й уся історія справи приведена в ясність із усією її поступовістю" сформував особливу комісію з чиновників свого штату, одного представника губернського правління та землеміра. Комісія працювала близько року і надала генерал-губернаторові важливі відомості про мешканців Олександрівки та пожалувану грекам землю. На основі її матеріалів були прийняті важливі юридичні рішення щодо правового статусу мешканців села, а саме: 1) всіх чиновників та нижніх чинів, що служили в дивізіоні чи батальйоні, підпорядкувати військовому керівництву на зразок поселених в Акерманському повіті Бессарабської області відставних військовослужбовців, прирахованих до складу козацтва Дунайського війська; 2) керівництву Дунайського козацького війська прийняти у своє відомство землі та людей Олександрівки, дотримуючись при цьому правил по відношенню до осіб, які за свої заслуги звільняються від служби. Започаткувати в грецькому селі таке ж управляння, як й у козацьких станицях. Цивільне справочиння та карні справи стосовно служилих і неслужилих греків і албанців вести на загальних підставах, які діють у війську; 3)