з ліквідацією південних військових поселень був остаточно розформований і Балаклавський грецький піхотний батальйон". У грудні 1860 року надійшло розпорядження Військового міністерства призупинити роботу над складанням проекту положення про Лейб-Гвардії Кримсько-татарський ескадрон, прирахований до іррегулярних військ Новоросійського краю [27, арк.114]. Пояснення такому розпорядженню знаходимо серед звітів військового відомства, де зазначалося, що "подальше укомплектування згаданого ескадрону стає вже утрудненим" через переселення значної кількості кримських татар до Туреччини [27, арк. 74]. А вже 26 травня 1863 року вийшло височайше повеління про ліквідацію Лейб-гвардії Кримськотатарського ескадрону [28, с.17-18]. Водночас слід зазначити, що з ескадрону було вибрано 3 офіцерів та 21 нижніх чинів і прираховано їх до особистого імператорського конвою під назвою команди Лейб- гвардії кримських татар. Команда ця розподілялася на три зміни, з яких одна знаходилась у Петербурзі на службі, дві - на пільгах у Криму, змінюючись почергово через три роки. Загальний термін служби для чинів команди був визначений дванадцятьма роками. Команда лейб-гвардії кримських татар проіснувала до 1890 року. Спочатку вона комплектувалась із охочих, а з 1875 року із особистого складу Кримського дивізіону.
Коли ж комісія активно працювала над проектуванням "військового складу Азовського козацького війська, а також устрою в оному морського екіпажу та інших предметів, які до зовнішньої служби козаків відносяться" [27, арк. 56], імператор виказав свою волю про поетапне переселення азовців на Кубань. Із літа 1861 року Військове міністерство разом з військовим керівництвом Кавказького краю активно розробляє широкомасштабний проект заселення західної частини Кавказького хребта новими козацькими станицями з метою остаточного підкорення гірських племен. Результатом такої роботи став указ від 10 травня 1862 року, що затверджував Положення про заселення західної частини Кавказького хребта. Згідно з Положенням, у Кубанську область передбачалося переселити і 808 сімей Азовського козацького війська. Тоді ж розглядалася можливість переведення у західну частину Кавказького хребта служилого козацтва Новоросійського війська. Вдатися до негайного переселення новоросійських козаків у Кубанську область завадили події в Польщі. На найвищому рівні було вирішено відкласти переведення Дунайського козацтва до стабілізації обстановки на Правобережжі та в Польщі. Питання про ліквідацію Новоросійського козацького з'єднання було поставлене після того, як більша частина служилого козацтва Азовського війська була переселена в Кубанську область, а саме іррегулярне формування ліквідоване.
В 1866 році командуючий військами Одеського військового округу генерал-ад'ютант П.Є. Коцебу доніс свою думку до Військового міністерства, що як для уряду, так і для самого Новоросійського козацтва буде вигідно, якщо військо остаточно буде скасоване. Адже воно не виконує свого прямого призначення через малочисельність служилого складу: іррегулярне формування замість двох комплектних полків із черговими змінами, ледве формує один та і той за допомогою постійних дотацій із військового відомства для придбання бойового оснащення козаків [29, с.226]. Ним же був розроблений та представлений на розгляд Військового міністерства проект положення про ліквідацію Новоросійського козацького війська. Документ виправлявся, доповнювався протягом двох років і в грудні 1868 року набув силу закону [30].
Згідно з положенням про ліквідацію війська козаки та урядники з їх сім'ями, удовиці та сироти прираховувалися до стану селян-власників. Їм у власність передавалися: присадибна ділянка з будівлями; вся земля війська, що залишилася вільною після наділення офіцерів із їх сім'ями та церковних причтів. Вони мали право на спільний водопій і необхідний вигін для домашньої худоби. На чинів війська, що стали селянами-власниками, поширювалися правила загального положення про селян, височайше затвердженого 19 лютого 1861 року. Штаб- та обер-офіцерів війська було виписано з козацького звання та прираховано до дворянства Бессарабської області.
Закінчення роботи спеціальної межувальної комісії дало можливість військовому та станичним правлінням видати мешканцям війська ввідні листи на володіння присадибними ділянками зі спорудами, загальним водопоєм та толокою. Упоравшись зі всіма своїми справами, орган внутрішнього управління військом 31 грудня 1869 року передав дев'ять станиць і хуторів з їх населенням та земельними ділянками в управління акерманському повітовому справнику Арендаренку. 1 січня 1870 року військове правління останнього на півдні України Новоросійського козацького війська оголосило про своє остаточне закриття. Відтак військові землі південноукраїнських козацьких формувань як територіально-адміністративні одиниці Російської імперії перестали існувати.
Джерела та література
Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Академика Н.Ф. Дубровина. Сборник военно-исторических материалов. - Вып. VI. - СПб., 1893. - Ч. 1.
Російський державний архів давніх актів ( далі - РДАДА). - Ф. 1258. - Оп. 1. - Спр. 220. - Ч. 1.
Столетие Военного министеретва. 1802-1892. Главное управление казачьих войск: Ист. очерк. - СПб.: Синодальная тип., 1902. - Т. 11. - Ч. 1.
Повне зібрання законів Російської імперії (далі - ПСЗРИ). Собрание второе. - СПб., 1830. - Т. ХХVII. - № 20156.
Державний архів Краснодарського краю (далі -ДАКК). - Ф. 250. - Оп. 2. - Спр. 49.
ПСЗРИ. Собрание первое. - 1803. - СПб., 1830. - Т. ХХVIII.
Козацтво на Півдні України. Кінець ХVШ-ХІХ ст. / Автори-упоряд.: О.А. Бачинська й ін., гол. ред. В.А. Смолій. - Одеса, 2000.
ПСЗРИ. Собрание первое. - 1803. - СПб., 1830. - Т. ХХХV.
Свод военных постановлений. - СПб.: В типографии II-го отд. Собственной Е.И.В. канцелярии, 1859. - Кн. 2. - Ч. І.
Державний архів Одеської області (далі - ДАОО). - Ф. 1. -
