Утворення на Півдні України на початку ХІХ століття ще двох козацьких військ було обумовлене в першу чергу політичною ситуацією, а не об'єктивними причинами. Російські збройні сили не потребували нових малочисельних, зі сумнівною боєздатністю та дисциплінованістю, іррегулярних формувань. Однак поява в межах Імперії вихідців із підвладних Туреччині володінь, змусила російських вищих урядових та військових чиновників удатися до випробуваної в південному регіоні тактики стосовно неконтрольованого, вільнолюбивого населення, що особливо не визнавало нічиєї влади над собою - створення козацьких військ. Так постали Ногайська та Усть-Дунайська Буджацька козаччина.

У кінці 60-х-початку 70-х років ХУІІІ століття в межі Росії з турецьких володінь перейшла частина ногайських орд. Їх поява поставила перед урядовими колами російської держави питання про поселення та можливого використання в політичних цілях (створення Ногайської області на противагу Кримському ханству). Ногайське населення спочатку було поселене між ріками Доном та Кубанню. Там воно залишалися до 1783 року. Після включення Криму до Росії на вищому рівні було прийняте рішення переселити ногайців в уральські степи. Ногайці, протестуючи проти такого розпорядження стихійними виступами, стали масово тікати на землі підвладні Туреччині. Переслідування їх з боку російських військових команд призвело до великих втрат і змусило рештки орд (до 1.000 сімей) повернутися на місця попереднього помешкання. В 1790 році згідно з розпорядженням Г. Потьомкіна представники ногайських орд у кількості до 3.000 сімей на чолі з вірним Росії єдисанським Баязет-беєм були переведені на Молочні Води з наданням землі в кількості 285.000 десятин зручної та 67.775 десятин незручної [13, арк. 49; 14, арк. 8; 15, с.156]. Виділена ногайцям земля простягалася приморським степом від місця впадіння річки Берди в Азовське море до Молочного лиману і далі до верхів'я річки Токмака [16]. Поступово кордони території, виділеної ногайцям, змінювались, однак Баязет-бею майже завжди вдавалося максимально задовольнити інтереси ногайців в отримані нових земельних ділянок.

Оселення частини ногайських орд (Єдисанської, Єдичкульської, Джембуйлуцької) на Молочних Водах та надання їм землі не сприяло швидкому визначенню юридичного статусу кочівників на Півдні України. Постійні клопотання Баязет-бея сформувати з ногайців козацьке військо протягом десяти років не мали успіху. Тільки 16 липня 1801 року вийшов іменний указ про переведення ногайців до козацького стану. Одразу ж постало питання щодо їх військового оформлення. 5 жовтня 1802 року цар затвердив пропозиції таврійського військового губернатора І. І. Міхельсона стосовно військового устрою "ногайських кінних полків". А наступного дня наказ Олександра І вже було передано до Військової колегії для виконання. Згідно із затвердженими пропозиціями І. Міхельсона з ногайців мало бути сформовано два п'ятисотенні полки на положенні Війська Донського [14, арк. 8]. Очолювати полк повинен полковий командир штаб-офіцерського чину, при якому знаходяться полкові квартирмейстер та писар. Кожен полк складається з п'яти сотень козаків, де в кожній сотні призначається по полковому осавулу, сотнику та хорунжому. Із сотні рядових козаків, полковий командир призначає п'ятидесятників та урядників. В управлінні Ногайське іррегулярне формування безпосередньо підлягає новоросійському військовому губернатору, який діятиме через ногайську експедицію. Баязет-бей визнавався начальником Ногайського козацького війська та єдиним посередником між ногайцями й урядом [14, арк. 8; 17, с.68-144; 15, с.163]. Утворення іррегулярного формування з ногайців поставило на повітку денну питання адміністративного управляння військовим населенням. Адже ногайці "ведуть кочове життя і тільки на зиму переселяються в деякому розумінні до постійних жител" [14, арк. 3 зв.]. На 1805 рік на відведених ногайцям 50.000 десятин землі нараховувалося 43 аули, в яких було всього 82 будиночки та 37 землянок; решта кочовиків жили в будках на відкритій місцевості [14, арк. 3 зв.].

Необхідність існування адміністративного центру в межах військових земель була вкрай необхідною і нагальною. Настійні "рекомендації" офіційних властей терміново облаштувати головне поселення війська сприяло перетворенню аулу Єдинохти у постійне селище, до території якого були приєднані (включені) ще три навколишні аули разом із їх мешканцями - колишніми особисто підданими Баязет-бея. В Єдинохті перебував штат чиновників Ногайської експедиції - письмоводитель, підканцелярист, перекладач, писар від ногайців. При експедиції постійно перебували представники від ногайського народу, яких обирали в трьох ордах для представництва їхніх інтересів перед беєм. З поміж військової старшини вибиралися юз-баші - представники влади бея в ногайських аулах. У цілому урядова адміністрація залишила непорушними засади традиційного ладу ногайців і погодилася на одноосібне правління Баязет-бея. Через 4 роки після створення Ногайського козацького війська херсонський військовий губернатор А. Розенберг змушений був констатувати, що до цього часу не було вироблено жодних правил управління ордою [14, арк. 4 зв.], й урядова адміністрація про окремі сторони життя населення між ріками Молочною та Бердою до літа 1804 року дізнавалася тільки з