Доповідь міністрів військових сухопутних сил та внутрішніх справ а разом із нею і "Положення для управління ногайців, які мешкають у Таврійській губернії у Мелітопольському повіті" височайше були затверджені імператором 13 травня 1805 року. Так офіційно було ліквідовано ногайські кінні полки, що остаточно так і не сформувалися, та переведено ногайців до селянського стану.

У 1807 році постало Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, створене з задунайських козаків, чорноморців та інших категорій українського, російського, сербського, болгарського, молдавського, польського населення, що мешкало на території Бессарабії, Молдови, Валахії. Основу війська становило задунайське населення, яке на початку російсько-турецької війни 1806-1812 років відгукнулося на заклик командуючого Молдавською армією генерала 1.1. Міхельсона перейти на російський бік і вступити до волонтерських полків [18, с.127]. Небажання колишніх російських підданих воювати на турецькому боці, побоювання розправ у разі включення Добруджі до складу Росії, спроба скористатися обіцянками уряду отримати амністію, землі на Кубані та зберегти козацькі права і привілеї змусила частину задунайців повернутися на батьківщину і стати волонтерами. Стрімке збільшення російських військових підрозділів за рахунок задунайців пояснюється і намаганням задунайського населення легалізувати себе на території Добруджі, бо Січ у Катирлезі була зруйнована турецьким феодалом Пехлеван-оглу і некрасівськими козаками, а територія проживання задунайців опинилася під контролем російської армії.

Перехід у грудні 1806 року задунайського кошового отамана Трохима Гайдабури з 103 козаками та іншого загону задунайців на чолі з Іваном Губою на бік Росії і включення їх до складу кілійського волонтерського полку дали підстави командуючому Молдавською армією генералу 1.1. Міхельсону та командуючому 13-ю дивізією генералу Є.Й. Рішельє розглянути питання про створення із задунайців окремої військової частини, покликаної виконувати особливі військово-політичні завдання. 18 лютого 1807 року 1.1. Міхельсон від імені російського уряду видав маніфест, яким проголошував створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська і закликав вступати до його складу задунайських та чорноморських козаків, які перебувають у Молдавії, Волощині, Бессарабії та в інших турецьких областях [19, арк. 30 зв.- 31; 18, с.128]. З метою залучення якомога більше задунайців до козацького формування командуючий Молдавською армією обіцяв створити військо за прикладом колишнього Війська Запорозького Низового, однак наголошував, що остаточне оформлення нової військово- адміністративної одиниці Російської імперії відбудеться після війни і за умови зразкової військової служби козаків. 20 лютого 1807 року Усть-Дунайське військо офіційно було затверджене указом Олександра І [20, с.1024].

Центрами формування нового козацького війська визначалися м. Галац на правому березі Дунаю і м. Кілія на лівому. Кошовим отаманом був призначений колишній чорноморський писар майор І. Підлесецький (згодом Ф. Бучинський). В управлінні Усть-Дунайське Буджацьке військо в загальних рисах нагадувало Військо Запорозьке Низове. Воно складалося із 40 куренів: 38 йменувалося так, як і за часів Нової Січі, два інші називалися Болгарським і Сербським. Вступ козаків до куреня не регламентувався. Військо отримало пернач, військову печатку, прапори. Безпосередньо управляти козацьким формуванням мав Кіш на чолі з