анализ помогал выявить наиболее проблемные вопросы и наметить новые направления в народном образовании. А.И.Георгиевский отмечал: «Число рукописных сочинений над печатными преобладает по разряду народных училищ (15 против 8) и особенно по разряду для народного чтения (29 против 8) и, напротив, по разряду учебных книг для средних школ преобладают печатные сочинения над рукописными (121 против 63). Он настаивал, что наиболее нуждается в премиях Петра Великого народная литература, и учебная литература для низших учебных заведений [3, с.82].
В этой связи, им было внесено предложение, разделить одну большую премию на четыре малые. По настоянию А.И.Георгиевского было изменено название премии, которая стала именоваться: «О премиях и пособиях императора Петра Великого» [3, с.84]. Рассматривая работу Ученого комитета в конце 80 годов XIX века, А.И.Георгиевский отмечал деятельность по дальнейшему усовершенствованию, как учебной литературы, так и учебных библиотек в целом. К октябрю 1889 года при непосредственном участии Ученого комитета был разработан каталог для ученических библиотек. В целом, составленный каталог насчитывал 684 наименования книг по разделу словесности и 611 наименований книг исторического содержания [3, с.115].
Таким образом, анализируя работу А.И.Георгиевского ««К истории Ученого комитета министерства народного просвещения», можно определить основные направления в деятельности этого органа по реформированию народного образования. Среди приоритетных направлений деятельности Ученого комитета во второй половине XIX в. необходимо выделить кропотливую работу по созданию отечественной учебной литературы. Активная общественно-научная позиция членов Ученого комитета позволила, в частности, избежать двойной цензуры, и положительно сказалась на улучшении качества данной литературы. К бесспорным достижениям можно отнести также положительный эффект от учреждения «Премии и пособий имени Петра Великого». Эта мера позволила не только улучшить качество издаваемой литературы, но и стимулировать написание учебников для начальной и средней школы, а также для народного чтения. Контролю над качеством издаваемой литературы способствовал и регулярно печатавшийся в «Журнале Министерства народного просвещения» список рекомендованной литературы.
Источники и литература
Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения //Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Октябрь.
Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения // Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Ноябрь.
Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения // Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Декабрь.
Бузескул В. Всеобщая история и ее представители в России в 19-начале20 века. -4.2.-П., 1931.
Гольдин Ф.Л. Прогрессивная педагогическая мысль юга Украины 2 половины 19 - начала 20 века. Конспект лекций спецкурса для студентов госуниверситета. - Одесса, 1965.
Гребцова И.С. Одесский период деятельности А.И.Георгиевского // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 17. - Ізмаїл, 2004.
Исторический обзор деятельности Министерства Народного Просвещения / Сост. С.В.Рождественский. - С.-Пб.: Издательство Министерства Народного Просвещения, 1902.
С.М. Ляшко
БІОБІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК "ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1917-1927" А. ЛЕЙТЕСА І М. ЯШЕКА: ПРЕДМЕТНА ГАЛУЗЬ І МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В ГУМАНІТАРНИХ
ДОСЛІДЖЕННЯХ
Як відомо, одне з основних призначень енциклопедій і довідників і, у тому числі, розміщених у них біографічних відомостей, - інформаційне. Одну з традиційних думок про призначення тематичних словників висловив доктор історичних наук Ю.І. Семенов: "Необходимое условие успешной работы ученого - знание всего того, что сделано в данной области как предшественниками, так и современниками. Превращение совокупности ученых, работающих в той или иной области науки, в подлинно научное сообщество предполагает знание их друг о друге. И здесь без словарей персоналий не обойтись. Без знания того, кто есть кто в данной научной дисциплине, ее развитие будет весьма затруднено" [1.-С.160-168].
Подивимося на енциклопедичні і довідкові видання з іншого боку. На наш погляд, крім інформаційного, тематичні словники виконують і іншу функцію: вони дозволяють, як в даному випадку (біобібліографічний покажчик "Десять років української літератури"), створити образ літератури конкретного часу: її інтелектуальний і людський потенціал, літературна карта України, літературні течії, культура взагалі в різноманітності її можливостей, організаційна структура літературного життя, особливості видавничої справи тощо. Такій підхід, наприклад, був апробований відомим російським соціологом Б. Дубіним на прикладі біографічного словника "Русские писатели. 1800-1917" (Т. 1, 2; 1989-1992) [2.-С.125-134].
Біобібліографічний покажчик А. Лейтеса і М. Яшека "Десять років української літератури" (1928) є унікальним для свого часу явищем в українській довідковій справі. Не втратив він свого значення і в наш час. На прикладі цієї праці ми хотіли б показати джерелознавчі можливості тематичних біобібліографічних покажчиків у гуманітарних дослідженнях. Ми навмисно не торкаємося бібліографічних і літературознавчих аспектів, бо це є предметом дослідження інших дисциплін.
Однією з особливостей довідкової справи в перше десятиріччя після Жовтневої революції в Україні було видання біобібліографічних довідників письменників. Про намір підготувати "Словник українських письменників" в 1918 р. через журнал "Книгар" (ч. 2) повідомило видавництво "Час". У 1921 р. М.Ф. Яшек уклав покажчик "Т. Шевченко: матеріали для бібліографії за роки 1903-1921" [3.- С.68]. Про підготовку "Словника сучасних західноукраїнських письменників" сповістив на сторінках львівського журналу "Дзвони" (1932, № 12) Є. Пеленський. У 1934 р. на сторінках львівського "Науково-літературного збірника Галицько-руської матиці" (т. 8, с. 22-50) з'явилося "Коротке зведення письменників та журналістів на Лемківщині ". У цьому ж році було внесено до видавничого плану Державного видавничого об'єднання УСРР (ДВОУ) біобібліографічний словник діячів культури і мистецтва під назвою "400 літ" Биковця