також ті, які залишили по собі лише декілька віршів чи оповідань на сторінках періодики. Укладачі розуміли, що культуру і літературу творять не тільки великі, а й середні та малі літературні діячі. Останнім, як вважали укладачі, належить особливо важлива роль пропагандистів культурних надбань серед широких трудових мас.
До речі, надзвичайно точно висловив цю позицію і вимогу до біобібліографічних праць І. Франко у рецензії на працю І.О. Левицького "Прикарпатськая Русь в XIX віці. В біографіях и портретах єи діятелей с увзглядненьем замечательных людей, которых 1772 р. застав при жизни" (1898-1901): "По моїй думці дуже пожадане, щоб біографічний лексикон давав нам звістки про всіх людей, що чим-небудь визначилися в нашому житті, нехай се буде й найдрібніша заслуга. Тільки маючи відомості про якнайбільше число дрібних і зовсім дрібних діячів, ми зможемо сягнути оком у глубінь народного організму, в ті найдрібніші пружини й мотори народного відродження, зможемо відповідно оцінити праці й заходи видніших діячів або донеслість елементарних, масових рухів. Власне, чим повніший з того погляду лексикон, тим більша його вартість" [18.-С.27].
Біографічні довідки, різні за розміром та обсягом, мають лише 165 літературних діячів. Але для біографістики як історичної дисципліни важливі всі імена, внесені у покажчик. Однією з необхідних вимог до тематичних довідників, у даному випадку літературних загальноукраїнських і регіональних, а також історичних регіональних, краєзнавчих, є максимальне наповнення їх іменами, які репрезентують усе розмаїття літературного простору в конкретний час - від аматорів, початківців до відомих письменників, літературознавців, критиків тощо. З цієї позиції біобібліографічний покажчик і зараз залишається цінним суттєвим джерелом як для біографістики, так і для історії української літератури.
Багато біографічних довідок були подані до покажчика особисто письменниками, або складені укладачами на підставі надісланих анкет. У наступних довідниках з тих чи інших ідеологічних причин деякі відомості змінюються або замовчуються. Наприклад, в біографічній довідці А. (О.).М. Лейтеса наводиться його перебування (з батьками) за кордоном, набуття філософської освіти [9.-С.287-288]. У пізніших словниках, згідно з анкетою, яка зберігається в архіві Спілки письменників СРСР, вказується про закінчення ним у 1922 р. Харківського ІНО [19.-С.152].
Біографічні довідки містять важливі відомості про участь літераторів у літературних угрупованнях, належність до літературних течій. У разі відсутності довідки про особу, ці відомості можна одержати з аналізу бібліографії, розміщеній під прізвищем. Бібліографія також дозволяє визначити, на якому етапі своєї літературної діяльності знаходилась та чи інша особа (початківець, уже визнаний) на момент видання довідника; уявити інтенсивність творчої діяльності та оцінку його творів читачами і критиками (наклади і перевидання, рецензії); визначити журнали, періодичні видання, у яких з'являлися вірші й оповідання початківця чи письменника; літературні угруповання, до яких входив автор.
Для реконструкції творчої біографії важливі достовірні знання про псевдоніми, поява яких пов'язана з конкретними життєвими обставинами чи періодом творчості. Важливо, що поряд із кожним псевдонімом наведено перелік праць, що з'явилися під ними. Подача псевдонімів укладачами біля імені особи та зв'язок кожного з конкретними працями, а також назвою і часом видання, важлива як для дослідників творчості (літературознавців), так і для біографістів. По-перше, це дає можливість розкрити псевдоніми. По-друге, має просопографічний аспект: пояснення причини звернення особи до псевдоніму, його змістовне навантаження.
З другого боку, покажчик А. Лейтеса і М. Яшека за своїм змістом і побудовою дає великий матеріал для вивчення історії літератури (біографічний матеріал, літературні течії, угруповання, видання, наклади, відбиття через тематику творів суспільно-політичної обстановки в країні, сприйняття літературної продукції суспільством і критиками тощо).
Аналіз біографічних даних покажчика дозволяє дійти висновку про те, що в української літературі в 1917-1927 роках відбулася зміна поколінь. Більша частина з тих літераторів, які прийшли цього часу в літературу, народились в останнє десятиріччя XIX - перші п'ять років ХХ ст. Не всім вдалося прожити в літературі повнокровне життя. З відомих причин для багатьох воно трагічно закінчилось у другій половині 30-х років, багато були змушені продовжити творчу діяльність в еміграції, вийшли з цього процесу з поламаними долями.
Відомості про соціальне походження були обов'язковими для всіх біографічних свідоцтв того часу. Воно ж для багатьох з'явилось визначальним в подальшому житті. Однак для історії літератури важливим фактом є те, що в це десятиріччя до літератури прийшли діти селян, робітників, ремісників, службовців, інтелігенції (діти вчителів), міщан, служителів церкви.
На Першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934) склад делегатів (591 делегат) мав такий вигляд: середній вік - 35,9 років, середній літературний стаж - 13,2 роки. Серед делегатів з'їзду переважна більшість - із селян (42,6%), далі йшли з робітників (27,3%), "з трудінтелігенції" (12,9%), службовців (5,5%), дворян (2,4%), міщан (2,4%). Делегація українських письменників (42 письменника) була репрезентована представниками з родин робітників (10), селян (7), служителів культу (1) і 24 - походження не вказано [20.-С.279].
Певною мірою наведене ілюструє деякі тенденції формування особистої психології та світосприйняття творчої інтелігенції в першій чверті ХХ століття. Наприклад, російська дослідниця Т.П. Коржихіна у своїй монографії "Извольте быть благонадежны", відзначає, що цей процес припав на роки революції та громадянської війни, період різких соціальних змін. Міграції із села до міста склали проміжний - напівсільський, напівміський тип. На її думку, "сама дійсність сприяла
