У КК| України вказаний і випадок, коли терміни давності|давнини| залучення до кримінальної|карної| відповідальності не застосовуються (ч. 5 ст. 80 КК| України). Це відноситься до складів злочинів проти|супроти| світу і безпеки людства, передбачених ст. 437,439, 441, 442, КК| України. Диспозиції вказаних статей свідчать про те, що суб'єктами цих злочинів, як правило, є|з'являються,являються| посадовці і високопоставлені державні чиновники, що володіють тривалий час імунітетом недоторканності|недоторканості|, у зв'язку з чим терміни давності|давнини|, встановлені|установлені| ч. 1 статті 80 КК| України, можуть закінчитися|витекти|. Через небезпеку для світу і людства ці злочини не можуть пробачити|вибачити| державою і світовою спільнотою. Винні в цих злочинах особи|обличчя,лиця| повинні притягати до кримінальної|карної| відповідальності у будь-який час, без якого-небудь обмеження давності|давнини|.

ВИСНОВОК

|укладення,ув'язнення|

Як видно|показно| всього з|із| вищевикладеного, інститут давності|давнини| є|з'являється,являється| одним з найважливіших|поважніших| інститутів кримінального|карного| права. Застосування|вживання| цього інституту має свої особливості. Він застосовується тільки|лише| у випадках, прямо вказаних в КК| України. Для застосування|вживання| термінів давності|давнини| повинні закінчитися|витекти| зазначені в законі терміни.

Застосування|вживання| давності|давнини| – це обов'язок, а не право органів слідства|наслідку| і суду. Якщо вони не застосовують давність|давнину|, вони цим самим порушують закон.

Не можна сказати, що механізм застосування|вживання| інституту давності|давнини| досконалий. Відносно неповнолітніх відбулася суперечність|протиріччя| КК| і КПК|. КК| передбачає скорочення термінів давності|давнини| для неповнолітніх, а КПК| передбачає один з найскладніших механізмів залучення до кримінальної|карної| відповідальності. Це одне із завдань|задач|, на яку законодавцю в майбутньому слід звернути увагу.

Можливо, слід було б переглянути і питання про переривання термінів давності|давнини| осіб|облич,лиць|, що зробили|вчинили| злочин, коли ще не закінчився|витік| термін давності|давнини| за попереднє. Інститут давності|давнини| грунтується на відпаданні суспільної|громадської| небезпеки особи|обличчя,лиця|, а як може не бути небезпечно особа|обличчя,лице|, що скоює злочин?

В цілому|загалом| ж слід зазначити такий плюс інституту давності|давнини|, як те, що особи|обличчя,лиця|, звільнені|визволені| від кримінальної|карної| відповідальності і покарання|наказання| за давністю|давниною|, рідко знов|знову,щойно| скоюють злочини.

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Конституція України від 28.06.1996.

Кримінальний|карний| Кодекс України станом 1.09.2004

Кодекс України про адміністративні правопорушення станом 25.04.2006

Кримінально-процесуальний кодекс України станом на 20.01.2005

Дурманов Н.Д. Давність|давнина| і погашення судимості. – М., 1939.

Каминін І. Особливості визначення термінів давності|давнини| по триваючих і продовжуваних|продовжуватися| злочинах // Законність. – 2004. – № 1.

Кудрявцев В.Н. Об'єктивна сторона злочину. – М., 1960.

Никіфоров Б.С. Звільнення|визволення| від кримінальної|карної| відповідальності і покарання|наказання| // Соціалістична законність. – 1960. – № 6.

Права людини: Збірка|збірник| міжнародних документів. – М., 1998.

Трайнін А.Н. Кримінальне|карне| право. Частина|частка| Загальна|спільна|. – М., 1929.

Фефелов П.А. Критерії встановлення кримінальної|карної| караності діянь // Сов. держава і право. – 1970. – № 11.

Фефелов П.А. Поняття і система принципів радянського кримінального|карного| права. – Свердловськ, 1970.

Філімонов Д.О. Про давність|давнину| кримінального|карного| переслідування по кримінальному|карному| праву // Вчені|учені| записки університету, Томська. – 1957. – № 33.

Огляд судової практики Верховного Суду України від 04.05.2005, 11.05.2005, 18.05.2005 // Бюлетень Верховного Суду України. – 2005. – № 10.

Огляд наглядової практики Судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду України за 2004 рік 25.08.2005 // Бюлетень Верховного Суду України. – 2005. – № 9.