Стаття 606. Звільнення від покарання за хворобою

1. За наявності підстав, передбачених статтею 84 Кримінального кодексу України, суддя районного (міського) суду за місцем відбування покарання розглядає подання установи, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарської комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування.

2. При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92 - 95 Кримінального кодексу України.

3. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних чи громадських робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

Стаття 607. Порядок застосування судом примусового лікування до засуджених до позбавлення волі та його припинення

1. Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудовій установі, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.

2. Питання про припинення примусового лікування, призначеного відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

3. Суддя розглядає зазначені в цій статті питання за участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого.

Стаття 608. Зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв'язку з душевною або іншою хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі.

Стаття 609. Порядок звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку

Звільнення засудженого від призначеного йому покарання з підстав, передбачених частиною першою статті 78 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням покарання.

Стаття 610. Порядок скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, призначеного вироком суду відповідно до статей 75 і 104 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу виконання покарання, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу, який відає відбуванням покарання, та службою у справах неповнолітніх, за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 78 Кримінального кодексу України.

2. При розгляді передбачених у цій статті питань у судовому засіданні беруть участь представники органів, які відають відбуванням покарання і на які згідно з частиною другою статті 76 Кримінального кодексу України покладено контроль за поведінкою таких засуджених.

Стаття 611. Порядок скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1. За наявності підстав, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 83 Кримінального кодексу України, суддя районного (міського) суду за поданням органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої розглядає питання про скасування звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують обставини, передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 83 Кримінального кодексу України, і розглядаються за участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.

Стаття 612. Порядок розгляду клопотань про зарахування виправних робіт до загального трудового стажу

1. Питання про зарахування до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт вирішується суддею районного, міського суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання за клопотанням особи, яка відбула виправні роботи. До клопотання додаються копія вироку, довідка про відбуття покарання, характеристика органу внутрішніх справ, який здійснював контроль за відбуванням виправних робіт, характеристика адміністрації підприємства, установи чи організації про роботу і поведінку особи в період відбування покарання. При необхідності суддя може витребувати документи, які можуть мати значення для вирішення клопотання.

Стаття 613. Порядок тимчасового залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і переведення з виправно-трудової установи до слідчого ізолятора чи тюрми

1. Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі у виправно-трудовій чи виховно-трудовій колонії або до тримання у дисциплінарній частині, а також про тимчасове переведення засудженого з цих установ до слідчого ізолятора чи тюрми при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою або цією ж особою, за який вона не була засуджена, вирішується слідчим або органом дізнання за санкцією прокурора. Прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них прокурори можуть санкціонувати перевід чи залишення на строк до двох місяців, заступник Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а Генеральний прокурор України - до шести місяців.

2. Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його із зазначених у частині першій цієї статті установ до слідчого ізолятора