В оповіданні виявилася велика письменницька май-стерність Франка. Так, з сатиричною метою використо-вується виразна художня деталь: Антін Грицуняк, зби-раючись виголошувати промову, просить дати йому в руки який-небудь папір, бо хоч він і неписьменний, але без паперу говорити не вміє: «Нехай се буде хоч би по-даткова книжечка». Словами «податкова книжечка», в яких читач відчуває глибокий іронічний підтекст, письменник звертає увагу на систему податкового здир-ства, що існувала в Австрійській державі.

Далі в нарочито наївній формі, за якою ховається ни-щівна іронія, Грицуняк переказує присутнім свою розмо-ву з приятелем — іншим селянином про «здобутки» кон-ституційних «прав» і «привілеїв». Зіставляючи колишню панщину з життям народу після оголошення конститу-ції, оповідач підводить слухачів до висновку, що станови-ще народу не тільки не покращало, а, навпаки, погірша-ло. Атаман уже не ходить з костуром по селу і не гонить силою на роботу, зате «хлоп устає з доброї волі рано-ра-нісінько, бере курку або півкопи яєць і йде до того са-мого атамана,— тепер він називається «пан ржонца»,— кладе перед ним свій дарунок і просить його «кліпне вашеці», щоб позволив йому робити панщину на панськім лані. А коли прийде без подарунка, то пан ржонца дасть йому у карк і полишить йому ласкаво свободу—вмира-ти з голоду» [3,210].

У цій лаконічній і правдивій розповіді селянина блис-куче викрито вовчу мораль капіталістичного суспільства: «свободу вмирати з голоду». Словами «панщина», «на панськім лані» Франко підкреслював, що формально крі-посництво скасоване, а панщина, як була, так і залиши-лась. Земля залишалася в руках у поміщиків, а бідному селянинові, щоб не вмерти з голоду, треба йти проситися на панський лан «з доброї волі».

Рівність перед законом теж проголошена лише па па-пері. Як і раніше, з селянином поводяться грубо, прини-жують його людську гідність: «Коли прийду до папа ста-рости, або до папа судді, або навіть до автономічного виділу повітового, то все ще чую те саме, що й перед 1848 роком: «Чекай, хлопе! Геть звідси, хлопе! Л ко-ли я раз попробував бути премудрим і покликатися па свою рівність перед законом, то дістав позаушника та-кого цупкого та дзвінкого, як і за атаманських часів» [3,210].

Нова конституція пс ліквідувала, а лише передбачи-ла нові форми кари, гірші за буки — «буки з підсипкою», як говорить оповідач. Селян без усякої провини обклада-ли непосильними штрафами, які руйнували і до того вже зруйноване селянське господарство. Бідний селянин за те, що їздив разом з депутацією у Відень до цісаря скар-житись на графа Бадені за знущання над народом, був покараний штрафом в 50 ринськbх. Він охоче поміняв би 50 ринських штрафу на 50 буків, бо він «хлоп здоровий», 50 буків ще якось витримає, але 50 ринських грошової кари ніяк не витримає його бідне господарство. Але пан староста не зважав на просьбу селянина замінити йому «грошову кару на буки», бо, мовляв, ми «тепер перед за-коном усі рівні, буків нема, а що велять заплатити, те заплати, хоч і з коліна вилупи» [3,211].

Поєднуючи в одному реченні два протилежних понят-тя — рівність перед законом і в той же час здирство, Франко досягає великої сили сатиричного викриття, по-казує справжній характер цієї облудної рівності.

Великий знавець народної творчості, І. Франко вміло використовував її багаті скарби. Розповідь Грнцуняка зберігає колорит живої народної мови. Його мова до-хідлива, образна і разом з тим їдка та разюча для воро-гів. Вона пересипана влучними народними порівняннями, епітетами, метафорами, за допомогою яких викривається антинародний характер австрійської буржуазної консти-туції. Іронічно, називаючи конституцію «гарною» і «пре-пишною», Грицуняк розрізняє конституцію «паперову» і «справжню», «таку, як вона виглядає по самій правді».

В сатирично-викривальному плані, засобами створення комічної ситуації Франко змальовує дві контрастні кар-тини, в яких чітко й виразно втілюється ідейний зміст і оповідання.

Грицуняк розповідає, як одного разу, їдучи до міста, він побачив селянина, який їхав разом із дружиною на ярмарок продавати свиню. Урядовий чиновник, що сидів 1 при в'їзді в місто, помітивши на підводі зв'язану свиню, почав кричати на селянина і загрожувати арештом за те, що він мучить «бідну худобину» — везе її зв'язану, а тварину «мучити не вільно».

Не чекаючи пояснень, він поспішно розрізав ножем І мотузок, яким була зв'язана свиня, і з поспіху покалічив їй ноги. Дружина селянина зрозуміла, чого хоче від них «сердитий панисько» і відкупилася від нього, непомітно всунувши йому в жменю гроші, зароблені важкою пра-цею. Сердитий пан раптом пом'якшав і пропустив їх у місто. Тепер, щоб не втекла свиня з воза; довелося селя-нинові тримати її в обіймах. Злякавшись проїжджаючої і панської підводи, вона вискочила з воза і потягла за со-бою селянина, а він «впав так нещасливо, що розбив со-бі до крові лице о камінь, а свиня в ноги» [3, 213].

Змальовуючи цю пригоду з селянином, Франко нав-мисно вдається до гіперболи як засобу сатиричного за-гострення образу. Виявляється, що свиню пан захистив, а селянин від такої панської «ласки» побив собі обличчя і позбувся дводенного заробітку, відкупляючись від арешту.

Продовжуючи свою розповідь, Грицуняк змальовує іншу картину. Він побачив, як жандарм вів у місто двох закованих людей і почав уже турбуватися, щоб пан, роз-биваючи кайдани, не покалічив і їм ноги, як покалічив свині, але на його превелике здивування «гуманний» уря-довець не тільки не обурився, побачивши