Оцінюючи політико-теоретичну спадщину свого вчителя М. Драгоманова Іван Франко писа 1900 p.: "... глибока і сильна віра в західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної BOJ заслонювала перед його очима ідеал національної самостійності, ідеал, що не тільки вмішує в оба попередні, але один тільки може дати їм поле для повного розвою. ... Для нас тепер не підлягає сумнівові, що брак віри в національний ідеал, продуманий до крайніх консеквенцій також и політичнім полі, був головною трагедією в житті Драгоманова, був причиною безплодності його політичних змагань, бо ж теоріями про басейни рік і про сфери економічних інтересів не зігрієї людей до політичної діяльності".

Прагнення боротись за краще життя народу, ставлен-ня до коханої жінки, щастя з якою може бути лише тоді, коли обох єднатимуть у житті спільна мета, спільні пере-конання,— риси, які ріднять Андрія Темерю з героями роману Чернишевського «Що робити?».

Серед ув'язнених були різні люди; ще зовсім юний і добрий хлопчина — сирота Митро, який ділився останнім шматком хліба, але був і «доброджівський ґазда»— типовий дрібний власник, що за своє ладен «око вибра-ти» людині. Він зчинив бійку в камері і мало не вбив, в'язня Бовдура за дрібку тютюну.

Найбільш колоритною постаттю був молодий хлопець років 24-х—Бовдур. Від довгого перебування в тюрмі він зовсім здичавів і втратив людську подобу. Андрія Темерю вразив його зовнішній вигляд. Малюючи порт-рет, Франко допомагає читачеві побачити цю глибоко нещасну людину і викликати до неї співчуття. Обличчя в Бовдура було землистого кольору, очі — великі і неру-хомі. Вони світилися мертвим скляним блиском, блиском вогкого гнилого порохна. Волосся на голові нечесане. Живіт великий, роздутий. Ноги пухлі. Був майже голий. Замість одежі—лише ковнір сорочки, рукави і обірва-на шмата, що висіла спереду. «Андрій аж затрясся з жалю і обридження, побачивши тоту до крайності за-недбану і здичілу людську істоту» [1,282].

Щоб умотивувати такий фізичний і моральний зане-пад Бовдура, Франко через спогади героя знайомить чи-тача з його минулим. Безбатченко, «байстрюк», він ріс наймитом у нужді і голоді, чув лише безнастанну лайку, погрози, терпів постійні образи. Працюючи в Бориславі ріпником, знайшов собі, як йому здавалося, вірного то-вариша, покохав дівчину, але і вони йому зрадили. З го-ря почав пити, забув навіть своє справжнє ім'я, змирив-шись з образливим прізвиськом «Бовдур». Такі умови життя перетворили його в злочинця. Перебуваючи в тюрмі, він відчував постійний голод і ненависть до всіх, навіть до Темері, хоч той ставився до нього із співчут-тям. Почувши, Ідо в Темері є гроші, він украв у нього ніж і вночі зарізав його. Але тут же Франко показує, що навіть у цієї здичавілої істоти жевріла іскра людяності. Вже навіть тоді, коли вирішив убити Темерю, щоб віді-брати гроші, в нього почали прокидатися муки совісті, з'являлися перед очима страшні привиди, проте пере-могли звірячі інстинкти — йому більш над усе хотілося відчути насолоду ситості, і Темеря стає його жертвою.

Майстерно вплітає Франко в опис душевної напруги Бовдура лаконічні пейзажні деталі — наступає ніч, в каз-ні темніє, а надворі в цей час робиться душно, насува-ється гроза, здалеку чути гуркіт грому. Все це немовби віщує наближення якоїсь трагічної події. Коли ж Бовдур, убивши Темерю, не знайшов у нього грошей, бо їх забра-ли в тюремну канцелярію, він почав усвідомлювати свій страшний злочин. Дивна зміна відбувалася з ним на очах присутніх. «Його власні риси, бачилось, м'якли, лагід-ніли.. З очей щез гнилий блиск світячого порохна... По-нурі, гнівні складини на чолі вирівнювались... Здавало-ся, немов наново людський дух вступає в тіло, що досі було мешканням якогось біса, якоїсь дикої, звірячої ду-ші. І нараз сльози градом покотилися з Бовдурових очей...» [1,316]. Він почав у мертвого просити прощення і проклинав тих, хто довів його до такого стану.

У фіналі в'язень Стебельський проголошує над тілом Темері: «Хай пропадає людина, хай росте людяність!» Ця фраза і є лейтмотивом оповідання «На дні».

Оповідання прозвучало гнівним протестом Франка проти капіталістичної дійсності і одночасно вірою в тру-дову людину, яку морально і фізично нівечить капіта-лістичний лад, але все ж до кіпця не може вбити в ній іскру людяності.

Оповідання було надруковане окремим виданням 1880 р. в серії «Дрібна бібліотека» і справило сильне враження на читачів. Воно було перекладене па польсь-ку, чеську, німецьку мови. Чеський письменник Франтішек Главачск — перший перекладач творів Франка на чеську мову — писав: «Глибоко зворушила мене його но-вела «На дні». Франко мене нею зовсім полонив. Опис страхіть галицьких тюрем, опис політичного пересліду-вання прогресивних людей, майстерне зображення тоді-шнього капіталістичного суспільства — все це потрясло паші молоді душі більше, ніж вісті про політичні промови і програми» '.

Оповідання «На дні» було заборонене в межах Росії. Складний психологічний образ одвічного в'язня показав Франко в оповіданні «Панталаха» (1888 p.). Написане воно було і надруковане спочатку польською мовою, а в українському варіанті увійшло до збірки «Панталаха» і інші оповідання» (1902 р.). У передмові розкриті причи-ни, що породжували таких людей: «Жорстокі часи та об-ставини плодили жорстоких людей. Та наскільки всі ті жорстокості тепер уже tempi passati (минулі часи), сум-на та страшна казка, а не дійсність? Сього я не беруся рішати, та події останніх днів, бунт в'язнів у Бригідках і те, що про його причини дійшло до прилюдної відомо-сті, свідчить, що давнє лихо не зовсім