про себе таким чином. “ зміст сну,” – говорив він, всього лиш покривало на “ скритому змісті,” яке як правило, не що інше, як подавлене сексуальне бажання раннього дитинства. Для Юнга сни являлись каналами зв’язку з несвідомою стороною психічного. Вони передаються символічною мовою, досить складною для розуміння, але зовсім не обов’язково зв’язані з бажаннями чи являються способами в той чи інший спосіб приховати те, що ми не в змозі сприйняти. Найчастіше сни доповнюють наше свідоме денне життя, компенсуючи шкідливі прояви індивіда. В ситуації невротичного розладу сни попереджують про небезпеку. Невроз - досить цінний сигнал ”корисне ” повідомлення, що вказую, на те що індивід зайшов за далеко. В цьому сенсі, невротичні симптоми можуть розглядатись як компенсаційні.; вони також частина механізму саморегуляції, націленого на досягнення більш стійкої рівноваги в середині психічного. Парадоксально, але Юнг говорив деколи про кого-небудь: ”Слава Богу, він став невротиком!” Як фізична біль сигналізую про неполадки в тілі, так і невротичні симптоми сигналізують про необхідність привернути увагу до психологічних проблем, про які людина навіть не підозрювала.
Отже, “відступництво” Юнга було неминучим, це призвело до того, що в 1913 році між двома великими людьми відбувся диспут і розрив, і кожен пішов своєю дорогою, слідуючи своєму творчому генію.
Юнг дуже боляче пережив свій розрив з Фрейдом. Фактично це була особиста драма, духовна криза, стан внутрішнього душевного розладу на грані глибокого нервового розладу. ”Він не тільки чув невідомі голоси, грався як дитина, чи блукав по саду в безкінечних розмовах з уявним розмовником, ” помічає в своїх спогадах К.Т.Юнг[10; с.227].
Драма розриву з Фрейдом обернулася для Юнга новими духовними пошуками . в нього стало більше волі для розвитку своєї власної теорії змісту несвідомого психічного. Юнга все більш помітним стає цікавість до архитенічного символізму. В особистому житті це означало добровільне занурення в “пучину” несвідомого. У наступні шість років (1913-1918) Юнг пройшов через етап, який він сам позначав як час “внутрішньої невизначеності,” чи “творчої хвороби” [10;с.173]. Юнг довгий час проводив у спробах зрозуміти значення і зміст своїх сновидінь і описати все це – наскільки можливо – в термінах повсякденного життя. В результаті утворився об’ємний рукопис в 600 сторінок, проілюстрований багатьма малюнками образів сновидінь і названий “Червоною книгою” . По причині особистого характеру вона ніколи не публікувалась. Пройшовши через власний досвід конфронтації з невідомим, Юнг збагатив свій аналітичний досвід і створив нову систему аналітичної психотерапії і нову структуру психічного.
У 1940 р. виходить у світ одна з найважливіших праць Юнга – “Психологічні типи.” Для 45- літнього доктора психології наступає нелегкий етап закріплення завойованих ним у науковому світі позицій. Поступово Юнг заробляє все більшу міжнародну популярність не тільки серед колег – психологів і психіатрів. Його ім’я починає визивати серйозну цікавість у представників інших напрямків гуманітарних знань – філософів, істориків культури, соціологів та інших. І тут забігаючи наперед, слід сказати, що праці та ідеї Юнга повернули до життя і збагатили по крайній мірі дві області психологічних знань. Перша – це школа психологічної теорії та терапії, інша область впливу – мистецтво і гуманітарне області знання і науки в цілості. І в цьому сенсі погляди Юнга можна приблизно звести до декількох тверджень.
1. Несвідоме реальне. Його активність, його енергетична основа всередині нас проявляється безперервно. Психічна реальність не може бути не досліджена і не визнана. Наш свідомий розум не є єдиним управителем всього індивідуального світу людини.
2. Тому, що не відоме нами не усвідомлюється, ми нічого безпосередньо про нього сказати не можемо. Але ми можемо робити висновки по його ”плодах”, бічних проявлених у свідомій психіці. Подібні проявлення – маніфестації можуть виникати у сновидіннях , витворах мистецтва і літератури, у фантазіях, специфічних формах поведінки, а також у символах, які управляють народами і суспільствами.
3. Маніфестний прояв психічного є завжди змішення різних впливів, комбінація самих різноманітних факторів. Передусім це робота его, нашого свідомого Я. потім, в якості учасників дії можна помітити особистості( в основному неусвідомлені) комплекси сновида чи групи до якої належить той чи інший учасник. Неважко прослідкувати участь тої чи іншої комбінації архитипічної дії, що має свій початок у колективній психіці, але воно реалізується в тому самому індивіді (колективне несвідоме). Із взаємодії всії цих складників виникають вчинки, дії , витвори мистецтва, масові рухи, партії і колективні дії. Тут приховано вічне ”захоплення” життям, як окремої людини, так і груп, суспільств, націй і всього людства. Від наскельних малюнків і танців перших дикарів до масового досвіду світових війн чи Гулагу.
Варто зазначити, що Юнг К.Т. був надзвичайно ерудованою людиною, а також багато подорожував.
У ті роки Юнг здійснює ряд довгих і захоплюючих подорожей, здійснених ним у різні райони Африки, а також у Північну Америку. Побував у Індії, що відбулася у 1938р. розповіді про ці дослідницькі поїздки склали пізніше главу ”Подорожі,” що в автобіографічній книзі Юнга “Спогади, сновидіння, роздуми” [10;с.405].
На відміну від звичайних туристів Юнг зумів поглянути на іншу культуру з точки зору розкриття її змісту; осягаючи цей зміст, він вважав, що сама історія має відомий загальнолюдський характер, в рамках якого можлива взаємодія і культур і цивілізацій.
Юнг виступав проти думки, що особистість
