Як бачимо психологічний тип у К.Г.Юнга залежить від екстравертної установки , а також від тих змін ”якім піддаються основні психологічні функції” [1;с.410].

Тенденція екстравертної постановки до деякої однорідності, а іменно переважаюче положення об’єктивного фактору на протязі психічного процесу. Екстраверт ний тип завжди готовий віддати себе в користь об’єкта і асимілювати свою суб’єктивність – об’єкту. Вище були розглянуті випадки шкідливості подавлення суб’єктивного фактору. Згідно цього ми можемо очікувати, що психічна компенсація, відповідно до цієї екстравертної постановки, особливо посилить суб’єктивний момент, тобто в несвідомому нам прийдеться відмітити сильну егоцентричну тенденцію. Таке спостереження фактично вдається зробити практично. Постановка несвідомого, успішно виконує пізнавальну екстравертну постановку, і має ітровертний характер. Несвідоме зосереджує енергію на суб’єктивному моменті, тобто на всіх потребах, бажаних, подавлених чи витіснених завдяки екстраверт ній постановці.

Неважко зрозуміти – і це зрозуміло із вище сказаного, - що орієнтування по об’єкту і по об’єктивних даних насильно подавляє багато суб’єктивних потреб, бажань, мрій і необхідних потреб і забирає в них енергію, яка звичайно мала бути призначена для них. Адже людина не машина, яку можна у випадку необхідності прилаштувати зовсім для інших цілей і яка буде функцію вати по іншому, але так чітко, як і раніше. Людина завжди несе з собою всю своє історію і історію всього людства. А історичний фактор являє собою життєву необхідність, яка так потрібна людині. Так чи інакше, але минуле повинно мати можливість промовляти і жити у сучасності. Тому повна асиміляція об’єкту наштовхується на протест з збоку подавленої меншості., яка складається з того, що було до цього, і того, що існувало від початку. Із цього загального положення можна зробити висновок, що несвідомі прагнення екстравертного типу мають примітивний , інфальтивний егоцентричний характер. Якщо Фрейд говорить про несвідоме, що вони тільки може хотіти, то це можна застосувати до несвідомого екстравертного типу. Ця тенденція ( думки, бажання, афекти,потреби, почуття) приймаються відповідно зі стелінню їх витіснення, регресивний характер, тобто чим менше їх признають , тим вони більше стають архаїчними та інфальтивними. Свідома постановка залишає їх тої частини енергії, яка знаходиться в їх розпорядженні і залишає їм лишень ту частину, яку не може забрати. Цей остаток має певну силу, яку не потрібно не до оцінювати, існує те, що слід виділити як першоначальний інстинкт. Інстинкт не може бути викоріненим свавільними діями окремого індивіда. Таким чином, від кожної подавленої тенденції в кінцевому результаті все таки залишається значний запас енергії, відповідний до інстинкту, який зберігає свою дійсність, хоча він залишився без енергії, став не свідомим. Чим досконаліша свідома екстравертна постановка, тим інфантильніше і архаічніше постановка несвідомого. Іноді невідома постановка характеризується грубим, доходячи до безстидства егоїзмом. Тут ми знаходимо ті кровозмішні бажання, які описує Фрейд. Само собою розуміється, що все це є скритим від погляду сторонніх до тих пір, поки екстравертна свідома постановка не досягає більш високої степені. Але якщо справа доходить до перебільшення свідомої точки зору, то і несвідоме показується симптоматично тобто несвідомий егоїзм, інфантилізм і архаїзм втрачає свій першопочатковий характер компенсації і переходить в опозицію по відношенні до свідомої постановки. Це проявляється перш за все в безглуздому перебільшенні свідомої точки зору, яке повинно служити подавленню несвідомого, але яке звичайно закінчується катастрофою для психічного життя людини.

Катастрофа може бути і об’єктивною, коли об’єктивні цілі потрохи переходять в суб’єктивні. Так, наприклад, один типограф, почавши кар’єру простим службовцем на протязі двадцяти років тяжко трудився і працював та досяг положення власника приватної справи. Справа розширювалась і росла і він все більш і більш втягувався в неї , потрохи ростворяючи в ній всі свої інтереси. Таким чином справа поглинула його і це привело до його трагічного кінця, у виді компенсації для його включно ділових інтересів , в ньому несвідомо оживились деякі спогади з дитинства. В той час йому приносило велике задоволення займатися малюванням. І от замість того, щоб прийняти цю здатність, як таку, і використовувати її у вигляді врівноважую чого, побічного заняття, він увів її у своє ділове русло і почав фантазувати про надання своїм товарам зовнішнього художнього вигляду. На превеликий жаль фантазії стали дійсністю: він фактично почав випускати продукцію згідно свого власного примітивного і інфантильного смаку, і в результаті через декілька років збанкротував і захворів. Як бачимо він попав під вплив суб’єктивних інфантильний нав’язливих думок.[1;с.182]

З вище сказаного ми бачимо наскільки важливою є проблема визначення типів і характеристики для запобігання і виявлення психічних захворювань, для розуміння дій наших ближніх, тому потрібно здійснити детальну класифікацію типів. Відомо, що з давніх часів робились неодноразові спроби звести багато чисельні відмінності між людськими індивідами до окремих категорій; з іншого боку прикладались зусилля подолання однорідних характеристик типічних відмінностей. Знаємо, про діяльність Гіпократа та його поділ темпераменту на чотири субстанції: кров, флегма, жовч і чорна жовч. Ті, у кого переважає кров, належать до типу сангвініків; переважання флегми відносяться до сигматичного