У 85 років Карл Густав Юнг отримав титул почесного громадянина Кюснахта, в якому поселився у далекому 1909р. Мер торжественно вручив геніальному психологу церемоніальний лист і печатку, а Юнг виступив з промовою, звернувся до присутніх на своєму рідному базельському діалекті. Незадовго до смерті Юнг завершив роботу над своєю автобіографічною книгою ”Спогади, сновидіння, роздуми”, що стала бестеллером у Західному світі, а також зі своїми учнями написав цікаву книжку “Людина і її символи”, популярний вклад основ аналітичної психології.

Карл Густав Юнг помер у своєму домі в Кюснахті 6 серпня 1961р. Прощальна церемонія відбулася у протестантській церкві Кюснахта. Місцевий пастор в надгробній промові назвав покійного “пророком, зумівши стримати страхітливий натиск раціоналізму” і зроби можливим для людини знову віднайти свою душу. Тіло було кремова не, а попіл захоронено у сімейному склепі на місцевому цвинтарі.

1.Загальне визначення типів.

Щоб зрозуміти бачення К.Г.Юнгом архетипу потрібно звернутися спочатку до його бачення типів.

Загальні типи відрізняються один від одного своєрідною установкою по відношенню до об’єкту. У інтровертного відношення до нього абстрагуючи; в сутності, він постійно турбується про те, як би відволікти лібідо від об’єкта , ніби йому потрібно огородити себе від надмірної влади об’єкту. Екстраверт ний, навпаки, відноситься до об’єкту позитивно. Він стверджує його значення постільки, по скільки він постійно свою суб’єктивну установку по об’єкті і вводить її у відношення до нього. В сутності, об’єкт ніколи не має для нього достатньої цінності, і тому значення його потрібно постійно підвищувати.

Оба цих типа по скільки різні, їх протилежність кидається в очі, що присутність їх без всяких пояснень буває очевидна навіть для профана в

психологічних питаннях.

Всім, звичайно, знайомі ці замкнуті, тяжко зрозумілі, часто залякані натури, являючи собою саму сильнішу протилежність до людей з відкритим, ввічливим, часто веселим, по крайній мірі привітливими і доступними за характером, які зі всіма знаходять спільну мову, впливають на оточуючий світ і самі піддаються його впливу[1;с.402].

Зрозуміло, що спочатку люди бувають схильні до розуміння такої відмінності, як індивідуальні випадки своєрідної структури характеру. Однак, той хто мав можливості вивчати велике число людей, зрозуміє, що це протилежність не зумовлена тільки своєрідними індивідуальними випадками, що справа йде про типові випадки, набагато більше поширені між людьми чим ми собі можемо уявити на сонові нашого обмеженого психологічного досвіду. Подібні типи людей можна зустріти як серед простих робочих і селян так і серед високодифференцірованих представників нації. Різниця статі також нічого не міняє в цьому факті. Ці протилежності зустрічаються серед жінок усіх верст населення. Така загальна поширеність навряд чи була б можлива, як щоб справа стосувалась свідомості тобто свідомо вибраної установи. В такому випадку головним носієм такої установи був би звичайно, зв’язаний однорідним вихованням і освітою і напевно місцево обмежений прошарок населення. В дійсності це все не так; навіть навпаки, тими розподіляються без порядку. В одній і тій самій сімї одна дитина може бути іновертом, інша - екстравертом. Згідно з цими фактами, типи установки не можуть бути явищем свідомого міркування або свідомого наміру , то він очевидно, зобов’язаний своїм існуванням якійсь несвідомій, інстинктивній основі. Тому протилежність цих типів в якості спільного психологічного феномену повинна так або інакше мати свої біологічні посилання.

З біологічної точки зору, відношення між суб’єктом і об’єктом є завжди відношення пристосування, тому що всяке відношення між суб’єктом і об’єктом передбачає взаємодію одного на інший. Ці зміни і складають пристосування чи адаптацію. Тому типічна установка по відношенню до об’єкта є процесом пристосування. Природа знає два варіанти адаптації і дві, зумовлені ними можливості саморегуляції живих організмів: перший шлях це підвищення плодовитості при відносно невеликій обороноздатності. Інший шлях – це озброєння іноревіда всіма можливими способами самозбереження при відносно невеликій плодовитості. І здається , що ця біологічна протилежність є не тільки аналогією, але і спільна основа наших двох психологічних способів пристосування. Як показує загальна біологія, обидва шляхи по своєму ведуть до успіху; так само як і типічні установи.

Той факт , що інколи навіть діти в перші роки життя неодмінно проявляють типічну установку, допускає припустимі, що до визначеної установки примушує не тільки боротьба за існування, як це звичайно розуміють.

Правда, можна було б, і навіть на сильній основі, заперечити, що і малій дитині, навіть грудній дитині, приходиться здійснювати психологічне пристосування невідомого характеру, тому що своєрідні материнські впливи ведуть до специфічних реакцій дитини. Цей аргумент опирається на факти, але він і співпадає з фактом , про те що двоє дітей у однієї матері можуть виражати протилежні типи. Тут ми не намагаємось не до оцінити батьківського впливу на дитину, але ці факти підштовхують до висновку, що рішаючий фактор слід шукати у розположенні дитини . при ненормальних умовах, тобто коли ми маємо справу з