і в ній ще не проявляється індивідуальне “я”. древні містерії мали за мету відділити людину від даного йому в спадкоємство природою хаосу колективної душі, щоб сформувати деяке поняття його “я”. Розум занурюється в область несвідомого для того, щоб із аморфної сутності душі виникло безсмертне “я” в його цілісності. Саме в цьому Юнг бачить суть алхімічного процесу. Проекція алхімічних символів на звичайні сни зводить разом тайни і явне, дозволяє відчути єдинство зовнішньої історії і внутрішнього світу людини: розуму і душі.
Це в цілому служить процесу створення повноти людської індивідуальності, тобто Самості, - в якому Юнг бачить ключову задачу кожної людини.
Центральну роль у вченні про архетипи К.Г. Юнг відводить архетипу “самості”. Замість, виступає у Юнга як символ поєднання Замість знаходиться за межами свідомості; це інтуїтивна концепція. Замість описувалась Юнгом як, “центральний архетип”, “ціль життя”, “центр і психічне”, “свідоме і несвідоме”, “ітаде Dei” (образ Бога).
Потрібно зауважити, що Самість зображують у виді кругу чи мандали, що на санскриті означає “Магічний круг”. Юнг писав: “Тільки поступово я відкрив для себе, чим в дійсності є мандала: вона є самодостатність, внутрішня цілісність, яка прагне до гармонії і не терпить самообману.”
Его, чи звичайна свідомість – це те, що розвивається у людини з народження. Частинно воно виникає з середини, але в більшій мірі із зовнішнього світу, як результат наших контактів з батьками, іншими людьми, що впливають на нас. Ми сприймаєм деяку частину всього цього і вона стає нашим “несправжнім Я”, яке змішується з нашим “істинним Я”. одна із задач, яку ставить перед собою психологію Юнга на шляху до цілісності полягає в тому, щоб визволити Его і знищити “несправжнє Я” і тим самим відкрити шлях “істинному Я”. “Істинне Я” – це древнє джерело мудрості архитипічного колективного несвідомого.
“Істинне Я”, Самість у Юнга складається з однієї сторони, із знань своєї унікальної природи, а з другої – із розуміння поєднання зі всім життям: не тільки людською, але і тваринною, рослинною, і навіть з неорганічною матерією і космосом. Воно приносить почуття єдинства і примирення зі всією природою, яка тепер сприймається такою як вона є. “це так ніби керівництво життям походило із одного невидимого центру, і в цьому – визволення від всякого примусу і неможливої відповідальності , що воно (“істинне Я”) являється неминучим результатом доторку до містичного” [4; ст.. 77 – 72].
Сприйняття центу Самості археєтипічно і відображається у снах, фантазіях і у величезній кількості різних образів, які можуть бути названі архетипами Себе Новий образ Себе може з’явитися у сні як тварина чи як фігура. У міфах і фольклорі часто появляється мотив дитини, і особливий акцент ставиться на цьому образі в релігіях, особливо в християнстві. Н жаль міфологічна сторона людської природи нині сильно редуцирована. Людина більше не народжує сюжети. Вона себе багато в чому обкрадає, тому що це дуже важливо і корисно – говорити про речі незбагненні.
Юнг підкреслює, що таке поняття як центр Самості, як і будь – який архетип, не можна описати раціонально, “він не вкладається ні в яку формулу” [5; ст..37]. Теоретично, не можна встановити границі для свідомості, так як воно здатне до безмежного розширення. Однак, емпірично, свідомість завжди знаходить свої межі, коли підходить до невідомого. Невідоме складає все те, чого ми не знаєм, і що, таким чином, не зв’язано з его як центром поля свідомості. Невідоме розпадається на дві групи об’єктів: ті, які є зовнішніми і можуть бути усвідомленні за допомогою органів чуття, і ті, що являються внутрішніми і переживаються безпосередньо. Перша група охоплює все невідоме у зовнішньому світі, друга – все невідоме у внутрішньому світі. Цю останню область психологи і називають несвідомим. Его, як специфічний зміст свідомості, являється не простим, але складним фактором, який по суті, не піддається вичерпному опису. Досвід показує, що его опирається на дві суттєві основи: соматичну і психічну. Наявність соматичної основи виводиться із сукупності ендосоматичних перценцій , які зі своєї сторони вже мають психічну природу і асоціюються з его, а значить є свідомими. Вони продукуються ендосоматичними стимулами, точніше лиш тими, які перевищують поріг свідомості. Значна частина цієї стимуляції проходить невідомо. Більша частина ендосоматичної стимуляції просто не взмозі стати усвідомленою і настільки елементарна, що нема підстав приписувати їй психічну природу.
Соматична природа его складається із свідомих і несвідомих факторів подібно до його психічної основи; з одної сторони, его опирається на все поле свідомості, а іншого на загальну суму невідомого. Загальний опис особистості навіть в теорії являється зовсім не можливим, тому що її невідома частина не може бути охоплена когнітивно. Але цією несвідомою частиною особистості, як показав досвід, зовсім не слід недооцінювати як чимось неважливим. Навпаки, якості, що мають вирішальне значення для конкретної людини часто не усвідомлюються їх власником і можуть сприйматися іншими людьми [7; ст..153].
В такому випадку, особистість як феномен не співпадає з его, тобто із свідомою особистістю, а утворює об’єкти пізнання, який потрібно відрізняти від его. Звичайно, така необхідність виникає тільки у психології, що враховує реальність несвідомого, навіть для юриспруденції повинно мати певне значення та обставина, чи є деякі психічні факти свідомими чи ні, наприклад, при вирішенні питання про відповідальність за
