зумовлює зростання імпорту капіталу і, відповідно, розширення джерел нагромадження.
Повна зайнятість. Сьогодні ця мета є однією з головних у національній економічній політиці. Міжнародні домовленості впливають на зайнятість таким же чином, як і на економічне зростання. Через зовнішньоекономічні зв’язки окремі країни можуть “експортувати” безробіття щляхом зниження валютного курсу, впровадження імпортного контролю та експортних субсидій.
Розподіл доходів. Ця проблема має два аспекти: розподіл доходів між країнами та між економічними агентами в межах однієї країни. Кожен з аспектів вимагає чіткого визначення, оскільки різні країни по-різному встановлюють пріоритети щодо розподілу доходів.
Стабільність цін. З одного боку, ревальвація, зменшення або повне усунення імпортних бар’єрів, експортний контроль сприяють подоланню інфляції щонайменше в короткочасному плані. Так, у 1973 р. Японія час від часу реалізовувала значні обсяги доларових резервів з метою зменшення інфляції (тобто підтримки курсу національної валюти). З іншого боку, створення надлишкової міжнародної ліквідності та підвищення цін на товари веде до прискорення інфляційних процесів у світовій економіці.
Якість життя. Цей критерій має синтетичний характер і визначає рівень розвитку економіки в цілому.
Економічна безпека. Стосовно світогосподарських зв’язків економічна безпека може означати гарантований доступ до зарубіжних джерел сировини, продовольчих товарів, вільний вихід на зовнішні ринки, захист від негативного впливу зовнішнього економічного середовища внаслідок швидкого та масового проникнення закордонних товарів, капіталів, та робочої сили на національний ринок.
1.2. Рівні регулювання МЕД.
Система регулювання міжнародних економічних відносин складається з двох взаємопов’язаних рівнів: національного (макрорівень) та міжнародного (міждержавний рівень). Національну складову регулювання можна визначити як цілеспрямований вплив держави (уряду) на сферу зовнішньоекономічних відносин. Характер і напрямки такого впливу визначаються багатьма факторами, зокрема рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції у світове господарство тощо.
Міжнародна складова механізму регулювання являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав на міжнародні економічні відносини взагалі, чи на їхні окремі сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і т. д.).
Кожний з рівнів системи регулювання міжнародної економічної взаємодії функціонує самостійно, але не зважаючи на цю автономію провідне місце в системі регулювання займає національна складова. Це випливає передусім з тієї ролі, яку відіграє держава в регулюванні економіки. Крім того, національний рівень є вихідним моментом у формуванні міжнародної підсистеми механізму регулювання світогосподарських зв’язків (верховенство законодавства певної держави). До того ж у масштабі світового господарства сьогодні немає універсального регулятора міжнародної діяльності.
Механізм регулювання МЕД з точки зору макрорівня має три цільових блоки:
Принципи управління.
Сукупність конкретних економічних методів і інструментів регулювання.
Інституційно-правові норми і структури (міжнародні і національні норми, закони, міжнародні угоди, які регламентують порядок міжнародного економічного співробітництва).
Роль держави в регулюванні міжнародних економічних відносин можна розглядати у двох аспектах: у широкому плані, з точки зору регулюючого впливу держави на економіку взагалі, та у вузькому значенні, як вироблення та реалізацію певної зовнішньоекономічної політики.
Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Даний підхід (за Р. Купером) дає можливість визначити систему пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв’язків:
Пасивна відповідь на зростаючу економічну взаємозалежність – це погодження країни на часткову або повну втрату самостійності у проведенні економічної політики (країни ЄС).
Експлуатаційний підхід – деякі країни намагаються використати зростаючу взаємозалежність, лібералізують економічні відносини, але такий підхід не завжди ефективний.
Захисна відповідь – політика утримання певного рівня економічної автономності шляхом введення обмежуючих режимів тощо.
Економічна агресія – заходи, спрямовані на конроль руху факторів виробництва (США по відношенню до Ірану).
Конструктивні заходи щодо узгодження умов регулювання МЕД, наприклад, про уникнення подвійного оподаткування.
Регулювання на міжнародному рівні буває двох типів: міжнародні економічні організації та міжнародні економічні режими.
Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв’язки (див. ІІ розділ).
Міжнародні економічні режими – це комплекс правил, регламентацій та звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності. Таке визначення дає змогу віднести міжнародні режими до міжнародних організацій, хоча ці поняття не зовсім збігаються. Міжнародні організації являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення та діяльність міжнародних організацій.
Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.
Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами. Як приклад таких домовленостей можна привести міжнародні товарні угоди.
Існує також мікрорівень міжнародної економічної діяльності – підприємницька діяльність, яка виходить за межі однієї країни. Мікрорівень є об’єктом регулювання МЕД, саме фізичні і юридичні особи, які здійснюють економічну діяльність, відчувають на практиці дію всіх норм, правил, законів, які стосуються зовнішньоекономічних зв’язків.
Суб’єкти регулювання МЕД.
Суб’єктами міжнародних економічних відносин є фізичні і юридичні особи, які здійснюють економічну діяльність, яка поширюється у інші країни. На Україні це:
фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законом і постійно проживають на території України;
юридичні особи, зареєстровані як такі в Українській і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгівельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в
