І відповідає: "Інститути створюють базові структури, за допомогою яких люди протягом усієї історії домоглися порядку й у такий спосіб знизили ступінь своєї непевності. Використовуючи техніку, вони визначають вартість операцій і перетворень, а, отже, рентабельність і обґрунтованість економічної активності".
Великі інституціональні зміни відбуваються повільно, тому що інститути є результатом історичних змін, що формують індивідуальну поведінку. Чим вища інституціональна непевність, тим вищі витрати за операціями. Відсутність можливості укладати контракти і вступати в інші зобов'язуючі інституціональні відносини є причиною економічної стагнації. Д. Норт у своїх роботах висуває фундаментальні питання про зв'язок еко-номічних змін, технічного розвитку й інституціональних умов.
У книзі „Інститути, інституціональні зміни і функціонування економіки" він, розвиваючи свою теорію, переглядає поняття раціональності. Робиться особливий акцент на двох кон-цептуальних проблемах: одна з них виникає при сприйнятті людиною світу з його безліччю фактів, інша - при сортуванні цих фактів за важливістю і розрахунком оптимального вибору. Аналіз веде до глибокого розуміння ролі інститутів у вирішенні цих проблем.
Принципове значення й актуальність зберігають висновки з теорії нової інституціональної економіки. Головне полягає в тому, що надзвичайно важко, та й практично неможливо аналізувати перехід від планової економіки до ринкової без інституціонального підходу до проблем і подій. Суть висновків така:
Якщо закони можуть бути змінені протягом короткого часу, то неформальні норми змінюються поступово. Саме такі норми створюють легітимну основу для дії законів, а революційні зміни останніх часто приводять до результатів, що відрізняються від очікуваних. Країни, які приймають закони, мають інші економічні умови, неформальні норми і спонукальні фактори, набувають зовсім не того напрямку розвитку, що мають держави, звідки ці закони запозичені.
2. Функціонування економіки значною мірою визначається державним устроєм, що формує економічні закони, створює і забезпечує ефективні права власності і впливає на політику
розвитку. Ретельний і всебічний аналіз приводить до необхідності дотримання певних умов: а) політичні інститути зберігають стабільність, якщо їх підтримують організації, зацікавлені в їхній
незмінності; б) для успішного здійснення реформ необхідна зміна інституціональної системи; в) модифікація норм поведінки, шо підтримують нові закони, є тривалим процесом, і за відсутності
такого спонукального механізму державний устрій не може бути стабільним; г) у довгостроковій перспективі економічне зростання вимагає розробки законів і правил; д) неформальні обмеження іноді (але в короткі періоди) можуть забезпечувати економічне зростання навіть при несприятливих чи нестабільних законах.
3. Ефективні політико-економічні системи формують гнучкі інституціональні структури, здатні переживати шок, зміни і фактор успішного розвитку. Однак формування цих систем є результатом тривалого процесу; створення ж ефективних систем, розрахованих на короткострокову перспективу, потребує в кожному випадку спеціальних досліджень і розробок.
Сучасні напрямки теоретичних розробок
На передньому плані теоретичних розробок і тенденцій, що мають велике практичне значення, у даний час виявилися ті напрямки, які найбільшою мірою відбивають умови функціону-вання, що змінилися, організацій. Це викликано й орієнтацією на новітні технології, проблемою ризикових інвестицій, способами високопродуктивного ведення господарства, прогнозуванням споживчого попиту і поведінки конкурентів, домінантою стра-тегічного підходу в управлінні. Серед основних напрямків теоретичних узагальнень і розробок можна назвати такі.
Насамперед — реінжиніринг, тобто перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва і управління. Це і теорія, і методи комплексного оздоровлення корпорацій, управлінського ренесансу з охопленням і ре-конструкцією усіх без винятку елементів, включаючи систему людських мотивацій і стимулів. Це перебудова з чітко по-ставленими цілями і засобами. У рамках цього напрямку розглядаються і нові імпульси підвищення ефективності, пов'язані із скороченням розмірів і оптимізацією суб'єктів, що господарюють, і потенціал матричних структур, що органічно поєднують лінійне і програмне керівництво, і можливості діяльності комплексних цільових команд, і багато чого іншого. Управлінський механізм є надбудовою для оволодіння ринком: аналіз його ємності, організація збуту товарів, способи сти-мулювання продажу, забезпечення конкурентоздатності товарів і послуг.
Наступне — концепція внутрішніх ринків корпорацій (чи організаційних ринків). Тут йдеться про перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність корпорацій. Такі революційні перетворення повинні охопити всі підрозділи — лінійні, функціональні, маркетингові і навіть апарат вищих керівників. Вони стають автономними ланками, що купують і продають товари і послуги всередині та зовні й поєднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами і підприємницькою культурою. Завдяки випрямленню операцій організаційні ринки різко скорочують багато видів витрат, увага фокусується на обґрунтуванні переходу від ієрархічних до горизонтальних структур, на пошуку вигідних співвідношень між великими і малими операціями.
Відповідно до цієї концепції підрозділи, що мають еко-номічну волю всередині підприємств, швидше можуть за-безпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у всій системі відносин із споживачами. На цій основі і з вико-ристанням інформаційних технологій формуються "мережні організації" з розподіленими автономними ланками, так звані віртуальні корпорації. З'являється принципово новий об'єкт управління, що вимагає дуже тонкого ставлення до себе.
Це стосується і розробки концепції "демократичної корпо-рації", що передбачає глибоку децентралізацію управління з розширенням демократичних форм і методів функціонування підрозділів і керівників.
Теорія альянсів (асоціативних форм організації і управління). Інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефектив-не використання усіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних і фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій. Утворюються плоскі ієрархії навколо корінних процесів зі специфічними цілями в кожній з них. Це не тільки так звані горизонтальні корпорації, а й стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і груп.
Нова корпоративна модель передбачає розширення ко-оперування серед конкурентів, постачальників, споживачів і тим самим змінює
