Зміни як об'єктивний процес розвитку організації.
Еволюція поглядів на сутність і структуру організації. 3.2.Життєвий цикл організації. 3.3.Конкурентні стратегії підприємств. 3.4.П'ять конкурентних сил (за М. Портером). 3.5.Конкурентний статус підприємства. 3.6.Тенденції організаційних змін.
3.1. Еволюція поглядів на сутність і структуру організацій
Теоретичні основи побудови і функціонування організацій як частина загальної науки про управління розроблялися на стику різних галузей знань - менеджменту, соціології, антропології, психології, соціальної психології, економічної науки, юриспру-денції та інших.
Зміни об'єктивних умов функціонування організацій, характерні для нинішнього сторіччя, внесли чимало нового у розвиток поглядів, наукових концепцій і управлінської прак-тики. Ріст великих організацій, відокремлення управління від власності, розвиток точних наук і наук про людину стали основою для розробки наукового підходу до організацій, принципів і методів управління ними. Це викликало зародження безлічі наукових ідей і шкіл про закономірності побудови організацій, їхні основні риси і стимули функціонування — формальні і неформальні, людські відносини, соціальні системи, поділ функцій і відповідальності, теорію прийняття рішень, ма-тематичний апарат процесів управління.
Для вирішення питання, яка схема організації є найкращою для даних конкретних умов, потрібно брати до уваги різні підходи, запропоновані теоріями формування організацій. Теорії, які стверджують, що існує "єдиний кращий спосіб" побудови організації, називаються універсальними. Теорії, згідно з якими оптимальна структура може змінюватися від ситуації до ситуації залежно від таких факторів, як технологія і зміна навколишніх умов, називаються ситуаційними.
Ідеї і концепції, які охоплює класична теорія організації, — це результат роботи багатьох вчених і практиків. До відомих авторів, які зробили вагомий внесок у розвиток головних розділів класичної теорії, належать: наукове управління - Ф.В. Тейлор, Ф. Плбретт, Л. Гілбретт, Г.Л. Гантт, X. Мюнстерберг, X. Емерсон, Г.Л. Таун, М.Л. Кук; власне теорія організації - Г. Файоль, Дж.Д. Лізней, А.К. Рейлі, Л. Урвік; бюрократична теорія — М. Вебер.
Одну з перших спроб проаналізувати організаційні аспекти управління зробили Ф.В. Тейлор і його послідовники. Ідеї та методи, що випливають з досліджень Тейлора, відомі як наукове управління, в центрі якого — робота, яка виконується в низовій ланці організації.
Дослідження власне теорії організації стали проводитися на систематичній основі в період між 1890 і 1940 р. У центрі уваги цих робіт — вся організація, а не просто робота, вироблена частиною організації чи окремими її членами. У рамках цих досліджень були сформульовані принципи організації, шо створюють основу і критерії для формування організаційних структур, створення системи підрозділів, визначення управління, делегування прав і відповідальності. Значним внеском учених стала бюрократична теорія, основи якої містяться в роботах Макса Вебера.
Наукове управління
Основною умовою цього напрямку класичної теорії є те, що робота, зокрема робота виконавців, може і повинна вивчатися за допомогою наукових методів. За Тейлором, об'єктивний аналіз фактів і даних, зібраних на робочому місці, може стати основою визначення найкращого способу організації роботи. Більше того, визначення цього найкращого способу є обов'язком керуючого.
Сутність наукового управління виражена Тейлором у таких чотирьох основних положеннях:
замість вольових рішень науково обґрунтовувати кожен елемент роботи;
за допомогою певних критеріїв відбирати, а потім навчати, підбирати і розвивати робочу силу;
тісно співпрацювати з людьми, забезпечуючи при цьому виконання роботи відповідно до розроблених принципів науки;
забезпечувати обґрунтований поділ праці та відповідальності між керівником і працівниками. Керівники виконують усю ту роботу, для якої вони краще підготовлені, ніж робітники, тоді як у минулому майже вся робота і велика частина від-повідальності лежала на виконавцях.
Ці чотири положення виражають головну ідею наукового управління: для кожного виду діяльності людини розробляється теоретичне обґрунтування, для того, щоб виконувати роботу відповідно до затвердженого регламенту. Такий підхід про-тистоїть методу вольових рішень, коли завдання керуючих і робітників були переплутані. Тейлор думав, що за допомогою більш ефективної організації праці загальний обсяг благ може бути збільшений, а частка кожного учасника може зростати без скорочення частки інших. Тому якщо і керуючі, і робітники виконують свої завдання більш ефективно, то доходи і тих, і інших зростати муть. Обом групам варто пережити те, що Тейлор називав "розумовою революцією", перш ніж стане можливим широке застосування наукового управління. "Розумова ре-волюція" полягатиме у створенні атмосфери взаєморозуміння керівників і робітників на ґрунті задоволення загальних інтересів.
Поділ планування робіт і їхнє виконання. Цей поділ двох функцій ґрунтується на об'єктивній спеціалізації праці як керівників, так і робітників, на раціональному підході до необхідності ієрархії в організаціях. На кожному рівні організації відбувається спе-ціалізація функцій. Розділяючи планування робіт і їхнє виконання, виробничі організації утворюють відділи планування, завданням яких є вироблення точних щоденних розпоряджень для керуючих. Тейлор, однак, пішов далі і обґрунтував необхідність спеціалізації керівників низових ланок — груп виконавців.
Функціональне керівництво групою. Концепція функціональ-ного керівництва групою полягає у розподілі роботи керуючими таким чином, що кожна людина, починаючи з помічника керуючого і нижче, матиме стільки функцій, скільки може виконати. Тейлор вважав, що традиційні функції керівника низової групи повинні складатися з діяльності і по плануванню, та управління. Функціональне керівництво групою породило спеціалізацію керуючих. Передбачалося, що випуск продукції робітником покращиться, бо ні він сам, ні жоден з керівників групи не може бути фахівцем з багатьма функціями.
Дослідження в дії і часі. Найважливішою рисою наукового управління є системний аналіз роботи. Тейлор і його по-слідовники припускали, що спосіб поліпшити роботу, а саме зробити її більш ефективною, полягає у визначенні: 1) най-кращого шляху виконання завдання; 2) стандартного часу виконання визначеного завдання. Взаємозв'язок між
