Комісіонер – це посередник, який за встановлену винагороду (комісію) укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені. Правовою основою регулювання відносин між комісіонером та комітентом є договір комісії.

Комітент – сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на здійснення за винагороду однієї чи декількох угод від імені комісіонера за свй рахунок. До послуг комісіонерів звертаються при продажу непродовольчих товарів, с/г продукції.

Консигнатор – посередник,який продає товар зі свого складу на підставі договору доручення консигнанта (консигнаційної угоди).

Консигнант – це юридична чи фізична особа,яка дає доручення щодо реалізації продукції зі складських приміщень консигнатора. Особливістю діяльності консигнатора є те, що він є власником складських приміщень і одночасно оптовиком-посередником.

Дистриб”ютор – незалежний оптовий посередник, який торгує від власного імені і має право власності на товар. Спеціалізується на придбанні товарів у виробникві за свій рахунок та самостійно реалізує їх постійним клієнтам.

Дилер – посередник, що здійснює перепродаж товарів від свого імені і за свій рахунок. Дилер найчастіше має справу з купівлею транспортних засобів, які він купує за свій рахунок, зберігаючи марку фірми-виробника та продає товари окремим покупцям.

Торговий маклер – посередник, який сам не бере участі в укладанні угоди, а тільки вказує на можливість її укладання.

Посилторговець – оптовик-посередник,що займається реалізацією товарів шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям.

Комівояжер – це збутовий посередник, який за дорученням підприємства не тільки продає, але і доставляє товар покупцю.

Аукціоніст – посередник, який організовує та проводить аукціонну торгівлю. Аукціонна торгівля – спосіб продажу товарів, які мають індивідуальні властивості, з публічного торгу у заздалегідь встановлений час та у визначеному місці.

Мерчандайзер – це посередник між дистриб”ютором та роздрібним торговцем, чкий не має права власності на товар, виступає на ринку в інтересах компанії виробника. Мерчандайзинг – це комплекс заходів, спрямованих на активізацію реклами, привернення уваги споживачів до новинок, прискорення процесу купівлі-продажу.

3. Підприємництво у сфері надання фінансових послуг.

Особливе місце у структурі підприємництва займають фінансові інститути, які надають послуги фінансово-кредитного характеру з тим, щоб забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, провести реконструкцію та модернізацію виробництва, купити сировину, матеріали, техніку.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг – це діяльність,яка пов”язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгілею цінними паперами з метою одержання прибутку.

Об”єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб”єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі. Сутність фінансової підприємницької операції полягає в тому, що підприємець одержує основний фактор підприємництва у формі грошових надходжень (грошей,ц.п) за грошову суму П1 у власників грошей. Одержані гроші надаються покупцям за плату П2, яка перевищує П1 і в результаті формується прибуток.

Фінансові посередники – це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання – спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів. Базовою основою функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє фінансування

Фінансові посередники виконують такі функції:

Консолідація заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше укладання накопиченого капіталу в різні проекти;

Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси

Перерозподіл і зниження фінансових ризиків

Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом професійного управління активами.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні спілки);

установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства)

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Майже в усіх краінах світу склалась дворівнева банківська система. Перший рівень- центральний (емісійний) національний банк. Другий – комерційні банки, до яких відносять : власне комерційні банки, інвестиційні, іпотечні та ощадні банки.

Національний банк України є центральним банком, органом державного управління, юридичний статус, функції, повноваження і принципи організації визначаються законодавчими актами.

Особливості національного банку:

має статутний капітал, що є державною власністю;

є економічним органом, який здійснює видатки за рахунок власних коштів

є юридичною особою, має відокремлене майно

не відповідає за зобов”язаннями органів державної влади та інших банків, а інші банки та огани державної влади не відповідають за зобов”язаннями Національного банку

може відкривати свої установи, філїї та представництва як в Україні, так і за її межами.

Комерційний банк – це спеціалізована фінансова установа, яка якумулює фінансові ресурси, надає їх в тимчасове користування у вигляді кредитів (позик), здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами,установами і окремими особами з метою отримання прибутку.

Джерелом доходів є різниця між процентними ставками депозитних(залучених) та кредитних (позичкових) коштів. Комрційні банки є юридичними особами. Статут комерційного банку повинен відповідати вимогам законодавства України та нормативним актам Національного банку; а статутний фонд формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку.

Характерними особливостями комерційних банків є: самостійне встановлення процентних ставок по своїх операціях, надання права клієнтам відкривати розрахункові (поточні,, валютні) рахунки; проведення розрахунків за встановленими формами звітності; проведення перевірки діяльності банків уповноваженими аудиторськими організаціями.

Операції комерційних банків можна поділити на такі групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення фінансових ресурсів через кредити); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій за дорученнями клієнтів із сплатою комісії).

В розвинутих країнах успішно діють інвестиційні банки – фінансові інститути, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні і фінансуванні підприємств різних сфер бізнесу. Основні їх функції: участь у фінансових програмах емітентів, емісія та розміщення цінних паперів, управління фінансовими активами, інвестиційне проектування, довгострокове