спонукальним мотивом для них. Чим вище очікувана норма прибутку, тим більше обсяг інвестицій, і навпаки.
Істотний вплив на обсяг інвестицій має ставка позичкового відсотку, оскільки в процесі інвестування використовуються не тільки власні, але і позичкові засоби. Якщо норма очікуваного чистого прибутку виявляється вище за середню ставку позичкового відсотку, то такі вкладення вигідні для інвестора. Тому зростання процентної ставки викликає зниження обсягів інвестицій в економіку країни.
На обсяги інвестицій також впливає передбачуваний темп інфляції. Чим вище цей показник, тим більшою мірою знецінюватиметься майбутній прибуток інвестора і менше стимулів до збільшення обсягів інвестицій (особливо в процесі довгострокового інвестування). Тому в розробці бізнес-планів інвестиційних проектів вказані фактори повинні враховуватися при оцінці ефективності їх відбору для реалізації.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. Для обліку, аналізу і планування вони класифікуються по окремих ознаках.
По-перше, по об'єктах вкладення грошових коштів виділяють реальні і фінансові інвестиції.
Реальні інвестиції (капіталовкладення) — авансування грошей в матеріальні і нематеріальні активи (інновації). Капітальні вкладення класифікуються по:
Галузевій структурі (промисловість, транспорт, сільське господарство і т. д.);
Відтворювальній структурі (нове будівництво, розширення, реконструкція і розширення діючих підприємств);
Технологічній структурі (будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інші капітальні витрати).
Фінансові інвестиції — вкладення засобів в цінні папери: пайові (акції) і боргові (облігації).
По-друге, за характером участі в інвестуванні — прямі і непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції припускають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкту для вкладення грошових коштів.
Непрямі інвестиції здійснюються через фінансових посередників — комерційні банки, інвестиційні компанії і фундації і ін. Останні акумулюють і розміщують зібрані засоби на свій розсуд, забезпечуючи їх ефективне використання.
По-третє, за періодом інвестування вкладення діляться на короткострокові (на строк до 1 року) і довгострокові (на термін зверху 1 роки). Останні служать джерелом відтворювання капіталу.
По-четверте, за формою власності інвестиції підрозділяються на приватні, державні, сумісні і іноземні.
Приватні інвестиції - вкладення засобів в об'єкти підприємницької діяльності юридичних осіб недержавних форм власності, а також громадян.
Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних унітарних і муніципальних підприємств, а також засобів державного і регіонального бюджетів та позабюджетних фондів.
По-п'яте, за регіональною ознакою інвестиції підрозділяються на вкладення усередині країни і за кордоном.
По-шосте, за рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій.
Безризикові інвестиції характеризують вкладення засобів в такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати очікуваного доходу або капіталу, і практично гарантоване отримання реального прибутку.
Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об'єкти, ризик по яких нижчий за середньоринковий рівень.
Середньоризикові інвестиції - вкладення капіталу в об'єкти, ризик по яких відповідає середньоринковому рівню.
Високоризикові інвестиції вирізняються тим, що рівень ризику по об'єктах даної групи звичайно вище середньоринкового.
Нарешті, спекулятивні інвестиції - це вкладення капіталу в самі ризикові активи (наприклад, в акції молодих компаній), де очікується отримання максимального доходу.
Суб'єктами інвестиційної діяльності в Україні є інвестори (замовники проектів, користувачі об'єктів, підрядники, фінансові посередники, громадяни і т. д.). Вони класифікуються за наступними ознаками.
За напрямками основної експлуатаційної діяльності — індивідуальні і інституційні інвестори. В ролі індивідуальних інвесторів виступають фізичні особи, а інституційних — юридичні особи (наприклад, фінансові посередники).
За метою інвестування виділяють стратегічних і портфельних інвесторів. Перші з них ставлять за мету придбати контрольний пакет акцій компанії або велику частку в її статутному капіталі для здійснення реального управління фірмою. Вони також здійснюють стратегію злиття і поглинання інших компаній. Портфельні інвестори вкладають свій капітал в різні фінансові інструменти з метою отримання високого поточного доходу або приросту капіталу в майбутньому.
За приналежністю до резидентів виділяють вітчизняних і іноземних інвесторів. В ролі останніх можуть виступати іноземні фізичні і юридичні особи, держави і міжнародні фінансово-кредитні організації (Світовий Банк, Європейський Банк реконструкції і розвитку і т. д.).
Класифікація форм інвестицій і видів інвесторів дозволяє підприємствам і корпораціям більш ефективно управляти інвестиційним портфелем.
1.2. Суть та завдання інвестиційного менеджменту
Найважливішою складовою економічного управління діяльністю компанії є інвестиційний менеджмент. Інвестиційний менеджмент це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії.
Головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих етапах її розвитку.
В процесі реалізації цієї цілі ІМ спрямований на вирішення наступних завдань:
Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;
Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності;
Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;
Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства;
Пошук шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів;
Усі перераховані завдання ІМ тісно пов’язані між собою. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії можливе з одного боку за рахунок підбору високодохідних інвестиційних проектів, з іншого – за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм. В свою чергу, максимізація доходу від інвестицій, як правило, супроводжується підвищенням інвестиційних ризиків, а отже ці показники повинні бути оптимізовані між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі реалізації інвестиційної діяльності.
Основними функціями інвестиційного менеджменту є:
дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку;
розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;
розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії;
пошук і оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і вибір найефективніших з них;
оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них;
формування інвестиційного портфелю і його оцінка за критеріями доходності, ризику і ліквідності;
поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів;
організація моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм та проектів;
підготовка рішення про своєчасний вихід з неефективних інвестиційних програм і реінвестуванні капіталу.
1.3. Методологічний інструментарій інвестиційного менеджменту
1.3.1. Оцінка вартості грошей в часі
Перехід до