значення. Актуалізувалось питання забезпечення міжнародної безпеки ЦСЄ завдяки діяльності таких організацій, як Північноатлантичний Альянс (НАТО), Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Європейського Союзу (ЄС). Вступ до цих організацій чи зближення з ними забезпечив би гідний рівень військової безпеки країн ЦСЄ, підвищив економічну спроможність, надав нові технології розвитку в різних сферах економіки, допоміг зберігти територіальну цілість, сприяв в боротьбі з міжнародним тероризмом та надав ряд інших гарантій міжнародній безпеці країн ЦСЄ.
Забезпечення найкращого на даний час рівня міжнародної безпеки, перш за все військової, можна досягти, на думку багатьох експертів, при членстві в НАТО [70, c.9]. Це дасть, з одного боку, змогу зменшити військові витрати, а, з іншого, забезпечить захист з боку найвпливовішого в світі військово-політичного блоку. Саме НАТО також зацікавлено в розширенні кількості країн-членів, оскільки це дасть унікальну змогу об'єднати в одній структурі безпеки країни Західної та Центрально-Східної Європи. Саме розширення НАТО на Схід, будучи органічною частиною трансформації Альянсу, стало однією з актуальних проблем на світовій політичній арені остатнього десятиліття.
Бажання НАТО трансформуватися та поширити свою діяльність на всю Європу не стало односторонньою ініціативою. Майже всі держави Центрально-Східної Європи висловили бажання вступити до Альянсу на засадах повноправного членства.
Безперечним є той факт, що розширення НАТО на терени ЦСЄ покращить міжнародну військову безпеку країн регіону. Проте виникає ряд питань при розширенні НАТО. Ключовим моментом є перелік держав, що будуть запрошені до Альянсу, та термін їх прийняття. Виникає також питання стосовно того, скільки часу знадобиться новим країнам для досягнення необхідного рівня взаємодії і модернізації національних Збройних Сил для вступу в НАТО [106, c.1]. У квітні 1999 року до Альянсу вступили три ЦСЄ держави – Польща, Угорщина та Чехія. Усі вони після вступу отримали гарантії власної безпеки, а також зменшили кількість економічних ресурсів, що використовуються на Збройні сили шляхом реструктуризації [23, c.255] . Проте слід зазначити, що військові витрати Чехії були майже стабільними з 1993 року. Вкрай економна програма Угорщини утримувала оборонні витрати на рівні нижчому, ніж у Чехії і Польщі. Лише Польща, маючи найчисельнішу армію серед нових членів НАТО, збільшила протягом 1991-2000 років витрати (приблизно на 21 %).
З вступом Польщі, Чехії і Угорщини в НАТО, перелічені держави одразу опинилися перед випробуванням вірності союзницькому обов'язку під час натовських бомбардувань Югославії. Причиною бомбардувань стала спроба НАТО відновити мирні відносини і врегулювати таким способом етнічний конфлікт та відновити багатонаціональну демократію в Косово, скинувши режим С. Мілошевича. Вдале врегулювання даної проблеми зміцнило міжнародну безпеку ЦСЄ. Однак ставлення до даного питання в ЦСЄ державах було різним. Чехія досить прохолодно поставилась до силових дій [45, c.104]. Польща та Угорщина їх активно підтримували. Аналогічну позицію займала Румунія і Болгарія, що завдяки цьому були запрошені розпочати переговори про вступ в НАТО. Підсумком вирішення Югославського питання стало схвалення в Сараєво "Пакту стабільності для Південно-Східної Європи, головною метою якого є підготовка регіону до органічної інтеграції в європейські та трансатлантичні структури [15, c.9].
На початку 2004 року ще сім держав приєдналися до НАТО: Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словаччина і Словенія. Входження цих держав в НАТО надало цій організації сучасних їй кордонів, що дало змогу охопити на сьогоднішній день терени уже 26 держав. Перед новими членами даної організації стоять і нові випробування, проте вже на сьогоднішній день з впевненістю можна сказати, що всі ці держави одержують і ті переваги. Що надає членство в даній організації. Слід зазначити, що задекларували своє бажання вступити в НАТО: Албанія, Сербія і Чорногорія, решта держав ЦСЄ вступ в НАТО ставлять на перспективний розвиток на майбутнє. Спробуємо охарактеризувати переваги для гарантування безпеки, що надає НАТО державам ЦСЄ.
По-перше, членство в Організації Північноатлантичного договору дає чіткі гарантії безпеки, адже напад на одну з держав-членів розглядається як напад на них усіх. Потрапити під захист найсильніших у військовому відношенні держав є вигідним для держав, розташованих у такому потенційно вибухонебезпечному регіоні, як Центрально-Східна Європа [37, c.311] . Вступ східноєвропейських держав до НАТО позбавляє Росію від будь - яких надій на повернення їх до своєї сфери впливу. Отже, нові члени організації отримують гарантії не лише військової безпеки, але й політичної незалежності. По-друге, вони отримують можливість провести модернізацію та структурну перебудову своїх армій, переведення їх на професійну основу, потреба в чому вже давно назріла, фактично за рахунок багатих західних партнерів. Згідно з доповіддю уряду США американському конгресу від 24 лютого 1997 року, США оплатять 15 % суми, потрібної на створення мобільного та добре озброєного війська в нових країнах НАТО, європейські члени організації - 50 %. По-третє, членство кількох, а в перспективі - усіх держав регіону повинно виключати можливість конфлікту між ними. Відповідно, будь-яке тертя знаходитиме набагато швидше вирішення.
Необхідно підкреслити, що розширення НАТО виключає можливість створення в Центрально-Східній Європі нового ворожого до НАТО військового формування. Навіть за умов зміни внутрішньополітичної ситуації в державах, які стануть повноправними членами Альянсу, їхній вихід з нього видається малоймовірним. Це буде занадто багато коштувати, як у прямому значенні, так і з огляду на їхню безпеку [107, c.1].
Держави хочуть довести, що серед переваг, які здобуває після розширення НАТО європейська система безпеки, є ще й такі:*
об'єднання в одній військовій організації всіх європейських держав, що
