Незважаючи на певні невдачі сис-теми колективної безпеки ООН за часів біполярного світу, на регіональному рівні, особливо у зонах відповідальності НАТО і ОВД. Вона діяла успішно (вре-гулювання відносин між Туреччиною та Грецією, події в Угорщині (1956 р ) Чехословаччині (1968 р.) тощо). Думається, що треба погодитися з п. 1 Статуту СОН, у якому йдеться про те що "система колективної безпеки як і раніше є фундаментальним і незамінним інструментом для збереження між-народного миру і безпеки" [8, c.94]. Тим паче, в умовах виникнення локальних кон-фліктів, існування єдиної наддержави та помітного процесу формування нових геополітичних центрів, - рівних за своїми потенціалами США, явно проявляється тенденція до створення нової системи глобальної безпеки через формування та зміцнення регіональних систем ко-лективної безпеки, під "дах" однієї з яких - європейської, прагне потрапити Україна. На це її надихає досвід країн - членів ЄС, які наполегливо та ціле-спрямовано створюють систему європейської безпеки у нових геополітичних умовах, раціонально обравши шлях до безпеки через інтеграцію [86, 23].

Проте, слід зазначити, що існуючі глобальні та регіональні системи безпеки в останні десять років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. Саме слабка ефективність традиційних структур безпеки, головним завданням яких було упередження широкомасштабного збройного нападу ззовні, спричинили перегляд підходів до проблем гарантування безпеки на законодавчому, так і на інституційному рівнях. Поява нових концепцій безпеки, нових стратегій та доктрин, воєнна реформа національних збройних сил майже у всіх провідних країнах світу та процеси адаптації ООН, НАТО, ОБСЕ до нових викликів третього тисячоліття - яскраве тому підтвердження [48, c.22].

Принципова риса даного періоду полягає в тому, що на зміну домінанти глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз: меншого масштабу, але при цьому досить серйозних за своїми наслідками для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтересі багатьох держав. За таких умов створення ефективної системи міжнародної безпеки вимагає об'єктивної, безпомилкової оцінки можливих внутрішніх і зовнішніх, воєнних та невоєнних загроз. Серед невоєнних загроз найбільш небезпеку для європейських країн (в тому числі країн Центрально-Східної Європи) можуть являти:*

розвиток економічної кризи в країнах, які входили до складу СРСР, також у східноєвропейських держав;*

зростання безробіття;*

екологічні негаразди, пов'язані з порушенням природного середовища у великих районах як на заході, так і на сході Європи;*

поширення нових видів наркотичних засобів;*

поширення нових видів захворювань, які важко піддаються лікуванню (СНІД, атипова пневмонія тощо);*

демографічний спад;*

неконтрольована міграція з країн "третього світу" [84, c.3].

Проте головну небезпеку, як і в минулому, становить тероризм та різноманітні воєнні загрози. Тільки на підставі глибокого аналізу й точного передбачення реальних воєнних загроз можна запобігти випадковості, правильно розрахувати й розподілити потенційні ресурси держав, організувати надійну оборону Європейського співтовариства з мінімальними збитками для економіки й екології [59, c.33]. При створенні нової системи безпеки у Європі (в тому числі у Центрально-Східній Європі) варто також брати до уваги стан сусідніх з Європою регіонів, характер воєнних та невоєнних загроз, здатних дестабілізувати мир. У цілому оцінка характеру можливих загроз, передусім воєнних, повинна спиратися на такі висновки: по-перше, зростає небезпека внутрішньодержавних конфліктів; по-друге, міждержавні війни на європейському континенті у майбутньому малоймовірні; по-третє, зберігається загроза для всіх держав за межами європейського континенту, головним чином, з боку тоталітарних режимів Близького Сходу й Азії [52, c.17]. Загалом традиційними джерелами воєнної небезпеки є прагнення до гегемонії, перевага в стратегічних та ядерних озброєннях, експансіонізм, який притаманний окремим державам. З'явилися й нові виклики та загрози стабільності та сталому соціально-економічному розвитку в суспільстві. На рівень безпеки на сучасному етапі світового суспільно-економічного розвитку впливають такі світові загрози як тенденція до зростання кількості локальних конфліктів, розширення міжнародного тероризму, для якого не існує кордонів, формування могутніх незаконних збройних формувань, розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій, наявність стратегічних озброєнь в агресивних сил. Також глобалізуються процеси організованої злочинності і розповсюдження етнічних конфліктів [21, c.200].

Складність розв'язання вище перелічених загроз має наслідком те, що сучасна система міжнародної безпеки будується на принципах: загального характеру і однакового рівня безпеки для всіх країн, незалежно від їхньої ролі на світовій арені; міжнародного співробітництва у вирішенні проблеми безпеки та колективність дій щодо усунення агресії; недостатність тільки силових засобів підтримання миру; високий ступінь довіри в міжнародних стосунках, відкритість і щирість у міжнародній політиці, системний характер побудови безпеки [17, c.206]. Найважливішим елементом системи міжнародної безпеки вважаються: наукові теорії безпеки, концепції, доктрини, порами, досягнення високого рівня міжнародної безпеки сукупність міждержавних, державних, громадських організацій та інститутів підтримання миру; сил, засобів й матеріальні ресурси по запобіганню зростанню безпеки на міжнародному рівні.

Зміна епох всесвітнього розвитку, об'єктивна необхідність переходу до нової міжнародної політики веде до зміни структури міжнародної безпеки, тому поділ сукупності країн на замкнені військово-політичні блоки, військові коаліції, розподіл сфер впливу, балансування на грані війни і миру, рівновага озброєнь на якомога високому рівні вважається сьогодні залишком старої системи безпеки чи "старим етапом" світового порядку [22, c.108].

Необхідність переходу до нової міжнародної безпеки диктується фундаментальними