За словами М.Михалка, за межами Західної Європи безпека на базі спів-робітництва має зовсім іншу природу. Тут він вбачає дві основні групи держав, до яких можна застосувати термін "безпека на базі співробітництва": ОБСЄ й АСЕАН, які помітно відрізняються від ЄС і НАТО. Тому, що вони не зв'язані одна з одною аналогічною сукупністю правових норм, а економічні відносини в кожній з цих міжнародних організацій із гарантування безпеки характери-зуються набагато меншою інтенсив-ністю. За його міркуваннями, можливо, найважливіше значення має той факт, що багато членів цих організацій не є ліберальними демократіями. І все-таки ОБСЄ і АСЄАН здійснили ряд важливих кроків, спрямованих на запобігання конфліктам під час відсутності будь-якої конкретної загрози. Ці організації демонструють, що система безпеки на базі співробітництва може принаймні почати складатися навіть серед тих держав, які мають небагато спільного [101, c.79].

За твердженням автора, приклад НАТО і ЄС свідчить про те, що лібе-рально-демократичні цінності і загальна економічна система створюють перед-умови для формування набагато мо-гутнішої системи безпеки на базі співробітництва. Чим тіснішою є взає-модія між державами та їхніми гро-мадянами, тим більше в них з'являється можливостей для спільного зміцнення загальної безпеки. "Ліберальна демо-кратія не є необхідною умовою для ство-рення чи розвитку системи безпеки на базі співробітництва, але вона розши-рює коло можливостей і вигод для всіх учасників такої системи".

М.Михалка вважає, що успіх ство-рення системи безпеки на базі спів-робітництва залежить від декількох факторів. Насамперед, необхідна віра в те, що відповідні країни мають спільне майбутнє, а також у те, що кращим засобом захисту національних інтересів є співробітництво. В історичній перспек-тиві найпоширенішою і найефектив-нішою основою для створення системи безпеки є наявність загрози, оскільки, як показує історичний досвід, перед лицем спільної загрози національні еліти починали виявляти готовність до спів-робітництва, виробляли спільну ідентич-ність, що не обмежувалася кордонами держав і підсилювала відчуття спільності мети. Сьогодні ж дедалі частіше дже-релами загроз для Європи стають транснаціональні явища, до числа яких входять: міжнародний тероризм, ре-лігійно-етнічні конфлікти, міжнародна злочинність, міграція, екологічні ката-строфи і інші. "У процесі спільної роботи держави, що піддаються загрозі, по-чинають приходити до розуміння того найважливішого факту, що вони мають спільне майбутнє, тому ми можемо очікувати, що принцип безпеки на базі співробітництва перетвориться на норму їхніх відносин", - наголошує автор [75, c.49].

Аналізуючи запропоновану кон-цепцію безпеки на базі співробітництва, на наш погляд, можна зробити декілька висновків.

По-перше, теоретичне обґрунтуван-ня і розробка концепції міжнародної без-пеки саме через співробітництво стали можливими лише після закінчення ідео-логічної конфронтації Сходу та Заходу.

По-друге, даній системі безпеки властиві такі основні характеристики:

1) призначена для запобігання війнам;

2) не спрямовується проти кон-кретної держави або групи держав;

3) можлива при усвідомленні її учасниками спільного майбутнього;

4) основним методом є контроль над озброєнням і роззброєння, фор-мування системи взаємозалежних і взаємодіючих міжнародних режимів безпеки;

5) має високий ступінь іституалізації контактів, хоч наявність інститутів необов’язкова;

6) сприяє виробленню спільних норм та ідентичності;

7) конкретна ідеологія не є необхідною умовою для створення або розвитку кооперативної системи, але вона розширює коло можливостей для всіх учасників системи [101, c.80].

По-третє, система колективної безпеки за часів “холодної війни” і кооперативна безпека мають низку певних відмінностей.

По-четверте, система колективної безпеки є підсистемою системи безпеки на базі співробітництва, але елементом головним, визначальним, з яким взаємодіють інші елементи-держави, що не входять до цього ядра. Однак останні прагнуть інтегруватися з ядром, а те, у свою чергу,- розширитися до розмірів більшої системи у силу постійного її розвитку.

Отже, нова глобальна система безпеки формується шляхом переговорів й угод про загальні цілі, норми інститутів, принципів і механізмів врегулювання гострих конфліктів. Система спільної кооперативної безпеки базується на відкритості, довірі, транспарентності і передбачуваності; на співробітництві і гарантіях, на зайнятості [103, c.24]. Названі елементи вже знайшли своє відображення в діяльності існуючих структур безпеки (головним чином 00Н): в межах організацій з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ), а також НАТО; у програмному асоціюванні партнерства з країнами Центральної і Східної Європи в рамках Східноєвропейського союзу (СЄС), у діяльності Європейського союзу (ЄС), а також ряді інших міжнародних організацій. Тому дедалі більше світу прагнуть реалізувати захист власної безпеки не самостійно, а в коаліції чи союзі з іншими державами, оскільки не можуть самостійно гарантувати собі гідний рівень безпеки.

Таким чином, у сучасному розумінні міжнародна безпека - це стан міжнародних відносин, який виключає існування будь-якої загрози безпеці, будь-якої держави. Побудови й шляхи гарантування міжнародної безпеки пройшли певну еволюцію розвитку в зв'язку з зміною небезпек і загроз людства від колективної до кооперативної концепції безпеки. На сьогоднішній час на зміну