РЕФЕРАТ

на тему:

“Портрет політичного лідера.”

ПЛАН

Поняття політичного лідерства.

Психологія політичного лідера.

Демократичний тип лідерства.

Образи українських політичних лідерів (Л. Кравчук, Л, Кучма, В. Ющенко).

Феномен політичіного лідерства цікавий з огляду на те, що подібний тип налаштовує суспільство на модернізацію та ефективні політичні перетворення.

Політичне лідерство є безсумніву важливою складовою політичного процесу у державі, особливо при розробці стратегії і тактики виборчої кампанії. Знання про зростання лідера, соціопсихологічні характеристики, масштаб впливу на оточення, підконтрольність інститутам громадянського суспільства – все це набуває особливої актуальності в сучасній українській політичній дійсності.

Донедавна у нашій соціаьно-політичній та соціально-психологічній літературі проблема лідерства як соціального явища не порушувалася взагалі. Підхід до цього феномена обмежувався його вивченням на рівні малих груп, а лідерство політичне (рівень великих соціальних груп) взагалі замовчувалося. І лише демократичні перетворення, що розпочалися в країні, дали змогу визнати існування феномена демократичного лідерства на державному рівні.

Аналізуючи суть феномена лідера, зупинемося на загальних характеристиках лідера, як “homo politicus” (людини політичної або людини політика). Одним з найпопулярніших у західній політології є стрктурне визначення, яке ще на початку 60-х років зробили американські вчені Р.Снайдер, Гр.Брак і Б.Сапін. Вони зазначили, що політична людина структурно включає в себе такі найважливіші елементи: інтелектуальні здібності та способи їх використання; засади інтерпритації власної політичної компетенції і типи особистості з погляду процесу прийняття політичних рішень. Інші політологи (Дж.Робінсон) додають ще психологічні характеристики лідера, суспільне походження і набутий досвід, систему ідеологічних, моральних, філософських вартостей, що їх додержується політик. Отже, лідеру притаманні: здатність до прийняття ризикованих рішень, спроможність до витримки стану непевності, інтелігентнісь, творче мислення, пошана власного “Я”, нахил до панування над іншими людьми.

Усе вище сказане характерезує лідера як явище загалом. Одним із важливіших різновидів лідерів є політичний лідер, який є лідером великого масштабу, тобто таким, що висловлює інтереси та прагнення макросуспільних груп або, як зазначив Ж.Блондель, лідер здійснює владу таким чином, щоб мотивувати діяльність представників цілої нації .

Політичний лідер покликаний керувати людськими організаціями та рухами, він впливає на інших людей, роблячи це не епізодично , а постійно, на велику групу, а не на невеличку, не ділячись ні з ким своїм впливом, спираючись на свій авторитет.

Політичний лідер – це певний суспільний вектор, спільний суспільний ідеал для системи, цілого суспільства.

В історичному плані феномен демократичного лідера з’являється ще в Античності. У Античній Греції ще з реформами Солона поступово формується стан рівності громадянських і політичних прав для всіх громадян полісу. Демократія в Античності “ніколи не була нічим іншим, як владою , що знаходиться в руках народу, що складався з “громаян” міста”. Реформи Солона сформували цензову демократію, рівність громадян при прийнятті рішень, що розширило державний суверенітет як електорату, так і суб’кту рішень. А тоді як зазначав Арістотель, коли народ – господар виборів, він господар і в уряді. Водночас, народ почав залежати від промовців, оскільки він брав участь в обговоренні та рішеннях всіх справ щодо мирних договорів, культурного, побутового виробництва, адже якщо все почало залежати від народу, то народ залежав від слова. Отож, народні лідери, а значить демократичні, були насамперед такими в силу свого слова, майстерності, переконливості.

Найвпливовішою серед дійових осіб політичної сфери є особа політичного лідера. Існує багато теорій, які по-різному визначають складне явище політичного лідерства та його роль у житті суспільства. На думку американського психолога Дж. Бернса, “політичне лідерство є одним із найбільш помітних, але найменш зрозумілих феноменів у світі”.

Лідер виконує низку функцій у політичній системі; від нього самого та від його діяльності величезною мірою залежить характер і обличчя політичної системи тієї чи іншої країни.

Механізм політичного лідерства, тобто система правил (здатних традиційно або юридично), згідно з якими відбувається висунення “перших осіб” у структуру влади, здійснення ними своїх повноважень є одним із критеріїв демократичності політичного режиму.

Еволюція політичного лідерства, як і будь-якого соціального явища, – це рух від простого до складного, від одиничного до субпідрядної множинності. Поняття механізму політичного лідерства можна визначити як систему заданих правил, що склалися у найважливіших процесах висунення “першої особи” у структурі влади і здійснення нею певних владних функцій.

Поняття “першої особи” в державі як носія лідерства вимагає уточнень. Власне кажучи, це проблема персоніфікації влади. Так, виходячи з версії Бурлацького Ф., кожен діяч, який став до керма держави автоматично стає політичним лідером.

Поняття “лідер” щодо керівника, який не має власної політичної програми, чітких напрямків її здійснення, відповідних особистісних рис, застосовувати не можна. Отже, лідер – це передусім, особистість, продукт свідомого добору. Крім того, лідерство не є сталою ознакою, і право на першість треба повсякчас підтверджувати.

Таким чином, під поняттям політичний лідер треба розуміти особу, що володіє соціально-управлінським статусом, має можливість ухвалювати рішення та здійснювати постійний прямий чи опосередкований пріоритетний вплив на все суспільство.

В умовах демократичного режиму політичний лідер сприймається як закономірна, невід’ємна частина політичної системи. Він здійснює свої функції на основі “сили авторитету”, “сили закону”. Дії демократичного лідера не виходять за межі конституції. За демократії відсутній культ особи лідера, підтримується думка про те, що лідер – звичайна людина, яка має право на приватне життя, яка може іноді помилятися.

Діагноз політичної ситуації у країні ставиться відповідно до фактів життя, з урахуванням громадської думки. Політика формується