Головними завданнями інтернатних закладів є:

- забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;

- створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання;

- забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;

- реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.

Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою забезпечення належного рівня задоволення їх життєвих та освітніх потреб за умов повного утримання їх за рахунок держави створюються інтернатні заклади таких типів:

- дитячий будинок - навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках;

- загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

- загальноосвітня санаторна школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.[23]

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦК України дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. [2] Уявляється, що це положення має поширюватись і на піклувальника. Його законодавче закріплення відповідало б ст.55 Конституції України, яка передбачає право людини і громадянина на судовий захист, і ст.124 конституції України, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у нашій державі. [1]

Відповідно до ч. 2 ст. 70 ЦК України рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду. Вищестоящими органами, яким підпорядковані органи опіки та піклування, є обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад.[3]

Отже, виходячи з наведеного можна виділити такі найважливіші обов’язки опікунів та піклувальників:

- виховувати дитину. Піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток;

- забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

- захищати права та інтереси дитини;

- вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

- управляти майном підопічного.

Припинення опіки та піклування

Сімейний Кодекс України вирізняє такі поняття як «припинення опіки (піклування)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов’язків». Згідно зі ст. 250 СК України опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним Кодексом України.[4] Виходячи зі змісту цієї статті, слід вважати, що припинення опіки і піклування не відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов’язків є складовою частиною правосуб’єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки і піклування, можна стверджувати, що опіка і піклування припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України. [37, с.270]

Опіка припиняється:

- передачею малолітньої особи батькам (усиновлювачам), тобто коли малолітній особі повертається батьківське піклування (ч.1 ст.75 ЦК). Це відбувається лише на підставі рішення органу опіки і піклування;

-у разі досягнення дитиною 14 років. Особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення органу опіки і піклування щодо цього (ч.2 ст. 76 ЦК);

- смертю опікуна або дитини. В цьому випадку рішення органу опіки та піклування не потрібне (п.5.4 Правил опіки і піклування).

За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною 14 років. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.

Піклування припиняється:

- у випадку досягнення дитиною повноліття (п.1 ч.1 ст.77 ЦК);

-у випадку реєстрації шлюбу дитиною (п.2 ч.1 ст.77 ЦК). Відповідно до ч.2 ст.23 СК України за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, дитині надається право на шлюб. При цьому суд повідомляє про отримання такої заяви піклувальника дитини, бо останній захищає її інтереси. Навіть якщо піклувальник буде заперечувати проти цього, це не буде слугувати підставою для відмови в задоволенні такої заяви.[4] Відповідно до ч.2 ст.34 ЦК України з моменту реєстрації шлюбу такої особи вона набуває повної цивільної дієздатності, що тягне за собою припинення піклування;

- у