батька і дитини; 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів; 6. Застосування Сімейного Кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні; 7. Прикінцеві положення.
Нині в Україні існує досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає як влаштування дітей до сім’ї, так і до державних навчально-виховних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківського піклування дітей, захист їх особистих та майнових прав.
2.2. Встановлення опіки та піклування над дітьми
2.2.1. Особливості встановлення опіки (піклування)над дітьми – громадянами України
Відповідно до Сімейного Кодексу опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична особа, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі заклади, заклади охорони здоров’я, а також самі органи опіки та піклування.
Слід зазначити, що на відміну від КпШС УРСР, згідно з яким опіка та піклування встановлювалися органом опіки та піклування, новий Сімейний Кодекс, зберігши це правило, передбачає встановлення опіки та піклування також і судом у випадках, передбачених Цивільним Кодексом України, а саме, якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування. Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унаслідок чого батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку. Таким чином, новий Сімейний Кодекс містить новелу стосовно порядку встановлення опіки або піклування. Але незалежно від того, ким встановлюється опіка або піклування – судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно органом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, яка має бути виражена в письмовій заяві, як правило, з урахуванням бажання самої дитини.
Таким чином, встановлення опіки та піклування – це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) та рішення органу опіки та піклування, або рішення суду. Що стосується побажання малолітньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування, то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо побажання дитини може враховуватись органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов’язковим.[36, с.218]
При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника. Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх. На кожну особу, яка потребує опіки чи піклування, органи опіки та піклування складають реєстраційну картку, а також за актом здійснюють опис майна, що їй належить. У разі відсутності в цих осіб свідоцтва про народження, а також інших особистих документів органи опіки і піклування забезпечують їх одержання у відповідних установах.
Якщо неповнолітні залишилися без піклування батьків, то органи опіки й піклування влаштовують їх:
-у віці до трьох років, а дітей-інвалідів та дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку у віці до чотирьох років – у будинки дитини органів охорони здоров'я;
-у віці від трьох до вісімнадцяти років - у дитячі будинки або школи-інтернати органів освіти;
-дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку (глибоко розумово відсталих) у віці від чотирьох до вісімнадцяти років - у відповідні дитячі будинки-інтернати органів соціального захисту населення, а з вісімнадцяти - у будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, психоневрологічні інтернати.
Неповнолітніх, які досягли шістнадцяти років і залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані влаштувати на роботу або забезпечити навчання їх у школах, школах-інтернатах, професійно-технічних чи вищих навчальних закладах. Влаштування цих осіб на роботу або навчання не позбавляє органи опіки та піклування від подальшого опікування ними.[23]
Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається:
- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;
- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку враховуються побажання самої дитини. Відповідно до ст.171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішення спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління
