випадку надання дитині повної цивільної дієздатності (п.3 ч.1 ст.77 ЦК). Повна цивільна дієздатність відповідно до ч.1 ст.35 ЦК може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років та працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Це відбувається за рішенням органу опіки і піклування, за заявою дитини та за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсутності такої згоди – за рішенням суду (ч.2 ст.35 ЦК). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Якщо піклувальник дає на це письмову згоду, дитина реєструється як підприємець і з цього моменту набуває повної дієздатності (ч.3 ст.35 ЦК).[3] Набуття повної цивільної дієздатності тягне за собою припинення піклування;
- у разі смерті піклувальника або дитини. [23] У цьому випадку рішення органу опіки і піклування не потрібне.
Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обов’язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відповідно до ст.251 СК України особа може бути звільнена від обов’язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування. Звільнення від цих обов’язків здійснюють або органи опіки та піклування, або суд.
Виходячи з того, що обов’язки опікунів та піклувальників ґрунтуються виключно на добровільному виборі, небажання або неможливість останніми їх виконання у майбутньому, підкріплені у відповідному порядку. Така заява розглядається органом опіки і піклування протягом одного місяця. Відповідно до п.5.1 Правил опіки і піклування заява задовольняється, якщо орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання викликане поважною причиною, наприклад, хворобою, зміною матеріального стану опікуна (піклувальника), відсутністю взаєморозуміння, що не дає йому можливості належним чином виконувати свої обов’язки, тощо. Причому виконання таких обов’язків має відбуватися до винесення рішення про звільнення опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо остання не була розглянута протягом цього строку (ч.1 ст.75 ЦК).
Між тим, орган опіки і піклування може звільнити піклувальника від його обов’язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Йдеться про дитину, яка вже досягла, щонайменше, 14 років і може належним чином оцінити стосунки, які склалися між нею і піклувальником.
За заявою органу опіки і піклування суд може звільнити особу від обов’язків опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов’язків, наприклад, ухилення від виконання обов’язків щодо виховання, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту.[36, с.225]
Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов’язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством. Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов’язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватися прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. [37, с.273] Так, відповідно до Кримінального Кодексу використання опіки і піклування з корисливою метою на шкоду підопічному – карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, а злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.[2] Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної дитині або підопічному: розлад здоров’я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо. [31, с.116]
На відміну від законодавства України, законодавство РФ має не тільки інститут звільнення опікунів та піклувальників від здійснення ними своїх обов’язків, а й відсторонення останніх від виконання цих зобов’язань. Звільнення за своєю правовою природою розглядається як міра захисту, і для його застосування достатньо наявності певних об’єктивних обставин. Наявності ж вини опікуна або піклувальника для застосування цієї міри не потрібно.
Відсторонення опікуна або піклувальника, навпаки, застосовується тільки як санкція за винну поведінку останніх, коли вони без поважних причин не виконували зобов’язань опікуна або піклувальника належним чином, ухилялися від виконання обов’язків щодо виховання дитини або зловживали своїми правами. За своєю правовою природою відсторонення є мірою відповідальності і тягне за собою цілу низку несприятливих наслідків, а саме, такі особи в майбутньому не можуть бути усиновлювачами, опікунами, піклувальниками тощо. Крім цього, орган опіки і піклування вживає заходів щодо відшкодування неповнолітньому шкоди, яка спричинена винною поведінкою опікуна або піклувальника. [33, с.54] Я вважаю такий підхід більш виваженим. Саме тому нам слід звернутися до зарубіжного досвіду у цій сфері та реформувати інститут опіки та піклування над дітьми, оскільки тут спостерігаються великі недоліки: непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. До того ж, як не прикро, близькі дитині люди змушені віддавати її
