У зв’язку з тим, що патронатний вихователь виконує функції опікуна, піклувальника, йому на підставі ч.4 ст.249 СК, застосовуваної за аналогією, належать закріплені у ЦК цивільні права та обов’язки, пов’язані з вихованням дитини, переданої в його сім’ю. Як опікун патронатний вихователь вчиняє правочини від імені та в інтересах дитини, взятої на виховання та здійснює управління її майном. Він, його дружина, чоловік і близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не мають права укладати з дитиною, взятою на виховання, договорів, крім передачі їй майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Патронатний вихователь не має права від імені дитини, взятої на виховання, без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини, передбачені ч.1 ст.71 ЦК. Так, він не має права відмовитися від майнових прав дитини; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. [3]

Як піклувальник патронатний вихователь дає згоду на вчинення дитиною правочинів, передбачених ч.2 ст.32 ЦК. Він не може давати згоду на укладення договорів між дитиною, взятою на виховання, та своєю дружиною, чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі дитині майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички. На вчинення правочинів, передбачених ч.1 ст.71 ЦК, патронатний вихователь може давати згоду лише з дозволу органу опіки та піклування.[34, с.381-382]

Окрім прав та обов’язків правовий статус патронатного вихователя включає і відповідальність патронатного вихователя за поведінку підопічних дітей. В юридичній літературі неодноразово піднімалося питання про те, чи в однаковій мірі відповідальні батьки та патронатні вихователі за поведінку дітей, які знаходяться під патронатом. Ряд авторів (Б.Антимонов, Л.Майданик, В.Тадевосян) вважають, що особи, які здійснюють нагляд за неповнолітніми, несуть відповідальність за поведінку дітей в тій самій мірі, що і батьки. Г.Свердлов стверджує, що відповідальність осіб, які здійснюють нагляд за дітьми, випливає з їх обов’язків нагляду за дітьми. «тому їх відповідальність повинна мати місце лише за умови будь-якої вини з їх сторони в неналежному виконанні цього обов’язку». Науковець вважає, що батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітнім «безвідносно до того, чи винні вони в нездійсненні нагляду». Піклувальники, патронатні вихователі повинні відповідати за вину в нездійсненні за дітьми. Проте обов’язком патронатного вихователя є, насамперед, виховання дитини. Виходячи з цього, відповідальність за шкоду, завдану неповнолітніми дітьми, які перебувають під патронатом, покладається на патронатного вихователя у тій самій мірі, що і на батьків. [28]

Розділ 4. Участь України у міжнародному співробітництві з питань опіки та піклування

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародного права. У порядку, встановленому законом, Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.[20]

Одними з найважливіших міжнародних документів, які підписала Україна є Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 року та Європейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20.05.1980 року. Якщо Конвенція про права дитини носить загальний характер, то Європейська Конвенція має більш вужчу сферу дії – опіка та піклування над дітьми. Але обидві Конвенції визнають, що "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження”. [6] Однак поки що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантій прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини та Європейської Конвенції. Так у ст.52 Конституції України закріплено: діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. [1] При цьому Конвенція ООН про права дитини наголошує, що дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Понад 50 тис. таких дітей перебувають у державних виховних закладах, становище в яких за останні роки погіршилося внаслідок кризової ситуації в економіці та нестачі коштів у бюджеті. До того ж морально-психологічний клімат у таких закладах не сприяє повноцінній соціалізації дитини та підготовці її до самостійного життя у суспільстві. Спеціальними психологічними дослідженнями підтверджено, що вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються у сім’ях, за станом здоров’я, розвитком інтелекту та особистості. [27, с.79] Тому законодавство України потребує значного удосконалення в частині забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сімейним утриманням та вихованням.

Міжнародна діяльність України з питань опіки та піклування регулюється Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року. Згідно з ст.24 Закону встановлення і скасування опіки