Велике значення для України у її міжнародній діяльності є підписання нею консульських конвенцій з іншими державами ( від 01.10.2001 року [10], Консульська конвенція між Україною і Російською Федерацією від 2.11.2000 року [9], від 19.02.1998 року [8] тощо). Відповідно до Указу Президента України «Про консульський статут» від 21.05.2002 року консул вживає заходів для встановлення опіки (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності громадянами України, які перебувають в його консульському окрузі і залишилися без опіки (піклування). Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, що проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо щодо встановлення опіки (піклування) або її визнання немає заперечень консульської установи, в консульському окрузі якої проживають такі громадяни.[22] Дані конвенції передбачають надання правової допомоги договірним сторонам в питаннях опіки і піклування (складання та надання, в тому числі пересилка, оригіналів чи завірених копій відповідних документів та матеріалів; проведення арешту майна, пересилка та видача речових доказів; проведення огляду та освідування; проведення експертизи; допит сторін, третіх осіб, свідків, експертів; розшук осіб, у відповідності з діючим законодавством запитуваної Договірної Сторони; визнання та виконання судових рішень у цивільних та сімейних справах, вироків у кримінальних справах у частині цивільного позову; вручення документів).

Відповідно до Консульської конвенції між Україною і Республікою Узбекистан У справах про встановлення чи скасування опіки та піклування компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюється чи скасовується опіка чи піклування, якщо інше не встановлено цим Договором.

Встановлення чи скасування опіки чи піклування здійснюється за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюється чи скасовується опіка чи піклування. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, регулюються законодавством Договірної Сторони, установа юстиції якої призначила опікуна чи піклувальника. Обов'язок прийняти опікунство чи піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка призначається опікуном чи піклувальником. Опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначений громадянин іншої Договірної Сторони, якщо він постійно проживає на території Договірної Сторони, де буде здійснюватись опіка чи піклування. [7]

Не можна не згадати також і міжнародні договори, угоди України з іншими державами про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей. Договори про правову допомогу – вид міжнародних договорів, які регулюють порядок надання установами юстиції договірних держав взаємної допомоги в галузі цивільно- та кримінально-правових відносин, суть якої полягає у виконанні певних процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням права і необхідних для здійснення правосуддя в іноземній державі. Метою таких договорів є забезпечення однакового регулювання відносин, що виникають між громадянами і організаціями договірних держав, встановлення певного порядку розв’язання цивільно-правових спорів згідно з правилами, зазначеними в договорі, врегулювання питань, пов’язаних з кримінальним переслідуванням, та визначення органів, до компетенції яких належать певні питання провадження у цивільних та кримінальних справах. [40] Це, наприклад, від 13.10.2003 року [5], Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних,трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 року [11], від 23.11.2000 року [12], від 30.01.2002 року[13] тощо. Дані договори у своїх положеннях, що торкаються питань опіки та піклування є ідентичними.

Відповідно до цих договорів, у справах про опіку або піклування над громадянами Договірних Сторін, компетентним є орган опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, орган опіки та піклування якої призначив опікуна або піклувальника. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в інтересах особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, місце проживання або місцезнаходження, або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, тоді орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повинен повідомити компетентний орган опіки та піклування другої Договірної Сторони.