У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої Договірної Сторони може сам ужити необхідних заходів, однак він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення. Компетентний орган опіки та піклування може передати опіку або піклування відповідним органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи місцеперебування або майно особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в тому разі, якщо запитуваний орган дав згоду прийняти опіку або піклування та повідомив про це запитуючий орган. Орган, який взяв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Однак він не має права виносити рішення з питань, які стосуються особистого статусу особи.[14]
Отже, Україна бере активну участь у міжнародному співробітництві з питань опіки і піклування. За час своєї незалежності Україна уклала багато міжнародних договорів з іншими державами про правову допомогу з цивільних, кримінальних, сімейних справах. Проте, більшість цих угод, договорів, а також Конвенція ООН про права дитини носять декларативний характер. Проте, ратифікувавши дану Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціально незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. [27, с.79]
Висновок
Нині в Україні існує досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає як влаштування дітей до сім’ї, так і до державних навчально-виховних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківського піклування дітей, захист їх особистих та майнових прав. Чинне законодавство України передбачає такі форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння); опіка (піклування) та патронат над дітьми.
Незважаючи на прийняття нового Сімейного кодексу України інститут опіки та піклування не позбувся ряду недоліків, про що свідчать непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. До того ж близькі дитині люди змушені віддавати її до державного інтернатного закладу, за браком коштів, оскільки опіка ґрунтується на добровільних засадах, і опікунські обов’язки виконуються безоплатно.
Слід зазначити, що перебування дитини на повному державному утриманні потребує значно більших сум, ніж призначення допомоги опікуну. Матеріальне підтримання даного інституту розвантажило б державні інтернатні заклади.
Багато суперечностей виникає при застосуванні правових норм внаслідок не досить чіткого формулювання як в Конституції України, так й у інших нормативно-правових актах поняття «діти, позбавлені батьківського піклування», оскільки останнє немає однозначного тлумачення. Так, для позбавлення батьківських прав законодавством передбачено судовий порядок та постановлення відповідного судового рішення, згідно з яким дитина вважається позбавленою батьківського піклування. Тоді логічним є питання: чи підпадають під цей статус діти, які фактично позбавлені батьківського піклування, але рішення суду про позбавлення батьківських праві їх батьків немає або взагалі в їх долю ще не втрутилося суспільство. Вважаю, розширити зміст цього поняття можна за допомогою формулювання «діти, які залишилися без батьківського піклування».
Позитивним в новому Сімейному кодексі стало введення інституту патронату над дітьми, який був поширений у повоєнні роки в УРСР. З відродженням даного інституту кількість безпритульних дітей, звичайно, зменшиться.
Поки що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантій прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини. Тому чинне законодавство України потребує значного удосконалення в частині забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сімейним утриманням та вихованням.
Використана література
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 96 с.
2. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: «Ін Юре», 2001.- 336 с.
3. Цивільний Кодекс України від 1 січня 2004 року. – К.: Школа, 2003.- 384 с.
4. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року. – К.: Парламентське видавництво, 2005. – 84 с.
5. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року// Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів у 2 книгах: книга 2. – К.: Юрінком Інтер. – 1998. – с.495
6. Європейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 року// Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів у 2 книгах: книга 2. – К.: Юрінком Інтер. – 1998. – с.495
7. Консульська конвенція між Україною та Республікою Болгарія від 24 липня 1996 року// Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. – Харків, - 2003. – с. 256
8. Консульська Конвенція між Україною і Республікою Узбекистан від 19 лютого 1998 року// Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. – Харків, - 2003. – 256с.
9. Консульська Конвенція між Україною і Російською Федерацією від 2 листопада 2000 року// Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. – Харків, - 2003. – 256с.
10. Консульська Конвенція між Україною і Союзною Республікою Югославія від 1 жовтня 2001 року// Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. – Харків, - 2003. – 256с.
11. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від23 травня 1995 року// Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. – Харків, - 2003. –
